Наукові знання

У розвитку та поширенні наукових знань Київська Русь була на досить високому рівні. Через Візантію вона познайомилась з творами Піфагора, Сократа, Платона, Демокрита, Епікура. На Русі були поширені натурфілософські твори таких християнських авторів, як Іоанн Дамаскін, Георгій Писида, Козьма Індикоплов. Для Київської Русі характерна богословське схоластичне сприйняття світу. Математика мала прикладний ужитковий характер, використовувалася у будівництві та торгівлі.

Важливе місце у системі наукових знань належало астрономії. Літописи засвідчують, що у Київській Русі спостерігали за такими небесними явищами, як сонячні та місячні затемнення, комети, боліди, північне сяйво, метеорити та атмосферні явища. Їх трактували як божественні знамення, але опис їх був реалістичний.

Давні русичі володіли хімічними знаннями. Їх використовували під час виготовлення скла, різнокольорових емаль, поливи для кераміки, смальти для мозаїк, при фарбуванні тканини, обробці шкіри та хутра.

Розвитку географічних знань сприяли переклади таких іноземних праць, як «Хроніка» Георгія Амартола, «Хронограф» Іоанна Малали, «Космографія» Козьми Індикоплова. Русичі добре знали географію своєї держави. У літописах дається детальний опис племен і географію їх розташування. Також спостерігався високий рівень медичних знань, якими володіли народні цілителі – волхви, знахарі, віщуни. Відомо, що успішно лікував хворих чернець Печерського монастиря Агапій, а внучка Володимира Мономаха Ганна склала лікарський порадник «Мазі», у якому розповідається про гігієну тіла, сон, лазні, їжу та лікування ран.

Література

Важливим явищем культурного життя у Київській Русі були поява літератури. З прийняттям християнства з’являється красне письменство, у якому взаємодіють церковнослов’янська і давньоруська мови, сакральний і світський писемні стилі. Серед перших перекладених творів, що потрапили до Русі, були Євангелія та молитовники. Поширювалася і світська перекладна література, яку за змістом можна поділити на такі різновиди:

- твори військової тематики («Александрія», «Троянська війна», «Дєвгєнієве діяння»);

- природнича тематика «Фізіолог», «Шестиднев», «Християнська топографія»;

- повчальна література, до якої відносяться вислови й афоризми з Біблії, фрагменти творів стародавніх філософів та істориків на тему моралі.

Такі збірки називалися здебільшого «Бджолами», оскільки, ніби нектар з різних квітів, у книгу зібрано мудрість з різноманітних джерел. Досить швидко з’являються й оригінальні літературні твори. В тогочасній культурі у цілому надається перевага загальнонаціональному патріотизму. Ним наповнений зміст більшості пам’яток літератури Київської Русі.

Інша особливість літератури Київської Русі – її історизм (записування історичних фактів у хронографічному порядку). З’являється літописання – вид історичної літератури. Яскравою пам’яткою літописання є «Повість минулих літ», яку було укладено близько 1110 р., ймовірно ченцем Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках ХV ст. - Іпатіївському та Лаврентіївському. В українській історіографії надають перевагу Іпатіївському списку як більш автентичному. «Повість» розпочинається з’ясуванням «откуда єсть пошла руская земля і хто в ній почал первіє княжити». «Повість минулих літ» показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моральність. Першим завданням монахів-літописців є роз’яснення на історичному матеріалі вищої волі. При цьому літописець лишається патріотом своєї землі, який не може не виявляти певні симпатії до співвітчизників. У подробицях із ледь прихованим захопленням сповіщає він про вдалі походи київських язичницьких дружин проти християнського Константинополя й про розміри данини, яку мали сплачувати русам імператори. Увесь літопис проникнутий закликом до єднання князів у боротьбі проти зовнішнього ворога, засудження чвар.

Унікальною пам’яткою давньої історичної літератури є Галицько-Волинський літопис, який охоплює події на Галицьких та Волинських землях від 1202 до 1292 рр. Близькість до Заходу відбилася на характері цього літопису. У літописі стирається межа між православним і католицьким світом, він, перш за все, християнський. Духовна близькість з європейськими хронографами підтверджується і світським стилем цього літопису. Докладні описи битв, порівняно мала кількість церковних справ, пластичні яскраві й різкі характеристики осіб, своєрідний поетичний стиль – все це притаманне Галицько-Волинському літопису.

Найвидатнішою пам’яткою давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 р.р.). В ньому докладно описано похід військ князя Ігоря Святославовича проти половців, здійснений у 1186 р. Автор вдаючись до української символіки, описів Руської землі з її багатими містами та безкрайніми просторами, закликає до єднання. Варте здивування те, що перевага надана образам, пов’язаним із язичництвом, а не християнською символікою. Серед оригінальної літератури Київської Русі ХІ ст.. на перший план виступає твір відомого українського митрополита Іларіона «Слово о Законє і Благодатє». У 1051 р. на Соборі руських єпископів Іларіона було освячено на митрополита без волі царгородського патріарха, там же було проголошено незалежність Руської церкви від Царгородської. Спираючись на традиції християнської філософської думки, він доводить, посилаючись на Біблію, що той закон, який дав Мойсей лише одному народу, завдяки Благодаті та Істині, які приніс усьому людству Ісус Христос, робить всі народи рівними перед Богом. Така Русь, яку хрестив Володимир, не потребує ніякої духовної опіки від «старших». Цей твір є полемічним і панегіричним (похвальним), що прославляє князя Володимира Великого, хрестителя Русі та його сина Ярослава Мудрого.

В ХІ-ХІІІ століттях у Київській Русі важливого значення набула агіографічна література, або житіє – «Поучениє братии» Феодосія Печерського, «Златоуста, паче всех просиявших на Руси» філософа Кирила Туровського, «Хождение Даниїла Заточника».

Цінною літературною пам’яткою є «Повчання» Володимира Мономаха. Воно адресоване дітям – спадкоємцям державної влади. В ньому Володимир Мономах надає для нащадків образ ідеального князя і правителя, досвідченого господаря і зразкового сім’янина.

Підґрунтям давньоруської оригінальної літератури була усна народна творчість, що існувала у східних слов’ян ще до виникнення писемності. Це обрядові пісні, перекази, заклинання, замовляння, епічні та ліричні пісні, пісні- билини, що частково дійшли до нас. Особливе місце посідали билини, в яких відтворена історія народу. Відомі билини київського і новгородських циклів. Поширеними були билини: «Ілля Муромець і Соловей Розбійник», «Ілля Муромець й ідолище», «Добриня і змій», «Добриня Нікитич і Альоша Попович».

Дата добавления: 2014-11-29