Комунікативна практична філософія

Комунікативна філософія – філософський напрямок, що розглядає фундаментальні проблеми людського буття крізь призму проблеми комунікації, інтерсуб’єктивності. Головні представники – німецькі філософи Г. Йонас, К.-О. Апель, Ю. Габермас. Комунікація, на думку представників комунікативної філософії, є універсальним надбанням людства й універсальною реальністю людського існування. Справжня комунікація існує для всіх без винятку. Інтерсуб’єктивна комунікація не зводиться до мовної передачі інформації, а одночасно є процесом досягнення згоди. Мова виступає в цьому контексті не лише механізмом об’єктивації інформації, а й медіатором розуміння. Практикою комунікативних взаємин для досягнення суспільної узгодженості виступає дискурс, в результаті якого спільнота має досягти консенсусу, єдності щодо універсальності знання та етичних норм. Щоб бути універсальною і загальнозначущою, комунікація має бути також аргументованою, раціонально обґрунтованою. Достеменність смислу і взаєморозуміння, а також рівність всіх учасників дискурсу гарантує необмежена комунікативна спільнота – нормативно-ідеальна апріорна форма і регулятивний принцип комунікації. Виходячи з цього, одним з головних завдань філософії стає дослідження універсальної прагматики, тобто аналіз глибинних умов можливості мовно-комунікативного спілкування. Звідси й домінуючий характер комунікативної філософії як практичної філософії, тобто етики.

Центральна теза моральної філософії Ганса Йонаса (1903–1993) – необхідність приборкання зазіхань людини щодо володіння та управління навколишнім середовищем (природою), аби ці надмірні прагнення людини не були спрямовані у зворотному напрямку – проти неї самої, проти людської природної сутності («Принцип відповідальності», 1979). Йонас вбачає загрозу в сучасній техніці. Ця загроза не тільки фізична. Підкорення природи поширюється й на природу людини. Крім того не можна не констатувати ціннісного релятивізму сьогодення. Всі ці фактори свідчать про передбачувану загрозу як фізичного знищення людини так і про можливість втрати людиною своєї сутності. Мають бути відкриті нові етичні принципи, на основі яких можна буде побудувати нову етичну теорію. Нова етика має спиратися на принципи благоговіння перед фізичним виживанням та збереженням цілісності людської сутності, а також виходити з метафізики.

Карл-Отто Апель (нар. 1922) висунув ідею «лінгвістичного повороту» у філософії, оскільки вважав мову вихідною сферою філософського дослідження. Своїм прагматично-трансцендентальним методом прагнув обмежити ірраціоналістичні мотиви герменевтики та феноменології, зблизити останні з традицією аналітичної філософії. Сучасна ситуація у філософії, на думку Апеля, характеризується, насамперед, переходом від класичної парадигми філософії свідомості до посткласичної парадигми філософії комунікації. Основною проблемою філософії тепер є мова як осмислене і інтерсуб’єктивно значиме вираження пізнання. Повсякденне мовне спілкування між людьми стає методологічним принципом трансцендентальної прагматики (дискурсивної етики), яка має на меті встановити систему правил, дотримання яких уможливлює взаєморозуміння між суб’єктами комунікації. Апель формулює принципи своєї теорії комунікації, покладаючи в її основу раціональність комунікативного досвіду. У зв’язку з цим він розгортає чотири типи раціональності: наукову раціональність казуального аналізу, технологічну раціональність цілеспрямованої дії, герменевтичну раціональність розуміння та етичну раціональність.

Апель вводить поняття необмеженої (ідеальної) комунікативної спільноти, яка діє як регулятивний принцип, і як апріорна форма встановлює достеменність смислу і взаєморозуміння як наслідок істинної комунікації. Отже, мовний консенсус, тобто погоджене розуміння смислу в необмеженій комунікативній спільноті є, за Апелем, умовою можливості передрозуміння, на якому ґрунтується реальна комунікація. Акти мовної комунікації А. трактує як мовну гру, яка, з одного боку, слідує правилам граматичної організації мови, а з іншого, породжує в цьому обмеженому правилами просторі необмежену кількість варіантів свого розгортання.

Найважливіша складова вчення Юрґена Габермаса (нар. 1929) – теорія комунікативної дії («Теорія комунікативної дії», 1981). Габермас описує альтернативні структури, які не стали інституціональними в сучасній науково-технічній цивілізації, і водночас описує «двохсходинкову» будову сучасного суспільства, що є системою і життєвим світом, в якому здійснюється безпосередня комунікація. Він вирізняє два типи поведінки: «стратегічну» (інструментально орієнтовану) і комунікативну. Перша ставить за мету досягнення інтересу (обман – свідомий чи несвідомий), що призводить до маніпулювання або до спотворення комунікації. Комунікативна ж поведінка створює впорядковане нормативне середовище, стійкі особистісні структури, здатні до розгортання і самоздійснення. Інакше кажучи, справжня суспільна інтеграція досягається в рамках комунікативної поведінки.

