Сучасна наука про рівні та форми проявів буття

Які фактори, згідно з В. Вернадським та А. Печчеї, впливають на формування середовища на сучасному етапі розвитку людського суспільства? Які ще, на Вашу думку, фактори можна додати до вказаних? Чи можна сказати, що тепер не буття володіє людиною, а людина - буттям?

"... Біосфера в наш історичний момент геологічна швидко переходить в новий стан - в ноосферу, тобто в такого типу стан, в якому повинні знаходити прояв розум та скеровувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила... [Цим] встановлюється якнайтісніший зв'язок між геологічними явищами та історією людства ".

(В.Вернадський)

"Ще кілька десятків років тому світ людини спрощено можна уявити собі як три взаємопов'язані, але достатньо стійкі елементи: Природа, Людина та суспільство. Тепер у цю систему ввійшов четвертий і потенційно неконтрольований елемент-техніка...".

(А.Печчеї)

Основна література:

1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 12, 14, 16, 18, 19, 20, 21, 22, 23.

Хрестоматії, антології:

17, 19, 20, 31, 32, 33, 34, 36.

Додаткова література:

11, 23, 24, 25, 27, 41, 46, 83, 90, 91, 92, 93, 94, 115, 116, 117.

Т. 9.: Гносеологія (філософія пізнання)

Мета: ознайомити студентів з основами теорії пізнання, дати уявлення про природу, особливості, функції та властивості пізнавального процесу. З’ясувати основні підходи та концепції пізнання. Студент повинен розуміти специфіку чуттєвого, раціонального та інтуїтивного пізнання. Особливо значення набуває розуміння проблеми істини та її концептуальних бачень. Треба вміти порівняти філософські та наукові методи.

Основні поняття: гносеологія, епістемологія, знання, віра,агностицизм, релятивізм, скептицизм, емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм, чуттєве пізнання, раціональне пізнання, інтуїтивне пізнання, форми пізнання, істина, абсолютна істина, відносна істина, методи пізнання, інформація.

План лекції:

1. Пізнання як предмет філософського аналізу.

2. Рівні та форми пізнання.

3. Проблема істини в філософії та науці.

4. Методологія наукового пізнання.

Семінар:Сутність і структура пізнавального процесу:

1. Природа та структура пізнавального процесу. Основні підходи та концепції пізнання.

2. Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання.

3. Проблема істини. Концепції істини в філософії.

4. Методи наукового пізнання.

Методичні рекомендації до семінару:

1. В першому питанні студент має пояснити специфіку філософського розуміння проблеми пізнання. Пізнання постає як процес взаємодії суб’єкта та об’єкта в результаті якого виникає нове знання. Знання можливе як акт розуміння певної інформації, усвідомлення та проекції у власному досвіді універсального змісту певної реальності. Знання передбачає перетворення досвіду, воно є ідеальною формою діяльності та спілкування. Знання містить і виробляє сенси, що визначають соціальну дійсність.

Існує чимало різновидів знання: наукове (точне, природниче, гуманітарне), філософське, релігійне, художнє, тощо. Окрім того, виділяють знання досвідне (опора на чуттєвість, його приблизність, локальність) та знання поза-досвідне (універсальність, абстрактність, всезагальність); а також практичне (пов’язане з практикою, спілкуванням, слабко рефлексивне) та теоретичне - дистанційоване від практики (поняття, закони, теорії); можна виділити наукове (пов’язане з з системою наукового знання) та не-наукове (міфологічне, художнє, релігійне); особистісне та колективне знання.

Окремо варто виділити основні принципи гносеології: об’єктивності, історизму та ін. Під час відповіді треба розмежувати основні підходи до пізнання: гносеологічний оптимізм та агностицизм, а також концепції пізнання: емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм.

2. У другому питанні треба пояснити багатоманітність форм пізнання. Треба розуміти, що пізнання включає чуттєву (відчуття, сприйняття, уява) та раціональну (поняття, судження, умовиводи) форми, які взаємопов’язані, адже рух знання відбувається від живого споглядання до абстрактних роздумів. При цьому варто усвідомити, що і чуттєве і раціональне пізнання включає важливий інтуїтивний момент. Інтуїція – це безпосереднє схоплення індивідуального чи загального змісту знання. В історії філософії сформувалися підходи до розуміння інтуїції як акту безпосереднього розуміння, що відкривається або надприродним осяянням Бога (Августін), або чуттєвим спогляданням, або світлом інтелекту (Декарт). Студент повинен пояснити різницю між чуттєвою, інтелектуальною, моральною, естетичною, релігійною, екстрасенсорною та містичною інтуїцією.

