Часи потрясінь і занепаду. У глибокому занепаді перебувала вища школа.У Краківській, Замойській і Вілен-ській академіях панувала схоластика

У глибокому занепаді перебувала вища школа. У Краківській, Замойській і Вілен-ській академіях панувала схоластика, особливо у викладанні теології та філософії. У такій же ситуації перебувала єзуїтська Львівська академія (університет), створена на базі єзуїтської колегії згідно з дипломом, виданим Яном Казимиром 20 січня 1661 р. Багато з шляхти і магнатів, які бажали здобути освіту, навчались у західноєвропейських університетах, а також у заснованій 1702 р. Вроцлавській академії.

Загальний занепад глибоко позначився на художній літературі. Далися взнаки церковна цензура, котра в період контрреформації незвичайно посилилась, а також консерватизм магнатів і шляхти. Недаремно видавалося багато різного роду панегіриків, на які був попит, а їх писання добре оплачувалося. З другого боку, чимало кращих і цінних творів залишалися невиданими. Останнє стосується в основному другої половини XVII ст. Як і до 1648 р., література другої половини XVII - першої половини XVIII ст. представлена головним чином поетичними жанрами. В основному вона польськомовна.

Видатним поетом був Ян Анджей Морштин (1620-1693). Багато років цей магнат займав посаду великого коронного підскарбія. Оскаржений в антидержавних зв'язках з двором Людовіка XIV. був її позбавлений Яном III Собєським. Останні роки свого життя провів у Франції. Залишив по собі велику кількість творів, в яких оспівував кохання, товариське життя, висміював людські вади тощо. Ці твори були опубліковані у збірках Сиріус (Kanikula), або собача зірка (1647) і Лютня (1661). У творчості наслідував італійського поета й теоретика поезії Джамбаттісту Моріні (пом. 1625 p.), згідно з яким справжньої краси поетичному твору надають вишукана метафора, оригінальні епітети, незвичні порівняння. Для потреб двору Людвіки Марії Я.А. Морштин переклав поему французького письменника П'єра Корнеля Сід, яку було поставлено в королівському театрі 1662 р.

Багатий і цінний поетичний доробок залишив по собі виходець із середньої шляхти Вацлав Потоцький (1621-1696). Будучи аріанином, він під загрозою конфіскації маєтку перейшов у католицтво, але в душі зоставався вірним аріанству. Писав майже безвиїзно у своєму підкарпатському селі поблизу містечка Бєча. У 1670 р. В. Потоцький завершив епічну поему Хотинська війна (в ній ідеться про війну 1621 p.; поема вперше була видана 1850 р.), 1696 р. видав Перелік шляхетських гербів, в якому описав трансформацію шляхетського стану від рицарства до гречкосійства, вболівав за долю Речі Посполитої, про яку писав, що вона гине. Великим збірками його віршів (Сад фрашок і Моралії) характерна надзвичайна тематична розлогість. Збітнсв Морштин (бл. 1628-1689) так само був вихідцем із середньої шляхти й аріанином, проте не відмовився від своїх релігійних поглядів і після 1662 р. жив у Князівській Пруссії. Його поема Домашня муза робила наголос на уславленні землевласницького і жовнірського життя шляхтича.

Анджей Максиміїіан Фредро (бл. 1620-1679) був автором прозаїчних творів моралізаторського змісту. До його великого доробку належать, зокрема, Прислів'я з поточних розмов та латинською мовою - Політично-моральні перестороги. Станіслав Геракліуш Любомирський (1642-1702), як і його батько - рокошанин Єжи Любомир-ський, володів неабияким літературним талантом. Свою письменницьку діяльність він упродовж багатьох років поєднував з перебуванням на посаді маршалка великого коронного. Був і поетом, і прозаїком, і драматургом. Серед його творів вирізняються комедія Ерміда, або пастуша королівна, повісті Визволений Тобіаш і Розмова Артаксеса з Евандром.

Самуель Твардовський (1600-1661) був автором кількох великих за обсягом поетичних хронік. З них найбільш цінною була Домашня війна з козаками, татарами, Москвою, потім зі шведами і з мадярами (видана 1681 p.), що містила детальний і

Історія Польщі

емоційний опис воєнних дій, котрі вела Річ Посполита у 1648-1660 pp. Перу шляхтича Веспазіана Коховськогп (1633-1701) належать поетичні твори різних жанрів, зокрема поема Божа справа, ado пісні визволеного Відня, де оспівано віденську перемогу Я на III Собєського у 1683 р. Найвидатнішим його поетичним твором була видана 1695 р. Польська псалмодія, в якій у стилізованій біблійній формі представлено погляди на сенс людського існування та місію польського "шляхетського народу". Під враженням перемог Яна Собєського В. Коховський вважав, що поляки-сармати є народом, обраним Богом для сповнення великого історичного завдання - порятунку і зміцнення всього християнства. Разом з тим, цей автор бачив занедбання шляхтою виконання рицарських обов'язків і егоїстичне використання своїх політичних привілеїв.

