Існуюча та екологічно оптимізована структура земельного фонду на території Козинської сільської ради Миронівського району Київської області

Угіддя	Структура
існуюча	оптимізована	зміни
Загальна площа	4767,98	4767,98	-
Сільськогосподарські угіддя	3811,8	3811,8	-
у т. ч.: рілля	3519,1	3331,9	- 187,2
Багаторічні насадження	55,4	55,4	-
Сіножаті	130,1	226,3	+ 96,2
Пасовища	107,2	198,2	+ 91,0
Ліси та інші лісовкриті землі	651,0	664,7	+ 13,7
Болота	23,3	23,3	-
Інші землі	261,28	247,58	-13,7
Води	20,6	20,6	-

Створення зон особливого режиму використання земель вздовж та навко­ло певних об'єктів обмежує права власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок, господарської діяльності і обтяження їх пра­вами інших осіб. Обмеження прав власників землі і землекористувачів щодо використання земельних ділянок у господарській діяльності і обтяження їх правами інших осіб виникають, як правило у зв'язку з тим, що ці землі зна­ходяться всередині або примикають до території об'єктів, які особливо охоро­няються, або розміщені поблизу шкідливих виробництв чи в зонах перспек­тивної забудови, розвіданих корисних копалин, торфу і підземних вод, або по них прокладено різні комунікації. Тобто, земельні ділянки знаходяться в зоні дії режимоутворюючих об'єктів, які визначають відповідний правовий режим використання цих ділянок.

Наприклад, до основних режимоутворюючих об'єктів Козинської сіль­ської ради відносяться:

1) об'єкти історичної й культурної спадщини;

2) водні об'єкти;

3) сільськогосподарські виробництва і об'єкти;

4) комунально-складські об'єкти;

5) транспортні комунікації і споруди;

6) лінії зв'язку, радіотехнічні об'єкти;

7) електричні мережі і споруди;

8) газові мережі і споруди.

У процесі землевпорядкування території сільської ради на графічний ма­теріал наносяться лінії проходження інженерних комунікацій та виявляються режимоутворюючі об'єкти і визначаються межі обмежень та земельних серві­тутів відповідно до нормативів.

В результаті розробки проекту землеустрою формується перелік видів зем­левпорядних робіт та їх обсяги, які є базою для розробки управлінських дій.

Реалізація проекту землеустрою шляхом здійснення комплексу органі­заційних, еколого-економічних, соціально-правових та інших заходів з ура­хуванням особливостей реформування земельних відносин покладається на районний відділ земельних ресурсів, що дозволяє мінімізувати деградаційні процеси та створити стійку агроекономічну систему нарощування біоресурс-ного потенціалу земель, підвищити економічну ефективність їх використання, зменшити вплив деградації земель на здоров'я населення.

Складність і важливість земельної реформи не дають змоги здійснити її швидко й безболісно. Це - дуже відповідальний і довготривалий процес, який повинен базуватися на глибоко продуманому проведенні комплексу землев­порядних робіт, раціональному використанні та охороні земель. Тільки таким шляхом можна досягти очікуваного результату.

В умовах широкомасштабного здійснення земельної реформи на території сільськогосподарських підприємств України відбуваються значні перетворен­ня, які змінили організаційно-правові та організаційно-територіальні форми власності на землю і господарювання на ній, земельні відносини, порушили організацію виробництва й управління ним, знизили ефективність використан­ня земельних та інших ресурсів. У результаті земельних перетворень значно зросла кількість сільськогосподарських та інших землеволодільців і землеко­ристувачів: порушились їхні межі, площі, організація виробництва, території.

Так, за роки земельної реформи в Україні землекористувачів і землеволо­дільців збільшилося з 0,8 до більш як 23 млн. Крім того, на території колишніх колгоспів та радгоспів утворилося понад 41 тис. селянських (фермерських) господарств і 6,8 млн власників земельних часток (паїв). Поява такої кількості нових користувачів та власників землі дуже ускладнила регулювання земель­них відносин, порушила організацію території господарств, що призвело до далекоземелля, черезсмужжя, вкраплення і неправильного встановлення меж новоутворених формувань.

Основним напрямом сучасного землеустрою є оптимізація ландшафтних систем у гармонійному поєднанні економічних, соціальних, екологічних інте­ресів суб'єктів земельних відносин. Головним принципом створення оптималь­них середовище-формуючих та рекреаційних форм в агроландшафтах (природ­ні луки і пасовища, ліси й захисні лісові насадження, стави, території природо­охоронного фонду та інші природні об'єкти) має бути екологічна гармонізація їх із природним середовищем і господарською діяльністю землекористувачів.

Крім того, в межах новоутворених сільськогосподарських підприємств з'явилися значні площі земель, що потребують особливого режиму та умов використання, які мають обмеження і земельні сервітути.

Досвід нашої держави і практика зарубіжних країн показують, що реаль­ним механізмом наведення порядку у використанні земель, регулюванні зе­мельних відносин і впорядкуванні території існуючих та новоутворених фор­мувань може бути тільки землеустрій, у процесі якого розв'язуються правові, соціально-економічні, екологічні та найголовніше - економічні завдання. Тому всі дії, пов'язані з перерозподілом земель, утворенням нових землеволодінь і землекористувань, організацією використання та охорони земель, слід здійсню­вати тільки в порядку землеустрою, на підставі проектів землевпорядкування території з відповідним економічним і ґрунтово-екологічним обґрунтуванням.