3. Для підготовки цього питання зверніть увагу, що істина – це ключова категорія гносеології, що виступає критерієм ідеалом, вершиною і критерієм знанням. Істина встановлює співвідношення знання з предметним світом та з мисленням. Кожне знання прагне до істини, воно намагається бути вірним, правдивим і правильним. Надзвичайно важливо розуміти, що існує багато концепцій істини, кожна з яких пояснює можливість отримання істинного знання. Серед найбільш поширених в наш час концепцій істини є класичні (кореспондентська, когерентна) та некласичні (конвенційна, прагматистська). Кореспонденська концепція істини полягає в тому, що встановлює відповідність знання об’єктивній реальності. Істина тут – це адекватна інформація, істинне знання про об’єкт (Арістотель, Бекон, Спіноза, Ленін). Вона завжди предметна і конкретна. Когенентна концепція встановлює відповідність знання з певною ідеальною сферою – Богом, почуттями, апріорними формами пізнання, прагненням особи чи інтерсуб’єктивними конвенціями спільнот. В некласичній філософії істина позбавляється об’єктивного статусу, вона мислиться як психічний стан, чи цінність, чи феномен мови, тощо. Поняття істини зустрічаєтья не лише в науці, але й в повсякденному досвіді та навіть в релігії.

4. Методологія − це філософська теорія про методи пізнання. В науці існує два рівні пізнання: емпіричний та теоретичний. Студент має пояснити їх взаємодію, назвати методи, характерні для кожного рівня. На емпіричному рівні науковець збирає факти, проводить спостереження та досліди, здійснює порівняння та експерименти. Емпіричний рівень передбачає елементарні узагальнення. На теоретичному рівні науковець формує системне теоретичне знання, для цього використовує формалізацію, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія. Загально логічними методами наукового пізнання є аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання.

Зверніть увагу на різницю в підходах до методології на етапі класичного, некласичного та постнекласичного розвитку науки. Описані методи плідно використовувалися на етапі класичного розвитку науки. В наш час некласичного та постнекласичного розвитку науки посилюється роль міждисциплінарних зв’язків, комплексних підходів, впроваджуються ідеї синергетики, виходять на перший план поняття вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації, флуктуації.

Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте специфіку гуманітарного знання.

2. Порівняйте загальнонаукові та філософські методи пізнання.

3. Творчість та натхнення: філософські аспекти взаємодії.

4. Проблема істини в філософії, науці та релігії. Об’єктивна істина та історична правда.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Гуманітарне знання має власний предмет − культурно-історичну реальність ценром якої є людина та суспільство. Саме це зумовлює особливості цього виду пізнання. На відміну від знання точних та природничих наук, які вивчають природний світ, гуманітарні науки досліджують соціальний світ історії, культури та людини. Якщо для перших ідеалом є об’єктивне знання, що максимально відповідає дійсності, то гуманітарне знання враховує поліваріативність світу людських цінностей та сенсів. Таке знання не тільки відтворює дійсність, воно створює особливу реальність − наукову теорію, що моделює наукову поліваріативну картину світу і тим самим стає фактором культури. Гуманітарне знання є знанням одиничних, неповторних, унікальних процесів. Хоча воно досліджує певні закономірності, але вони носять не природничо-необхідний, а суспільний харакер. Реальність, яку вивчає гуманітарне знання є реальністю створеною зусиллями людини.

2. На початку відповіді на друге запитання варто наголосити, що методом пізнання є спосіб, яким отримують теоретичні знання та організується практична діяльність. Сучасна філософія показала, что єдиного універсального методу для усіх випадків не існує. Для вирішення кожної проблеми і необхідний свій метод. Також треба знати, що методи пізнання поділяються на загальнонаукові, спеціальнонаукові та філософські. Загальнонаукові використовуються в усіх науках, а спеціальні в окремих галузях наук: точних, природничих, соціальних, гуманітарних. Треба розуміти, що методологія гуманітарних наук має свої особливості, адже ці науки мають справу з реальністю людського, а не природного буття. Окремо виділяють філософські методи пізнання, специфіка яких полягає у пошуку способів осмислення загальних проблем світу, людини й культури. До цих методів відносять трансцендентальний, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний. Перший співвідносить можливість отримання знання з загальними формами людської свідомості (Кант). Діалектика встановлює відповідність між законами буття та мислення і називає їх головною рисою розвиток, закони і принципи якого вона пізнає (Маркс). Феноменологічний метод навпаки, пояснює пізнання як споглядання, опис та реконструкцію феноменів буття та свідомості (Гуссерль, Шеллер). Герменевтичний метод виходить з того, що будь яких акт пізнання є актом тлумачення – надання певній реальності ціннісно-смислового значення. Тому пізнання в герменевтиці є розкриттям і з’ясуванням первинних сенсів тексту чи реальності. Для створення цілісної картини світу важливі не лише загальнонаукові, але й філософські методи.

