XVII ст. 1 страница

ЗАДАЧИ

Корабль следует в открытом море курсом К_Мо и безопасной скоростью V_Мо. С помощью РЛС обнаружили встречную цель; с установленной дискретностью измеряется РЛП на цель и дистанция Д_Р до нее.

1.Определить обстоятельства расхождения с целью.

2.Рассчитать элементы движения цели, если известно, что она ¾ опасная.

3.Подготовить предложения для принятия решения командира корабля на выполнение маневра расхождения в соответствии с требованиями МППСС-72.

4.Рассчитать маневр расхождения в соответствии с принятым решением на дистанции Д_БЕЗ. Маневр начать на дистанции Д_УПР.

N задачи	КМо,°	VМо,уз	Т,ч.мин.	РЛП,°	ДР,кбт	ДБЕЗ,кбт	ДУПР,кбт	Условия види-мости
			14.05	303.0 303.0 303.0 303.0 303.0	105.5 96.5			Полная
			06.00	339.0 338.5 338.0 337.4 336.9				Полная
			11.40	61.0 60.7 60.4 60.1 59.8				Полная
			15.15	184.0 183.5 183.1 182.5 181.9	90.5 81.5			Ограниченная
			15.00	210.0 210.0 210.0 210.0 210.0				Ограниченная
			14.05	328.0 328.0 328.0 328.0 328.0	91.5 84.5			Полная
			17.17	323.1 322.9 322.7 322.5 322.3	89,5			Ограниченная
			16.00	60.0 60.5 61.0 61.6 62.1	95.5			Полная
			13.11	242.0 242.3 242.6 243.0 243.4				Полная
			04.05	170.0 170.0 170.0 170.0 170.0				Ограниченная
			19.06	330.0 330.1 330.2 330.3 330.4				Полная
			15.00	20.0 19.5 19.1 18.8 18.6				Ограниченная
			13.23	51.0 51.2 51.5 51.8 52.2				Ограниченная
			07.10	329.0 328.8 328.5 328.3 328.0				Полная
			12.13	355.0 355.0 355.0 355.0 355.0				Полная
			11.00	132.0 132.5 133.0 133.5 134.1	86.8 83.5 80.3			Полная
			13.11	37.0 37.0 37.0 37.0 37.0	95.6 86.5			Полная
			06.00	112.0 112.0 112.0 112.0 112.0				Ограниченная
			13.15	57.0 57.0 57.0 57.0 57.0				Ограниченная
			13.23	144.0 143.7 143.4 143.0 142.6				Ограниченная
			17.35	289.0 288.7 288.3 287.9 287.6 287.2	81.5 74.5 67.5			Ограниченная
			09.30	320.0 320.0 320.0 320.0 320.0				Полная
			20.30	170.0 170.0 170.0 170.0 170.0	81.5 76.5			Ограниченная
			17.00	70.0 70.5 71.0 71.5 72.				Полная
			13.23	288.0 288.2 288.4 288.7 289.0				Полная
			05.02	110.0 110.0 110.0 110.0 110.0	88.3 86.5 84.7			Ограниченная
			08.20	222.0 222.3 222.5 222.8	82.5 77.5			Ограниченная
			18.00	50.0 49.5 49.0 48.2 47.3				Ограниченная
			22.02	49.0 49.3 49.5 49.8 50.0	87.5 82.5			Ограниченная
			07.20	201.1 201.3 201.5 201.75				Полная
			11.40 41 42	256.0 256.0 256.0 256.0 256.0				Полная
			11.10	153.0 153.0 153.0 153.0 153.0				Полная
			04.05	170.0 170.0 170.0 170.0 170.0	76.5 69.5			Полная
			03.10	255.0 255.0 255.0 255.0 255.0	70.5 65.5			Полная
			20.40	190.0 190.0 190.0 190.0 190.0	72.5 67.5			Ограниченная

[1] Уровенной называется поверхность в каждой точке которой потенциал силы тяжести имеет одинаковую величину.

Початок українського Державного архіву (термін “державний архів України” використав відомий український історик Іван Крип'якевич) дослідники пов'язують з зародженням козацтва.

Запорозька Січ – соціально-політична і військова організація козаків XVI-XVIII ст.

У військовому архіві козаки переховували важливі документи – козацькі привілеї.

