III. Станово-представницька монархія

У XII—XIV ст.ст. процеси державної централізації в Англії були приско­рені наявністю прошарку вільного селянства, який все збільшувався, збли­женням в економічному та правовому відношенні лицарства, міщан та заможного селянства, і навпаки, посиленням відмінностей між верхівкою феодалів та рештою цього стану. Загальні економічні та політичні інтере­си лицарства та фригольдерської маси населення сприяли встановленню їх політичного союзу. Підвищення ролі цих категорій населення забезпе­чило їм наступне політичне визнання та участь у роботі парламенту.

На початку XIII ст. в Англії склалися об'єктивні передумови для переходу до нових форм феодальної держави - станово-представницької монархії.

При наступниках Генріха II, які зазнали поразки у зовнішній політиці, почали зростати крайні прояви монархічної влади; посилилися адміністра­тивне та фінансове свавілля короля та його чиновників. У зв'язку з цим визнання прав станів відбувалося в ході гострих соціально-політичних конфліктів. Вони прибрали форму руху за обмеження зловживань цент­ральної влади. Очолили цей рух барони, до яких приєдналися лицарі та фригольдери.

Основними віхами цієї боротьби були конфлікт 1215р., який закінчив­ся прийняттям Великої хартії вольностей, та громадянська війна 1258— 1267рр., яка призвела до виникнення парламенту.

"Велика хартія вольностей" була прийнята в результаті виступу ба­ронів за участю лицарства та міщан проти короля Іоанна Безземельного. В Англії цей документ вважався першим конституційним актом. Однак Хартія була суперечливою та не виходила за межі феодального договору між королем та верхівкою опозиції.

Більшість статей Хартії стосувалася васально-ленних відносин короля та баронів. До так званих "баронських" статей, в яких висловлювалися політичні претензії баронства, відносилися ті, в яких говорилося про ство­рення комітету 25 баронів з контрольними функціями стосовно короля. Статті 12 та 14 передбачали створення ради королівства, яка б обмежува­ла владу короля зі стягнення "щитових грошей". Статті 21 та 34 були спрямовані на послаблення судових прерогатив корони.

Значно менше йшлося про інтереси інших сторін конфлікту. Інтереси лицарства в найбільш узагальненому вигляді відображені в статтях 16 та 60, де говорилося про несення лише потрібної служби за лен (земельну ділянку).

Зовсім мало говориться в тексті Хартії про права міщан та купців. Стаття 13 підтверджувала за містами давні вільності та звичаї; стаття 41 дозволяла всім купцям вільне та безпечне пересування та торгівлю без стягування незаконного мита; стаття 35 встановлювала єдність мір та ваг, важливу для розвитку торгівлі.

Велике значення мала численна група статей, спрямованих на упоряд­кування діяльності королівського судово-адміністративного апарату.

Особливе значення мала стаття 39 Хартії. Вона забороняла арешт, ув'язнення, позбавлення володіння, оголошення поза законом, вигнання або „знедолення будь-яким чином" вільних людей інакше, ніж через за­конний вирок рівних та за законом країни.

У XIV ст. стаття 39 неодноразово уточнювалася та редагувалася парла­ментом як така, що гарантувала недоторканність особи усіх вільних.

Велика хартія вольностей відобразила співвідношення соціально-полі­тичних сил Англії XIII ст., тобто компроміс короля та баронів, але доля даного документа також продемонструвала безперспективність баронських претензій та незворотність процесу державної централізації Англії. Через кілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився виконувати положення Хартії. В подальшому англійські королі неоднора­зово підтверджували Хартію (1216, 1217, 1225, 1297 рр.), однак з її тексту були вилучені понад 20 статей.

Більш складним та важливим за своїми політичними результатами був конфлікт 1258—1267 рр.

У 1258р. в Оксфорді озброєні барони, незадоволені політикою коро­ля, примусили його підписати "Оксфордські провізії". В них передба­чалася передача всієї виконавчої влади в країні раді 15 баронів. Крім того, для рішення найбільш важливих питань тричі на рік або частіше повинна була збиратися Велика рада магнатів (27 осіб).