У наш час роль та значення землеустрою помітно зменшилася. Так, на початку проведення земельної реформи в Україні за рік складалося до 600 проектів землеустрою, а тепер - одиниці. Це пояснюється тим, що у структурі землевпорядних робіт за вказаний період з'явилися земельно-кадастрові види робіт, які відповідали фіскальним і політичним цілям держави (перерозподіл земель, їх роздержавлення та приватизація, збір земельного податку).

Зниження ролі держави у здійсненні землеустрою призвело до втрати функції планування як основної в системі управління земельними ресурсами, що порушило комплексність у проведенні землевпорядних робіт.

Так, при реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств (станом на 01.04.2005 р.) було створено 11 789 нових агроформувань, з яких 11 745 - приватні господарства.

Як правило, ці новоутворені господарства використовують свої земель­ні ділянки без належної організації їхньої території та відповідної науково обґрунтованої системи чергування культур, що призводить до виснаження і втрати родючості ґрунтів.

А це значить, що потрібно скоригувати території цих господарств, від­новити ґрунтові обстеження як базові для диференціації землі за напряма­ми використання, обновити планово-картографічний матеріал та розробити

проекти землеустрою з коригуванням сівозмін і розробкою бізнес-планів на кожне господарство.

В основі проекту землеустрою господарства повинна знаходитись агро­екологічна оцінка його території, що забезпечить раціональне використання земель, оптимізацію складу і розміщення земельних угідь, сільськогосподар­ських культур та системи сівозмін.

З метою поліпшення організації використання сільськогосподарських угідь, охорони і відтворення родючості ґрунтів у проектах землеустрою обов'язково мають визначитись обсяги щодо вилучення малопродуктивної ріллі з активного обробітку з урахуванням природних, економічних умов кон­кретного регіону, сільськогосподарського підприємства, даних агрохімічної паспортизації.

Крім того, в проекті землеустрою повинне бути і правове обґрунтування (встановлення правового режиму та умов користування землею, оформлен­ня прав власності або користування і підготовка документів, які посвідчу­ють це право, створення умов для регулювання внутрішньогосподарських земельних відносин). Важливу роль у складанні проектів землеустрою но­воутворених формувань повинні відіграти система Інституту землеустрою, яка має певний досвід у проведенні вказаних робіт, а також необхідні плано­во-картографічні матеріали.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що в ході земельної ре­форми органи управління земельними ресурсами не використовували земле­устрій, як один із основних механізмів управління.

6.5. Організаційно-правові засади регулювання ринку земель

Для узгодження приватних, громадських, державних інтересів у процесі формування первинного і функціонування вторинного ринку земель здійсню­ється відповідне регулювання з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Реалізацію державної політики у цій сфері здійснюють уповноважені на це центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування відповідно на загальнодержавному та місцевому рівні.

На загальнодержавному рівні передбачається прийняття нормативно-правових актів із питань:

- розмежування земель державної і колективної власності;

- реєстрації земельних ділянок несільськогосподарського призначення, ін­
ших об'єктів нерухомого майна та прав на них;

- розподілу і перерозподілу земель;

- розроблення основних засад і способів приватизації земель;

- надання земельних ділянок несільськогосподарського призначення у ко­
ристування державним підприємствам, установам, організаціям;

- примусового викупу земельних ділянок несільськогосподарського призна­
чення для задоволення державних чи громадських потреб;

- планування територій населених пунктів і розроблення місцевих правил
забудови територій населених пунктів;

- удосконалення основних засад справляння плати за землю;

- ведення державного земельного кадастру;

- організації землеустрою і землевпорядкування;

- здійснення державного контролю за використанням землі власниками та
орендарями земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

- вирішення земельних спорів.

Державне регулювання на загальнодержавному рівні передбачає засто­сування економічних важелів впливу на ефективне та екологічно безпечне функціонування ринку земель. З цією метою необхідним є опрацювання та застосування механізмів:

- уведення спеціальної плати за неосвоєні землі за прогресивною шкалою
залежно від строку володіння земельною ділянкою;

- оподаткування за прогресивною шкалою операцій з перепродажу земель­
них ділянок залежно від строків перебування земельної ділянки несіль­
ськогосподарського призначення у власності однієї особи з метою запо­
бігання спекуляціям на ринку землі;

- оподаткування за прогресивною шкалою земельних ділянок, які тривалий
час не використовуються за призначенням.

На місцевому рівні небхідно здійснюється регулювання таких питань:

• перерозподілу і використання земель відповідно до планів земельно-гос­
подарського устрою, проектів землеустрою щодо впорядкування терито­
рій, містобудівної документації та місцевих правил забудови;

• оформлення і реєстрації прав на землю;

• справляння плати за земельні ділянки;

• спрямування коштів, отриманих від приватизації земельних ділянок, на
розвиток соціальної сфери, сприяння формуванню адаптованого до вимог
ринку землеустрою;

• здійснення землеустрою;

• здійснення моніторингу ринку земельних ділянок виконання інших за­
вдань, спрямованих на розвиток ринку земель несільськогосподарського
призначення.

Отже, системний підхід до управління земельними ресурсами на різних рівнях вимагає узгоджених дій та правового забезпечення.

Дата добавления: 2014-11-29