Тематичний план. Дисципліна конфліктологія призначена для того, щоб надати теоретичні знання та Практичні навички

КОНФЛІКТОЛОГІЯ

Дисципліна "Конфліктологія" призначена для того, щоб надати теоретичні знання та практичні навички, що допоможуть використовувати, отримані теоретичні знання на в процесі практичної діяльності.

Оволодіння студентами системою теоретичних конфліктологічних знань, а також їх практична підготовка до вирішення завдань по регулюванню, вирішенню та профілактиці конфліктних взаємовідносин є важливою складовою частиною в системі професійної підготовки майбутніх спеціалістів. Курс конфліктології спрямований на формування професійного світогляду та мислення майбутнього спеціаліста, що дозволяє адекватно враховувати індивідуально–психологічні особливості особистості при вирішенні різних конфліктних ситуацій, що можуть виникнути в процесі міжособистісних відносин, навчальної та трудової діяльності тощо.

Метою курсу є: оволодіння студентами системою конфліктологічних знань в змістовому, методичному та прикладному аспектах.

У результаті вивчення дисципліни "Конфліктологія" студенти повинні:

знати:

– основні теорії конфліктів, їх причини та психологічні умови профілактики, вирішення та регулювання;

– теоретико–методологічні основи конфліктології, історію її розвитку та сучасний стан;

– зміст категорійного апарату конфліктології;

– принципи, методи та функції конфліктології;

– стратегії управління конфліктами;

– нормативну базу урегулювання конфліктних ситуацій та конфліктів;

уміти:

– здійснювати конструктивну міжособистісну взаємодію;

– прогнозувати можливість виникнення конфліктних відносин, виявляти їх психологічні причини;

– володіти навиками використання основних технологій успішного вирішення, управління та профілактики конфліктів.

Назви тем	Всього годин	Із них:	Самостійна робота
Лекції	Семінари	Практичні заняття
Тема 1. Конфліктологія як наука та навчальна дисципліна			–	–
Тема 2. Сутність і природа конфлікту			–	–
Тема 3. Управління конфліктами		–		–
Тема 4. Методика ефективного спілкування та раціональної поведінки у конфлікті		–		–
Тема 5. Особливості застосування психологічних методик у практиці вирішення конфліктів		–	–
Форма підсумкового контролю – залік		–	–	–	–
Всього годин:

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Абстрактне мислення (abstract thinking) – один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними.

Авторитет (authority) – загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організації у різних сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, високих моральних якостях, досвіді.

Агресивність (aggression) (від. фр. agressif – визивний, войовничий) – емоційний стан і риса характеру людини, що супроводжується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями – гнівом, злістю, ненавистю, ворожістю, прагненням заподіяти іншому травму (фізично або морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль. Агресивність може бути спрямована і на себе.

Аналіз (analysis) – мисленнєва операція, сутність якої полягає в уявному здійсненні поділу цілого на частини, елементи, у виділенні окремих його ознак.

Афект (affect) – короткочасне, бурхливе переживання людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова радість), що виникає, як правило, у відповідь на сильний подразник. У стані А. знижується здатність людини осмислювати значення своїх дій і керувати ними.

Безумовний рефлекс (unconditional reflex) – відносно постійні успадковано закріплені реакції організму на певні впливи зовнішнього середовища, що відбуваються за допомогою нервової системи.

Відчуття (feeling, sensation) – психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей та якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуттів.

Вміння (ability) – засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

Воля (will) – внутрішня активність особистості, пов'язана з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення та гальмувати поведінкові реакції.

Гострота конфлікту (sharpness of conflict) – ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної взаємодії.

Депресія (depression) – відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розчарування в чомусь або в комусь). Депресивний розлад, що буває за певних обставин у кожної людини, потрібно відрізняти від клінічної депресії як психічної хвороби.

Експеримент (experiment) – метод психологічного дослідження, специфіка якого полягає в тому, що в ньому продумано створюється штучна ситуація, у якій досліджувана властивість виявляється найкраще і її можна точніше і легше оцінити. Існують такі види експериментів: природний, лабораторний.

Емоційні процеси (emotional processes) – специфічна форма психічного відображення суб'єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання, приємного чи неприємного.