Література першої половини XVIII ст. за рівнем значно поступається літературі другої половини XVII ст. Серед тогочасних письменників виділявся Вацлав Жевуський (1706-1779), воєвода подільський і краківський, каштелян краківський, гетьман польний і великий коронний; він був автором віршованих героїчних трагедій Жулкевський і Владислав під Варіюю, цікавих адаптацій творів Ж.Б. Мольєра.

У тому ж півстолітті в літературі з'являються жіночі імена. Найвизначнішою серед жінок-поетів була Ельжбета Дружбацька (бл. 1695-1763), прозвана сарматською музою і польською Сафо. До її доробку належить, зокрема, Збірка духовних, панегіричних, моральних і світових рим (видана у 1752 p.).

У другій половині XVII ст. набуло популярності писання спогадів і щоденників. Найвидатнішими серед них були Спогади мазовецького шляхтича Яна Хризостома Пасека (1636-1703). Вони охоплюють події 1656-1688 pp. і є чудовим джерелом для пізнання ментальності тогочасного шляхтича - військовика й землевласника-господаря. Мова автора - невимушена й глибоко народна, пластична, через що Я.Х. Пасека вважають великим майстром сарматської прози. У стилі, близькому до стилю Я.Х. Пасека, увічнив події в Речі Посполитій від 1656 p., особливо у Великому князівстві Литовському, у своєму щоденнику вітебський воєвода Ян Антоній Храповицький (пом. 1685 р.).

Історіографія продовжувала традиції історіописання XVI - першої половини XVII ст., дотримувалася порічного, поданого у вигляді хроніки, викладу політичних подій, пояснення їх сенсу впливом Божого провидіння. Поступово такий спосіб писання історії відмирав, поки в другій чверті XVIII ст. не зник остаточно. Від 1739 р. історія як окремий предмет викладалася в єзуїтських колегіях. Ще перед цим її стали викладати в піярських колегіях.

Список тогочасних істориків відкриває Йоахим Пасторій {Pastorius; 1611-1681). Син лютеранського пастора, він у молодості став социніаніном. У Лейденському університеті здобув докторат медицини. За Яна Казимира був королівським історіографом і лікарем, 1662 р. отримав польське шляхетство. На схилі літ перейшов у католицтво, посвятився в духовний сан. Й. Пасторій був автором кількох праць з історії Польщі, писаних латиною. Хронологічно першою з них була праця Квітучий поляк, або короткий виклад польської історії, видана 1641 р. У значно розширеному вигляді вона була опублікована 1680-1685 pp. під на; юю Докладна історія Польщі. У 1649 р. Й. Пасторій опублікував Реляцію про найслі: 'ішу експедицію, де відобразив зборівську кампанію Речі Посполитої того ж року, а, 1652 р. - Скіфсько-козацьку війну, або про союз татар, козаків і руської черні протії Чольського королівства, в якій описав війну українського народу під проводом Б. Хмельницького. Й. Пасторій залишив по собі також цінний опис польсько-шведських мирних переговорів в Оліві 1660 р.

Визначним хроністом був згаданий вище Веспазіан Коховський. Він закінчив колегію Новодвор^ького, брав участь у війнах Речі Посполитої з козаками, Москвою,

Часи потрясінь і занепаду

Швецією, а також рокоші Є. Любомирського. Ян III призначив його королівським історіографом. В. Коховський був автором величезної, писаної латиною праці Аннали Польщі, яка висвітлює події в Речі Посполитій 1648-1675 pp., поділені на семирічні цикли-клімактери котрі, на його думку, знаменують зміни стану держави. Крім того, перу В. Коховського належить латиномовний опис Віденської битви 1683 р., в якій йому довелося взяти участь.