3. Треба знати, що важливе місце в пізнанні посідають творчість та натхнення. Натхнення та творчість дають змогу цілісно побачити проблему, розкрити сутність і відкрити нові виміри процесів та явищ. Фактично натхнення є одним з аспектів творчості. Творчість позбавляє пізнання механічності, робить його синтетичним, органічним. Творчість є станом в якому усі здатності, знання і навички людини, її свідомі і підсвідомі, раціональні та ірраціональні сили активуються і набувають якісно нового виміру. Разом вони здатні породжувати нові символічні форми культури, нові види діяльності. Особливо важливими є творчість в період переосмислення старого і створення нового знання. Творчість є інтуїтивним процесом, адже відкриває нові знання безпосередньо. Механізми творчості та інтуїції нам невідомі. В різних сферах творчість має свої особливості. Може бути творчість у фізичній праці, інтелектуальній діяльності, мистецтві, релігії. Творчість є основою наукового і технічного, духовного та фізичного розвитку людства. Разом з творчістю індивіда можна говорити про творчість народу, групи людей, цивілізації. Занепад творчості призводить до занепаду культури, загибелі цивілізації. У творчості полягає сенс життя людини, тому людину можна назвати істотою творчою. Творчість можлива лише за наявності натхнення, яке стає справжнім джерелом творчої діяльності. Натхнення являє собою появу внутрішнього бачення, що миттєво наступає, без свідомих зусиль.

4. Для відповіді на останнє запитання треба розрізняти поняття істини та правди. Істина претендує на єдине, цілісне розуміння дійсності, вона є ідеалом наук. І хоча в самих науках можливі різні концепції і підходи до істини, все одно наукова істина має бути об’єктивною, предметною, конкретною і єдиною. Тоді як поняття правди передбачає ціннісно-смисловий зміст. Правда не претендує на остаточність і виключність свого бачення реальності, вона включає в себе суб’єктивні, культурно-історичні, ціннісні аспекти, які створюють можливість різного тлумачення дійсності. Це характерно для теології, віри, історії, мистецтва в яких знання допускає значну смислову різницю і варіативність. Справедливо кажуть, що істина одна, а правда у кожного своя. Відповідно релігійна істина є поняттям умовним, насправді йдеться про правду окремих релігій. Було б помилкою наділяти релігійну істину властивостями наукової чи філософської. Адже істина для релігії – це об’єкт поклоніння, шанування, святості. Філософія передбачає різні тлумачення істини, вона знає принаймні п’ять її визначень і усвідомлює неможливість використовувати єдине розуміння істини в наш час.

Питання для перевірки знань:

1. Поясніть єдність теоретичного і практичного в пізнанні.

2. Назвіть особливості наукового, морального, художнього пізнання.

3. Чи однакові концепції істини використовують в науці, релігії, філософії?

4. Поясніть як в істинному знанні поєднуються абсолютні та відносні моменти?

Проблемні ситуації, завдання та теми для обговорень:

1. Що означає вислів: «Я знаю що нічого не знаю»?

2. Чи може теоретичне пізнання бути практикою і чи можлива практика без теорії?

3. Наскільки універсальна наука? Які її межі? Чи може вона все пояснити?

4. Чи може інтуїція давати достовірне знання?

5. Чи може правда суперечити істині?

6. Доведіть чи всі люди є творчими особистотями? Проблема бездарності.

7. Завжди можна знайти такі твердження, які неможливо ні довести, ні спростувати ніякими експериментами. Чи не супере­чить ця теза про практику як критерій істини?

8. Чи завжди істинність понять залежить від корисності результатів?

Робота з першоджерелами:

Дата добавления: 2014-12-17