Модель Бертрана

Теорії олігополії

У поведінці олігополістів є чимало недосліджених проблем. Мікроекономічна теорія не дає загальноприйнятної моделі, яка б пояснювала, як олігополія вибирає ціну та обсяг виробництва. Це зумовлюється двома основними причинами. По-перше олігополія має багато проявів. Існує "жорстка" олігополія, коли на ринку панують дві або три фірми, і "розмита", за якої до 80% ринку ділять 6 – 7 фірм. Таємні і явні змови, різний вид продукції унеможливлюють застосування формальних економічних моделей як для ринку досконалої конкуренції і монополії. По-друге, наявність взаємозалежності фірм не дозволяє з упевненістю передбачити реакцію конкурентів, що робить складним прогнозування поведінки олігополіста. Фактично неможливо оцінити попит і граничний дохід олігополії, а без цих даних навіть теоретично неможливо визначити ціну і обсяг виробництва, які максимізують прибуток.

Тому стратегічні рішення монополістичних фірм вивчаються за допомогою різних теорій, окремі з яких наведені нижче.

У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв'язку – необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів під час визначення своєї ринкової стратегії. Щоб зрозуміти поведінку конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної фірми на діі конкурентів.

Згідно з «ціновою» варіацією моделі Бертрана, кожна фірма встановлює ціну так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни незмінними. На рис. 8.2. зображено, як цінова теорія Бертрана може працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма визначає ціну, яка максимізує прибуток за будь-якої ціни, що може встановити конкурент. Такі ціни зображені у вигляді так званої кривої реакції.

Рис.8.2. Теорія олігополії Бертрана

де:

R₁ – крива реакції 1-ї фірми;

R₂ – крива реакції 2-ї фірми.

Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм за заданої ціни іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона встановить ціну 150 у.о.. Якщо потім на ринку з’явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.

Врешті разі фірма 2 може встановити настільки високу ціну, що вона виведе її з ринку, залишивши фірмі 1 чисту монополію. Тоді фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 у.о., якій відповідає пунктирна лінія і яка називається «монопольна ціна фірми 1». Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту.

Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. За цін, вищих за точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену конкурентом. За цін, нижчих за точку перетину, кожна фірма має стимул встановити ціну, більшу ніж її конкурент.

Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. Однак оскільки ця теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, яка дорівнюватиме граничним витратам. Отже, рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається за монопольної ціни; у галузі з великою кількістю фірм – за конкурентної ціни; а в олігополії у разі розбіжності розмірів – коливається в цих межах.

Дата добавления: 2014-12-10