З утворенням козацько-гетьманської держави Богдана Хмельницького архів став державним. При гетьмані існувала Генеральна військова канцелярія, до якої надходили і відкладалися численні акти про внутрішнє врядування, дипломатичні зносини з сусідніми країнами. Необхідність наведення різних довідок для гетьманського правління обумовила утворення архіву при Генеральній військовій канцелярії. На чолі архіву стояв генеральний військовий писар.

Основними законодавчими актами української адміністрації були універсали та укази гетьмана і Генеральної військової канцелярії.

Під час військових походів деякі документи були в похіднім архіві в гетьманському таборі.

В архіві при Генеральній військовій канцелярії відкладалися документи про відносини гетьмана з місцевою адміністрацією – полковими і сотенними канцеляріями, а також переховувалися привілеї, договори, листування.

Реляції російських послів повідомляли про передання до Москви оригінальних документів з гетьманського архіву. Початком руйнування українського архіву стали 50-х роки XVII ст. За умовами Березневих статей українсько-московської угоди 1654р. гетьман був зобов'язаний найважливіші дипломатичні акти надсилати російському цареві.

Особливості функціонування установ та архівів України – Гетьманщини у XVIII ст. ”Генеральная малороссийская архива”. Ліквідація автономії України та розпорошування документальних матеріалів Гетьманщини

У XVIII ст., крім канцелярії гетьманського уряду, існували й інші вищі урядові інституції Гетьманщини – Генеральна скарбова канцелярія (генеральний підскарбій відав і архівом), генеральний суд, при якому було своє діловедення і архів, а також канцелярія генеральної артилерії (зберігається нині в ЦДІАК України, ф. 1641), величезні архівні фонди правління Малоросійської колегії (1722 р. створена за наказом Петра І)

У фонді канцелярії гетьмана Кирила Розумовського (ЦДІАК України, ф. 269) є документ 1763 р., який повідомляє про порядкування в архіві Генеральної канцелярії, зокрема про правила роботи архіву щодо зберігання документів, їхнього обліку, створення довідкового апарату. В документі є перше свідчення про затвердження генерального архіваріуса. Генеральна канцелярія призначила на цю посаду українського письменника Семена Дівовича.

Друга Малоросійська колегія, відновлена указом Катерини II у 1764 р., стала єдиним найвищим урядом Гетьманщини. До складу архіву Малоросійської колегії входили справи Генеральної військової канцелярії, яка була при українських гетьманах з середини 17 ст., і справи власне Малоросійської колегії. Важливим моментом в архівній справі було утворення окремої структури у складі Малоросійської колегії, яка відала архівним матеріалом, – “ Генеральной Малороссийской архивы ”.

У 1782 р. ліквідовано Малоросійську колегію. “Генеральная Малороссийская архива” була приречена на розпорошення. Документи частково було перевезено до Чернігова, деякі акти з архіву Гетьманщини потрапили в петербурзький архів Військово-топографічного депо, частину згаданого архіву було передано до Харківського історичного архіву.

Монастирські архіви

Монастирі – важливі церковно-політичні та соціально-економічні інституції – мали багаті бібліотеки, друкарні, скрипторії (майстерні, де переписували книги). Серед вагомих актових джерел монастирських архівів слід назвати універсали гетьманів, жалувані грамоти російських царів, дарчі, купчі на землі і маєтки.

Великі за обсягом архівні фонди зосередилися у древніх монастирях: Києво-Печерській лаврі, Михайлівському Золотоверхому і Михайлівському Видубицькому.

Переважна більшість збережених монастирських архівних фондів зосереджена нині в державних архівосховищах України.

Формування фамільних архівів в Україні-Гетьманщині

Важливі джерела з соціально-економічної історії Гетьманщини другої половини ХVІІ-ХVШ ст. є серед документів фамільних (сімейних) архівів. Вони включають в себе різні види документальних та наративних джерел, як-от: акти на володіння (королівські привілеї, царські грамоти, гетьманські та полковницькі універсали, купчі та ін.), господарські книги, духовні заповіти (тестаменти), приватне листування, щоденники, сімейні хроніки, папери місцевих адміністративних установ тощо.

З кінця XVIII - початку XIX ст., почали з’являтися публікації окремих документів із сімейних архівів. Як правило, таку публікацію здійснювали власники фамільних архівів або їх залишків. Метою, яку переслідували власники цінних документів, було збереження через публікацію змісту документу від загрози фізичного знищення. Серед дослідників фамільних архівів Гетьманщини відомі українські архівознавці О.Маркович, М.Максимович, Г.Милорадович, О.Лазаревський, М.Ханенко та ін.

