Кредитна політика банку

Ключовою передумовою системи управління кредитни­ми операціями банку є продумана кредитна політика, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації. Кредитна політи­ка охоплює найбільш важливі елементи і принципи ор­ганізації кредитної роботи в банку, які фіксуються в пись­мовому вигляді й затверджуються на засіданнях Кре­дитного комітету і Комітету кредитного нагляду.

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності банки розробляють влас­ну внутрішню кредитну політику та впроваджують ме­ханізм її реалізації. Кредитна політика банку є основним документом, яким керуються банки під час формування кредитного портфеля. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті співробітники банку, що здійснюють кредитування. Фак­тична структура кредитного портфеля має відповідати по­ложенням кредитної політики банку, інакше не буде за­безпечена її ефективна реалізація.

Кредитна політика складається зі стратегії і такти­ки банку щодо організації процесу кредитування. Тобто кредитна політика визначає основні напрями кредитного процесу, пріоритети, принципи та цілі певного банку на кредитному ринку — стратегія кредитної діяльності бан­ку, і передбачає застосування конкретних фінансових та інших інструментів, що використовуються в процесі реалізації кредитних угод — тактика банку щодо організа­ції процесу кредитування¹.

Отже, кредитна політика створює основу організації кредитного процесу та визначає:

― пріоритетні напрями кредитування та специфіку ді­яльності банку на кредитному ринку;

― цілі, відповідно до яких формується кредитний порт­фель (види, строк, обсяг і ризик наданих кредитів);

― опис стандартів, за допомогою яких визначається якість кредитів;

― рівень допустимого ризику;

― критерії сприятливих і несприятливих кредитів;

― можливості банку та його клієнтів;

― правила формування резервів для відшкодування мож­ливих втрат за кредитним операціями банків;

― порядок використання резерву під нестандартну за­боргованість за кредитами;

― основні правила приймання, оцінки і реалізації за­безпечення за кредитом;

― повноваження й обов'язки працівників кредитного відділу та ін.

Кредитна політика банку формується з урахуванням фак­торів, що визначаються величиною його капіталу й активів, складом клієнтської бази, спеціалізацією, місцезнаходжен­ням, розгалуженістю мережі філій, станом економічної ко­н'юнктури, ситуацією на грошовому ринку тощо.

Основним принципом кредитної політики є принцип пріоритетності мінімізації рівня ризику над дохідністю, відповідно до якого, незалежно від суми потенційного до­ходу, кредит не видається, якщо його видача супрово­джується недопустимим рівнем ризику.

Етапи розробки кредитної політики наведено на рис. 1.6.

^ - ■		Етапи розробки кредитної політики банку
		Етапи розробки кредитної політики банку
Етап	1.	Формування цілей кредитування
Етап	2.	Розробка стандартів кредитування
Етап	3.	Розробка вихідних документів кредитної політики

Рис. 1.6. Етапи розробки кредитної політики банку

Цілі та стандарти кредитування визначаються від­повідно до стратегічного плану розвитку банку і можуть бути сформульовані як у довгостроковому плані розвитку, так і в бюджеті банку на поточний рік.

Головною метою кредитної політики є формування зва­женого та якісного підходу до управління ризиком на рів­ні кредитного портфеля банку.

До основних цілей кредитної політики можна віднести:

― забезпечення максимального рівня дохідності кре­дитного портфеля та акціонерного капіталу банку за до­пустимого рівня ризику;

― забезпечення зваженого та оптимального викорис­тання кредитних ресурсів;

― досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами покращання його якості;

― виконання всіх вимог і нормативних показників, встановлених Національним банком щодо обсягів кредит­них вкладень, максимальних сум кредитів, наданих одно­му позичальнику (в тому числі інсайд ерам, пов'язаним та асоційованим особам);

— розширення клієнтської бази шляхом підвищення якості кредитного обслуговування клієнтів та ін.

