Рановий процес 3 страница

Підстопник на задній поверхні ближче до п'яти має дротову рамку-скобу, що виступає по обидва боки у вигляді вушок, у які всовують надставки по обидва боки.

Методика застосування шини Дітеріхса:

1. Зовнішню й внутрішню милицю підганяють по росту хворого таким чином, щоб упір зовнішньої милиці впирався в пахвову ямку, а внутрішнього - у промежину; нижні кінці обох надставок повинні виступати за підошву на 10-15 см.

2. За допомогою штирів з'єднують надставки з верхніми пластинами через отвори, для надійності кріплення можна штирі закріпити декількома турами бинта.

3. Фіксують підстопник до підошви стопи (не знімаючи взуття!) бинтовою 8-подібною пов'язкою, особливо надійно прикріплюючи задній відділ підстопника до п'яти, тому що на цю частину припадає основна сила тяги при витяганні (б).

4. Приладжують уздовж тулуба зовнішню милицю, виводячи нижній кінець надставки через бічне вушко металевої скоби підстопника.

5. Упор милиці фіксують у пахвовій западині шматком бинта, попередньо протягнутим через верхню пару щілин, бинт зав'язують на протилежному надпліччі.

6. Приладжують внутрішню милицю, проводячи нижній кінець через бічне вушко підстопника, а упор внутрішньої милиці фіксують до промежини бинтом, протягнутим через прорізи пластини, бинт проводять навколо стегна у верхній третині.

7. Нижні кінці обох милиць з'єднують між собою сполучною планкою, через отвір якої проводять подвійний шнур закрутки, й фіксують його до скоби підстопника (в). Після цього верхню частину зовнішньої милиці фіксують до тулуба спіральною бинтовою пов'язкою (використовують бинт шириною 10-15 см).

8. Внутрішню милицю у верхній третині фіксують навколо стегна декількома турами бинта, після чого приступають до витягання. Витягання здійснюється ручним способом, обережно підтягуючи стопу й закручуючи закрутку. Витягання не повинно бути надмірним, щоб не заподіювати додатковий біль постраждалому (г,д).

9. Між милицями й щиколотками, виростками стегна й великим вертлюгом прокладають ватно-марлеві прокладки.

10.Шину щільно фіксують за допомогою бинта, накладаючи спіральну пов'язку від щиколоток до пахвових западин.

Примітка: застосування шини Дитерихса протипоказане при наявності перелому щиколоток і костей стопи.

При відсутності шини Дітеріхса для транспортної іммобілізації при переломах стегна можна використати сходові шини Крамера.

1.Беруть 2-3 шини розміром 110х10 см і зв'язують їх таким чином, щоб вийшла одна шина, довжиною від пахвової западини до зовнішнього краю стопи.

2.Другу шину накладають від сідничної складки по задній поверхні ушкодженої кінцівки до п'яти, де її загинають під прямим кутом до пальців.

3.Для більшої міцності можна накласти й третю шину Крамера по внутрішній поверхні кінцівки від промежини до внутрішнього краю стопи.

4.В ділянці суглобів і кісткових виступів варто прокласти ватно-марлеві прокладки, після чого шини фіксують за допомогою спіральної бинтової пов'язки від ділянки щиколоток до пахвової западини, а стопу фіксують 8-подібною пов'язкою.

б) При переломі гомілки транспортну іммобілізацію здійснюють за допомогою сходових шин Крамера.

Рис. 103. Транспортна іммобілізація при переломі гомілки

Методика іммобілізації:

1. Шину Крамера з м'якою ватяною прокладкою добре моделюють по вигинах кінцівки. Довжина шини повинна бути від сідничної складки по задній поверхні кінцівки до п'яти, а потім вигин під прямим кутом до пальців.

2. Шину обережно укладають по задній поверхні ушкодженої кінцівки, а з боків додають ще дві шини (сходові або дерев'яні).

3. В ділянці суглобів і кісткових виступів варто прокласти ватно-марлеві прокладки, після чого шини фіксують за допомогою спіральної бинтової пов'язки від ділянки щиколоток до верхньої третини стегна, а стопу фіксують 8-подібною пов'язкою.

в) При переломі стопи транспортна іммобілізація здійснюється, як правило, сходовою шиною Крамера.

1. Використовується шина довжиною від верхньої третини гомілки до кінчиків пальців.

2. Шина моделюється по вигинах задньої поверхні кінцівки й згинається в ділянці п'яти під прямим кутом.

3. В ділянці щиколоток прокладають ватно-марлеві прокладки й шину фіксують бинтовою пов'язкою від кінчиків пальців до верхньої третини гомілки.

При відсутності стандартних транспортних шин іммобілізацію можна провести, використовуючи різноманітні підручні предмети: дошки, ціпки, тростини, лижі, гілки й ін. Також можна ушкоджену кінцівку прибинтувати у декількох місцях до здорової ноги.

