Методичні рекомендації щодо вивчення теми. 1. Соціально-політичні умови розвитку української культури у 20-му ст

План вивчення

1. Соціально-політичні умови розвитку української культури у 20-му ст.

2. Тенденції розвитку української культури початку 20-го ст. (до революції 1917 р.)

3. Українізація 20-х років як умова розвитку національної культури.

4. Українська культура в умовах тоталітаризму.

5. Українське радянське мистецтво: національна специфіка та тенденції розвитку. (СРС)

6. Парадигма та специфіка розвитку української культури другої половини 20-го ст.

7. Особливості розвитку культури в незалежній Україні. (СРС)

1. Розглядаючи перше питання, заповніть нижченаведену таблицю.

Таблиця. Соціально-політичні умови розвитку української культури у 20-му ст.

Умова, її хронологічні рамки	Вплив на українську культуру
Наприклад: До 1917 р. Україна – у складі імперій (Російської та Австро-Угорської), асиміляційна політика	Наприклад: Розвиток всупереч асиміляції, загальноєвропейські тенденції в культурі

Заповніть цю таблицю для всього періоду ХХ ст. та доби Незалежності. Вона полегшить Вам систематизацію великого масиву матеріалу з цієї теми, дозволить виділити сприятливі та несприятливі умови розвитку української культури в зазначений період.

2. Вивчаючи друге питання, зважте на те, що до 1917 р. Україна залишалась розділеною між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською, які в більшій чи меншій мірі продовжували асиміляторську політику щодо українського народу. Українська культура, мистецтво та самосвідомість розвивалися всупереч цій політиці. Зростала етнічна консолідація українців, починається усвідомлення себе як окремої нації.

До революції 1917 р. українське мистецтво продовжує свій жвавий розвиток. Продовжують превалювати фольклорні мотиви улітературі (М.Коцюбинський “Тіні забутих предків”, Л.Українка “Лісова пісня”…). Національні мотиви простежуються й у живописі (М. Жук, В. Кричевський, М. Бойчук). Функціонують українські театри(М.Кропивницький, М. Старицький, М.Заньковецька, М. Садовський), де ставляться п’єси українською мовою.

Виникає гуманістичний національний мистецький рух неоромантиків(“молода Україна” – за висловом І. Франка). Митцями, що об’єднуються у цей рух. пропагується культ краси, відмова від соціально-політичної проблематики, “філософія серця”, увага до особистісних (екзистенційних) переживань (Л. Українка, М. Вороний, О. Кобилянська...). Неоромантизм втілився й в архітектурі (стиль модерн, В. Городецький), живопису (О.Мурашко, П. Холодний, О. Новаківський) тощо. Специфіка розповсюдженого на початку століття мистецького напрямку «модерн» відрізняється пошуком нових прийомів, елементів, орнаментальним декором, тяжінням до природних форм, емоційністю, мотивами декадансу (песимістичного занепадницького світогляду), посиленим естетизмом (увагою до прикрашання).

У рамках загальноєвропейських мистецьких тенденцій розвивається український варіант експресіонізму, який виступаєпродовженням неоромантичних тенденцій, характеризується розкриттям проблеми відчуження людини в суспільстві від своєї внутрішньої природи, самотності, намаганням розкрити внутрішній світ людини, біль, страждання. (О. Плющ “Великий в малім і малий у великім”; В. Стефаник ”Стратився”, “Шкода”; опера Б.Яновського “Суламіфь”; картини О.Новаківського…) Естетичними рисами експресіонізму є: деформація образів, кольорова напруга, дисонансність мелодій та текстів. Отже, цей напрямок – заперечення гармонії життя та однозначності оцінок, переважання ідеї про відносність та плинність усього у світі.

У 1900-1910-х рр. зароджується український авангард, що виходив з ідеї цілісності та динамічності світобудови, єдності людини та космосу, намагання осягнути макро- та мікросвіти, поліфонізму (багатоаспектності) світобачення.

