Тема 13: національний дохід і його використання

Програмна анотація

1. Сутність, розподіл і перерозподіл національного доходу.

2. Використання національного доходу: споживання, заощадження.

3. Бідність, нерівність: їх причини і показники.

Основні терміни та поняття: розподіл, перерозподіл національного доходу, середня та гранична схильність населення до споживання та заощадження, дисконтування, бідність.

У попередній темі було визначено, що результатом національного виробництва виступає суспільний продукт, частина якого у виді фонду заміщення повертається у виробництво, а новостворена вартість - національний доход - використовується суспільством на особисте споживання і розвиток виробництва. Останнє пов'язано з проблемою розподілу і перерозподілу національного доходу. Тому метою даної лекції є визначення критеріїв розподілу і механізму перерозподілу національного доходу, визначення форм доходів і напрямків їх використання.

З попередньої теми відомо, що НД є складовою частиною валового національного продукту (ВНП).

НД може бути визначений шляхом підсумку всіх видів доходів у суспільстві: заробітної плати, плати за оренду, доходу від індивідуальних вкладень у виробництво, податків на прибуток, дивідендів, нерозподілених прибутків підприємств.

НД відбиває не тільки відносини виробництва, але і відносини розподілу.

Як політекономічна категорія розподіл національного доходу означає відносини економічної власності між найманими робітниками, капіталістами і землевласниками з приводу привласнення новоствореної вартості. Формами економічної реалізації цих відносин є привласнення заробітної плати найманими робітниками, прибутку - промисловими і торговими капіталістами, дивідендів - різними прошарками населення і, насамперед, власниками засобів виробництва.

Перерозподіл національного доходу через державний бюджет є наступною після розподілу стадією руху.

Необхідність перерозподілу національного доходу обумовлено: по-перше, значною диференціацією доходів, що не тільки загрожує соціальній стабільності країни, але і гальмує стимули до ефективної праці.

По-друге, такий перерозподіл викликаний потребою у виконанні сучасною державою широкомасштабних соціально-економічних функцій, без яких економічна система не може існувати.

По-третє, перерозподіл НД обумовлений необхідністю підтримки малого підприємництва (через систему державних субсидій), національного виробника, забезпечення плюралізму форм власності.

По-четверте, необхідністю розширення суспільних робіт, розвитку економічної і соціальної інфраструктури та ін.

По-п'яте, необхідністю розвивати базові, капіталомісткі галузі виробництва.

По-шосте, потребою в забезпеченні національної оборони й інших причин.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет (механізм прямого оподатковування, державного боргу), механізм непрямих податків, пов'язаних з ціноутворенням, через контрактну систему, монопольні ціни, систему грошово-кредитних (насамперед, кредитних) відносин, оплату послуг частини працездатного населення, зайнятого непродуктивними видами діяльності, ухиляння від сплати податків (сфера тіньової економіки), тощо. Внаслідок цього формуються вторинні доходи, а загалом, кінцеві доходи. Також такі доходи формуються через виплати з фондів соціального страхування, суспільних фондів споживання й ін.

Обсяг національного доходу, що перерозподіляється, залежить від економічного потенціалу країни, типу економічної системи (з посиленням ступеню соціалізації капіталізму частина доходу, що перерозподіляється, зростає), від рівня монополізації економіки, характеру державної влади, податкової системи (насамперед, від співвідношення між прогресивним і пропорційним оподатковуванням).

На основі вищесказаного можна затверджувати, що перерозподіл національного доходу охоплює значно більш широкий спектр відносин економічної власності, чим процес його розподілу. В окремих країнах перерозподіляється навіть велика частина національного доходу, чим розподіляється.

Суб'єктами перерозподілу національного доходу є усі види підприємців, переважна більшість населення, що платить податки й одержує соціальні виплати з бюджету, ті, хто оплачує послуги й одержує їх від працездатної частини населення, зайнятої непродуктивною працею, ін.

Тому перерозподіл національного доходу, як політекономічна категорія, виражає відносини власності між різними економічними суб'єктами в сфері розподілу й обміну з приводу присвоєння державою значної частини необхідного і прибавочного продукту і наступного його напрямку на виконання функцій держави. Найбільша частина національного доходу перерозподіляється через державний бюджет.

На що використовуються доходи як результат розподілу і перерозподілу національного доходу? Відповідь на це питання дає представлення про напрямки використання національного доходу, до яких належить: споживання, заощадження, інвестиції.

Споживання НД пов’язано з задоволенням потреб домогосподарств у товарах і послугах протягом визначеного періоду (один рік). Основними компонентами споживання є такі групи: товари тривалого користування, товари поточного споживання і послуги. Проте, доходи використовуються не тільки на споживання, але і на заощадження. Його здійснюють домогосподарства, підприємства, організації і держава. Рівень споживання і заощадження тісно пов'язаний з рівнем одержуваних доходів (зв'язок тут прямий). Крім того, споживання і заощадження залежать від пропорції, у якої дохід поділяється на те й інше. На споживання і заощадження впливають також: рівень цін на товари і послуги (між ними зворотний зв'язок); наявність попередніх заборгованостей (чим вони більше, тим менше можливість споживання і заощадження); очікування споживачів щодо розміру заробітної плати, динаміки цін на товари і послуги та їх наявність на ринку.