Д) Транспортна іммобілізація при ушкодженнях хребта й таза:

а) При ушкодженні шийного відділу хребта:

- потерпілому необхідно накласти стандартний комір Шанца, а при його відсутності - ватно-марлевий комір за Шанцем;

Рис. 104. Комір Шанца

- ватно-марлевий комір накладають у такий спосіб: навколо шиї обертають товстий шар вати від потиличного бугра до грудної клітини й фіксують його декількома круговими турами широкого бинта (10-12 см);

- при травмі голови й шийного відділу хребта можна використати для транспортної іммобілізації шини Крамера;

Рис. 105. Транспортна іммобілізація шинами Крамера при ушкодженні шийного відділу хребта.

- дві шини Крамера моделюють у фронтальній і сагітальній площині по відношенню голови й шиї;

- на ділянку волосистої частини голови й навколо шиї укладають ватно-марлеві прокладки, після чого прикладають відмодельовані шини;

- бинтовими пов'язками шини фіксують до голови, надпліччя і грудної клітини;

б) При ушкодженні грудного відділу хребта:

- постраждалого обережно укладають на носилки в положенні на животі;

- під голову й груди підкладають подушки або згорнутий одяг, що сприяє розвантаженню травмованого хребта.

в) При ушкодженні поперекового відділу хребта:

- потерпілого необхідно укласти на тверду поверхню: дерев'яний щит, дошки, лист товстої фанери тощо;

- можна використати спеціальні іммобілізуючи вакуумні носилки, які створюють найбільш щадні умови для потерпілих;

г) При ушкодженнях таза:

- потерпілого укладають на спину на носилки із твердою поверхнею;

- ноги необхідно злегка зігнути в тазостегнових і колінних суглобах і розвести, що сприяє розслабленню м'язів і зменшенню болю;

- у підколінні ділянки необхідно підкласти валики (з одягу, ковдр і т.п.), висотою до 25-30 см.

Ушкодження голови, обличчя й шиї

Всі травми голови об'єднані одним поняттям - черепно-мозкова травма.

1. Визначення: Черепно-мозкова травма (ЧМТ) – це сукупність патологічних процесів, які відбуваються як усередині черепа, так і поза ним внаслідок травматичного впливу і які мають певну послідовність і закономірність у розвитку.

2. Актуальність проблеми:

А) Черепно-мозкова травма являє реальну загрозу для життя постраждалого, а ушкодження середнього ступеня тяжкості й тяжкі приводять до інвалідизації;

Б) Найбільше часто зустрічається легка ЧМТ, особливо струс головного мозку (від 60 до 82% всіх госпіталізацій через травму голови). Через частоту зустрічальності цю травму називають "прихованою епідемією".

3. Механізм ушкоджень:

- насильство, що викликає ротацію голови;

- травма типу «прискорення - уповільнення» (імпульсивна травма);

- удари по голові або головою.

4. Патогенез черепно-мозкової травми:

А) Пряме ушкодження речовини головного мозку при відкритих або втиснених переломах костей черепа;

Б) Легка черепно-мозкова травма – зсув півкуль головного мозку й коливання рідких середовищ викликає мікродеформації, що приводить до виникнення захисного гальмування й порушення судинного тонусу мозкових структур;

В) Травма середнього ступеня тяжкості – у результаті зсуву по інерції маси головного мозку або спинномозкової рідини виникає гідродинамічний удар по тканинах, що викликає порушення кровообігу й ішемію мозку в місці удару;

Г) Тяжка черепно-мозкова травма – у момент травми зміщаються півкулі головного мозку й ушкоджуються об стінку черепа, протилежну удару, у результаті чого розриваються судини оболонок і мозку;

Д) Універсальною реакцією головного мозку на травму є його набряк.

5. Класифікація черепно-мозкової травми:

А) За ступенем тяжкості травми:

- легка травма: струс головного мозку (comocio cerebri), забій головного мозку легкого ступеня (contusio cerebri);

- травма середньої тяжкості: забій головного мозку середньої тяжкості;

- важка травма: забій головного мозку тяжкого ступеня, дифузійне аксональне ушкодження мозку, стискання головного мозку (compresio cerebri;)

Б) За характером травми:

-закрита ЧМТ - рани в ділянці голови відсутні;

-відкрита ЧМТ - є ушкодження м'яких тканин, відкритий перелом костей черепа або перелом з витіканням ліквору, кровотечею з носа або вух, ушкодження мозкових оболонок, мозку;

в) Стосовно зовнішнього середовища:

- непроникаючі ушкодження – внутрішньочерепна порожнина не сполучається із зовнішнім середовищем;

- проникаючі ушкодження - ушкоджені внутрішня кісткова пластинка й прилягаюча до неї тверда мозкова оболонка.

