Допоміжні види організаційних форм адміністративної діяльності

Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки

. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Ще одна група форм управління - організаційно-технічні, або як називають їх у деяких джерелах, матеріальні дії. Під організаційно-технічними діями органів внутрішніх справ розуміються врегульовані технічними нормами дії щодо створення нормальних умов для роботи апарату управління. Це одержання та обробка інформації, облік діловодства, адресно-довідкова робота.

Такі дії мають допоміжний характер по відношенню до завдань щодо охорони громадського порядку, для здійснення яких і створені органи міліції. Вони виконуються переважно допоміжним складом службовців /секретарями, операторами ЕОМ та телетайпів, інспекторським складом адресних бюро/.

Ця група дій має матеріально-технічний характер. Порядок їх здійснення регламентується технічними нормами /наприклад, робота оператора ЕОМ/. Але обов'язки щодо їх виконання закріплені в нормах адміністративного права. Ця діяльність спрямована на обслуговування управлінських функцій, чим вона і відрізняється від матеріально-технічних дій робітників на виробництві. Організаційні дії необхідні при підготовці актів управлінського характеру. Від того, як спрацює допоміжний апарат органу внутрішніх справ, також залежить ефективність його роботи, спрямованої на забезпечення громадського порядку в місті чи районі.

32. Доступ до інформації в адміністративній процедурі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 проекту Адміністративно-процедурного кодексу адміністративна процедура - визначений законодавством порядок адміністративного провадження;

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 2 проекту Адміністративно-процедурного кодексу адміністративне провадження - сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення адміністративної справи, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням.

Одним із принципів адміністративної процедури, який виділяється в адміністративному праві європейських країн, зокрема, в «Резолюції про захист особи від актів адміністративних органів» є доступ до інформації.

Принцип доступу до інформації, який означає, що особі за її запитом має надаватися інформація у справі. Зрозуміло, що дієвість цього принципу буде належною лише за умови, коли така інформація надаватиметься до прийняття адміністративним органом рішення, щоб особа мала можливість використати цю інформацію перед висловленням власної позиції.

В більшості країн особа отримає дозвіл на ознайомлення з інформацією, якщо доведе, що рішення у цій справі стосується її прав або законних інтересів. При цьому обсяг ознайомлення з матеріалами справи обмежений інформацією, яка необхідна особі для захисту її прав та інтересів.

У деяких країнах, зокрема скандинавських, згаданий принцип розглядається в більш широкому контексті, адже відкритість у цих державах є базовим принципом функціонування публічної адміністрації. Тому будь-яка інформація, що нею володіє адміністративний орган, є доступною для кожного. Винятком у питанні доступу до інформації може бути лише інформація, яка містить державну або комерційну таємницю та персональні дані про особу.

Згідно пп. 6 п.1 ч.2 ст. 4 ЗУ «Про адміністративні послуги», державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується на принципах доступності інформації про надання адміністративних послуг. В п. 1. ч.2 Ст. 6 даного закону визначено, що суб’єкти звернення мають право на безоплатне отримання інформації про адміністративні послуги та порядок їх надання, що забезпечується шляхом надання їм безоплатного доступу до Реєстру адміністративних послуг, розміщеного на Урядовому порталі, функціонування цілодобової Урядової телефонної довідки та інформування таких суб’єктів через засоби масової інформації. Тобто порядок надання адміністративної послуги можна визначити як адміністративну процедуру відповідно до наведеного вище визначення, яке дає нам адмін.-процед. Кодекс.

П. 1 ст. 3 ЗУ «Про інформацію» визначено, що одним із основних напрямів державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації, це право гарантується та забезпечується положеннями, визначеними в ст. 6 даного закону, але в той же час ст. 20 визначає обмеження щодо доступу до інформації, зокрема п. 2 даної статті визначено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Так, ЗУ «Про захист персональних даних» регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду, відповідно до П.1 ч.2 ст. 23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (П.3 ч.4 ст. 23).

До основних проблем, притаманних сучасній адміністративній системі України, можна віднести:

· дублювання інформації у різних державних інформаційних системах;

· складність доступу до інформації;

· відсутність єдиного механізму міжвідомчого обміну даними в електронній формі;

· слабка захищеність державних реєстрів та інформації, у тому числі персональної;

· високий рівень корупції у державних органах, органах місцевого самоврядування та у системі судочинства;

· використання нестандартизованих, несистематизованих та неуніфікованих даних, протоколів обміну і відсутність єдиних класифікаторів, довідників, а також доступу до них

Завданнями організаційних форм адміністративної діяльності. Їх завдання полягає в забезпеченні чіткості і злагодженості роботи внутрішньо управлінських структур, які, своєю чергою, або відіграють допоміжну роль стосовно до правових форм адміністративної діяльності, або мають самостійне значення; відіграють надзвичайно важливу роль у забезпеченні повсякденної діяльності органів державного управління; не спричиняють настання юридичних наслідків, але сприяють реалізації, зокрема, підготовки та прийняття нормативних чи індивідуальних актів

Неправові форми діяльності – це однорідна діяльність, що не вимагає повного і суворого юридичного оформлення, не пов’язана з учиненням юридично значущих дій і прийняттям правових актів. У сучасній державознавчій літературі висловлено багато підходів до класифікації неправових форм діяльності органів державної влади. Зокрема, російський теоретик М.І.Байтін пропонує виділяти три такі форми: організаційно-регламентуючу, організаційно-господарську й організаційно-ідеологічну, російські фахівці з адміністративного права Д.Н.Бахрах, А.П.Альохін, А.А.Кармолицький, Ю.М.Козлов – власне організаційну діяльність і здійснення матеріально-технічних операцій. Відомий український державознавець О.Ф.Фрицький поряд із правовою, матеріально-технічною і організаційною формами виділяє проміжні організаційно-правові форми.

На наш погляд, неправові форми діяльності органів публічної влади найбільш доцільно поділяти на організаційні й матеріально-технічні.

Організаційна діяльність у цілому є підзаконною. Вона здійснюється в рамках чинного законодавства й у межах компетенції органу. Однак правом тут регламентується лише загальна процедура вчинення дій. Організаційні дії найчастіше проводяться в порядку поточної управлінської діяльності. Організаційні форми діяльності поділяються на основні та допоміжні.

Основні організаційні форми діяльності – сесія Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, і місцевих рад, засідання Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК, засідання тимчасових спеціальних і слідчих комісій, підкомісій і робочих груп, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради депутатських груп і фракцій, самостійна робота депутатів у виборчих округах і т.д.

Допоміжні організаційні форми діяльності – проведення координаційних нарад, науково-практичних конференцій, офіційні візити за кордон і робочі поїздки по країні, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових осіб, телефонні переговори і т.д.

Організаційні форми, за виразом Г.В.Атаманчука, можна охарактеризувати як «способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми». Такого роду дії або передують реалізації влади, або є наслідком, що випливає з процесу такої реалізації, а сама їх роль – винятково допоміжна. Кожна така дія не викликає безпосередніх юридичних наслідків, однак вносить свою певну частку в кінцевий правовий результат. Доцільно відзначити, що конкретний перелік таких форм обумовлюється специфікою правової форми, конкретним змістом реалізованої компетенції, а також особливостями структури і персонального складу компетентного органу.

До видів матеріально-технічних операцій належать робота з депутатськими запитами і зверненнями, різними інформаційними запитами, діловодство, експедиція, охорона, збір і опрацювання інформації, проведення вимірів, розробка прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерського і статистичного обліку і т.д. Вони здійснюються переважно управлінським апаратом.

Дата добавления: 2014-12-16