Поняття, економічна необхідність і роль страхування в ринковій економіці

Ключові слова

Розділ 21. Страхування і страховий ринок

· страхування · страховий захист · страховий фонд, · соціальне страхування	· змістовні поняття договору страхування; · класифікація страхування; · страховий ринок
· комерційне страхування	· фінансові основи
· самострахування · функції страхування · принципи страхування · суб’єкти страхових правовідносин; · страховий інтерес	· результат страхової діяльності · страхова організація; · товариства взаємного страхування; · об’єднання страховиків; · ліцензування.

У результаті вивчення теми студенти повинні знати:

· сутність, економічну необхідність та роль сучасної системи страхового захисту в ринковій економіці;

· теоретичне підґрунтя страхування як ланки фінансової системи України;

· класифікацію страхування, принципи побудови, зміст та призначення спеціальних страхових термінів;

· фінанси страховика;

· страховий ринок, методи та форми державного нагляду.

План викладу і засвоєння матеріалу

21.1. Поняття, е кономічна необхідність і роль страхування в ринковій економіці.

21.2. Основні страхові терміни та принципи страхування.

21.3. Класифікація страхування.

21.4. Фінанси страхових організацій.

21.5. Страховий ринок: поняття, структура, державний нагляд за діяльністю учасників ринку.

Страхування є ланкою фінансової системи України, що має специфічні та загальні з фінансами риси.

До загальних рис належать: об’єктивність існування, відповідність суспільним потребам, фондовий характер відносин та перерозподіл ВВП через страхову систему.

Серед специфічних рис виокремлюються: залежність страхового захисту від тенденцій економічного розвитку, стану соціальної політики держави та ринкової кон’юнктури; перерозподіл страхового фонду на користь постраждалих його учасників; обмеженість розкладу збитків розміром страхового фонду; залежність виплат із страхового фонду від ймовірності настання подій передбачених умовами страхування тощо.

На цій основі страхування розглядається як сукупність грошових відносин, що виникають у процесі перерозподілу ВВП з метою формування та використання коштів страхового фонду, відповідно до вимог законодавства або умов укладеного договору страхування.

Сучасні підходи до страхування дозволяють розглядати його як:

1. Інструмент економічного захисту носіїв ризику від його негативних наслідків різного походження;

2. Систему цивільно-правових відносин між учасниками щодо реалізації економічного захисту;

3. Вид підприємницької діяльності з високим інвестиційним потенціалом;

4. Засіб активізації підприємницької діяльності;

5. Інструмент реалізації соціальної політики держави.

Таким чином, у страхуванні поєднуються соціальні за змістом цілі та економічні за змістом форми та методи їх досягнення.

Страхування є специфічною формою економічного захисту людей та суб’єктів господарювання від негативних наслідків подій природного, техногенного, економічного та політичного походження. При цьому зміст страхового захисту полягає не лише у покритті збитків та втрати реальних трудових доходів людини, а й у скорішому відновленні процесу її життєдіяльності та безперервності виробничого процесу в суб’єктів господарювання.

Такий захист ґрунтується на системі економічних відносин між носіями ризику, яких поєднує спільний майновий інтерес щодо покриття збитків завданих ним.

Особливості цієї форми економічних відносин полягають у необхідності створення цільових грошових фондів за рахунок внесків усіх учасників та використання коштів на покриття збитків постраждалих або здійснення виплат учасникам фонду відповідно до умов їх страхування. Управління такими фондами може здійснюватись на рівні держави (державне страхування) або у комерційній формі зі створенням спеціалізованої фінансової установи – страхової організації. Особливе місце у системі страхового захисту посідає самострахування, яке є одним з методів управління ризиком на рівні окремого його носія.

Страхування є невід’ємним атрибутом ринкової економіки. Це пов’язане з суттєвою обмеженістю участі держави у покритті збитків, яких зазнають люди та суб’єкти господарювання, що здійснюють діяльність на свій ризик, за власні кошти та у конкурентній боротьбі.

Важливою передумовою застосування страхування в ринковій економіці є майнова самостійність суб’єктів господарювання та їхня зацікавленість у передачі відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища.

У країнах ринкової економіки страхування сприяє розвитку національних економік та розв’язанню низки соціальних проблем, має свої особливості та характерні риси.