Естетичні риси авангарду: зникнення прямої перспективи, реалістичності - у живописі; відмова від ладу в тональності, дисгармонія – в музиці; полілог – в літературі; вільний вірш – у поезії; принцип відносності, рівноправність різноманітних теорій та концепцій – в науці. Мистецький авангард початку XX-го ст. заклав основу подальшого формування напрямку постмодерну в українському мистецтві, який актуальний зараз.

В літературі авангард презентували:В. Пачовський, Б. Лепкий, П.Карманський, М. Яцків (угруповання “Молода муза”, Львів, 1906). М. Вороний, А. Кримський, О. Кандиба (угруп. “Українська хата”). В живописі цей напрямок був представлений на виставках в Одесі (“Салони”), Києві. (В. Бурлюк, К. Малевич, В. Татлін, В. Єрмілов, О. Екстер (сценографія). Маніфести авангардистів друкував харківський журнал “Нова генерація” (до 30-х рр.). У рамках авангарду розвивались художні напрямки футуризм, кубізм, супрематизм, кубофутуризм, абстракціонізм… Нереалістичне мистецтво авангарду потребувало свого теоретичного обґрунтування, концептуалізації. Теоретичні положення та підгрунтя власної творчості митці викладали у маніфестах та ґрунтовних працях. Так, В. Кандинський написав роботу «Про духовне в мистецтві», де розкрив своє бачення ролі мистецтва в культурі та обґрунтував світоглядні основи абстрактного живопису.

Отже,авангард зруйнував поверхневе сприйняття мистецтва,довів хибність міфу про доступність мистецтва масам. Авангардне мистецтво було представлено й у подальшому, в радянській художній реальності, але вже у якості андеграунду, напівпідпільного напрямку. Саме з творчістю художників – авангардистів пов'язаний трагікомічний епізод на виставці авангардного мистецтва, коли тодішній керівник радянської держави, виходець з села М.С. Хрущов, відвідавши виставку та побачивши твори авангардного живопису, був вельми розгніваний «цією мазнею», заявив, що він і сам не гірше може намалювати та в нецензурній формі повелів заборонити подібний «непотріб».

Підсумовуючи панорамний огляд мистецьких напрямків в Україні початку XX ст., ми бачимо, що українські митці відходять від реалізму, народництва та класичної нормативності і переносять акценти на внутрішній світ людини, пошуки нових мистецьких засобів та форм, в їх творах спостерігається психологізм та особистісний підхід, виникає концептуальне мистецтво.

3. Третє питання слід розглядати, зваживши на передумови українізації. Революція 1917 р. та подальша громадянська війна згубно позначились на розвитку української культури, деформували художню реальність. Було зруйновано основу духовності українського народу – її релігійну складову. Православна віра, яка ще з часів козаччини була духовною основою української національно-визвольної боротьби, була зруйнована більшовицькою пропагандою атеїзму, тисячі церков та священнослужителів – знищено. Разом з вірою втрачалися й моральні засади буття українського народу, зароджується підгрунтя світоглядної дезорієнтації, що в майбутньому, через декілька поколінь знайде своє продовження у масовізації українського суспільства, втраті національних особливостей народної культури.

Національно-визвольна боротьба українців, створення УНР, подальша політика українізації 20-х років у Радянській Україні в цілому були сприятливими обставинами для розвитку українського мистецтва, культури, закріплення ідентифікації українського етносу на рівні усвідомлення себе як окремої нації.

В цей час продовжують розвиватися напрямки та стилі мистецтва, що виникли на початку 20-го ст. в руслі динаміки загальноєвропейської мистецької реальності. Політика українізаці, що в культурному плані являла собою підтримку національного мистецтва, запровадження української мови в усі сфери життя суспільства, мала позитивні наслідки для українського мистецтва, культури, формування національної художньої реальності. Українською мовою велося діловодство, видавалась більшість книг, велося радіомовлення, знімалось кіно. Розквітла українська література виникає безліч течій, літературних гуртків, письменницьких об’єднань (“Плуг”, “Гарт”, “Вапліте”). Письменники – П. Панч, А. Головко, В.Сосюра, М. Бажан, П. Тичина, М.Хвильовий, М. Зєров, М. Рильський, М.Драй-Хмара та інші презентували не лише новаторські підходи у своїй творчості, а й адаптували загальноєвропейські стилі, прийоми та методи до української культурної реальності, втілювали у своїх творах національний колорит. Розвивається й новаторське національне театральне мистецтво – в харківському театрі “Березіль” Леся Курбаса ставилися постановки українською мовою, застосовувались новітні досягнення європейської драматургії. Молоде національне кіномистецтво, представлено творчістю Олександра Довженко (“Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”), Петра Чардиніна (“Тарас Трясило”) та інших режисерів, набуло світової слави, особливо твори О. Довженка, чиїми новаторськими режисерськими прийомами користувалися наступні покоління радянських та іноземних режисерів.

