Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини

До підзаконних актів, що єджерелами трудового права відносяться:

1) Укази Президента України,

2) Постанови Кабінету Міністрів України,

3) Накази Міністерства праці і соціальної політики.

4) Накази Національної служби посередництва та примирення.

Укази Президента України можуть відно­ситись до різних питань регулювання трудових відносин. Так, з метою запровадження та розвитку в Україні відносин соціального партнерства Президент України видав Указ «Про розвиток соціального діалогу в Україні».

Вищим органом державної виконавчої влади України є Кабінет Міністрів — уряд України, який на підставі Консти­туції України наділений правом видавати в межах своїх повноважень постанови.

Кабінет Міністрів України наділений правом видавати нормативно-правові акти, які регулюють відносини найманої праці, тобто які розглядаються як джерела трудового права. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України №225 від 5 квітня 1994 р. «Про порядок повідомної реєстрації галузевих та регіональних угод, колективних договорів», яко регулюється порядок здійснення реєстрації в органах державної виконавчої влади колективних договорів, постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» від 25 серпня 2004 р. N 1112 в якій йдеться про порядок розслідування нещасних випадків, що можуть статися на підприємстві, установі та організації, та інші.

Міністерство праці і соціальної політики України на основі і на виконання чинного законодавства видає накази з питань праці, її оплати, умов зайнятості і соціального захисту населен­ня, які є обов'язковими для виконання. Наприклад джерелом трудового права є Наказ міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року N 7 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» чи Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 року N 122 «Про затвердження Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня».

Окреме місце в ситемі джерел трудового права посідають нормативно-правові акти, прийняті Національною службою посередництва та примирення з питань, пов’язаних з регулюванням вирішення колективних трудових спорів. Зокрема, наприклад Наказ НСПП № 131 від 18.11.2008 р. «Про затвердження Положення про порядок проведення страйку як крайнього засобу вирішення коллективного трудового спору (конфлікту) та примирних процедур під час страйку».

Акти місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування відносяться до джерел трудового права в тих випадках, коли торкаються сфери застосування праці. Так, відповідно до ст. 18 Закону України “Про зайнятість населення” діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Місцева державна адміністрація згідно із ст. 24 Закону України “ Про місцеві державні адміністрації” від 09 квітня 1999 р. забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі й на право своєчасного одержання винагороди за працю; розробляє та організовує виконання перспективних та поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття; забезпечує проведення згідно з законом оплачуваних громадських робіт для осіб, зареєстрованих як безробітні; забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць; бере участь у веденні колективних переговорів та укладенні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). Джерелами трудового права є розпорядження голів місцевих державних організацій, прийняті в межах їх компетенції, які відповідно до вказаного Закону є обов’язковими для виконання на відповідні території вісьма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

До відання виконавчих сільських, селищних, міських рад, згідно з Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні“ від 21 травня 1997 р. відноситься встановлення зручного для населення режиму роботи і підприємств комунального господарства, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування, що відносяться до комунальної власності відповідних територіальних громад (підп. 9 п.”а” ст. 30); встановлення за узгодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфер обслуговування незалежно від форм власності (підп. 4 п.”б” ст. 30). У сфері соціального захисту населення виконавчі органи бронюють у порядку, встановленому Законом, на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності робочі місця, призначені для працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці, визначають нормативи таких робочих місць; приймають рішення про створення на підприємствах, установах і організаціях соціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організують професійну підготовку цих осіб; узгодження ліквідації таких робочих місць (підп. 12 п. “б” ч. 1 ст. 34 Закону), а також вирішують інші питання соціального захисту в межах відповідної території.

В цілому нормативно-правові акти, прийняті державними органаи влади, які є джерелами трудового права можна поділити:

1) Конституція України

2) Кодекс законів про працю та закони України

3) Підзаконні нормативно-правові акти:

а) загальні (укази президента України, постанови кабінету міністрів України);

б) відомчі (накази Міністерства праці та соціальної політики та Національної служби посередництва та примирення)

в) місцеві.

Дата добавления: 2014-11-20