Кембриджська школа маржиналізму. Економічні ідеї Маршалла

ІІ етап. „маржинальної революції”, етап формування неокласичного напряму припадає на 90-і рр. ХІХ ст. Найбільший науковий внесок у економічну теорію зробили Маршалл, Дж. Б. Кларк, Парето.

Для цього етапу характерно:

1) відмова від суб’єктивізму та психологізму. „метою чистої економіки...завжди залишалося пояснення регулярного ходу економічного життя на основі даних умов (Й. Шумпетер);

2) обґрунтували необхідність одночасного вивчення сфер виробництва і споживання;

3) відмовились від використання причинно-наслідкового аналізу, замінивши його функціональним підходом, який виключає дилему про первинність і вторинність, відповідно суперечку про те, що лежить в основі вартості;

4) використали методу математичного моделювання економічних явищ, як засобу реалізації економічної рівноваги на мікрорівні. У неокласиків із предмета економічної науки до 30-х рр. ХХ ст.. „випала” проблема факторів росту економіки і макродослідження.

Альфред Маршалл (1842 – 1924) був засновником і главою кембриджської школи, яка сформувалася у90-х рр. ХІХ ст. в Англії. Основна праця – "Принципи економікс" 1890 р. намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. У кожній даній ситуації він приймає постійними всі елементи, окрім одного, і досліджує наслідки зміни цього одного елемента. Спираючись на свій метод, Маршалл вважав, що головним завданням політекономії є збір, аналіз та осмислення фактів; запропонував називати політекономію "економікою".

Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової вартості (дія об’єктивних факторів) і теорію граничної корисності (дія суб’єктивних факторів), поєднавши їх у власній теорії взаємних зв’язків попиту і пропозиції.

Теорія ціни. Ціна – не грошовий вираз вартості, а тільки мінова пропорція, в якій товари і гроші взаємообмінюються. Величина ціни визначається "граничною корисністю" і витратами виробництва. Ціна для покупця, за Маршаллом, визначається корисністю товару (це максимальна межа ціни), а для продавця –витратами виробництва (мінімальна її межа). Ринкові ціни – це результат зіткнення оцінок товару продавцем і покупцем, вона знаходиться між максимальною і мінімальною межами залежно від попиту і пропорції.

Маршалл проаналізував, як складаються і взаємодіють попит і пропозиція, ввів поняття еластичності попиту.

Еластичність попиту – функціональна залежність попиту від зміни ціни.

Рівновага в економіці – це відповідність між попитом і пропозицією, між ресурсами і потребами. Ціновий механізм рівноваги встановлюється шляхом або обмеження споживчого попиту, або збільшення обсягів виробництва.

Обґрунтовуючи принцип рівноваги, А. Маршалл увів в економічну науку категорію „рівноважної ціни”, яка являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) і кривої пропозиції (граничних витрат). „Коли попит і пропозиція знаходяться у рівновазі, кількість товару, виробляємого в одиницю часу, можна назвати рівноважною кількістю, а ціну, за якою він продається, рівноважною ціною". Обидва ці фактори – складові ціни; корисність і витрати однаково значущі.

Графік рівноважної ціни, запропонований Маршаллом, використовується в багатьох підручниках економічних наук.

У теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни належить теорії розподілу. Згідно з цією теорією кожний із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність) також підлягають дії попиту і пропозиції. Виходячи з цього, кожен з цих факторів має ціну попиту, яка визначається його граничною продуктивністю, і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Величина зарплати, процента, ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, землі). Прибуток, на відміну від цих доходів, не є гарантованим доходом підприємця, а змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним якостям» бізнесмена. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів.

Економічна думка першої чверті XX ст. стала приділяти все більше уваги проблемі економічного циклу, але будучи зв'язаною провідною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги, вона прагнула дати пояснення економічного циклу на підставі зовнішніх щодо економічної системи явищ. Тому неокласики починають спеціально досліджувати роль грошової системи та її вплив на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики як інструмента анти циклічного регулювання.

У 20-х рр.. з’являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорія „ касових залишків”. Її авторами були Маршалл, Пігу, Робертсон. Основна ідея – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін доповнюється висновком про значимість мотивів, котрі визначають накопичення готівки в касах фірм і в окремих осіб. Прагнення суспільства зберігати певну частину своїх доходів у грошовій формі – найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі за наявності гнучкої системи цін. Зростання або зниження цін, на думку авторів, спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Коли ціни зростатимуть, економічні суб’єкти прагнутимуть збільшити грошову частину свого доходу і скоротити частину доходу, яка йде на споживання, і навпаки. Саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу розглядається як автоматичний регулятор рівноваги на ринку (підвищення цін веде до скорочення споживання та попиту, як наслідок до скорочення ціни).

Основною працею А. Пігу (1877 – 1959) є „Економічна теорія добробуту (1920), де викладено концепцію добробуту – суми добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут – задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Національний дохід є тією частиною об’єктивного доходу, яка також вимірюється грошима). Пігу вважав головним показником національного добробуту «національний дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави.

Важливо звернути увагу на те, що А. Пігу був одним із перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і зумовлюють необхідність державного втручання. Основними з них є, по-перше, неминучість виникнення монополій, що зумовлює зростання цін та зниження рівня інвестицій. У результаті відбувається спад можливого рівня національного дивіденду. Отже, необхідне обмеження монополістичних тенденцій державою. По-друге, так звані зовнішні ефекти, тобто позитивні або негативні (що; буває частіше) ефекти діяльності приватних осіб та фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринках, але від яких виграють або програють інші економічні суб'єкти. Зовнішні ефекти є відображенням суперечності між інтересами виробництва та потребами суспільства.

Пігу розглядав дві форми державного втручання в економіку: пряму й непряму. Непрямі заходи (податки, субсидії) необхідно застосовувати для усунення економічних наслідків «зовнішніх ефектів», що виникають за умов вільної конкуренції. Пряме втручання необхідне за посилення позицій монополій в економічному житті. Однак, на думку Пігу, антимонопольне законодавство є хоч і корисним, але малоефективним. Він висловлює ідею прямого втручання держави в галузі із найбільшою загрозою виникнення монополії. Втручання держави має здійснюватися у формі безпосереднього контролювання цін, тарифів та обсягів випуску продукції. Крім того, Пігу не виключає можливості прямих державних капіталовкладень у певні сфери економіки, а та­кож прямого державного управління. Таким чином, у концепції Пігу було сформульовано важливі аспекти участі держави в економічній діяльності, однак в цілому ця концепція залишилася в межах неокласичної традиції.

Дата добавления: 2014-11-20