Архів Коша Нової Запорозької Січі

Унікальним документальним комплексом XVIII ст. був архів Коша Нової Запорозької Січі, матеріали якого охоплювали 1713-1776 рр.

Кіш Запорозької Січі –

центральний орган управління в Запорозькій Січі, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами. Виник з часу заснування Січі (XVI ст.) і зазнав тієї ж еволюції, що й сама Січ.

Архів Нової Запорозької Січі сформувався в результаті діяльності військової канцелярії Коша. Велику частину архівних матеріалів становило зовнішнє листування з кримським ханом, султанами ногайських орд, польськими старостами, з гетьманами та Генеральною військовою канцелярією, з російською владою. В канцелярії Коша протягом року зосереджувалося від 10 до 12 тис. документів.

Архів Коша з часом був розпорошений і зазнав значних втрат. Під час реевакуації архівних документів у роки ІІ світової війни фонд Коша Нової Запорозької Січі привезли до Києва, де він зберігається і нині (ЦДІАК України, ф. 229).

2.4. АРХІВИ ТА АРХІВНА СПРАВА В УКРАЇНІ

КІНЦЯ XVIII- ХІХ ст.

Адміністративні зміни кінця XVIII-XIX ст. та утворення нових архівів

Новий період історії українських архівів починається з ліквідації автономії України та введенням загальноросійського адміністративного устрою.

У 1782 р. територію Гетьманщини було поділено на Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва, перетворені в 1796 р. на Малоросійську губернію. Остання існувала до 1802 р., коли з неї було утворено Чернігівську і Полтавську губернії.

Зміни в адміністративному управлінні українськими територіями впливали на долю архівних фондів. Архіви ліквідованих установ надходили у розпорядження нових адміністративно-територіальних органів.

У 1797 р. граф І.Салтиков, який управляв Малоросією на правах генерал-губернатора, в листі до малоросійського губернатора Я.Бакуринського порушував питання про організацію в губернському місті Чернігові “ архива всех дел до Малороссии касающихся й в различных местах без призрения оставленных... позначенню в Чернигове дома прочного й способного ко вмещению всех тех бумаг”. Для “розбирания всех дел, приведения их в порядок” намісник призначав чиновників. Так, архів колишньої Малоросійської колегії було передано до Чернігівського губернського правління. В архіві Київського губернського правління зосереджувалися в різний час архівні документи Київського магістрату, справи Малоросійської колегії, архіви полкових канцелярій і судів. У Катеринославському губернському архіві було об'єднано архіви колишніх Новоросійської і Азовської губернських канцелярій (1764-1784 рр.) Катеринославського намісництва (1784-1796 рр.), другої Новоросійської губернії (1797-1802 рр.), генерал-губернаторських канцелярій, фортеці Святого Димитрія. На Правобережжі архіви губернських правлінь поповнювалися справами колишніх воєводських канцелярій, а казенні палати – вотчинними документами і грамотами монастирів. У 20-х роках XIX ст. в архіві старих справ Київської казенної палати в льохах та підвалах псувалися важливі матеріали, які потрапили туди після ліквідації монастирських вотчин. Великий за обсягом архів утворився при Полтавській казенній палаті, де зберігалися справи про монастирське землеволодіння, матеріали Рум'янцевського опису, документи Гадяцької полкової канцелярії.

У 1831–1835 рр. у містах України було скасовано магдебурзьке право, й були створені нові органи самоуправління – Міські думи (розпорядчі органи) та Міські управи (виконавчі органи), функціонування яких призвело до створення архівів. В архівах міських дум і управ зберігалися документи про права і привілеї міст.

Міські думи в Російській імперії (виборні розпорядчі органи міського самоврядування) було засновано 1785 р. відповідно до "Жалуваної грамоти містам" імператриці Катерини II на засадах станового представництва. Населення міст поділялося на шість розрядів, кожний з яких посилав депутатів до міського зібрання. До складу дум входили представники заможних верств населення: дворяни, поміщики, багаті купці та інші. Після приєднання у 1793 р. Правобережної України до складу Російської імперії міські думи було створено і на Поділлі (зокрема, і в Кам`янці-Подільському). Виконавчим органом міської думи була міська управ. Міський голова очолював, одночасно і міську думу, і міську управу. Міські думи багато робили для розв'язання місцевих проблем: займалися упорядкуванням міст, розвитком системи охорони здоров`я, освіти, боротьбою з антисанітарією, епідеміями тощо.

