Тема 14. Економічне зростання і його фактори

Програмна анотація

1. Економічне зростання: сутність, тип і критерії.

2. Спонукальні сили, фактори и показники економічного зростання.

Основні терміни та поняття: екстенсивний, інтенсивний, змішаний економічний ріст, фактори економічного росту, матеріаловіддача, матеріаломісткість, якість економічного росту, збалансований економічний ріст.

Характер і динаміка економічного розвитку держави являється предметом найбільш пильної уваги економістів і політиків. Економічний розвиток суспільства означає таке вдосконалення суспільного виробництва, яке веде до підвищення якісних соціально-економічних показників, або це не що інше, як еволюція продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві, що здійснюється на базі розширеного відтворення.

Уперше про економічне зростання, як про центральну економічну проблему, що стоїть перед країною, згадувалося у меркантилістів (16-17 ст.), більш предметно досліджував дану проблему основоположник фізіократизму Франсуа Кене в 18 ст. У сучасних умовах господарювання на основі динаміки економічного зростання судять про розвиток національних економік, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів. При цьому під економічним зростанням звичайно розуміють довгострокові зміни рівня реального обсягу виробництва; кількісний ріст і якісне вдосконалення його результатів і факторів.

В економічній літературі відсутній єдиний підхід до визначення економічного росту.

Одні економісти (Макконнелл, Брю) вважають, що економічний ріст можна обчислити двома способами:

1) підрахувавши загальне зростання валового національного продукту;

2) зростання даних показників на душу населення.

Необхідність застосування того або іншого способу виміру економічного росту звичайно пов'язане із задачами дослідження. Перший спосіб вимірювання економічного зростання використовується, як правило, при оцінці темпів збільшення економічного потенціалу країни, другий - при аналізі динаміки добробуту країни або порівняння життєвого рівня в різних країнах і регіонах. Зараз у теорії зростання превалює другий спосіб виміру, відповідно до якого під економічним зростанням розуміється такий розвиток національної економіки, при якому темпи збільшення реального національного доходу перевищують темпи росту населення.

Інші економісти вважають, що економічне зростання - це не тільки кількісне, але і якісне вдосконалення продукту й факторів виробництва.

Залежно від типу економічного зростання, співвідношення між зміною обсягів факторів виробництва й темпами зростання продукту може бути різним. Розрізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний і змішаний (реальний).

1. Екстенсивний економічний ріст означає збільшення обсягів виробництва за рахунок більшої кількості впроваджуваних факторів виробництва: збільшення кількості зайнятих працівників без підвищення їх кваліфікації; розширення споживання матеріальних факторів виробництва без підвищення ефективності їх використання (засобів праці, землі, сировини, паливно-енергетичних ресурсів, тощо); збільшення капітальних вкладень без відповідного поліпшення технології й організації виробництва.

Більш складним у порівнянні з екстенсивним економічним ростом є інтенсивний тип економічного росту.

2. Інтенсивний економічний ріст означає розширення обсягів виробництва за рахунок якісного вдосконалення й ефективного використання факторів виробництва:

- застосування нових, прогресивних, більш ефективних технологій;

- використання робочої сили, яка має високу кваліфікацію й продуктивність праці;

- поліпшення організації виробництва (зміна структури господарських зв'язків, управління, маркетингу, кооперації, тощо);

- відновлення й удосконалення використання основного й обігового капіталу, прискорення їх оборотності, амортизації, тощо.

У реальній дійсності не існує в чистому вигляді екстенсивного або інтенсивного економічного росту, вони переплетені й представлені змішаним типом.

3. Змішаний (реальний) економічний ріст - це нарощування виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використовуваних факторів виробництва й удосконалення техніки й технології.

Сьогодні прийнято відносити економічний ріст до того або іншого типу залежно від питомої ваги приросту реального ВНП (ЧНП), викликаного інтенсивними факторами зростання. Якщо частина реального ВНП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів зростання, перевищує 50%, то для економіки характерний переважно інтенсивний тип зростання. І навпаки, якщо питома вага приросту реального ВНП за рахунок інтенсивних факторів менше 50% від загального приросту ВНП, то економічна динаміка характеризується переважно екстенсивним типом.

