Філософське вчення К. Маркса та Ф. Енгельса про природу і людину

Головна ідея марксизму – це ідея революційного практичного перетворення світу. Із цієї головної ідеї випливають основні особливості марксистської філософії.

Філософія марксизму – це діалектичний матеріалізм. Марксистська концепція діалектичного методу базується на діалектичній логіці Гегеля, яка була своєрідно перероблена та переосмислена. Для Маркса діалектика виступає як вчення про всезагальні зв’язки і всезагальні закони розвитку буття і мислення.

У матеріалістичній діалектиці джерелом розвитку світу є не дух, ідея (як це було в класичному ідеалізмі), а саме світ, реальні протиріччя, які об’єктивно існують в ньому. Саморозвиток світу є причиною розвитку пізнання, духу, а не навпаки. Отже, виключивши ідею про зовнішнє першоджерело розвитку світу, Маркс і Енгельс відобразили об’єктивний світ (матерію) як саморухомий процес і створили нову історичну форму матеріалізму – діалектичний матеріалізм. Під діалектичним матеріалізмом вони розуміли, що існує тільки матерія, але матерія тільки така, що безупинно розвивається, набуває щоразу нових форм.

Говорячи конкретніше, діалектичне розуміння природи визначало її такі ознаки:

• природа складається з речей, поєднаних між собою, які взаємно зумовлюють одна одну і через це є відносними;

• перебуває у постійному русі, зміні, розвитку;

• розвиваючись, створює нові якості;

• джерелом її розвитку є боротьба внутрішніх протилежностей.

У марксизмі значна увага приділялась натурфілософії та її проблемам.

Обґрунтовуючи діалектичний матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії, Енгельс вважав, що свідомість є продуктом діяльності людського мозку, а сама людина є продуктом природи, а тому закони мислення і закони природи узгоджуються між собою. Пізнання людиною світу не має ніяких меж, оскільки сам світ нескінченний і пізнання абсолютної істини здійснюється через пізнання відносних істин. На думку Енгельса, нескінченність світу проявляється в його часово-просторовій нескінченності. Простір і час є формами існування матеріального світу, а невід’ємною характеристикою матерії є рух і розвиток.

Енгельс дав класифікацію форм руху матерії: механічна, хімічна, біологічна і соціальна. У зв’язку з цим він також пропонує таку класифікацію наук:

• науки про неживу природу;

• науки, що вивчають живі організми;

• історичні науки і науки, що вивчають людське мислення.

Активність об’єкта в пізнанні розуміється не як теоретична, а насамперед, як практична активність. Людина пізнає об’єкт, включаючи його в сферу своєї практичної життєдіяльності і у практиці доводить істинність, об’єктивність свого пізнання. Раніше пізнання та практика розглядалися як два різнопланових роди діяльності. Підхід до практики як до суспільно-історичної діяльності, що охоплює і процес пізнання, сприяв новому розумінню процесу пізнання.

Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії. Його суть – відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше – свідомість, дух чи матерія; 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об’єктивно істинне значення. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм поділяється на суб’єктивний і об’єктивний. Суб’єктивний ідеалізм першоосновою буття вважає свідомість суб’єкта. Об’єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об’єктивно.

Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на 2 табори: тих, хто визначав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об’єктивно істинного знання про нього і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а філософську течію – агностицизмом.

Однією із важливих проблем марксистської філософії є визначення сутності людини. Маркс і Енгельс стверджували, що попередня філософія щодо визначення природи людини оперувала абстракціями. На їх думку, конкретні властивості людей зумовлені суспільними умовами, в яких вони живуть, ступенем розвитку, на якому перебувають, оточенням, яке на них впливає. Залежно від суспільних умов, від стадії розвитку, від оточення, людина є такою чи іншою.

Маркс визначає людину не лише як природну істоту. а як родову істоту. Для неї природа виступає лише її продовженням, засобом, матеріалом для життєзабезпечення. предмети природи у практичному відношенні є частиною людського життя і людської діяльності.

Універсальність людини з точки зору Маркса не в її свідомості, не в природних характеристиках, а в суспільній природі. Він не тільки не визнає людину частиною природи, а саму природу розглядає як «частину» людини, (тобто її «неорганічне» тіло). Здатність людини до активного перетворення природи в інтересах людини Маркс називає практикою. Суть даної позиції Маркс висловив так: «Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість»[3]. Людина у процесі практичної діяльності не лише змінює природу, а й реалізує свою мету.

Можна сказати, що для Маркса основою матеріалізму є не буття взагалі, не природа, а практична людська діяльність. Вона включає як матеріальний аспект діяльності, так і свідому (ідеальну) мету діяльності.

Дата добавления: 2014-11-16