1259р. були підписані "Вестмінстерські провізії", які передбачали деякі гарантії дрібним землевласникам від свавілля з боку сеньйорів. Однак вимога лицарства про участь в центральному управлінні країною не була задоволена. В цих умовах частина баронів на чолі з Симоном де Монфором створила окремий табір, який виступив проти короля та його прибічників.

У 1263р. почалася громадянська війна. 1264р. Монфор реалізував вимогу лицарства про участь в державному управлінні. 1265р. був скли­каний перший парламент, в якому були представники від баронів, духов­них феодалів, лицарів та міщан. До кінця XII ст. королівська влада визна­ла необхідність створення станово-представницького органу заради ста­більності в країні.

1295р. був скликаний "зразковий парламент" — склад якого став зразком для наступних парламентів Англії:

— великі світські феодали;

— духовні феодали;

— по 2 представники від 37 графств;

— по 2 представники від міст.

До XIV ст. англійські стани засідали разом, а потім поділилися на 2 палати: палату лордів та палату общин. Функції парламенту:

v визначення розмірів податків на нерухомість;

v подання колективних петицій на ім'я короля. Поступово парламент набув 3 найважливіших повноваження:

1) право на участь у виданні законів;

2) право вирішувати питання про побори з населення на користь коро­лівської скарбниці;

3) право здійснювати контроль за вищими посадовими особами та виступати в деяких випадках як судовий орган.

З XIV ст. було встановлено, що жоден закон не повинен був прийма­тися без згоди короля та палат парламенту. З XV ст. клопотання парла­менту повинні були приймати форму законопроектів — "Біллів". Так оформилося поняття закону як акта, що виходив від короля, палати лордів та общин. Протягом XIV ст. поступово закріпилася компетенція парламен­ту у фінансових питаннях.

Намагаючись підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент з кінця XIV ст. поступово ввів процедуру імпічменту. З XV ст. затвердилося право парламенту прямо проголошувати ті чи інші дії зло­чинними. При цьому видавався спеціальний акт, затверджений королем,— "білль про опалу".

Тоді ж, крім парламенту, в Англії була створена Королівська рада (як орган виконавчої та судової влади). До її складу входили канцлер, скарб­ник, судді, королівські міністеріали.

Відбулися зміни в місцевому управлінні:

Шериф

(графство)

бейлиф

(сотня)

коронери констеблі

(розслідували випадки насиль- (були наділені поліцейськими

ницької смерті) функціями)

Розвивалася судова система:

Вищими судами "загального права" були:

v суд королівської лави (спеціалізувався на фінансових суперечках, які стосувалися боргів скарбниці та корони);

v суд загальних позовів (розглядав цивільні позови, наглядав за місце­вими та маноральними судами, виправляв помилки інших судів);

v суд скарбниці (виступав апеляційною та наглядовою інстанцією).

Пізніше з'явився суд лорда-канцлера, який вирішував питання "по спра­ведливості"; з його діяльністю було пов'язано виникнення нових форм процесу та норм права.

Більш розгалуженою стала система королівського роз'їзного судо­чинства:

v суди асизів (вирішували питання про володіння леном);

v комісія про заколоти;

v комісія із загальної перевірки в'язниць.

З XIII ст. в графствах з місцевих землевласників стали призначати мирових суддів, які мали поліцейські функції, а пізніше перейняли функції місцевого управління замість шерифів. З 1390р. в графствах було по 8 суддів, які:

v контролювали ціни на продукти харчування;

v слідкували за єдністю мір та вагів;

v займалися вивозом вовни;

v здійснювали нагляд за втіленням у життя законів про робітників, про єретиків, встановлювали заробітну плату;

v розглядали кримінальні справи, крім вбивств та тяжких злочинів. Сесії мирових суддів скликалися 4 рази на рік.

Юрисдикція маноріальних судів у XIII ст. продовжувала обмежуватися.

Дата добавления: 2014-12-10