Структура промислового виробництва у світі та Україні у 2000 р

Тема 5

Тема 5

Дуже важливим для забезпечення ефективності функціону­вання господарських комплексів є врахування й інших факторів. Відомо, що на структуру економіки України впливають різні еко­номічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розви­тку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. У зв'язку з цим функціонування та вдосконалення діяльності господарських комплексів України тісно пов'язані з раціональним викорис­танням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпе­ченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охоро­ною навколишнього середовища.

Окрім природної складової, підвищується значення людсько­го фактора. Формується тенденція, коли роль природної скла­дової у формуванні господарських комплексів, та й у розвитку економічного комплексу національної економіки в цілому, стає все менш значимим і, навпаки, зростають якісні характеристи­ки ресурсів, особливо людських.

Важливим фактором, що вливає на формування і функціо­нування господарських комплексів національної економіки, є суспільні потреби, що враховують входження країни в міжнарод­ний розподіл праці. При цьому тут важливо враховувати як вну­трішні, та і зовнішні потреби, що змінюються останнього часу дуже динамічно. Загальна закономірність тут полягає у тому, що ці зміни переважно пов'язані із забезпеченням конкурентоспро­можності національної економіки. Така тенденція характерна для більшості країн, проте механізм її реалізації тісно пов'язаний з особливостями розвитку кожної національної економіки, рів­нем конкурентних позицій на світовому ринку. Показовим у цьо­му контексті є досвід США. Відомо, що впродовж 60-70-х років XX ст. для цієї країни було характерним зниження лідируючих позицій у зв'язку із втратою рівня якості продукції. Як наслідок, її торговий баланс став від'ємним, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася майже на третину при знижен­ні обсягів експорту. Тому в кінці 70-х років XX ст. у СПІД були реалізовані принципи державного регулювання структурних

перетворень. Вони базувалися на зменшенні частки галузей, які виготовляли матеріали і традиційні товари, та збільшені частки виробництв наукоємнихустаткування і предметів споживання. На початку 80-х років XX ст. частка витрат США на модернізацію її промислового комплексу становила 70-80 % загального обсягу інвестицій в основний капітал. Це дало можливість розширити новітні виробництва з прогресивною технологією.

В Україні основними позиціями зовнішньоторговельного обо­роту стала металургійна продукція, частка якої в середньому за період 1999-2008 рр. становила 41,2 %, в той час як машино­будівної -14,1 %, хімічної - 8,7 %, сільськогосподарської - 8,8 %. Це свідчить про потребу переорієнтації промислового та інших комплексів національної економіки в напрямку зміни товар­ної структури їх виробництва та особливо експорту. Крім того, світовий досвід дає переконливі свідчення тому, що важливо поєднувати як непрямі, так і прямі методи державного впливу на структурні трансформації стосовно конкретного господар­ського комплексу. Наприклад, у Франції існує високий рівень державного регулювання і втручання при прийнятті страте­гічних рішень відносно розвитку окремих галузей, комплексів, пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Широко застосовується ціла система економічних важелів: стимулю­вання конкурентоспроможних компаній, фінансова підтримка інвестиційних проектів, розвиток внутрішнього ринку. Регулю­юча роль держави проявляється і в здійсненні посередницької діяльності між державним, корпоративним і приватним секто­рами національної економіки та світовою економікою.

В Україні неефективна структура господарства, висока енер­гоємність виробництва, що компенсувалися не технологічною модернізацією господарських комплексів, а підвищенням цін на їх продукцію і послуги, призвели до того, що в сучасних умо­вах власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта імпортується. До того ж, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, скла­дається із високотехнологічної продукції поглибленої переробки та товарів кінцевого споживання. Такий стан розвитку націо­нальної економіки зумовлює потребу кардинального перегля­ду її структури та визначає пріоритетні напрямки у розвитку

і функціонуванні окремих комплексів. І це стосується не лише господарських комплексів, але й інших - комплексів соціально-культурних галузей, соціально-споживчого тощо, які справляють суттєвий влив на розвиток національної економіки, її ефектив­ність і конкурентоспроможність.

Окрім зазначених основних загальних положень, існує ще цілий перелік особливих для кожного конкретного комплексу факторів, які впливають на їх функціонування та розвиток, що будуть розглянуті нижче.

5.2. Характеристика основних господарських комплексів

У складі національної економіки серед господарських комп­лексів найважливішим є багатогалузевий промисловий. Він є найбільшим у сфері виробництва товарів. Це головне джерело зростання національного багатства та продуктивного капіта­лу. Йому належить вирішальна роль у розвитку національної економіки, він визначає масштаби, структуру і територіальну організацію виробничих сил. Порівняно з іншими галузями еко­номіки, промисловість має більш високі конкурентні переваги, є головною в обсягах експорту країни і валютних надходжень, формуванні бюджету та реалізації науково-технічних досягнень в Україні.

Сьогодні у промисловості виробляється близько 40 % загаль­ноекономічного випуску товарів і послуг, 80 % від 'їх експорту, створюється понад ЗО % валової доданої вартості. Тут сконцен­тровано приблизно третину основних засобів із зайнятих в еко­номіці. Промислове виробництво і сьогодні є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підпри­ємців, податкових і валютних надходжень держави.

Значення промисловості полягає у тому, що вона є ключо­вим орієнтиром економічної політики в цілому, формуючи групи взаємозв'язаних виробництв та господарських інститутів, які є вирішальними для якісної перебудови економіки, піднесення її ефективності, перетворення усіх сфер народного господарства на базі новітніх поколінь високотехнологічної продукції.

В розвитку промислового комплексу України виділяються два періоди. Перший період (1991-1999 рр.) характеризувався нарощенням кризових процесів та спадом випуску продукції. При цьому в структурі промислового виробництва спостерігався переважаючий спад у галузях обробної промисловості порівняно з видобувними. Різкий спад інвестиційної активності, обмежен­ня попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках особливо торкнулися таких галузей обробної промисловості, як: маши­нобудування, легка, харчова, що виявилися непідготовленими до структурних змін попиту та конкуренції імпортної продукції. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та насичення внутрішнього ринку імпортними товарами сприяли тому, що багато видів продукції обробних галузей виявилися неконку-

рентоздатними.

Великий вплив на структурні зміни того періоду здійснив ці­новий фактор. Саме підвищення цін на енергоносії обумовило (незважаючи на величезне падіння темпів виробництва) зрос­тання частки продукції електроенергетики, хімічної і нафтохі­мічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Виявилася неефективність галузевих структурних зсувів у цей період: збільшення витрат на 1 грн. промислової продукції су­проводжувалося різким падінням рентабельності, рівень якої був недостатнім для нормального функціонування промисловості. Про сформовані диспропорції у структурі промислового вироб­ництва України свідчать дані наступної таблиці (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Промисловість всього Добувна промис ловість

Тема 5

Обробна промис­ловість	81,9	87,7	66,7	73,7
У тому числі
Харчова	10,9	9,5	11,1	18,0
Легка	5,5	4,1	1,7	1,3
Хімічна та на­фтохімічна	13,2	13,3	8,4	6,7
Металургія та об­робка металу	5,8	4,2	21,6	22,8
Машинобудуван­ня	35,9	45,3	8,0	11.3
Виробництво та розподіл газу	7,7	6,5	8,9	15,2

Другий період, який розпочався з 2000 року, це період зрос­тання промислового виробництва за багатьма позиціями за ви­нятком 2008 р., коли стали відчутними наслідки кризи, що охо­пила світову та національну економіки.

Таблиця 5.2

Дата добавления: 2014-11-29