Документація патологоанатомічих досліджень померлих

У кожному випадку патологоанатомічого досліджен­ня в обов'язковому порядку складається протокол патологоанатомічого дослідження, який включає в себе такі розділи:

паспортна частина з кодувальним стовпчиком та пе­реліком питань для статистичної розробки на ЕОМ;

клінічний епікриз;

клінічний діагноз;

текст протоколу розтину;

дані гістологічного дослідження;

патологоанатомічий діагноз;

патологоанатомічий епікриз.

Паспортна частина протоколу патологоанатомічого дослідження заповнюється на підставі історії хвороби померлого. В ній вказуються — прізвище, ім'я та по бать­кові померлого, його вік, лікувальний заклад, в якому він помер, назва відділення.

Для використання електронно-обчислювальної техні­ки для аналізу данині патологоанатомічих досліджень в правій частині титульного листка протоколу патологоанатомічого дослідження розміщений кодувальний стовп­чик, який треба заповнювати.

Клінічний епікриз протоколу патологоанатомічого дослідження складається патологоанатомом в лаконічній формі. Особлива увага приділяється відображенню даних про своєчасність розпізнання хвороби та первинної гос­піталізації хворого.

У випадку смерті від гострих хірургічних захворювань (кишкова непрохідність, апендицит, перфоративна ви­разка шлунка та ін.), гострих інфекційних та інших за­хворювань, при яких необхідна негайна госпіталізація хворого та невідкладна операція, крім дати вказуються години початку захворювання, звернення до лікаря, гос­піталізації та оперативного втручання.

В клінічному епікризі вказуються результати спеціаль­них досліджень, що характеризують перебіг основного за­хворювання (лабораторні та біохімічні дослідження крові, сечі, кісткового мозку, рентгенологічні дослідження; се­рологічні реакції, показники кров'яного тиску) в обсязі, необхідному для підтвердження (чи включення) даної но­зологічної форми захворювання. В кінці клінічного епікри­зу вказуються сумарні дози антибіотиків, що вживалися, гормонів, кількість перелитої крові та кровозамінників.

У випадку настання смерті в ранньому післяоперацій­ному періоді в клінічному епікризі протоколу патологоанатомічого дослідження наводяться докладні дані, що стосуються проведеної операції та ведення хворого в після­операційному періоді. При цьому на окремому листку гра­фічно (по годинах та хвилинах) відмічаються показники гемодинаміки та дихання, зміст та обсяг інфузійної терапії.

В текстовій частині протоколу патологоанатомічого дослідження докладно, послідовно та об’єктивно викладаються всі зміни, що були виявлені при розтині трупа. Спершу описується склад тіла, колір шкірного покриву та видимих слизових оболонок, вказується зріст та маса тіла. При наявності операційних рубців вказується їхня довжина, напрямок у відповідності з анатомічними ділян­ками, зовнішній вигляд, а також наявність в них кате­терів та випускників та інш. При описуванні порожнин трупа відмічається розміщення внутрішніх органів, на­явність в порожнинах вмісту та його вигляд, стан сероз­них оболонок. Описування внутрішніх органів в тексті протоколу слід проводити по системах в такій послідов­ності: головний мозок та спинний мозок, органи дихан­ня, органи кровообігу, органи кровотворення. кістко­во-м'язова система.

Патологічні зміни внутрішніх органів та тканин опи­суються об'єктивно, без нав'язування особистої думки патологоанатома, користуючись загальноприйнятими одиницями та різновидностями кольорів, уникаючи по­рівнянь з розміром та кольором тих чи інших предметів. При цьому не слід застосовувати діагностичну терміно­логію (пневмонія, нефрит тощо) та скорочення слів. Описувати зміни необхідно, не допускаючи можливість трактувань, що суперечать одне одному.

При описуванні незмінених внутрішніх органів вка­зуються лише їхні розміри, маса та відмічається відсут­ність видимих патологічних змін. Якщо які-небудь орга­ни, не досліджуються, вказують причину.

У випадках смерті хворих після операцій, що супро­воджувались видаленням тих чи інших органів або тка­нин, в протоколі розтину дається детальний опис опе­раційного матеріалу та ділянки оперативного втручання, анатомічного взаємозв'язку органів та тканин, який виник після операції, стан анастомозів, культі порож­нистих органів та ін.

Текстова частина протоколу патологоанатомічого дослідження завершується перерахуванням матеріалів, взятих з трупа для проведення гістологічного, бактеріо­логічного, бактеріоскопічного та інших досліджень.

В кінці протоколу вказується посада, прізвище та ініціали всіх посадових осіб лікувального закладу, що були присутні на розтині.

Патологоанатоміче дослідження завершується фор­мулюванням патологоанатомічого діагнозу та складан­ням патологоанатомічого епікризу з виділенням безпо­середньої причини та механізмів смерті, порівнянням клінічного та патологоанатомічого діагнозів, встанов­ленням характеру та причин недоліків в наданні медич­ної допомоги.

Патологоанатомічий діагноз формулюється за но­зологічним принципом, розширено в патогенетичній послідовності, з виділенням таких рубрик:

основне захворювання;

ускладнення основного захворювання;

реанімаційні заходи;

супутні захворювання та їх ускладнення.