Основними кінцевими цілями економічного зростання є підвищення матеріального добробуту населення й підтримка національної безпеки. Підвищення матеріального добробуту як головна мета економічного росту базується на таких основних критеріях:

- рівень розвитку продуктивних сил. Саме за даним критерієм оцінюється ступінь оволодіння силами природи, рівень науково-технічних досягнень даного суспільства в кожний даний момент, рівень розвитку виробництва в цілому;

- збільшення доходів у середньому на душу населення. Досягнення цієї мети відбивається в темпах збільшення національного доходу на душу населення;

- економія вільного часу. Дозвілля є одним з життєвих благ, однак це не знаходить відображення в показниках реального валового національного продукту й національного доходу країни. Тому при оцінці ступеню досягнення даної мети необхідно брати до уваги, відбувалося чи ні протягом розглянутого періоду скорочення робочого тижня й робочого року, загальної тривалості трудової діяльності робітників та службовців;

- поліпшення розподілу національного доходу серед різних верств населення. Якби збільшення реального НД супроводжувалося значним погіршенням його розподілу, то більша частина населення взагалі не вважала економічний ріст благом, тому що їхній добробут не змінився, або навіть зменшився. Тому важливо, щоб у процесі економічного розвитку підтримувалися принципи соціальної захищеності щодо непрацездатних і безробітних;

- поліпшення якості й збільшення розмаїття вироблених товарів і послуг. Ця складова не знаходить прямого відображення в показнику НД. При цьому цілком припустимо припустити, що більш висока диференціація товарів сприяє підвищенню споживчої задоволеності, а отже, одержує своє відображення в збільшенні витрат на купівлю товарів і послуг, сукупний розмір яких характеризує обсяг виробленого НД.

Поняття "якість економічного зростання" в економічній теорії зв'язується з посиленням його соціальної спрямованості. Основними складовими якості економічного зростання являються:

- поліпшення добробуту населення;

- збільшення вільного часу як основи гармонічного розвитку особистості;

- підвищення рівня розвитку галузей соціальної інфраструктури;

- збільшення інвестицій у людський капітал;

- забезпечення безпеки умов праці й життя;

- соціальна захищеність безробітних і непрацездатних;

- підтримка повної зайнятості в умовах обсягу, що збільшується, пропозиції на ринку праці.

Економічний ріст виміряється річними темпами зростання у відсотках.

Темп росту ВНП = ВНП₁ / ВНП₀ * 100%

де ВНП₁ - національний продукт звітного року;

ВНП₀ - національний продукт базисного року.

Можливі варіанти темпів економічного зростання: високі темпи, нульові темпи, негативні темпи, оптимальні темпи.

При високих темпах слід ураховувати, по-перше, якість продукції. По-друге, важлива структура приросту продукції: при невиправдано великій питомій вазі в прирості військової продукції й низькому - предметів споживання, життєвий рівень населення знижується. Нульові темпи економічного зростання не завжди носять негативний характер. Так, якщо знижують матеріалоємність і цим приводять до економії витрат на фактори виробництва, це не погано. Негативні темпи - це свідчення кризи національної економіки.

Оптимальні темпи не можуть бути ні занадто високими, ні занадто низькими. Вони повинні бути такими, які могли б забезпечити макроекономічну рівновагу. Тому при виборі темпів економічного зростання кожне суспільство повинне враховувати, насамперед, свої потенційні можливості й коло розв'язуваних соціально-економічних проблем. Однак багато економістів вважають, що краще всього невисокі (2-3% у рік), але постійні темпи економічного зростання.

Разом с тим в умовах економічного спаду, високої неефективності виробництва, що відображається у низької продуктивності праці і значному розповсюдженні не достатньо максимізованої поведінки підприємств, для забезпечення ефективного розвитку країни, найліпшим може бути максимальне економічне зростання.

Що ж є джерелом економічного зростання і які ж його рушійні сили?

Джерелом руху є протиріччя. Їхня відсутність означає припинення руху, припинення самого життя. Джерелом економічного зростання є внутрішні протиріччя способу виробництва. Найбільш загальним його протиріччям є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами.

Вплив виробничих відносин може бути різним: сприяти прогресу продуктивних сил, стримувати їх й інше. У цілому ж вплив виробничих відносин залежить від ступеня їх відповідності рівню й характеру розвитку продуктивних сил суспільства.