Емпатія (empation) – емоційний аспект розуміння іншої людини, здатність відгукнутися на її проблеми, уміння проникнути в переживання іншої людини, переживати разом з нею, співчувати їй.

Знання (knowledge) – перевірені суспільно–історичною практикою результати процесу пізнання, відображені у свідомості людини у вигляді уявлень, фактів, суджень, теорії.

Індивід (individual) – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду "людина"; представник людського роду – homo sapiens.

Індивідуальність (individuality) – неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. І. – особлива і не схожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей.

Інцидент – (incident) – це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Колектив (staff) – соціальна група вищого рівня розвитку з певною організаційною структурою, що поєднана цілями спільної суспільно–корисної діяльності і має складну динаміку формальних та неформальних стосунків. Діяльність членів колективу визначається особистісно значимими і соціально визнаними цінностями.

Корпорація (corporation) – в психології соціальна група, об'єднана на основі внутрішніх, корпоративних, егоїстичних інтересів і намагається їх реалізувати "за будь–яку ціну", в тому числі і за рахунок інших груп. Діяльність корпорації може носити асоціальний, а інколи антисоціальний зміст (група бізнесменів, банкірів, мафія).

Комунікація – (communicatio) – це процес передавання інформації від однієї особи до іншої (інших). Комунікаціями (спілкуванням) пронизана вся система управління організацією. Метою її є розуміння, осмислення передаваної інформації.

Комунікаційна мережа (Of communication network) – це сукупність джерел та каналів надходження і поширення інформації, яку створює суб'єкт управління для того, щоб приймати обґрунтовані рішення і ефективно керувати.

Консенсус (consensus) – 1) загальна згода зі спірних питань; 2) узгодженість поглядів і орієнтацій суб'єктів, метод прийняття рішень за допомогою співробітництва, досягнення принципової єдності думок.

Конфлікт (conflict) – це такі відносини між суб'єктами соціальної взаємодії, що характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т.п.).

Конфліктна ситуація (conflict situation) – це накопичені протиріччя, які пов'язані з діяльністю суб'єктів соціальної взаємодії і формують ґрунт для реального протиборства між ними.

Конфліктогени (konfliktogens) – це слова, дії (або відсутність дій), що можуть привести до конфлікту.

Конфліктологія (konfliktology) – це система знань про закономірності та механізми виникнення й розвитку конфліктів, а також про принципи та технології управління ними.

Лідер (leader) (від англ. leader – провідний, керівник) – особистість, що користується визнанням та авторитетом групи і за якою група визнає право приймати рішення про дії у важливих ситуаціях, бути організатором діяльності групи і регулювати відносини у групі.

Логічне мислення (logical thinking) – вид мислення, що здійснюється з опорою на поняття, судження, закони логіки, не використовуючи емпіричні дані.

Людина (man) – біосоціальна істота, наділена свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно–логічне мислення, логічна пам'ять і т.д.), здатністю пізнавати навколишній світ і активно змінювати та перетворювати його.

Маніпуляція (manipulation) – це провадження переконання до крайності, де одна сторона має вигоду за кошт другої.

Межі конфлікту (scopes of conflict) – зовнішні стурктурно–динамічні кордони конфлікту: суб'єктні (кількість учасників), просторові (територія, на якій відбувається конфлікт), часові (тривалість конфлікту).

Мотив у конфлікті (reason is in a conflict) – це внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб'єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).

Мислення (thinking) – процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці.

Мова (language) – суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві.

Мовлення (speech) – процес спілкування засобами мови, мова в дії.

Навички (skills) – опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

Навчання (education) – цілеспрямований педагогічний процес організації активної навчально–пізнавальної діяльності з оволодіння знаннями, вміннями і навичками, у ході якого здійснюється освіта людини, формується система відповідних компетентностей.

Неформальна група (unformal group) – створюється та існує поза рамками офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність Н. г. визначаються на основі особистих інтересів її учасників.

Образ конфліктної ситуації (appearance of conflict situation) – це відображення предмета конфлікту у свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.

Об'єкт конфліктології (object of konfliktology) – всі прояви конфліктної соціальної взаємодії у сучасному світі, людське суспільство і людина з її вчинками, цінностями, оцінками й відносинами в суспільстві та його інститутах.

Об'єкт управління (management object) – це окремі люди чи групи, на які скеровані організаційні, систематичні, планомірні впливи суб'єкта управління.