Основним захворюванням слід вважати нозологічну одиницю, яка у відповідності з класифікацією та номен­клатурою захворювання сама по собі чи внаслідок її ус­кладнення виявилася причиною смерті. Еквівалентом нозологічної одиниці є такі медичні заходи (хірургічні втручання, діагностичні та лікарсько-медичні маніпу­ляції), котрі обумовили летальний кінець внаслідок по­бічних реакцій чи ускладнень, що розвинулися під час них, та виявилися причиною смерті.

Якщо у хворого, госпіталізованого у зв'язку з одним захворюванням, в стаціонарі виникло нове (як правило гостре), що викликало смерть само по собі чи в результаті ускладнення, то це захворювання слід вважати основним.

Якщо у хворого було декілька захворювань, що зна­ходились між собою в етіопатогенетичному зв’язку чи розвивались незалежно одне від одного, але вплинули через патофізіологічні механізми на виникнення леталь­ного наслідку, вони вказуються в рубриці основного за­хворювання, яке при цьому називається комбінованим. Комбіноване основне захворювання може включати:

два та більше самостійних конкуруючих захворювань;

два та більше самостійних суміжних захворювань;

два захворювання, одне з яких виникло на фоні іншого;

два захворювання, одне з яких є пізнім наслідком другого ("друга хвороба").

У зазначених випадках кожна нозологічна одиниця в рубриці основного захворювання записується в порядку значення та виділяється арабськими цифрами — 1,2,3....

Примітка: Конкуруючими захворюваннями вважаються нозологічні одиниці, кожна з яких сама по собі чи через свої ускладнення могла призвести до смертельного наслідку.

Суміжними вважаються такі захворювання, які тільки в даному поєднанні, в силу негативного впливу їх на організм хворого призвели його до смерті.

Фоновими вважаються захворювання, котрі зіграли суттєве значення у виникненні чи несприятливому пе­ребігові іншого (основного) захворювання, яке стало причиною смерті.

"Другою" хворобою вважається захворювання, що втратило з часом зв'язок з тими захворюваннями, які їх викликали, та отримали самостійне клінічне значення. Виносячи "другу" хворобу в основу діагнозу, в рубриці основного захворювання слід вказувати нозологічну оди­ницю, з якою хвороба має патогенетичний зв'язок.

У випадку смерті хворого внаслідок побічних реакцій чи ускладнень медичних заходів, що проводились у зв'язку з яким-небудь захворюванням, останні також вказують­ся в рубриці основного захворювання.

Після вказування нозологічної форми основного за­хворювання необхідно перерахувати його найбільш ви­ражені морфологічні прояви, форму та стадію розвитку.

В рубрику основного захворювання включаються та­кож всі оперативні втручання, що виконувались у зв'яз­ку з ним, із зазначенням їх дати, способу та модифікації виконання.

Якщо хворому проводилась біопсія, то вказується діаг­ноз, встановлений на основі гістологічного досліджен­ня, а також дата та номер цього дослідження.

Ускладненням основного захворювання (оперативно­го втручання, медичної маніпуляції) є також патологіч­ний процес, синдром, нозологічна одиниця, які з ним пов'язані патогенетичне /безпосередньо чи посередньо/ та погіршили його клінічний перебіг.

Ускладнення вказуються в хронологічній послідов­ності з врахуванням їхнього взаємного патогенетичного зв'язку.

Якщо в зв'язку з ускладненням виконувались якісь операції чи такі складні лікарські втручання, як гемодіа­ліз, гемосорбція та ін., то вони мають бути вказані в рубриці ускладнень.

Супутніми вважаються захворювання, які етіологічне та патогенетичне не пов'язані з основним захворюванням та не мали важливого впливу на смертельний наслідок.

В патологоанатомічому епікризі відображаються ре­зультати клініко-анатомічного аналізу, проведеного під час розтину та при порівнянні посмертного клінічного та патологоанатомічого діагнозів захворювання. Патологоанатомічий епікриз не повинен бути простим пе­реліком клінічних та патологоанатомічих даних. У ла­конічній формі в ньому слід вказати, чим хворів хворий, в яких патогенетичних зв'язках знаходяться вияв­лені в нього захворювання та патологічні процеси, чому неефективним було лікування, які безпосередньо при­чини та механізми смерті. Ступінь відображення цих пи­тань в патологоанатомічому епікризі в конкретних ви­падках може бути різним.

Безпосередньою причиною смерті вважається пато­логічна реакція, процес, синдром, нозологічна одини­ця, які призведи до незворотних змін в функціях життєво важливих органів. Безпосередньою причиною смерті може бути як основне захворювання, так і його ускладнення (крововтрата, шок, пневмонія, перитоніт та ін.).

Співставлення клінічного та патологоанатомічого діагнозів проводиться як по основному захворюванню, так і по його ускладненнях, супутніх захворюваннях.

Виписка з протоколу патологоанатомічого досліджен­ня, включаючи патологоанатомічий діагноз, патологоанатомічий епікриз з даними співставлення прижиттє­вого та патологоанатомічого діагнозів, оформляється машинописне та підшивається до історії хвороби.

Протокол патологоанатомічого дослідження підпи­сує патологоанатом, що виконував розтин; перевіряє та візує завідуючий патологоанатомічим відділенням чи начальник патологоанатомічого бюро.

Крім підписів в протоколі мають бути розбірливо вка­зані їхні прізвища.

Перший примірник машинописне оформленого про­токолу патологоанатомічого дослідження постійно збе­рігається в патологоанатомічому бюро (відділенні).

Дата добавления: 2014-11-29