Рушійні сили економічного зростання - це відносини між елементами продуктивних сил і виробничих відносин. До них належать: економічні інтереси, економічні стимули, змагальність (конкуренція) у роботі.

Економічні інтереси - це спонукальні мотиви господарської діяльності людей, обумовлені їхніми потребами. Прагнення задовольнити потреби породжує в людині інтерес до участі в господарській діяльності. Тобто інтереси є своєрідною "пружиною", яка рухає виробництвом.

Економічні інтереси людей визначаються їхнім становищем у суспільстві. Способи впливу на інтереси, за допомогою яких забезпечується участь людей у виробництві, різні. Вони визначаються своєрідністю тієї або іншої суспільно-економічної формації. До них належать:

1) позаекономічний примус до праці;

2) економічний вплив на інтереси;

3) моральне й соціальне спонукання до трудової активності.

Вони завжди співіснують разом, хоча кожна формація робить ті або інші з них переважними.

Важливим двигуном економічного розвитку виступає змагальність, конкуренція, породжувана спільною працею людей. Змагальність відкриває в людині заповзятливість і ініціативу, розкриває його здібності й таланти, результатом чого є збільшення продуктивності праці.

Активну роль в економічному прогресі може відігравати надбудова, якщо вона досить точно виражає об'єктивну логіку суспільного розвитку, діє не всупереч об'єктивним законам, а відповідно до них.

По способу впливу на економічний ріст розрізняють прямі й непрямі фактори. Прямими називають ті, які безпосередньо визначають фізичну можливість економічного зростання. Непрямі фактори впливають на можливість перетворення цих можливостей у дійсність. Вони можуть сприяти реалізації потенціалу, закладеного в прямих факторах, або обмежувати його.

До складу прямих входять п'ять основних факторів, які безпосередньо визначають динаміку сукупного виробництва й пропозиції:

- наявність природних ресурсів, їх кількість і якість;

- кількість трудових ресурсів і їх якісний стан;

- обсяг основного капіталу і його технічний стан;

- технологія, її новизна, швидкість зміни, результативність, окупність;

- розвиток підприємницької здатності в суспільстві.

ФАКТОРИ

ЕКОНОМІЧНОГО РОСТУ

Екстенсівні Інтенсивні

Збільшення кількості робочої сили

Нагромад-ження капіталу

Поліпшення способів використання ресурсів

Підвищення якості ресурсів

Поліпшення якості робочої сили

Поліпшення якості речового капіталу

Удосконалення технологій

Удосконалення організації і управління виробництвом і збутом

Рис. 14.1. Фактори економічного росту

До складу ж непрямих факторів економічного зростання входять:

- ступінь повноти й ефективності використання всіх видів ресурсів;

- ефективний і справедливий розподіл обсягу виробництва, що збільшується, й доходів;

- зниження ступеню монополізації ринків;

- зменшення цін на виробничі ресурси;

- зниження податків на прибуток;

- розширення можливості одержання кредитів, тощо.

Відповідно виділенню типів економічного зростання прямі фактори росту діляться на дві основні групи: екстенсивні й інтенсивні. Даний розподіл представлений на рис. 14.1.

У загальному вигляді вплив факторів на економічне зростання можливо зобразити графічно (рис. 14.2).

1. Чисельність зайнятих виробників 2. Середня кількість відпрацьованих годин  

  Трудові витрати  

Реальний обсяг виробництва

3. Техничний прогресс 4. Обсяг капіталовкладень 5.Освіта, професійна підготовка 6.Эффективність розміщення ресурсів 7. Інші фактори  

× =

  Продуктивність праці

Рис. 14.2. Фактори, що визначають динаміку виробництва реального продукту.

Поруч із факторами економічного зростання є ряд таких, які стримують збільшення продуктивності праці й реального національного доходу. Як показує практика розвинутих капіталістичних держав, до них належать:

- законодавча діяльність у галузі охорони праці, навколишнього середовища;

- посилення державного втручання в приватний бізнес спричинило збільшення витрат, що сприяють відволіканню капіталовкладень від інвестицій в основний капітал для підвищення продуктивності праці;

- несумлінне відношення до праці й господарські злочини;

- припинення роботи під час страйків;

- несприятливий природний вплив на розвиток сільського господарства;

- економічні кризи, циклічне безробіття.