Габермас виступив з ідеєю незавершеності Модерну як ідеології Просвітництва. На його думку, «проект Модерну» має незавершений потенціал та значні ресурси для подолання власних обмежень і деструктивних впливів. Завдяки цьому досягаються два завдання. По-перше, рятуються основні намагання традиції Просвітництва в нових історичних обставинах. По-друге, підтримується комунікативна етика, що виникла внаслідок повороту від філософії свідомості до мовної прагматики.

У полеміці з представниками постмодерного дискурсу Габермас запропонував постметафізичну стратегію відновлення філософії. На його думку, подальший поступ філософії стає можливим лише через відмову від тих ролей, які покладав на неї Кант: наставника та арбітра, вищого апеляційного суду стосовно науки і культури загалом. Він стверджує, що філософія не повинна виконувати роль розпоряджувача, котрий, спираючись на чистий розум, визначає для кожної сфери належне їй місце. Габермас розробляє ідею трансформації теоретичної філософії в реконструктивну науку, котра характеризується як особлива форма змішаного дискурсу. Філософія виступає, з одного боку, як посередник та інтерпретатор між «експертними культурами» та життєвим світом, а з іншого – як співпрацівник, зорієнтований на кооперацію між різними галузями досліджень. Разом з тим, філософія, зберігаючи зв’язок із розумом, постає як «берегиня розуму».

Ідеал суспільних відносин зводиться, за Габермасом, до інтерсуб’єктивної взаємодії індивідів і припускає досягнення істинної згоди учасників комунікації – «ідеальної комунікації». Ідея ідеальної мовленнєвої комунікації має стати, за Габермасом, критичним масштабом реально досягненої згоди, щоб фактична згода піддавалася сумніву, критичному перевірюванню на істинність. Ця вимога є достатнім індикатором істинного взаєморозуміння. Ідеальні умови комунікації, за Габермасом, такі:

1. Кожний, здатний до мови та діяльності, суб’єкт може брати участь у дискурсі.

2. а) Кожний може проблематизувати будь-яке твердження; б) кожний може виступати в дискурсі з будь-яким твердженням; в) кожний може висловлювати свої погляди, бажання, потреби.

3. Ніхто з тих, хто бере участь у дискурсі, не має зазнавати (як внутрішніх, так і зовнішніх) перешкод у вигляді зумовленого відносинами панування примусу використовувати свої, встановлені в першому й другому пунктах, права.

Отже, ідеальна комунікація, або ідеальний дискурс, характеризується такими чинниками: усі учасники комунікації є в принципі рівноправними, жоден аргумент не треба виключати, і ніхто не повинен зазнавати перешкод чи якихось інших відвертих або прихованих утисків влади використовувати свої мовленнєві акти, останньою інстанцією має бути лише «своєрідний невимушений примус вагомішого аргументу».

У філософських дискусіях останнього десятиліття особливе місце посідає розкриття ролі практичної філософії як прикладної етики, тематичне поле дослідження якої спрямоване вже не так на розв’язання проблеми обґрунтування моральних принципів, як на її функціонування в конкретних формах людського буття – політики, економіки, техніки, екології та ін. Необхідність переорієнтації суспільного розвитку потребує пошуків нових підходів до прикладної етики, норми якої могли б впливати на діяльність політика, підприємця, вченого, сприяти усуненню соціальних конфліктів, врегульовувати людські взаємини в різноманітних соціальних сферах. Проте застосування етичних категорій до конкретних виявів людського буття ускладнюється зростанням системної комплексності сучасної науково-технічної цивілізації, прискоренням динаміки її розвитку. За таких умов часто-густо досить важко, а іноді зовсім неможливо «прорахувати» з погляду моральних критеріїв наслідки дій у різних системах. Саме комунікативна філософія і спрямовує свої зусилля на застосування етики до конкретних виявів людського буття: легітимації права, політичної системи загалом, економіки, розв’язання екологічних проблем тощо.

Питання до самоконтролю

1. Що таке «некласична парадигма» сучасної філософії?

2. Які філософські позиції позначаються поняттями «раціоналізм» та «ірраціоналізм»?

3. «Відкриття екзистенції» - роль С. К’єркеґора у становленні сучасної філософії.

4. Основні ідеї «філософії волі» А. Шопенгауера.

5. Основні ідеї «філософії життя» (Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Берґсон).

6. Що таке «позитивізм»? Основні етапи розвитку філософії позитивізму.

7. Що таке «аналітична філософія»?

8. Що таке «критичний раціоналізм»?

9. Основні філософські ідеї психоаналізу (З. Фрейд, К. Юнґ, Е. Фромм).

10. Основні поняття феноменології Е. Гуссерля.

11. Які ідеї позначають «антропологічний поворот» у філософії ХХ століття?

12. Що таке «фундаментальна онтологія»?

13. Основні ідеї та представники філософії екзистенціалізму.

14. Основні ідеї філософської герменевтики.

15. Основні напрямки релігійної філософії ХХ століття.

16. Що таке «філософія діалогу»?

17. Основні ідеї філософії П. Тейяр де Шардена

18. Основні концепції філософії структуралізму.

19. Основні концепції і представники філософії постструктуралізму (постмодернізму).

20. Основні концепції комунікативної практичної філософії.

Дата добавления: 2014-11-16