Разом з перерахованими факторами на споживання і заощадження впливають суб'єктивні фактори: середня і гранична схильність до споживання і заощадження.

Середня схильність до споживання - це виражена у відсотках частина національного доходу, що використовується на споживання.

Середня схильність до заощадження - це виражена у відсотках частина національного доходу, що використовується на заощадження. Наприклад:

НД = 600 млн. грош. од., з них: споживання - 510 млн. грош. од., заощадження - 90 млн. грош. од.

Середня схильність населення до споживання (ССНП):

ССНП = (510: 600) х 100% = 85%

Середня схильність населення до заощадження (ССНЗ):

ССНЗ = (90: 600) х 100% = 15%.

Чи у такій пропорції будуть зростати споживання і заощадження при умовах росту національного доходу? Ні, тому що на них впливають не тільки суб'єктивні фактори, але насамперед - об'єктивні. Свідченням цього є гранична схильність до споживання і заощадження.

Гранична схильність до споживання - це виражена у відсотках частина приросту національного доходу, що використовується на споживання.

Гранична схильність до заощадження - це виражена у відсотках частина приросту національного доходу, що використовується на заощадження. Наприклад, НД > з 600 до 640 млн.грош.од., споживання > з 510 до 520 млн.грош.од., заощадження > з 90 до 120 млн. грош. од. (640млн. - 520 млн). НД на споживання збільшився на 10 млн. грош.од., на заощадження - на 30 млн. грош. од. У цьому випадку гранична схильність населення до споживання = (10:40)х100=25%, гранична схильність населення до заощадження = (30:40) х 100 = 75%.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Між заощадженнями й інвестиціями існує прямий зв'язок. Заощадження можна розглядати, наприклад, на рівні корпорації й у масштабі суспільного відтворення. В останньому випадку визначають національні заощадження і їхню норму.

Інвестиції корпорацій (підприємств) - це заплановане збільшення факторів виробництва (технологій, знарядь, предметів праці і т.п.) з метою розширення виробництва і розвитку продуктивних сил підприємства. Джерелами інвестицій є прибуток підприємців і заощадження домогосподарств. Причому, останні надходять до підприємців опосередковано через кредитно-банківські установи. Спонукальним мотивом інвестицій є одержання прибутку. Але підприємець тільки тоді буде здобувати капітальні блага для інвестицій, якщо очікувані доходи від використання цих благ будуть більшими, ніж витрати на їхнє придбання. Як можна порахувати очікувані доходи, якщо вони будуть у майбутньому, а витрати мають місце сьогодні? У світовій практиці ці розрахунки здійснюються через дисконтування очікуваних доходів.

Для цього використовується формула дисконтування:

Vp = Vt: (1 + r)t, де

Vp - дисконтована, сьогоднішня, поточна вартість матеріального блага, що купується;

Vt - очікуваний доход (за рік);

r - позичковий відсоток;

t - кількість років експлуатації капітального блага.

Наприклад:

Підприємець купив верстат, термін експлуатації якого 3 роки; позичковий відсоток - 8%; очікуваний доход - 6500 грошових одиниць, у т.ч. по роках:

1-й рік - 1500 грош. од; 2-й рік - 3000 грош. од.; 3-й рік - 2000 грош. од.

Vp = 1500: (1+0,08)1 + 3000: (1+0,08)2 + 2000: (1+0,08)3 = 5540 ден.ед.

Дисконтована вартість залежить від конкретних сум щорічного очікуваного доходу. Якщо зробити наступний розподіл останніх: 1-й рік - 2000 грош. од.; 2-й рік - 1500 грош. од.; 3-й рік - 3000 грош. од, то дисконтована вартість буде дорівнювати:

Vp = 2000: (1+0,08)1 + 1500: (1+0,08)2 + 3000: (1+0,08)3 = 5515 грош. од.

Підприємця задовольняє 2-й варіант, тому що 5515 грош. од < 5540 грош. од.

На інвестиції впливає багато факторів, серед яких слід зазначити наступні: розмір доходів, що використовуються на інвестиції (розмір заощаджень домогосподарств і частина прибутку підприємця, що використовується для інвестицій; рівень позичкового % (чим більше цей рівень, тим менше інвестиції): підприємець тільки тоді користуватиметься кредитами, якщо норма прибутку від їхнього використання буде більше, ніж позичковий відсоток; розвиток науково-технічного прогресу, результатом якого є інновації; загальна економічна і політична ситуація в країні; зміна рівня доходів населення, структури попиту.

Інвестиції у більшому ступеню впливають на збільшення національного доходу, ніж споживання: ріст інвестицій > збільшення масштабів виробничої діяльності > зменшення безробіття > збільшення доходів > збільшення попиту > збільшення виробництва товарів і послуг > ріст національного доходу.