Одним з останніх польських хроністів був Еразм Отвіновський (перед 1695-1745). У його праці, писаній польською мовою, розповідається про події в Речі Посполитій 1696-1728 рр. (видана 1838 p.). Життя історика Готтфріда Ботуміла Ленґніха (1689-1774) в основному пов'язане з Ґданськом. Він походив з міщан, в університеті німецького міста Галле одержав диплом доктора права, впродовж багатьох років викладав у гданській академічній гімназії, а потім займався адміністративною діяльністю. У 1722-1755 pp. видав німецькою мовою 9-томну історію Королівської Пруссії від 1526 р., у 1749 р. -латинською мовою посібник Польська історія від Леха до смерті Августа II. Уславився також як автор капітальних праць в галузі історії права: Публічне право Польського королівства (1742-1746: латина) і Публічне право міста Ґданська (мова німецька; видана 1900 р.). У 1728-1743 pp. у Львові польською мовою вийшла чотиритомна праця Каспера Нєсєііького (1682-1744) під назвою Польська корона, заснована на багатому документальному, в тому числі архівному матеріалі; вона містила відомості про шляхетсько-магнатські роди Польського королівства. її автор походив з міщан, викладав у різних школах, належав до ордену єзуїтів.

Від початку XVIII ст. з'являються перші тематичні збірники документів, які з часом стали у великій пригоді тим, хто цікавився історією Речі Посполитої. Перший з них - це Історико-родинні листи у 4-х томах, складений Анджеєм Хризостомом Залуськіш (1648-1711) - вармійським єпископом і канцлером великим коронним. Тут містяться родинні документи Залуських, а також діарії (протоколи) сеймів та інші матеріали до політичної історії 1668-1710 pp. A.X. Залуський спромігся видати перші три томи; останній том вийшов у середині XVIII ст. Станіслав Конарський, про якого йшлося вище, був організатором публікації у 1733-1739 pp. "Volumina legum" - шеститомного збірника польських законів, переважно сеймових постанов, від кінця XV ст. до 1736 р. Діяч піярського ордену Мацєй Доґєль (1715-1760) у 1758 р. видав том документів, що в історичному аспекті засвідчують кордони Польського королівства і Великого князівства Литовського. Він також задумав опублікувати 8-томний корпус міжнародних договорів, котрі стосувалися Польщі і Литовської держави. Встиг укласти більшу частину задуманого, але випустив лише перший і п'ятий томи. Після його смерті вийшов четвертий том. Інші томи дотепер не видані.

Занепад Краківської, Замойської, Віденської і Львівської академій не сприяв розвиткові науки. І все ж вона не стояла на місці, дякуючи ентузіазмові й самовідданості тих, хто обирав її своєю долею. Видним математиком, фізиком і астрономом був єзуїт Адам Кохановський (1631-1700). Юзефові Наронському (пом. 1678 p.), належить складання обширно!' математичної енциклопедії. У галузі астрономії плідно працював мешканець Ґданська//// Гевеліуш (Гевеліус; 1611-1687), автор праці, що містила описи астрономічних приладів і результати дослідження планет. Він сконструював найбільший на той час у світі телескоп, при допомозі якого вивчав Місяць, зірки, планети і комети. Ян Йонстон (1603-1675) опублікував чудово ілюстровану природничу енциклопедію, популярну в Європі, і посібник з дендрології. Посібники з геодезії, теорії архітектури і механіки видав єзуїт Станіслав Сольський (1622-1701). Наукове і практичне значення мали праці, випущені польською мовою Якубом Казімєжем Гауром (1622-1709), управителем ряду магнатсько-шляхетських маєтків, а саме: Про землевласницьку

Історія Польщі

генеральну економіку і Ск.іад або скарбниця важливих таємниць землевласницької економії. Обидві праці використовувалися в Речі Посполитій як сільськогосподарські посібники до кінця XVIII ст.

Архітектура розвивалася під сильним італійським, голландським, північноні-мецьким і французьким впливами. Головними замовниками-меценатами, як і раніше, були королівський двір, магнати, церква. Чудовим прикладом монументального будівництва другої половини XVII ст. був палац Красінських у Варшаві, споруджений голландцем Тільманом із І амерена (до Польщі він прибув у 1662 р. і прожиив у ній до кінця свого життя у 1706 p.; після нобілітації мав прізвище Гамерський). У тому ж півстолітті почали зводити палаци, більш пристосовані для потреб щоденного життя. В основу багатьох із них був покладений шляхетський двір. Кілька таких палаців спорудив Т. Гамерський у Варшаві і поблизу неї, зокрема палацик для королеви Марії Казимири, прозваний Маримонтом; його ж авторству належить палац в Пулавах, який збудував для свого протектора С.Г. Любомирського. Визначною пам'яткою став королівський палац ЯнаШ Собєського, споруджений поблизу Варшави у Вілянові Августином Вінцентом Лоччі (бл. 1650-1729) таким чином, що до будинку у вигляді шляхетського двору додали поверх, галереї, портик. Палац був оточений розлогим парком. На кошти Яна Казимира у вавельському кафедральному соборі постала каплиця Вазів, існування якої мало підкреслювати роль правителів цієї династії в історії Речі Посполитої. У Варшаві була зведена т.зв. Саська (Саксонська) Вісь (1713-1750) - комплекс, що тягнувся від Краківського передмістя до Волі і включав у себе королівський палац з парком, оздоблений скульптурами, альтанками, павільйонами. Вільний простір на території Саської Осі заповнювався магнатськими резиденціями. У першій половині XVII ст. виниісли також такі пам'ятки, як палац Євстахія Потоцького в Радзині (архітектор Якуб Фонтана) і палац гетьмана польного, а згодом великого коронного Я.К. Браніцького у Білостоці, прозваний "підляським Версалем".

