Антропологічний матеріалізм і метафізика Фейєрбаха

Фейєрбах завершує творчість філософської школи німецької класики. Спочатку він виступив як правовірний гегельянець, але скоро відійшов від гегелівського ідеалізму і навіть своєрідно повстав проти його диктату в європейській культурі першої половини ХІХ ст. В ряду німецьких філософів він один є представником матеріалістичного напряму. Він розглядає матерію як природне об’єктивне начало світу, аналізує такі властивості матерії, як рух, простір, час. Він розробив теорію пізнання, в якій виступив як сенсуаліст, високо оцінюючи роль відчуттів в пізнанні. Він відстоював об’єктивну цінність людини в системі світу, критикуючи релігійні уявлення про людину як творіння Бога; розробив основні принципи гуманізму, виходячи із уявлення про те, що людина – досконала частина природи. Основна його робота – «Сутність християнства».

Чому Фейєрбах, матеріаліст і метафізик (в смислі не діалектик) за своїми основними теоретичними позиціями, включається в школу німецької класичної філософії? І чому Фейєрбах, творчо опановуючи спадок своїх попередників, і перш за все Гегеля, зосередився на проблемі сутності християнства, яка не виступає центральною у творчості Гегеля? Гегель жив на межі століть (1770–1831), тобто в епіцентрі промислового перевороту. А Фейєрбах (1804–1872) був свідком уже наслідків промислового перевороту, який охопив ряд європейських країн. Він бачив, як змінюється спосіб життя в цих країнах, котрі переходили до розвиненого капіталізму.

Зміна практики християнства в цей період проявлялась у тому, що багатство почало трактуватися як достоїнство християнина, що не суперечить змісту Біблії, але розбігається з традиційним розумінням християнства як релігії бідних. Фейєрбах як теоретик схоплює сутність Нового Завіту і робить узагальнення про те, на чому сходяться всі сучасні світові релігії – на тому, що Бог єдиний і Він є любов. У своєму дослідженні він приходить до висновку, що любов до Бога є вираження любові людини до людини, оскільки Бог – це відчужена сутність реальної земної людини. Віра в Бога – це вираження людиною свого почуття любові, спрямованого до безсмертя, і вона є родовою ідеальною сутністю людини. Оскільки релігія одвічно властива людині, релігійне почуття непоборне. Фейєрбах виступає лише проти застарілої традиційної релігії: «Где мораль утверждается на теологии, а право на Божьих постановлениях, там можно оправдать и обосновать самые безнравственные, несправедливые и позорные вещи». Він оголошує себе реформатором релігії, яка виступає у нього головною формою духовного життя людей. Основний центр релігії – це людське серце, яке тим і відрізняється від тверезого і холодного розсудку, що воно прагне вірити і любити.

В центрі філософії Фейєрбаха опинилась реальна земна людина як «...єдиний, універсальний і вищий предмет філософії». Фейєрбах обожнює людину: «людина людині Бог» і «для людини немає істоти вищої за людину». Нова релігія, що обґрунтовується Фейєрбахом, – це релігія без Бога, в центрі якої знаходиться людина: «бути без релігії – означає думати тільки про себе; мати релігію – означає думати про інших». Сутність цієї нової релігії – любов людини до людини. Проповідь «релігії без Бога» як лише морального вчення – одна із теологічних крайностей протестантизму, а в практиці церковних протестантських общин Бог, звичайно, присутній. Людина, будучи суб’єктом любові, досліджується Фейєрбахом як індивід в усій сукупності його чуттєвих і духовних проявів. Декартівському «Мислю, отже існую» (Cogito ergo sum), Фейєрбах протиставив «Відчуваю, отже існую (Sento ergo sum)». Він досліджує діяльність людини як природної істоти. Мислитель підкреслював, що його вчення може бути «виражене в двох словах: природа і людина», і дослідження діяльності людини не виводить нас «за межі природи».

Фейєрбах заклав традиції філософської антропології в європейській культурі в середині ХІХ ст. Антропологія – це наука про походження і еволюцію людини. Філософська ж антропологія досліджує природу і сутність людини в порівнянні з іншими рівнями буття. Розглядаючи людину як продукт природи, підкреслюючи її тілесність, Фейєрбах вважає основним змістом філософської антропології дослідження суспільної свідомості, в якій він вбачає відображення сутності людини. На відміну від матеріалістів ХVІІІ ст. він не вважає релігію виключно фантастичним уявленням про світ, полишеним реального змісту. Вона, як і інші форми суспільної свідомості, наповнена життєвим змістом, оскільки є відображенням людської сутності. Смисл антропологічного методу Фейєрбах вбачає в тому, щоб звести фантастичне до реального, надприродне до природного, надчуттєве до чуттєвого.

Антропологічний матеріалізм закономірно штовхає Фейєрбаха в обійми метафізики як антидіалектики, оскільки послідовна позиція сприйняття людини як природної істоти не дозволяє виявити процеси її саморозвитку. В результаті Фейєрбах вибудовує свою філософію, виходячи з незмінної природи людини. Тому Ф.Енгельс зробив зауваження про цю особливість філософії Фейєрбаха, що той разом з водою викинув із ванночки і дитину, маючи на увазі те, що Фейєрбах, відкинувши ідеалізм Гегеля, відкинув і його революційний метод, діалектику.

Фейєрбах завершує творчість німецької класики. Дослідження діяльності соціального суб’єкта в різних трансцендентальних її проявах: індивідуальної свідомості (Кант), Абсолютного «Я» як розвитку світової культури (Фіхте), світового організму як космічної функції людини (Шеллінг), абсолютної ідеї як світового духу (Гегель) – було б незавершеним без дослідження діяльності людини як природної істоти.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає особливість німецького Просвітництва?

2. Що означає поняття «кантіанський переворот» у філософії?

3. Назвіть вихідні принципи етики Канта.

4. Визначте і обґрунтуйте сутність діалектики Гегеля.

5. У чому полягає антропологізм Л. Фейєрбаха?

Дата добавления: 2014-11-16