Об'єкт конфлікту (object of conflict) – конкретна матеріальна (ресурс), соціальна (влада) або духовна (ідея, принцип, норма) цінність, до володіння або користування якою прагнуть обидва учасники конфлікту. Предметом конфліктології як науки є закономірності та механізми виникнення й розвитку конфліктів, а також принципи та технології управління ними.

Особистість (personality) – соціально–психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно–історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо. О. – ступінь привласнення людиною соціальної сутності. О. – соціальний індивід.

Позиції конфліктуючих сторін (positions of conflicting sides) – це те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

Причини конфлікту (reasons of conflict) – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфлікту і, за певних умов діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, викликають його.

Предмет конфлікту (article of conflict) – це те, через що виникає конфлікт.

Психологія управління (management psychology) – це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності – роль людського і психологічного чинників в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції та згуртованості колективу, неформальні стосунки між його членами, психологічні механізми прийняття управлінського рішення, соціально–психологічні якості керівника тощо.

Переконання (convictions) – усвідомлювані мотиви, які спонукають людину діяти відповідно до своїх поглядів і принципів; у педагогіці – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально–психологічних рис, спонукання до суспільно–корисної діяльності або подолання негативної поведінки.

Почуття (feelings) – це специфічно людські, узагальнені, стійкі переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні чи негативні емоції.

Реальні групи (real groups) – реально існуюче в певному просторі і часі об'єднання людей, яке характеризується тим, що його члени поєднані між собою реальними відносинами та зв'язками.

Референтна (еталонна) група (referent group) – реально існуюча або умовна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості. Під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Розум (mind) – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей.

Рухова пам'ять (movement memory) – запам'ятовування, зберігання і відтворення людиною своїх рухів.

Соціальний конфлікт (social conflict) – зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп.

Сторони конфлікту (side of conflict) – це суб'єкти соціальної взаємодії, що знаходяться в стані конфлікту або ж такі, що явно чи неявно підтримують конфліктуючих.

Суб'єкт управління (management subject) – це структурно–визначені об'єднання людей і керівники на персональному рівні, що наділені управлінськими повноваженнями та здійснюють управлінську діяльність.

Стиль управління (керівництва) (style of management) – стійка сукупність особистісних та соціально–психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той чи інший метод (методи) керівництва.

Стрес (stress) (дослівний переклад "напруга") – система реакцій (емоційний стан) організму у відповідь на будь–яку висунуту до нього вимогу. У стресовому стані людина припускається помилок у розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення), спостерігається розлад координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, дезорганізація і гальмування всієї діяльності. Стрес може як позитивно, мобілізувально, так і негативно впливати на діяльність (дистрес), аж до повної її дезорганізації.

Спілкування (communication) – взаємодія людей, яка полягає в обміні інформацією, діями та у встановленні взаєморозуміння.

Соціальна група (social group) – певна спільність людей, які поєднані на основі відповідних загальних ознак, що стосуються спільної діяльності, на підставі якої виникають певні психологічні утворення (соціальне почуття, інтереси та ін.).

Самовиховання (self–training) – свідома, цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Самооцінка особистості (self–evaluation of personality) – оцінка людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, сприйняття своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини.

Трансакція (transaction) – це одиниця взаємодії партнерів по спілкуванню, що супроводжується презентацією їх позиції.

Тривалість конфлікту (duration of conflict) – часові виміри існування конфлікту.

Темперамент (temperament) – індивідуально–типологічна характеристика людини, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.

Тести (tests) (від англ. test – проба, випробування, дослідження) – в психології та педагогіці система питань чи завдань, що дозволяє здійснити тестове дослідження.

Управління конфліктом (to direct a conflict) – це цілеспрямований, обумовлений об'єктивними законами вплив на динаміку конфлікту в інтересах розвитку або руйнування тієї соціальної системи, якої стосується даний конфлікт.

Уміння (ability) – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання.

Уява (imagination) – процес створення людиною на основі досвіду образів об'єктів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу.

Умовний рефлекс (conditioned reflex) – один із двох основних типів рефлексів, відкритий і всебічно досліджений великим російським фізіологом І.П. Павловим (1849 – 1936). Різноманітні види У. р. утворюються за певних умов у процесі життєдіяльності організму на базі вроджених, безумовних рефлексів. У. р. виникає в результаті кількаразового поєднання дії безумовного подразника (зокрема, харчового) з дією будь–якого чинника.

