Антична філософія: завершальний період – ідеї, школи, представники

Лекція 7

Поетика

З поетики Арістотеля залишився уривок, присвячений теорії трагедії (надзвичайно важливий в історії естетики). Зате збереглася цілком теорія красномовності (риторики), що нав'язується до логіки, подаючи головне теорію викладу думок, а не їх естетичного оформлення. Арістотель не поділяє негативного ставлення Платона до (деяких) мистецтв. Навпаки, з окремих місць різних його творів бачимо, що він дивиться на мистецтво, як на діяльність "природну", що багато де в чому нагадує органічну природу.

Висновки.

Великий філософ Аристотель у житті був малоприємною і різкою людиною. Тому, коли помер Олександр Македонський - його вихованець і покровитель, - Аристотель зрозумів, що його може спіткати доля філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть. Випереджуючи таку подію, Аристотель поспішив втекти з Афін. " Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії ", - пояснив він друзям причину своєї втечі.

Арістотель подав найдовершенішу та найвсебічнішу систему філософії античності. Її значення для розвитку пізнішої філософії, зокрема середньовічної, не можна недооцінювати. Ті закиди, що робились Арістотелеві, зокрема в періоди певної боротьби проти користування його творами, як проміжним авторитетом, несправедливі: він і не винний, що в пізніші часи знаходились люди, які хотіли назавжди закріпити його думки, що повстали в зовсім інші часи. В кожнім разі філософія Арістотеля і зараз актуальна, може, ще актуальніша, аніж філософія Платона.

Платон і Аристотель — неперевершені мислителі античної філософії, їхні думки багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образний, символічний, Аристотель — стиль раціонально-логічний, чіткіший та детально продуманий.

Філософія завершального циклу античної філософії була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування класичного античного полісу (Олександр Македонський завоював не лише більшість полісів, а й колосальні території за межами Греції, створивши грандіозну імперію).

Пізня антична філософія поставала індивідуалістичною, суб’єктивно забарвленою. Через це тут не стільки продукували нові ідеї, скільки використовували вже наявні (епігонство), які часто сполучали між собою без достатньої внутрішньої єдності (еклектика). Зупинимося на ідеях найавторитетніших шкіл цього етапу.

1. Епікурейство заснував Епікур (342—271 рр. до н.е.) і продовжив римлянин Тит Лукрецій Кар (95—55 рр. до н.е.). В 306 році до н. е. заснував філософську («епікурейську») школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокрита (вчителем Епікура був послідовник Демокріта Навсіфан). Афінянин за громадянством. Народився на острові Самос. В 323 році приїхав до Афін для докімасії – перевірки громадянських прав. В 321 відбуває до Малої Азії, де і засновує філософську школу. В 306 році прибуває з учнями до Афін і купує будинок з садом. “Сад Епікура”. Напис “Гостю, тобі буде тут добре: тут задоволення – вище благо”.

Дата добавления: 2014-11-09