Механізм «просунутого співробітництва» як спосіб делегування державами - членами додаткової компетенції органам Союзу

Основоположні принципи компетенції Європейського Союзу.

договорами встановлено загальні принципи, що визначають межі компетенції Союзу.

1. принцип надання, тобто наділення компетенцією з боку держав-членів. «Відповідно до принципу надання, Союз повинен діяти тільки в межах компетенції, покладеної на нього державами-членами в договорі для досягнення цілей, викладених у ньому. Компетенції, не покладені на Союз в договорі, залишаються за державами-членами»(Договір про Європейський Союз, ст.5). У той же час відносно компетенції Союзу діє концепція маються на увазі повноважень.

2. принцип субсидіарності поширюється тільки на сферу спільної компетенції Європейського Союзу і держав. Принцип субордінарності був розроблений державами-членами і введений в право Співтовариства Маастрихської договором. Його зміст полягає в тому, Спільнота діє в тих сферах, в яких цілі не можуть бути досягнуті в достатній мірі самими державами-членами. Сенс принципу в захисті інтересів держав-членів від вторгнення Співтовариства. Принцип субсидіарності дозволяє по можливості активізувати діяльність держав-членів у вирішенні спільних завдань.

3. Принцип пропорційності (пропорційності). Сенс цього принципу в тому, що будь-які дії Союзу повинні суворо відповідати поставленим цілям і не йти далі того, що дійсно потрібно.

Принципи взаємовідносин між Союзом і державами-членами визначені в загальному вигляді в ст.4 договору про Європейський Союз.

1. принцип рівності держав-членів в Союзі.

2. принцип поваги національної індивідуальності держав-членів.

3. Принцип поваги основних функцій держави.

4. Принцип пріоритету прав Союзу над правами держав-членів у тих сферах, які згідно з договорами є сферами ведення Союзу.

5. принцип лояльного і щирого співробітництва.

Повага особливостей кожної держави неминуче призводить до розуміння того, що інтеграційні процеси в різних державах мають різну динаміку.

Між окремими країнами та групами країн встановлюються більш тісні зв'язки в певних сферах і тому збільшується обсяг відносин, регульованих вже на наднаціональному рівні. це явище отримало назву «просунутого співробітництва». По суті це виконують не універсальну, а диференційовану інтеграцію з урахуванням можливостей і потреб окремих держав і на основі їх вибору.

Практика просунутого співробітництва почалася в 1990-і роки. Прикладами цього був перехід до господарського і валютного союзу (зона євро в 2007 р включала тільки 13 з 27 держав, у 2009 р - 16 з 27 держав), а також Шенгенський процес (скасування перевірок на внутрішніх кордонах).

Гнучкість інтеграції виправдала себе. У 1997 р в Договір про Європейський Союз був включений спеціальний розділ 7: «Положення про посиленій співпраці», відповідно до якого допускалося делегування окремими державами-членами додаткових повноважень органам Європейського Союзу. У нових консолідованих версіях договорів просунуте співробітництво отримало досить широку характеристику: закріплено положення про його відкритому характері, про порядок прийняття рішення про посиленій співпраці (Договір про Європейський Союз - розділ 4, стаття 20; Договір про функціонування ЄС-частина 6, розділ 3).

З виникненням просунутого співробітництва рішення Євросоюзу щодо низки питань мають силу тільки для цієї групи країн.

Дата добавления: 2014-12-16