Стандарти кредитування містять зразки докумен­тів, з якими працюють робітники кредитного відділу, пе­релік дій працівників банку, відповідальних за здійснен­ня процесу банківського кредитування, та їх повноважень. Основне завдання стандартів кредитування — визначити практичні дії працівників кредитного відділу для реаліза­ції кредитної політики банку.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

— перелік документів, що подаються в банк позичальником для отримання кредиту;

— порядок проведення попередньої співбесіди (інтер­в'ю) з позичальником;

― вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій і пору­чительств;

― правила організації кредитного процесу;

― порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

― вимоги щодо оформлення кредитної документації;

― зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Документи кредитної політики є документами прак­тичної реалізації загальних положень кредитної політики банку. До документів кредитної політики належать такі положення: "Про кредитний комітет", "Про заставу", "Про оцінку фінансового стану позичальника", "Про порядок створення і використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банку" та ін.

Кредитна політика банку окреслює коло ключових ці­лей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації дохідності кредитних операцій і досягнення прийнят­ного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування. Під час проведення кредитної політики виходять із необхідності врахування загальнодержавних інтересів і забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників і позичальників.

Реалізацію кредитної політики здійснюють працівни­ки фрон - офісу та бек-офісу банку.

До завдань працівників фронт-офісу банку належать:

— залучення клієнтів за допомогою інформування про існуючі банківські продукти;

― аналіз документів, що надаються клієнтом з метою приймання кредиту та проведення попереднього інтерв'ю і клієнтом;

― оцінка предмета застави за кредитом;

― оцінка кредитоспроможності клієнта та прийняття рішення про видачу кредиту або відмову в його видачі;

― узгодження параметрів, укладання кредитної угоди з клієнтом тощо.

До завдань працівників бек-офісу банку належать:

1. приймання від підрозділів фронт-офісу договорів кредитної справи і перевірка повноти та правильності оформлення наданого пакета документів;

2. здійснення контролю за встановленими лімітами кре­дитування;

3. забезпечення перерахування коштів;

4. супроводження кредитної операції (нарахування відсотків і комісії, контроль за своєчасністю та повнотою по­гашення заборгованості за кредитом;

5. формування та відображення в обліку резервів для відшкодування можливих втрат за кредитним операціями тощо.

Відповідно до основних положень кредитної політики банк здійснює кредитні операції у межах наявних кредит­них ресурсів і відповідає за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним йому майном та власними кош­тами. Під кредитними ресурсами банку розуміють сукуп­ність власних, залучених і запозичених фінансових кош­тів банку, що перебувають у безпосередньому його розпо­рядженні та використовуються на його розсуд для здій­снення кредитної діяльності (рис. 1.7). Найбільша роль у формуванні кредитних ресурсів належить залишкам на поточних і вкладних рахунках клієнтів.

Сукупність усіх наявних коштів, що перебувають у без­посередньому розпорядженні банку, і коштів, які можуть бути потенційно залучені (прирощені чи втрачені) в процесі проведення банківської діяльності, визначає кредит­ний потенціал банку. Чим більший кредитний потенціал банку, тим більші його можливості на кредитному ринку.

Банк самостійно визначає порядок залучення та вико­ристання коштів, проведення кредитних операцій, вста­новлення відсоткової ставки та комісій. При цьому рівень відсоткової ставки за наданими кредитами не може бути нижчим від ставки відсотка за отриманими банком кредита­ми і ставки відсотка, що виплачується ним за депозитами.

Рис. 1.7. Джерела формування кредитних ресурсів банку

Кредити надаються всім суб'єктам господарської діяль­ності незалежно від їх галузевої належності та форми влас­ності, а також фізичним особам, у разі наявності у пози­чальників реальних можливостей і правових форм за­безпечення своєчасного повернення кредиту та сплати від­сотків (комісій) за його користування.