Формальна група (formal group) – поєднання людей на підставі загальної діяльності, в рамках офіційно визнаних організацій. Цілі, структура та діяльність Ф. г. мають нормативно визначений характер.

Форми організації навчання (forms of education organization) – спеціально організована діяльність учителя (викладача) й учнів (студентів), яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі (уроки, лекції, практикуми, семінари, екскурсії, факультативи, додаткові, індивідуальні заняття; домашня навчальна робота учнів (студентів).

Фрустрація (frustratsiya) – психологічний стан наростаючого емоційно–вольового напруження, що виникає в конфліктних ситуаціях, які заважають досягненню мети або задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності.

Характер (character) – комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, до інших, до самої себе.

Цілі освіти (educational objectives) – набуття наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових здібностей учасників навчального процесу, формування світогляду, духовності, поведінки, системи відповідних компетентностей.

"Я" (ego) –визначається як свідомість, розумна, раціональна частина психіки. "Я" формується під впливом суспільства, яке висуває свої вимоги до людини.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

Основна література

1. Анцупов А.Я. Конфликтология: Учеб. для высш. Учеб завед. /
А.Я. Анцупов, А.И. Шипилов. – М.: ЮНИТИ–[ДАНА], 2001; 2002; 2007.

2. Бабосов Е.М. Конфликтология: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб. завед. / Е.М. Бабосов. – Минск: Тетра Системс, 2000; 2001.

3. Волков Б.С. Конфликтология: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. /
Б.С. Волков, Н.В. Волкова. – М.: Академ. Проект; Трикста, 2005.

4. Гришина Н.В. Психология конфликта / Н.В. Гришина. – СПб.: Питер, 2000; 2001; 2004.

5. Дмитриев А.В. Социальный конфликт: общее и особенное /
А.В. Дмитриев. – М.: Гардарики, 2002. – 524 с.

6. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / С.М. Емельянов. – Изд. 2–е, перераб. и доп. – СПб.: Питер, 2000; 2003. – Режим доступу до сайту: http://www.koob.ru/books/contact/ emeljanov_praktikum_po_konfliktologii.rar.

7. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Россия на путях преодоления кризиса / А.Г. Здравомыслов. – М.: Аспект–Пресс, 1994; 1996.

8. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / Г.И. Козырев. – М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 1999.

9. Конфликтология / Под ред. А.С. Кармина. – СПб.: Лань, 1999.

10. Конфликтология: Учеб. для высш. учеб. завед. / Под ред В.П. Ратникова. – М.: ЮНИТИ, 2001; 2002.

11. Мир без конфронтаций / Б.И. Хасан, П.А. Сергоманов, М.С. Хромченко. – М.: Бонфи, 2002. – 301 с.

12. Мириманова М.С. Конфликтология: Учеб. пособ. / М.С. Мириманова. – М.: Академия, 2003.

13. Основы конфликтологии: Учеб. пособ. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юристъ, 1997.

14. Социальная конфликтология: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / МГСУ; Н.П. Дедов, Т.Ф. Суслова, Е.Г. Сорокина, А.В. Морозов; Под ред.
А.В. Морозова. – М: Издательский центр Академия, 2002.

15. Хасан Б.И. Конструктивная психология конфликта: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / Б.И. Хасан. – СПб.: Питер, 2003. – 250 с.

16. Хасан Б.И. Психология конфликта и переговоры: Учеб. пособ. для высш. учеб. завед. / Б.И. Хасан, П.А. Сергоманов. – М.: Академия, 2003.

17. Хасан Б.И. Разрешение конфликтов и ведение переговоров: Учеб. пособ. / Б.И. Хасан, П.А. Сергоманов. – Красноярск–М., 2001; 2002. – 236 с.

18. Цыбульская М.В. Конфликтология: Учеб.–практ. пособ. – М.: Издательский центр ЕАОИ, 2009. – 312 с.

Додаткова література

19. Арон Р. Мир и война между народами. – М.: Notabene, 2000.

20. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. – М.: Прогресс, 1988. – 399 с.; СПб.: Лениздат, 1992. – 399 с.; СПб., 1997; Минск, 1998; М.: ФАИР–пресс, 1999. – 473 с.; М., 2001.