Для характеристики економічного зростання використовується система показників, які допомагають вимірювати результативність застосовуваних факторів виробництва. Найважливішим показником за всіх часів була і є продуктивність суспільної праці, яку розраховують по формулі:

Пт = П / Т

де Пт - продуктивність праці; П - об'ємний показник продукції; Т - середньооблікова чисельність працівників, зайнятих виробництвом даної продукції (іноді замість чисельності працівників - їх заробітна плата за відповідний період).

Таким чином, показник продуктивності праці в господарській практиці розуміють як виробництво на одного працівника або на гривню зарплати. Показник трудомісткості продукції зворотний показнику продуктивності праці.

Тп = Т/П

де Тп - трудомісткість продукції.

Аналогічні пари показників існують і щодо взаємозв'язків результатів виробництва й витрат суспільної праці. Одну з них становлять матеріаловіддача й матеріаломісткість.

1) Мп = П / М 2) Пм = М / П

Де Мп - матеріаловіддача; Пм - матеріаломісткість; П - певний об'ємний показник продукції; М - витрати предметів праці на виробництво даної продукції.

Якщо матеріаловіддача являє собою кількість виробленої продукції на кожну гривню витрат предметів праці, то матеріаломісткість, навпаки, показує, скільки предметів праці витрачене на одну гривню продукції.

Такі ж пари показників утворюють показники фондовіддачі й фондомісткості.

3) Фп = П / Ф 4) Пф = Ф / П,

де Фп - фондовіддача; Пф - фондомісткість; П - певний об'ємний показник виробленої продукції; Ф - середньорічна вартість засобів праці, використаних при її виробництві.

Таким чином, фондовіддача показує, скільки продукції припадає на одну гривню середньорічної вартості засобів праці, а фондомісткість, навпаки, скільки середньорічної вартості засобів праці втілене в кожній гривні виробленої продукції.

Як ці, так і інші показники економічної ефективності залежать від багатьох обставин. Серед них важливу роль відіграє ступінь реального усуспільнення виробництва, тобто такого усуспільнення, яке викликається не потребами підпорядкування виробництва якомусь центру, а потребами раціоналізації господарської діяльності.

НТР - вирішальний фактор переходу від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу економічного розвитку. Ідеальний варіант інтенсивного зростання - збіг трудозбереження (зменшення питомих витрат живої праці) з матеріалозбереженням (скорочення питомих витрат предметів праці) і з капіталозбереженням (зниженням питомих витрат засобів праці). Взаємозв'язок динаміки результатів з динамікою різних елементів виробничих витрат формалізується в продуктивній функції. Вона має такий загальний вигляд:

y = F(x1, x2,...,xп),

де y - обсяг продукції; х1, х2,...,хп - використані фактори виробництва.

Таким чином, підводячи підсумки щодо проблеми економічного зростання, слід зазначити, що країни колишньої соціалістичної системи обрали незбалансовану модель економічного росту, замінивши економічні взаємозв'язки на позаекономічні й почавши економічний підйом з важких галузей промисловості. Використовуючи політичні методи, держави змогли мобілізувати додатковий продукт із метою нагромадження й забезпечити за останні роки певні темпи економічного росту. Однак нагромадження при даній моделі зростання вступає в протиріччя зі споживанням населення, знижується трудова активність, падають ефективність виробництва й темпи економічного росту.

Збалансований економічний ріст, який характеризується послідовним розвитком за схемою: сільське господарство - легка промисловість - важка промисловість - високі технології, як показує досвід Китаю й інших країн, виявився єдино прийнятним для досягнення довгострокового й успішного розвитку України.

За останнє десятиріччя в Україні сформувалася соціально-економічна структура суспільства, яка складається із трьох груп економічних інтересів: фінансово-посередницької, яка зосередила основну роль українського капіталу; держави із владними підрозділами, криміналом і корупцією; найманих робітників, погано організованих, які не отримують заробленого. Інтереси цих груп уже утворили систему, не здатну до відновлення. Тому стабільний ріст національної економіки пов'язаний з відновленням і продуманою програмою дій уряду, орієнтованою на якісний економічний ріст в Україні.

Дата добавления: 2014-11-20