Наявність певних видів та форм страхового захисту сприяє активізації підприємницької діяльності, забезпечують підтримку розвитку інвестиційного процесу, створюють умови для посилення відповідальності за наслідки своєї діяльності або бездіяльності.

Важливою є роль страхування в управлінні соціальними ризиками шляхом розвитку соціального страхування та страхування життя й здоров’я за участі комерційних страхових організацій.

Розвиток системи страхового захисту в державі забезпечує її економічну незалежність та високий кредитний рейтинг на міжнародній арені. У багатьох країнах світу страхування розглядається як могутній фактор стабілізації економіки, можливості здійснення інвестиційної діяльності, як найбільш престижна сфера діяльності.

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки характерними для страхування є його залежність від процесів глобалізації, інтеграції та консолідації.

Особливостями розвитку страхування в умовах ринку є:

· посилення концентрації капіталу через злиття й поглинання страхових компаній, що призводить до формування транснаціональних страхових організацій;

· розвиток іноземних страхових компаній на засадах, передбачених інтеграційними угодами і вимогами;

· адаптація національних моделей державного регулювання страхового підприємництва до європейських стандартів.

Оцінка ролі страхування у ринковій економіці ґрунтується на визначенні результатів, які отримують суб’єкти ринку від використання певних видів страхового захисту. До основних результатів належать:

· компенсація збитків, що причинені страховими подіями;

· виплата накопичених коштів після закінчення договору страхування;

· забезпечення безперервності життєдіяльності або виробничого процесу за рахунок своєчасної й повної виплати страхового відшкодування;

· захист людини при настанні соціальних ризиків.

Роль страхування визначається сукупністю функцій, які дещо відрізняються від загальних функцій фінансів. Економічній сутності страхування відповідають такіфункції:

· ризикова функція страхування полягає в передачі за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором із страхувальником. Вона є основою формування спеціалізованого страхового фонду, із коштів якого формуються страхові резерви для забезпечення стабільності страхування та гарантії виплат відшкодувань.

· превентивна функція, спрямована на зменшення наслідків страхових подій. З цією метою застосовують правову і фінансову превенції. До правової превенції належать застереження, передбачені чинним законодавством або договорами страхування, і такі, що стосуються позбавлення страхувальника (повністю або частково) страхових відшкодувань. Вони розраховані на випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Фінансова превенція полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхової системи заходів, що сприяють зниженню ймовірності настання страхових подій.

· функція накопичення коштів пов’язана із довгостроковим страхуванням життя, що є формою особистого матеріального забезпечення громадян.

· контрольна функція страхування є специфічним проявом контрольної функції фінансів. Особливості руху грошових коштів у страховій системі та методи забезпечення фінансової надійності страхових організацій виступають передумовою організації контролю.

21.2. Основні страхові терміни та принципи страхування

Специфічність відносин у комерційному страхуванні визначається також сукупністю страхових термінів. Практично всі терміни мають визначення у Законі України «Про страхування», у чисельних словниках страхових термінів, навчальних посібниках зі страхування, що дозволяє самостійно ознайомитися з їх змістом, тому в наступному матеріалі запропоновано розгляд зв’язків між ними, що відповідають особливостям страхування як форми страхового захисту.

Основні страхові терміни можна розділити на такі групи:

1. Терміни, що визначають суб’єктів страхових правовідносин та їх супровід й забезпечення: страховики (перестраховики), страхувальники, треті особи (застраховані особи, вигодонабувачі, особи, що постраждали від дій страхувальника), страхові посередники (агенти й брокери), об’єднання страховиків (асоціації, пули, страхові бюро), товариства взаємного страхування, сервісні організації (асистувальні компанії, актуарії, страхові експерти з оцінки ризиків та оцінки збитків).

Страховики (страхові організації) є суб’єктами комерційної діяльності, що мають підприємницький інтерес та виконують соціальні завдання, спрямовані на страховий захист клієнтів – страхувальників. До останніх відносяться юридичні та дієздатні фізичні особи, що мають страховий інтерес на майно або втрату доходів (збільшення витрат) у випадках, що спричиняють непрацездатність чи смерть людини (страхувальника або застрахованої особи). Для отримання страхових виплат за договором страхування страхувальник може призначити вигодонабувача.

Представниками страховиків, що працюють зі страхувальниками є страхові агенти, а, якщо страхувальник потребує послуг професійного консультанта з вибору страховика та найбільш вигідного договору страхування, то він звертається до страхового брокера, який діє від імені страхувальника та за його дорученням (рис. 21.1).

