Контроль загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати відображають за дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Рахунок 91 «Загальновиробничі витрати» призначений для обліку та розподілу непрямих виробничих витрат, зокрема:

- витрат на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відря­джень персоналу цехів, дільниць тощо);

- амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загально виробничого призначення;

- витрат на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

- витрат на вдосконалення технології й організації виробництва;

- витрат на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

- витрат на обслуговування виробничого процесу;

- витрат на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

- інших витрат (втрати від браку, оплата простоїв, тощо).

Перераховані витрати не можуть бути віднесені до конкретного виду продукції, тому вони підлягають розподілу. Основна частина цих витрат розподіляється між видами продукції (списується на дебет рахунку 23 «Виробництво»), а нерозподілена частина збільшує собівартість продукції, тобто прямо списується на рахунок 90 «Собівартість реалізації» (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Схема розподілу загальновиробничих витрат

Загальновиробничі витрати не можна відразу віднести на конкретний вид продукції, тому вони підлягають розподілу. Щомісяця загальновиробничі витрати розподіляються окремо по кожному цеху між видами продукції, незавершеним виробництвом і виправним браком. Основна мета перевірки загальновиробничих витрат – визначити, чи правильно розподілені ці витрати на собівартість кожного конкретного виду продукції.

Розподіл загальновиробничих витрат відбувається таким чином:

I. Всі загальновиробничі витрати поділяються на умовно-постійні (залежать від часу, і не залежать від обсягів виробництва) і умовно-змінні (залежать від обсягів виробництва).

II. Вибирається база розподілу витрат.

Бази розподілу можуть бути різними. Залежно від особливостей виробництва загальновиробничі витрати можуть розподілятися так:

1. Пропорційно витратам по переробці (прямим витратам на виробництво за мінусом сировини і основних матеріалів). Використовується у хімічній та нафтопереробній промисловостях.

2. Пропорційно кількості (масі) виготовленої продукції. Використовується у металургії, виробництві будівельних матеріалів, гірничодобувній промисловості;

Пропорційно до часу роботи обладнання;

Пропорційно до основної заробітної плати робітників (тільки тарифної частини, без премій та доплат). Цей варіант розподілу може застосовуватися як виняток на підприємствах і цехах з однаковим (або низьким) рівнем механізації

III. Визначається нормальна потужність підприємства. При цьому враховується технічний потенціал обладнання, режим роботи, попит на продукцію та інші чинники.

IV. Розраховується (або прогнозується) сума постійних і змінних загальновиробничих витрат при нормальній потужності виробництва.

V. Діленням загальної суми постійних загальновиробничих витрат при нормальній потужності підприємства на нормальну потужність знаходиться нормативна величина цих витрат на одиницю продукції.

VI. Постійні загальновиробничі витрати, що не перевищують нормативної величини розподіляться між видами продукції пропорційно до обраної бази розподілу, а суми перевищення вважаються наднормативними і списуються на собівартість реалізованої продукції звітного місяця.

Застосування того чи іншого способу розподілу загальвиробничих витрат залежить від галузі промисловості, умов технології і виробництва, які навіть в одній галузі можуть бути різні. Однак ревізор під час перевірки повинен проаналізувати таке: наскільки обраний спосіб відповідає конкретним умовам роботи організації і сприяє систематичному і постійному контролю за загальновиробничими витратами; наскільки чітко налагоджена розробка нормативів витрат на експлуатацію і ремонт різних груп устаткування, лімітів споживання електроенергії, палива, інструментів, мастильних матеріалів, а також лімітів чисельності обслуговуючого персоналу.

7.4. Контроль правильності визначення фактичної виробничої собівартості готової продукції, робіт (послуг)

Реальність фінансових результатів фінансово-господарської діяльності підприємства залежить від правомірності застосованої методики розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції.

Відповідно до чинного законодавства собівартість реалізованої продукції, робіт (послуг) складається з виробничої собівартості продукції, робіт (послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Основні напрями контролю:

1. Контроль розрахунку фактичної виробничої собівартості реалізованої продукції. Для цього вивчають дані розрахунку фактичної собівартості готової продукції за поточний місяць та її за­лишки на початок і кінець місяця, використовуючи дані додаткових зведених відомостей до журналів 5, 5А. Основні порушення при цьому виникають через неправильний розподіл фактичних відхилень від облікових цін на обсяг реалізації продукції поточного місяця, на залишок готової продукції наприкінці місяця (табл. 7.1):

Таблиця 7.1

Дата добавления: 2014-11-29