У масштабі суспільного відтворення частина НД, що не використовується на споживання, а призначена для нагромадження капіталу і багатства країни, створює чисті національні заощадження. Норма останніх визначається за формулою: ННС = (З: НД) х 100, де З - обсяги заощадження національного доходу (за рік). Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20-30%. Між заощадженнями, інвестиціями і розвитком продуктивних сил суспільства існує тісний взаємозв'язок. Саме тому кожна країна приділяє велику увагу стимулюванню схильності домогосподарств, підприємств до заощадження.

З розподілом національного доходу пов'язана проблема нерівності доходів, що обумовлено нерівністю в розподілі власності на фактори виробництва, неоднаковістю людей по стану здоров'я, здібностям. З проблемою нерівності пов'язують таке соціальне явище як бідність.

Бідність як економічна категорія - це обумовлена рівнем розвитку продуктивних сил і характером економічної системи крайня недостатність наявних у людини, родини, частини населення засобів для задоволення мінімальних матеріальних, соціальних і духовних потреб, які необхідні для нормального життя і життєдіяльності.

З боку економічних відносин бідність означає недостатній чи незначний рівень розвитку суспільного поділу праці (зокрема, відносин спеціалізації і кооперації праці) і нерозвиненість відносин між людьми з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності.

Обумовленість бідності рівнем розвитку продуктивних сил полягає в тому, що низький рівень розвитку останніх приводить, по-перше, до загального поширення бідності в країні, окремому регіоні, по-друге, до підвищення порога бідності. Загальне поширення бідності внаслідок низького рівня розвитку продуктивних сил спостерігається в слаборозвинених країнах. По загальноприйнятою класифікацією, на нашій планеті на кінець 90-х рр. близько 1 млрд. населення були багатими, а 5 млрд. людей жили в бідності. По-третє, низький рівень розвитку продуктивних сил означає відповідний рівень розвитку основної продуктивної сили - людини (у т.ч. людини-працівника), його потреб, інтересів і цілей, а як наслідок, екстенсивний характер закону зростання потреб.

Обумовленість бідності характером економічної системи складається, насамперед, у її залежності від типу власності (на засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, частина національного доходу, об'єкти інтелектуальної власності, тощо). Найбільшою мірою сприяння збереженню бідності робить панування однотипної власності, наприклад, приватної чи державної, а її зменшенню - реальний плюралізм типів і форм власності при умовах домінування колективної трудової власності. Серед різних типів і форм власності в розвинутих країнах світу збереженню бідності сприяє, насамперед, приватна форма капіталістичної власності.

На розвиток бідності безпосередньо впливає чинність закону вартості (зокрема, одна з його функцій, що визначає диференціацію товаровиробників), загального закону капіталістичного нагромадження, закону монополізації виробництва, капіталістичного закону народонаселення, закону циклічного розвитку й ін. Так, чинність капіталістичного закону народонаселення виявляється в збільшенні промислової резервної армії праці у формі поточного, аграрного і постійного перенаселення, а як наслідок, у постійному збільшенні армії безробітних, котрі, переважно, живуть у бідності. На протилежному полюсі проживає жменька мільйонерів і мультимільйонерів.

Серед об'єктів власності найбільший вплив на бідність робить власність на засоби виробництва, зокрема приватнокапіталістична власність на ці об'єкти привласнення, про розподіл якої уже відзначалося.

Обумовленість бідності характером економічної системи також складається в її відкритості чи закритості, що, у свою чергу, визначається участю в міжнародному поділі праці (чим менше відкрита система, тим більше бідність), що випливає з переваг, що одержує країна, беручи участь у цьому процесі. Крім того, на рівень бідності істотно впливає такий елемент економічної системи, як господарський механізм. При умовах переваги ринкових важелів саморегулювання економіки бідність зростає, при оптимальному об'єднанні цих важелів з державним і наддержавним регулюванням - зменшується.

Кількісним показником рівня бідності є лінія бідності, що означає виражену у відсотках частину населення, сімейний бюджет якого знаходиться нижче визначеного абсолютного рівня. У США цей показник встановлюється централізовано федеральним урядом на рівні потрійної вартості продовольчого кошика і змінюється в залежності від динаміки цін і складу родини. З погляду структури витрат родини, бідними в США вважаються ті домогосподарства, що витрачають на харчування понад 1/3 доходів.

В Україні в 2013 р., по офіційним даними, населення витрачало на харчування більше 50 % сукупних витрат, що є показником бідності. У СРСР на харчування в 1990 р. витрачалося, у середньому, 32% доходів родини.

Границею бідності є законодавчо встановлений рівень грошових доходів окремої людини, родини, частини населення за визначений проміжок часу, що дозволяє задовольнити лише мінімальні фізичні потреби. За такою границею внаслідок необґрунтованої економічної політики в Україні виявилося понад 80% населення.

На бідність також впливає політична система країни, рівень самосвідомості, організованості і боротьби трудящих, ідеологія, національна ментальність. Значне поширення бідності є одним з вагомих факторів необхідності перерозподілу національного доходу через державний бюджет.

Дата добавления: 2014-11-20