6. Загальні клінічні прояви черепно-мозкової травми:

При черепно-мозковій травмі виявляють загальмозкові, осередкові симптоми (залежать від локалізації патології) і порушення вітальних функцій (дихання, серцево-судинної діяльності, ковтання);

А) Скарги:

+ Загальмозкова симптоматика:

- головний біль, біль в очних яблуках у спокої й при їхньому русі, шум у голові, мелькання мушок, які є симптомами підвищення внутрічерепного тиску;

- вестибулярні розлади: запаморочення, розлади координації;

- ретроградна амнезія (не пам'ятає обставини травми);

- нудота й блювота, судорожні епілептичні припадки.

+Осередкова симптоматика:

- порушення чутливості,

- неможливість виконувати активні рухи (парези й паралічі),

-неможливість говорити (афазія), рахувати й писати.

Наявність осередкової симптоматики свідчить про коркові порушення.

Б) Анамнез захворювання – є вказівка на травму голови.

В) Об'єктивні прояви:

а) Огляд:

- деформація черепа, наявність ран, синців, гематом;

- витікання ліквору або крові з носа або вух;

+ Загальмозкова симптоматика:

-порушення свідомості за стовбурним типом (сопор, ступор, кома) або за корковомим типом (делирій, амнезії й ін.),

-психомоторне порушення;

+Осередкова симптоматика:

-парез погляду, ністагм,

-розширення зіниці (мідриаз), звуження зіниці (міоз);

б) Пальпація:

- болючість у місці травми;

- вдавлення й дефекти костей черепа.

+Осередкова симптоматика:

-патологічні рефлекси, парези, паралічі, які свідчать про стовбурні порушення;

в) Перкусія й аускультація - неінформативні.

7. Формування попереднього діагнозу за клінічним даними

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу захворювання і його об'єктивних проявів, зокрема, дослідженні неврологічного статусу.

8. Діагностична програма при черепно-мозковій травмі:

А) Лабораторні методи дослідження для діагностики не інформативні;

Б) Інструментальні методи дослідження:

- рентгенографія костей черепа показана при підозрі на перелом (при госпіталізації з легкою травмою у випадку неспокійного поводження хворого може бути відкладена);

- комп'ютерна томографія, магніторезонансна томографія дозволяє виявити переломи черепа, оболонкові й внутрішньомозкові крововиливи, набряк мозку, вогнища контузій;

- ехоенцефалографія інформативна для виявлення зсуву головного мозку від серединної лінії (ознака внутрічерепної гематоми);

- електроенцефалографія показана для прогнозу при ЧМТ і діагностики епілептичної активності через тижні й місяці після травми.

9. Загальні принципи діагностики черепно-мозкової травми:

А) Для оцінки тяжкості стану в гострому періоді ЧМТ використовують не менш трьох параметрів:

- порушення свідомості (ступінь і тривалість втрати),

-стан вітальних функцій;

-виразність осередкових неврологічних симптомів.

Б) Ступінь порушення свідомості й прогноз оцінюються за шкалою коми Глазго, що передбачає оцінку трьох функцій: відкривання ока, рухових і вербальних (мовних) реакцій хворого. Потім залежно від суми набраних балів установлюють тяжкість черепно-мозкової травми;

В) Комп'ютерна томографія при важкій травмі голови переважніше рентгенографії, на яку не має сенсу витрачати час;

Г) Термінова консультація нейрохірурга показана при наявності ознак ушкодження мозку, внутрічерепного крововиливу або підвищення внутрічерепного тиску, клініки перелому черепа, особливо втисненого перелому.

10. Загальні принципи лікування черепно-мозкової травми:

-госпіталізація обов'язкова (при легких ушкодженнях показана тільки для виключення більш тяжкої травми);

-спокій розумовий (виключити читання, прослуховування музики, перегляд телевізора) і фізичний (постільний режим), тривалість якого залежить від тяжкості травми;

-поліпшення мозкового кровотоку, процесів обміну й енергетичного забезпечення головного мозку;

-при важких травмах дегідратаційна терапія (діуретики) для запобігання набряку головного мозку й дислокації стовбура;

-симптоматична терапія головного болю, депресивних і судорожних станів, порушень подиху (штучна вентиляція легенів) і серцево-судинної діяльності;

-оперативне лікування при ознаках стискання головного мозку гематомою;

-відновне лікування при наявності залишкової неврологічної симптоматики після травми тривалий час.

11. Ускладнення черепно-мозкової травми:

- внутрічерепні крововиливи;

- зовнішня кровотеча й лікворея;

- емболії;

- набряк (набрякання) головного мозку й дислокація стовбура у великий потиличний отвір, що приводить до загибелі потерпілого;

- хронічний вегетативний стан (декортикація);

- менінгіт, енцефаліт, абсцес мозку;

- посттравматична епілепсія й психічні порушення.

Дата добавления: 2014-11-18