Мал .Петро Могила

у Києво-Печерській лаврі школу зі школою Київського братства, Могила заклав
підвалини так званої Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважли-
віших учбових закладів слов'янського світу. Взявши за взірець єзуїтські школи,
особливу увагу в колегії звертали на вивчення класичних дисциплін, особливо
латини та польської мови. Грецькій мові, такій популярній колись у братських
школах, вже не надавалося великого значення. Програма школи, заснованої
Петром Могилою, свідчила про його прагнення поєднати традиції слов'янського пра-
вослав'я з латинськими традиціями католицького Заходу. Але, захоплений куль-
турою Заходу, митрополит Могила та коло його послідовників не розуміли,
що латинські філософські трактати, історичні й поетичні твори приваблювали

тільки невелику купку вчених-схоластів, а в українському суспільстві в цілому вони
не знаходили широкого розуміння. Відтак між елітарними київськими схоластами
та рештою українського суспільства поступово намітився культурний розрив.

У культурі українських верхів, тобто невеликої освіченої еліти, й далі панували
релігійні теми. У більшості книжок, зокрема таких, як «Палінодія» Захарії Ко-
пистенського, «Зерцало богословія» Кирила Ставровецького, робилися спроби
продемонструвати істинність православ'я, довести, що воно — єдиний шлях до
людського спасіння. Навіть у «бестселерах» того часу, призначених для масового

Запорожець у танці. Худ. Т. Калинський. Кінець XVIII ст.

вжитку, порушувалися теми житія святих чи давався каталог чудес, що відбу-
валися в Києво-Печерській лаврі. У переважній своїй більшості ці книги писа-
лися складною для розуміння церковнослов'янською мовою, котра все ще ви-
користовувалася на Україні як літературна. Проте чимдалі серед письменників
поширювалася й «проста» мова. Так, Памва Беринда протягом ЗО років складав
свій «Лексикон», в якому подав до церковнослов'янських слів їхні українські
відповідники. Новим фактом літературного життя того періоду стала зростаюча
популярність поезії й особливо панегіриків. До найкращих зразків цього жанру
належать «Вірші» Касіяна Саковича, написані на смерть Сагайдачного, та вірші,
присвячені Петру Могилі. П'єси, що складалися й ставилися по школах, також
були популярними і часто містили елементи народної творчості. В міру того як
братські школи та Могилянська колегія випускали нові сотні студентів, а друкар-
ні — нові книги, грамотність набувала на Україні дедалі відчутнішого поширення.

Якщо релігійне суперництво та західні зразки стимулювали культурний розви-
ток київської еліти, то в культурі народних мас і надалі знаходили відбиття зем-
леробський стиль життя та умови пограниччя. Так, темами народних пісень,
а багато з них мали давнє походження, були взаємини людини з природою, праця

на землі, особисті стосунки між людьми. В них оспівувалися такі чесноти, як
працьовитість, правдивість, висміювалися негідні вчинки. Найяскравішим виразом
творчого духу народу в XVI—XVII ст. були думи. Їх співали мандрівні кобзарі
в дні ярмарків чи релігійних свят, у козацьких таборах, на сільських майданах.
В основному ці великі за розміром віршовані оповіді торкалися двох проблем,
болючих для українського суспільства пограниччя: боротьба з турками й татарами
та опір утискам шляхти.

Заселення прикордонних окраїн було досить характерним явищем початкового
періоду східноєвропейської історії. Як на Україні, на Дніпрі, козаки з'явилися
і в Росії, на Дону. Схожі соціальні групи виникли в Угорщині, Хорватії та інших
християнських землях, на їхніх незалюднених кордонах з Оттоманською імперією.
Але ніде ці «периферійні» стани не відігравали такої великої ролі в суспільстві,

як козаки на Україні. Природно, що в умовах України значення порубіжного
населення було неабияким. До того ж полонізація української верхівки змусила
козацтво відігравати роль, яка в інших країнах належала дворянству. Внаслідок
цього козак став ключовою постаттю не лише в історії України, а й у національній
свідомості українців,— так, як ковбой в американців чи вікінг у скандінавів.

Поряд із зростанням значення козацтва новою енергією наповнилося українське
релігійне й культурне життя. Київ знову став центром православ'я. Для релігійної
та культурної верхівки Києва, значна частина якої була пов'язана з Могилянською
колегією, це, за словами Ігоря Шевченка, був «час духовного злету й інтелектуаль-
ного розвитку». З одного боку, відродження православ'я сприяло послабленню
полонізації. З іншого — воно впровадило в українську культуру західні елементи,
які в пізніші часи уповільнювали русифікацію. Таким чином, небезпечно набли-
зившись до цілковитої асиміляції панівним польським суспільством та його куль-
турою, українці водночас розвинули риси, що відрізняли їх від сусідніх народів.

КОЗАЦЬКА ЕРА

Дата добавления: 2014-11-20