Генуезька валютна система

Друга світова валютна система. Юридично оформлена між-державною угодою на Генуезькій міжнародній економічній кон-ференції в 1922 р.

Принципи:

• Основа — золото й девізи (іноземні валюти для міжнарод-них розрахунків). Грошові системи 30-ти країн базувались на зо-лото-девізному стандарті.

• Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти (Німеччина та ще 30 країн).

• Відновлений режим вільно змінних валютних курсів.

• Валютне регулювання проводилось у формі активної валют-ної політики, міжнародних конференцій та нарад.

У 1922—1928 рр. настала відносна валютна стабілізація. Її ненадійність полягала в тому, що замість золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що створило умови для валютних війн. Методи валютної стабілізації визначили її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рахунок іноземних кредитів. США, Великобританія та Франція використовували важкий валютно-економічний стан низки країн для нав’язування їм обтяжливих умов міжурядових позик.

Під впливом закону нерівномірності розвитку після Першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився з Західної Європи до США.

Валютна стабілізація закінчилася кризою.

Головні особливості світової валютної кризи (1929—1936 рр.):

• циклічний характер;

• структурний;

• великий термін;

• виключна глибина та гострота;

• надзвичайна нерівномірність розвитку.

У цей період почали формуватися регіональні валютні угру-пування — валютні блоки: стерлінговий, доларовий та золотий. Характерним було те, яка курс залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала угрупованням; забезпеченням за-лежних валют були її казначейські векселі й облігації державних позик; міжнародні розрахунки країн, що входили до блоку, здій-снювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви збе-рігалися в цій країні.

Під час Другої світової війни на базі валютних блоків створи-ли валютні зони, що були вищою формою регіональних валют-них об’єднань (британського фунта стерлінгів, долара США, французького франка, португальського ескудо, іспанської песети, голландського гульдена).

Друга світова війна привела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи. Розроблення проекту нової світової валютної системи почалося ще в роки війни (у квітні 1943 р.). У результаті довгих дискусій щодо планів Г. Д. Уайта (США) і Дж. М. Кейнса (Великобританія) формально переміг американський проект, хо-ча кейнсіанські ідеї міждержавного валютного регулювання та-кож було покладено в основу Бреттонвудської системи. Загальні принципи обох проектів такі: вільна торгівля та рух капіталів, рі-вновага платіжних балансів, стабільні валютні курси та світова валютна система в цілому, золото-девізний стандарт, створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва та по-криття дефіциту платіжного балансу.

БРЕТТОН-ВУДСКАЯ ВАЛЮТНАЯ СИСТЕМА - международная валютная система, сформировавшаяся после второй мировой войны и базировавшаяся на приспособлении национальных валютных систем к валютным системам ведущих в то время государств, прежде всего к национальной системе США. Система установлена в результате Бреттон-Вудской конференции (с 1 по 22 июля 1944 г.) Название происходит от имени курорта Бреттон-Вудс (англ. Bretton Woods) в штате Нью-Хэмпшир, США. Система положила начало таким организациям, как Международный банк реконструкции и развития (МБРР) и Международный валютный фонд (МВФ)

Потребовалось создание международной валютной системы, отвечающей сложившейся экономической и политической обстановке. Послевоенная валютная система была юридически оформлена на Бреттон-Вудской конференции ООН в 1944 г. в виде устава Международного валютного фонда.

В ходе Конференции объединенных наций по валютным и финансовым вопросам в июле 1944 в Бреттон-Вудсе (шт. Нью-Гемпшир), наметился очевидный сдвиг в сторону налаживания сотрудничества между государствами в валютной сфере, которое практически отсутствовало в межвоенный период.

Дискуссии, в ходе которых в июле 1944 вырабатывались положения Бреттон-Вудского соглашения, велись преимущественно между американцами и англичанами, однако в окончательном варианте соглашения соображения, высказанные американцами, были отражены гораздо полнее, нежели предложения англичан. Хотя выдвинутый Кейнсом план создания валютного союза был отклонен, в Бреттон-Вудсе удалось договориться об учреждении Международного валютного фонда.

Дата добавления: 2014-12-16