Внаслідок реформ 1860-х років XIX ст. було ліквідовано багато установ – різні комітети і комісії, старі судові установи, “приказы общественного призрения”.

Діловодство ліквідованих установ стало заповнювати архіви губернських правлінь, казенних і судових палат. Надходження були настільки великі, що кількість справ в архівах збільшувалася вдвічі або й втричі.

Документи місцевих дореформених установ в Україні, які перетворилися на історичні матеріали, почали передавати до історичних відомчих архівів у Росії.

Порядкування у відомчих канцеляріях та архівах. Поточне діловодство і архіви. Нищення архівних матеріалів

Російські бюрократичні порядки, регламентація канцелярської служби сприяли зростанню документообігу. У XIX ст. поточне діловодство канцелярій було відокремлене від архівів. Канцелярії впорядковували документи, формували справи, надавали їм заголовки, наприклад: “Дело, состоящее из регистров бумагам, отправленным в Санкт-Петербург для доклада Г. генерал-губернатору. Начато 18 марта 1843 г.” В кінці кожного року на закінчені справи складали описи, в яких зазначали порядкові номери, дати початку і закінчення справи, зміст та кількість аркушів у кожній справі. “Решенные дела”, непотрібні для поточних справ, канцелярії передавали до архівів за описом. В архіві справи зберігали у в'язках, у шафах, на полицях. На обкладинці справи проставляли номери шафи, полиці, в'язки. Наприклад, “Дело об учреждении в Києве Временной комиссии для разбора Архива разных присутственных мест й монастырей тут и о мерах к открытию действий ея. Начато 30 апреля 1843 г. – кончилось 12 октября 1844 г. По судной части на 547 листах” зберігалося в архіві у в'язці 16, на 4 полиці, в 113 шафі.

Для знищення старих архівних справ створювали спеціальні комісії, які узгоджували питання з вищими установами.

Архівне законодавство і відомчі архіви

За указом 1798 р. усі закінчені в різних місцевих інстанціях судові справи в кожній губернії здавалися до архіву губернської судової палати. Згідно з указом 1800 р. “решенные дела” адміністративного характеру передавати до архіву губернського правління, а фінансово-економічні справи зосереджувати у казенній палаті.

Циркуляри та інструкції Міністерства внутрішніх справ передбачали впорядкування архівів судових місць, канцелярій прокурорів і стряпчих (1850р.), щорічний перегляд справ, яким минуло десять років, та перевірку архівів раз на рік (1852 р.). Перегляд справ мала проводити комісія, утворена з дозволу вищої влади. З 1867 р. такі комісії встановлювалися губернською владою.

Військове міністерство розробило Правила передання закінчених справ до архівів військових канцелярій. Усі справи і книги поточного діловодства було розділено на три категорії (“разряда”), відповідно до яких після закінчення справи документи призначалися або для знищення, або для зберігання в архівах. Справи, призначені для зберігання в архівах, було поділено на дві групи: справи, які зберігалися певний строк (1, 3, 5, 10, 35, 40 років) та справи, які необхідно “хранить всегда”, “хранить вечно”. До категорії “хранить всегда” відносилися “Описи делам й книгам, хранящимся в архиве”.

Упорядкування архівів духовного відомства стало в центрі уваги Святішого Синоду з середини XVIII ст. У 1865 р. було створено комісію для розбирання справ Синодального архіву. Крім справ власне цього архіву, комісія приділяла увагу і архівам консисторським.

На засіданні в грудні 1868 р. комісія прийшла до висновку, що архівні справи є цінними як писемні пам'ятки, дають багатий матеріал для статистики, історії, юридичної науки. Указом 1869 р. Святіший Синод заборонив єпархіальній владі знищувати старі архівні справи і передбачив заходи щодо упорядкування архівів духовного відомства.

У 1873 р. при Міністерстві народної освіти створено “особливу” комісію під головуванням сенатора М. Калачова з представників різних відомств для обговорення питання про влаштування архівів і зберігання в них документів. Для цього збирали дані про стан архівів усіх відомств. Департамент загальних справ Міністерства внутрішніх справ розіслав “вопросные пункты”, для з'ясування питання приміщень архівів, співробітників, кількості справ і хронології, способів зберігання, систематизації документів, наявності опису справ, існування фактів знищення і передання архівних матеріалів тощо.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. після неодноразових звернень істориків та архівістів уряд визнав за необхідне провести реорганізацію архівної справи.

Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України

Перебування земель Правобережної України у складі Речі Посполитої

впливало на розвиток архівів адміністративних та судових установ. Усі акти, що торкалися українського Правобережжя, записувалися до КМ, що вели в Польщі і переховували спочатку в Кракові, а згодом у Варшаві (з 1765 р.).

У віданні коронного канцлера, як уже зазначалося, була Волинська метрика.

Важливу роль в управлінні внутрішніми справами відігравала місцева влада. В архівах місцевих судово-адміністративних установ відкладалися різні документи їхніх канцелярій: протоколи (чорнові записи), індукти (чистописи), фасцикули, допоміжні реєстри та індекси справ, сумаріуші (збірки коротких витягів із документів).

В архівах міських урядів – магістратів і ратуш важливими серед документів були актові книги, до яких вносили ухвали з адміністративних питань, записи про процеси міського суду, іншу цінну групу матеріалів міських архівів становили рахункові акти і книги, наприклад книги запису прибутків і видатків. У великих містах велися окремі радецькі книги (книги ради), у малих та приватних містечках – єдині міські книги.

Церковні архіви. Доля митрополичого архіву Греко-Католицької церкви

Церковні архіви Правобережжя XVIII ст. відображали релігійну ситуацію в регіоні, церковну організацію, підпорядкування церков, адміністративне управління та ієрархію Римо-Католицької, Греко-Католицької та Православної церков.

Характерною особливістю архівної системи в Правобережній Україні була широка мережа церковних архівів, до яких належали архіви церковної адміністрації, храмів та монастирів. Відповідно до церковної організації, формувалися архіви Греко-Католицької митрополії, Римо-католицьких єпископських кафедр та консисторій. Сюди відносять і архіви архієреїв, де зосереджувалася документація не лише про їхню особисту діяльність, але й документи окремих інституцій єпархій.

Важливість на той час архівів церковної адміністрації підтверджують факти упорядкування Архіву митрополитів Української Греко-Католицької церкви.

Ще з 1699 р. відомий опис (можливо, перший) архіву греко-католицької церкви. За наказом митрополита було систематизовано документи (з кожного предмета, наприклад про Брестський собор, про владу і права митрополита тощо, зібрані в одне місце), з`єднано у фасцикули. Опис документів складено за предметами, географічними і власними іменами. Роботи по розбиранню і описуванню митрополичого архіву здійснювали і в II половині XVIII ст. Митрополичий архівіст А.Война в 1763 р. склав “Реестр остатка найденных бумаг”. Згрупованим документам надавали заголовки, наприклад “про унію”, “про релігію”, були заголовки за характером документів: папські булли, присяги митрополитів, королівські привілеї.

Зберігалися фасцикули з різними змішаними документами. На групу документів, систематизованих за хронологією, складали описи. З часом, порядок у митрополичому архіві був порушений. Після смерті останнього митрополита і так званого акту з'єднання уніатів з православними (1839 р.) частину архіву з Радомишля було передано до Білорусько-Литовської колегії, у тюках, на вагу, без описів і “без всякого порядка, с совершенно перемешанными документами”. За постановою Святішого Синоду 1843 р. архів колишніх уніатських митрополитів передано до Синодального архіву “для надлежашего хранения”.

Архів уніатських митрополитів – найважливіше джерело реконструкції усієї архівної системи Греко-Католицької церкви в Україні.

Православна церква в Правобережній Україні після переходу в унію Перемишльської, Львівської і Луцької єпархій своїх єпархій до кінця XVIII ст. не мала. Для керівництва православними монастирями Правобережжя при Київській духовній консисторії було створено “окремий стіл” – “ генеральне повиття ”. Після включення Правобережної України до складу Російської імперії було проведено і церковно-адміністративну реформу, створювалися самостійні єпархії: Брацлавська (з 1796 р. – Подільська), Житомирська (з 1799р. – Волинсько-Житомирська). Київська єпархія остаточно оформилася до 1797р. З часу заснування православних єпархій на Правобережжі ведуть свою історію архіви духовних консисторій.

Архіви функціонували при Луцько-Житомирській та Кам'янецькій римо-католицьких духовних консисторіях (обидві засновані в 1798 р.).

Магнатські архіви

З діяльністю найбільших землевласників Правобережної України – князів Любомирських, Сангушків, графів Потоцьких, Браницьких та ін. пов'язано формування магнатських архівів. Одним з найбагатших, найдавніших і найбільших за обсягом магнатських архівів (займав двоповерховий будинок) був архів князів Сангушків у м. Славуті на Волині.

Дата добавления: 2014-11-16