Банки можуть надавати кредити суб'єктам господарю­вання у безготівковій формі як у національній, так і в іно­земній валюті, шляхом оплати платіжних документів з кредитного рахунку або перерахування коштів на поточ­ний рахунок позичальника, а також у готівковій формі для розрахунків зі здавачами сільськогосподарської про­дукції. Кредити фізичним особам можуть надаватися в на­ціональній та іноземній валюті у безготівковій формі, шляхом оплати документів, що підтверджують придбання товару, або у готівковій формі через касу банку.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що пере­вищує 10 % власного капіталу ("великий кредит"), банк повідомляє про кожний такий випадок Національний банк України. Жоден із виданих великих кредитів не мо­же перевищувати 25 % власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьми­кратного розміру власних коштів банку.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі та визначають взаємні зобов'язання, а також відповідальність сторін. ^!

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, в якій мають бути зазначені сума кредиту, його мета, строки погашення та форми за­безпечення. Якщо позичальник не є клієнтом банку, то для отримання кредиту він також має надати установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, в якому відкрито по­точний рахунок, довідку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за кредитами та інші докумен­ти на вимогу банку.

Банк вивчає та аналізує проект, на реалізацію якого пла­нується отримати кредит, оцінює кредитоспроможність потенційного позичальника, прогнозує ризик неповер­нення кредиту і приймає рішення про надання кредиту.

Рішення банку про видачу кредиту певному позичаль­нику має міститися у площині: бажаний (плановий) дохід / допустимий рівень ризику (рис. 1.8).

Рис. 1.8 .Обґрунтування рішення про видачу кредиту на підставі критеріїв "дохід — ризик кредитної операції"

У випадку невідповідності рівня ризику або рівня дохід­ності кредитної операції встановленим вимогам банк має підмовити позичальнику у видачі кредиту.

Погашення заборгованості та відсотків/комісій за креди­том здійснюється позичальником — суб'єктом господарювання з поточного рахунку на підставі платіжного доручен­ня. Фізична особа може погасити заборгованість та відсотки за кредитом шляхом перерахування коштів з власного по­точного (депозитного) рахунку або через касу банку.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінан­сових ускладнень внаслідок непередбачуваних обставин за умови вжиття позичальником відповідних заходів, спря­мованих на їх усунення, банки можуть подовжити строк погашення кредиту — пролонгувати кредит. Однією з умов пролонгації є підвищенням відсоткової ставки за креди­том. Таке відстрочення має бути оформлене додатковою (модифікованою) угодою між позичальником і банком.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом і сплати відсотків та комісій, за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених кредитним договором. Якщо позичальник не може пога­сити заборгованість за кредитом, то банк має право відшко­дувати втрати від кредитної операції за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, або коштів, стягнутих з гарантів (поручителів) у встановленому чин­ним законодавством порядку.

Банк має здійснювати моніторинг кредитного портфе­ля в розрізі позичальників з метою виявлення на ранніх стадіях ознак погіршення їх фінансового стану та застосу­вання відповідних заходів для захисту своїх інтересів. Крім того, банк має відстежувати цільове використання кредиту та перевіряти стан заставленого майна. У разі ви­явлення фактів використання кредиту не за цільовим при­значенням банк має право достроково розірвати кредит­ний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язання позичальника за кредитним догово­ром у встановленому чинним законодавством порядку.

Кредитна політика банку може бути обережною, помір­ною чи агресивною.

Кредитна політика банку визначається як обережна, якщо частина кредитів у загальному обсязі робочих ак­тивів банку не перевищує 30%, тобто банк забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій, але в такому разі він втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду роботи на кредитному ринку.

За помірної кредитної політики частина кредитів у загальному обсязі робочих активів коливається у межах ЗО—50 %. Така політика властива стабільним і надійним банкам, що мають достатній досвід роботи у сфері креди­тування.

У випадку, коли частина кредитів перевищує 50 % за­гального обсягу робочих активів, кредитна політика банку є агресивною. Агресивна кредитна політика має бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути три­валою. Варто пам'ятати, що чим більша частина кредитів у загальному обсязі робочих активах і чим довший строк її існування, тим вищий рівень кредитного ризику¹.

4. Кредитний договір – основа кредитних взаємовідносин.

Дата добавления: 2014-11-18