21. Бжезинский З. Великая шахматная доска. – М.: Международные отношения, 1999.

22. Богданов Е.Н. Психология личности в конфликте: Учеб. пособ. – СПб.: Питер, 2004. – 221 с.

23. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! – Новосибирск: Наука, 1989. – 186 с.

24. Братусь П.С. Аномалии личности. – М.: Мысль, 1988. – 304 с.

25. Бройниг Т. Руководство по ведению переговоров. – М., 1996.

26. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1997.

27. Василюк Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд–во МГУ, 1984. – 199 с.

28. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – М.: Международные отношения, 1998; 2000; 2001; 2002.

29. Горелик В.А. Анализ конфликтных ситуаций в системах управления /
В.А. Горелик, М.А. Горелов, А.Ф. Кононенко. – М.: Радио и связь, 1991.

30. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт // Иностранная литература. – 1993. – №4.

31. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социологические исследования. – 1994. – № 5.

32. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены механизма защиты. – СПб.: Речь, 2003. – 294 с.

33. Зайцев А.К. Социальный конфликт. – М.: Academia, 2001. – 461 с.

34. Здравомыслов А.Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М.: Аспект–Пресс, 1997.

35. Зеленков М.Ю. Конфликтология: Учеб. – М.: Дашков и К, 2013. – 324 с.

36. Иванова Е.Н. Эффективное общение и конфликты. – СПб.–Рига, 1997. – 69 с.

37. Каменская В.Г. Психологическая защита и мотивация в структуре конфликта: Учеб. пособ. – СПб., 1999. – 144 с.

38. Кашапов М.М. Теория и практика решения конфликтных ситуаций. – М.–Ярославль: Ремдер, 2003. – 182 с.

39. Конфликты в современной России. Проблемы анализа и урегулирования / Под ред. Е.Н. Степанова. – М.: Эдиториал УРСС, 1999.

40. Корнелиус X., Фейр Ш. Выиграть может каждый. – М.: Стрингер, 1992. – 212 с.

41. Корпоративные конфликты: Причины их возникновения и способы преодоления / Под ред. А.С. Семенова, Ю.С. Сизова. – М.: Едиториал УРСС, 2002. – 298 с.

42. Косолапов Н.А. Конфликты постсоветского пространства и современная конфликтология // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. – № 10. – С. 5–17.

43. Лабиринты одиночества / [сост., общ. ред. и предисл. Н.Е. Покровского]. – М.: Прогресс, 1989. – 623 с.

44. Лебедева М.М. Межэтнические конфликты на рубеже веков (методологический аспект). // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 5. – С. 31–39.

45. Лебедева М.М. Мировая политика: Учеб. – М.: Аспект–Пресс, 2003; 2004; 2006.

46. Лебедева М.М. Отечественные исследования процесса ведения переговоров: истории развития и перспективы // Вестник МГУ. – [Сер. 18: Социология и політологія]. – 2000. – № 1. – С.154-165.

47. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов. Подходы, решения, технологии. – М.: Аспект–Пресс, 1997.

48. Линчевский Э.Э. Контакты и конфликты. – М., 2000.

49. Линчевский Э.Э. Мастерство управления общением: руководитель в повседневных контактах и конфликтах. – СПб.: Речь, 2002. – 291 с.

50. Лоренц К. Агрессия. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 271 с.; СПб.: Амфора, 2001.

51. Лупьян Я.А. Барьеры общения, конфликты, стресс. – Минск, 1986. – 202 с.

52. Мастенбрук В. Переговоры. – Калуга: Калужский ин–т социологии, 1993. – 175 с.

53. Мастенбрук У. Управление конфликтными ситуациями и развитие организации. – М.: ИНФРА–М, 1996. – 256 с.

54. Международные отношения: теории, конфликты, организации: Учеб. пособ. / Под ред. П.А. Цыганкова. – М.: Альфа–М, 2004.

55. Мелибруда Е.Я. Я–Ты–Мы. Психологические возможности улучшения общения. – М.: Прогресс, 1986. – 254 с.

56. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов. – СПб.: Речь, 2001. – 288 с.

57. Перлз Ф. Внутри и вне помойного ведра. – М.: Изд–во ин–та психо–терапии, 2002. – 224 с.