Рис.21.1. Взаємозв’язок учасників страхового захисту

З метою координації своїх дій, захисту інтересів та реалізації спільних програм страховики можуть утворювати об’єднання, які не здійснюють страхову діяльність, проте сприяють розвитку страхування.

Страховий захист може забезпечуватися не лише в комерційній формі, а й завдяки утворенню товариств взаємного страхування.

Товариство взаємного страхування (ТВС) - це страхова організація некомерційного типу, що не має на меті отримання прибутку. Виступає як об’єднання фізичних або юридичних осіб, створене на підставі добровільної угоди між ними для страхового захисту своїх майнових інтересів.

Завдання товариств взаємного страхування полягає в наданні членам об’єднання найбільш якісних послуг зі страхування за прийнятну ціну. Перевищення доходів над витратами товариства спрямовується, у першу чергу, на поповнення резервного фонду. Надлишки, накопичені за звітний період діяльності товариства (як правило, протягом року), за рішенням загальних зборів, можуть також використовуватися для поповнення страхових внесків членів, а збитки відшкодовуються за рахунок збільшення страхових внесків. Розподіл суми чистого доходу серед членів товариства взаємного страхування здійснюється пропорційно їх внескам у той чи інший фонд. Солідарна відповідальність членів товариства обмежується їхньою страховою сумою.

Страхувальники у ТВС мають низку переваг: забезпечують себе послугами на рівні собівартості; можуть встановити найбільш прийнятні умови та форми здійснення страхування; можуть уникнути недоліків, пов’язаних із діями недобросовісних страховиків.

Для здійснення страхового захисту на об’єктивних основах страховики користуються послугами професійних сервісних організацій: актуаріїв, експертів, асистувальних компаній тощо.

2. Терміни, що визначають предмет страхового захисту: предмет договору страхування, страховий ризик, страховий інтерес, страхова оцінка, обсяг відповідальності, страхова сума, страховий тариф, страховий платіж (премія, внесок), строк страхування, договір страхування.

Страхові відносини між страховиком та страхувальником виникають якщо є взаємна зацікавленість сторін у страховому захисті. Його предметом виступають законні майнові інтереси, що пов’язані з майном, життям, здоров’ям людини та відповідальністю страхувальника за збитки, що спричинені третім особам. Саме предмет договору страхування в поєднанні зі страховим ризиком визначає реальність страхового захисту.

Страховий ризик - це певна подія, що передбачена договором страхування, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, призводить до збитків у страхувальника або у третьої особи, якщо вони спричинені діями страхувальника. Важливі риси страхового ризику: спрямованість на певний предмет страхування, випадковість та непередбачуваність настання, можливість економічної оцінки його наслідків для страховика та страхувальника.

Страховий інтерес - це законно визнане ставлення страхувальника до предмету страхування. Він визначає можливість страхування.

Для страхування майна необхідним є визначення його страхової вартості, тобто страхової оцінки, яка є межею для встановлення страхової суми за договором.

Страхова сума за всіма видами страхування, крім ануїтетів та страхування за ризиком дожиття, є обіцянкою страховика здійснити у її межах страхову виплату при настанні страхового випадку. За цю обіцянку страхувальник сплачує реальні гроші, що називаються страховим платежем (премією, внеском). На його розмір впливають: перелік страхових ризиків за договором (він формує поняття «обсяг відповідальності»), строк страхування (період протягом якого діє страховий захист), страховий тариф (ціна страхових ризиків).

Усі перелічені страхові терміни складають суттєві умови договору страхування, що є письмовою угодою сторін і підтверджує факт надання страхового захисту.

3. Терміни, що визначають реалізацію прав страхувальника на виплату при настанні страхового випадку: страховий випадок, збиток, система страхового забезпечення, страхове відшкодування, франшиза.

Страховий випадок – це певна подія, що передбачена договором страхування, яка фактично виникла, спричинила збитки страхувальнику, які потребують їх відшкодування. Збитки – це реальні втрати страхувальника, проте відшкодуванню підлягають лише ті, що викликані страховими подіями. Визначення реальної суми страхового відшкодування здійснюється на основі системи страхового забезпечення, яка враховує розмір страхової суми, оцінки майна та фактичного страхового збитку. Частина збитку за умовами договору страхування може не відшкодовуватися. Це франшиза, яка є формою власної участі страхувальника у покритті збитків. Її використання дозволяє знизити вартість договору страхування для страхувальника, а також зменшити розмір страхового відшкодування для страховика.