Рис.24. Палац у Вілянові з північно-східного боку. 1777 р. Картина Б. Беллото (Каналетто).

Багато було представлене церковне будівництво. Визначними пам'ятками є костели капуцинів і сакраменток у Варшаві та св. Анни в Кракові, споруджені Т. Гамерським,

Часи потрясінь і занепаду

місіонерів (архітектор Каспер Бажанка; пом. 1726 р.) та тринітаріїв (архітектор Франчес-ко Плачіді; бл. 1710-1782) у Кракові.

Популярності набув портретний живопис. Портретів було створено величезну кількість, неабияка частина якої збереглася до нашого часу, причому стосовно багатьох з них невідомі ані їх автори, ані ті, хто на них зображений. Замовниками портретів були королівська родина, магнати, шляхта, багаті міщани. Чимало портретів більш-менш адекватно відтворювали індивідуальні риси людини. Видатним живописцем був ґданщанин Даніель Шульц (пом. 1683 p.), автор чудових портретів Яна Казимира, Михайла Вишневеці.кого, Януша і Богуслава Радзивіллів, Єжи Любомирського, а також полотен, одне з яких представляло кримського посла у Варшаві та його синів. Видним портретистом другої половини XVII ст. був і Ян Триціуш. Залишався поширеним посмертний портрет, який все частіше витісняв кам'яні надгробки.

Нормою стало розписувати інтер'єри споруджених палаців. Так, французові Клодові Калло (пом. 1686 р.) належить розпис інтер'єру Віляновського палацу. В його майстерні працював Єжи Шимонович (Семи-гіновський; бл. 1660-1711), котрий ще у молодому віці був прийнятий до елітарної академії св. Луки в Римі. З ім'ям Є. Шимоновича пов'язана т.зв. "віляновська школа" живопису. Він розписав плафон того самого палацу. Художником-баталістом був Мартіно Альто-монте (1657-1745) - автор полотен, що славлять воєнні подвиги Яна III Собєського (Битва під Віднем, Битва під Парканами; ці полотна знаходилися у колегіаті в Жовкві). Широко практикувалися розписи вівтарів і стін, покликані впливати на віруючих, викликати в них містичні настрої.

Цій же меті служила скульптура, що рясно наповнила інтер'єри костелів. Яскравим прикладом таких храмів є костели візиток й св. Анни в Кракові та єзуїтів у Познані. Видатним скульптуром другої половини XVII ст. був Ян Урбанський, творчість якого головним чином пов'язана з Вроцлавом.

Контрреформація причинилася до того, що польська музика мала переважно церковний характер. Цьому жачною мірою сприяло ширше, порівняно з попередніми часами, встановлення органів у костелах. З тих, що збереглися до нашого часу, особливо цінний знаходиться в бернардинському костелі міста Лєжайська; його виготовив Ян Ґловін-ський. При багатьох костелах і монастирях діяли капели і хори. Одним з найвизначніших композиторів, що складали для них мелодії, був Бартоломей Пенкєль (пом. 1670 р.), який першим переніс на польський грунт одноголосний спів (монодію) з акомпанементом, а також розвивав поліфонічну техніку. Його меси а сареіїа мають елементи колядної мелодики.

Світська музика виконувалася капелами й оркестрами при дворах королів і магнатів, а також в театрі. Театри, як і до середини XVII ст., діяли при королівському і магнатських дворах. Від 1725 р. у спеціально спорудженому будинку у Варшаві діяв королівський театр; від 1748 р. він мав публічний характер. У ньому виступали головним чином закордонні трупи, переважно італійські, менше - французькі й німецькі. Театральне життя продовжувалоея в протестантських гімназіях Ґданська і Торуні та в єзуїтських колегіях, а в другій половині XVII-XVIII ст. відбувалося й у піярських колегіях.

Для розвитку польеької культури велике значення мало відкриття 1747 р. у Варшаві братами Залуськіши (краківським єпископом Анджеєм Станіславом (1695-1758) і

Рис. 25. Надгробний портрет незнаного шляхтича. Кінець Х> II ст.

Дата добавления: 2014-11-16