58. Персикова Т.Н. Межкультурная коммуникация и корпоративная культура: Учеб. пособ. – М.: Логос. – 224 с.

59. Прокофьева Н.И. Психологические аспекты ведения переговоров. – М., 2005.

60. Психология деловых конфликтов. – Самара, 2007.

61. Регнет Э. Конфликты в организациях. – Х., 2005.

62. Рубин Дж., Колб Д. Психологические подходы к процессам международных переговоров // Психологический журнал. – 1990. – № 2. – С. 63–73.

63. Рубин Дж., Пруйт Д., Ким Хе Сунг. Социальный конфликт: эскалация, тупик, разрешение. – СПб., 2002.

64. Светлов В.А. Конфликт: модели, решения, менеджмент: Учеб. пособ. – СПб., 2005. – 539 с.

65. Сивцова А.В. Тренинг осознания и разрешения внутриличностных конфликтов в системе ценностных ориентаций. – Барнаул, 2004.

66. Сидоренко Е.В. Тренинг влияния и противостояния влиянию. – СПб., 2001; 2002.

67. Сулимова Т.С. Социальная работа и конструктивное разрешение конфликтов. – М.: Ин–т практической психологии, 1996. – 171 с.

68. Уизерс Б. Управление конфликтом. – М., 2004.

69. Фанталова Е.Б. Диагностика внутриличностного конфликта. – М.–Самара: БАХРАХ–М, 1997; 2001. – 128 с.

70. Фелау, Эберхард Г. Конфликты на работе. Как их распознавать, разрешать, предотвращать: Пер. с нем. Е.А. Зись / Г. Эберхард, Фелау. – Изд. 2–е, испр. – М.: Омега–Л, 2006.

71. Фельдман Д.М. Политология конфликта: Учеб. пособ. – М., 1997. – 287 с.

72. Финдлей Т. Предотвращение, разрешение вооруженных конфликтов и контроль над ними // Мировая экономика и международные отношения. –1996. –№ 1. – С. 24–68.

73. Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без поражения: Пер. с англ. – М.: Наука, 1990.

74. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 366 с.

75. Фрейд 3. Психология бессознательного. – М.: Просвещение, 1989. – 448 с.

76. Фромм Э. Бегство от свободы. – Минск: Попурри, 2000. – 671 с.; М.: Изида, 2004. – 398 с. –.

77. Хорни К. Наши внутренние конфликты. – М.: Эксмо–пресс, 2000. – 560 с.

78. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб.: Питер, 1997; 2001; 2003.

79. Шейнов В.П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. – Минск: Амалфея, 1996. – 280 с.

80. Шостром Э. Человек–манипулятор. – М., 1992; 1994; 1996; 2002; 2004.

81. Щербинина Ю.В. Вербальная агрессия. – М., 2006.

82. Шуман С.Г., Шуман В.П. Семейные конфликты. – Брест: Лаборатория практической психологии и педагогики, 1992. – 76 с.

83. Юнг К.Г. Конфликты детской души. – М.: Канон, 1995. – 336 с.

84. Чумиков А.Н., Бочаров М.П. Связи с общественностью: теория и практика: Учеб. пособ. – М.: Дело, 2003. – С. 441–470.

85. Чумиков А.Н., Бочаров М.П. Связи с общественностью: теория и практика: Учеб. пособ. – М.: Дело, 2003. – С. 471–491.

86. Паскаль Т. PR–технологии в войнах за предприятия // Советник. – 2006. – № 1.

87. Барановский К. Как противостоять корпоративному рейдерству PR–инструментами // Советник. – 2006. – № 1.

88. Почепцов Г.Г. Информационные войны. Основы военно–коммуникативных исследований. – К.: АДЕФ–Украина, 1998.

89. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – СПб.: ПРАЙМ–ЕВРОЗНАК, Издательский дом "НЕВА"; М.: ОЛМА–ПРЕСС, 2002. –
448 с.

90. Цой Л.Н. Конфликт в коммуникации // Социальная коммуникация и социальное управление в экоантропоцентрической и семисоциопсихологической парадигмах: В 2 кн. – Кн. 1 / РАН, Ин–т социологии; [отв. ред. Т.М. Дридзе]. – М.: Изд–во Ин–та социологии РАН, 2000.

Дата добавления: 2014-12-08