4. Терміни, що визначають процес здійснення державного нагляду та надійності страховика: ліцензування, перестрахування, страхові резерви, запас платоспроможності.

У ринковій економіці здійснення страхової діяльності відбувається під державним наглядом. Законність роботи страховика визначається ліцензією, яка видається на кожен вид страхування.

До важливих інструментів забезпечення надійності страховика, що закріплені законодавчо, належать перестрахування, формування й розміщення страхових резервів та підтримка фактичного запасу платоспроможності над нормативним. Перестрахування використовується страховиком у тих випадках, коли за окремим договором страхування відповідальність компанії перевищує її фінансові можливості. Страхові резерви є однією із умов забезпечення платоспроможності. Передбачене формування обов’язкових видів резервів та вільних від страхових зобов’язань. Фактичний запас платоспроможності визначає суму наявних грошових коштів страховика, що мають перевищувати розрахунковий нормативний запас.

Наведені страхові терміни мають практичне значення й забезпечують організацію роботи страхових компаній й взаємодію зі страхувальниками та іншими учасниками страхового захисту. Крім термінології для реалізації призначення страхування, варто визначити головні правила – принципи страхування.

Основні принципи страхування:

· страховий інтерес;

· найвища довіра сторін;

· причинно-наслідковий зв’язок;

· виплата відшкодування у розмірі реального збитку;

· суброгація.

Страховий інтерес є взаємним для страховика та страхувальника. У страховика він пов'язаний із прагненням отримати прибуток від своєї діяльності. Страховий інтерес пов’язаний із зацікавленістю страхувальників у відновленні втраченого майна або фінансовій підтримці життя і здоров’я людинипри настанні несприятливих подій або нещасних випадків.

Без страхового інтересу немає страхування.

Основні риси страхового інтересу:

· має законні підстави (права власності або інші законні права користування майном чи страхування здоров’я та життя особи, іншої ніж страхувальник);

· повинен піддаватися фінансовій оцінці;

· у майновому страхуванні страховий інтерес обмежений розміром дійсної вартості майна, а відшкодування збитків не повинне сприяти незаконному збагаченню страхувальника. В особистому страхуванні страховий інтерес не обмежений за вартістю, проте існує заборона на страхування життя інших дієздатних осіб, крім страхувальника, без їх згоди.

Найвища довіра сторін – визначає чесну та відкриту поведінку страховика та страхувальника під час всього страхового процесу – від укладання договору страхування до визнання претензій страхувальника у разі страхової події. Проявляється у відкритому і вільному обміні інформацією між суб’єктами страхових відносин, що консолідує їх взаємні інтереси.

Причинно-наслідковий зв'язок між збитком та причиною, що його викликала, враховується при визначенні зобов’язань страховика щодо відшкодування збитків.

Виплата відшкодування у розмірі реального збитку здійснюється за договором страхування майна чи відповідальності. Такий принцип відповідає ставленню до страхування як до системи справедливого захисту, що забезпечує відновлення майнового стану страхувальника до рівня, який він мав до настання страхової події й викликаних нею збитків. Оскільки страхування будується на солідарному розподіленні збитків, то збагачення постраждалих страхувальників за рахунок всіх інших є несправедливим. Саме тому необхідною є оцінка дійсної вартості майна при укладанні договору страхування та ретельна оцінка розміру збитків страхувальника, а також визначення обставин, за яких відбувалася подія.

Суброгація – це розвиток попереднього принципу, що забезпечує справедливі витрати коштів страхового фонду. Він діє у тих випадках, коли відомо, хто завдав збитків страхувальнику, тобто є винуватець збитків. Саме на нього Цивільним правом покладено обов’язок відшкодування збитку. Але якщо винна особа не може сплатити відшкодування, або строк виплат буде завеликим для страхувальника, то останньому на його вимогу страховик повинен виплатити страхове відшкодування. На сплачену суму до страховика переходить право страхувальника вимагати гроші за збитки від винної особи. Таким чином, у страховому фонді відновлюються кошти, що забезпечують гарантії виплат всім страхувальникам.

Дата добавления: 2014-12-08