Отже, українізація мала позитивні наслідки для української культури. Вперше в історії українська мова набула статусу державної, було запроваджено масову освіту, розквітли національна наука та мистецтво, сформувався особливий вимір української художньої реальності, фундований новаторськими мистецькими прийомами та методами, вільним духом тогочасних митців, необмеженим прагненням до творчого пошуку та можливостями реалізації власних задумів.

4. У четвертому питанні розглядається період сталінського тоталітарного режиму 30-х – 50-х років ХХ ст. Вільні пошуки в українському мистецтві насильницьким способом припиняються, проходять масові репресії проти національно свідомої української інтелігенції, митців, творчо мислячих людей. Такий стан придушення національної культури тривав аж до 50-х років, коли із смертю Й.Сталіна радянський режим послабив свій тиск, поступово перетворившись із тоталітарного на командно-адміністративний під управлінням потужного, але нединамічного партійного апарату.

Радянське мистецтво, фундовано на марксостьско-ленінській ідеології, ідеї створення «пролетарської» інтернаціональної культури без національних відмінностей, культурної спадкоємності фактично являли собою масову культуру та мистецтво, без історичного коріння та максимально спрощені, пристосовані до примітивних естетичних потреб пересічного пролетаря або селянина, закликане оспівувати «трудові будні» та досягнення партійного керівництва. Власне, мистецтво було перетворено на засіб радянської пропаганди, а єдиним «ідеологічно вірним», а отже, таким, що має право на існування, був визнаний художній метод соціалістичного реалізму (соцреалізм).

Українські митці, які вижили після репресій 30-х років, так само створювали талановиті твори, але вже під пильним партійним оком, виключно у дусі соцреалізму. Національна тематика та специфіка в них були відсутні. Удосконалювали свою літературну майстерність М. Рильський, М. Бажан, О. Корнійчук, В. Сосюра, продовжував знімати фільми О. Довженко. Розвиваються українські радянські архітектура та скульптура. Так, створюються Будинок Держпрому у Харкові (1925-28) - яскравий зразок розповсюдженого в радянській архітектурі стилю конструктивізму; Канівський музей – заповідник «Могила Т.Г. Шевченка» (1936-38); будинок Верховної Ради УРСР (1936-39); монументальні скульптури Т.Г. Шевченка у Харкові (1935), Києві та Каневі (1939) авторства М. Манізера. Радянський український живопис майже не відрізнявся в цей час якоюсь національною оригінальністю, соцреалізм та цензура ставили жорсткі рамки для творчого пошуку художників, авангардне мистецтво було загнано у глибоке підпілля, а залишки національних рис знаходимо лише у пейзажному та натюрмортному жанрах. Так, в тій чи іншій мірі відрізняються національним українським колоритом роботи українських художниць Катерини Білокур (1900-1961), Марії Примаченко (1908-1997), Тетяни Яблонської (1917-2005) та інших.

6. Шосте питання висвітлює особливості культурних процесів в Україні від часів хрущовської відлиги - до розпаду СРСР (60-ті – кінець 80-х рр.) «Хрущовська відлига» кінця 50-х-60-х років, коли контроль партапарату над культурними процесами було трохи послаблено, сприяла новому відродженню українського мистецтва та самосвідомості української нації. Поширився рух за права людини, пожвавилась громадська діяльність, виникла ціла плеяда національно- та соціально-орієнтованих митців, яких пізніше було названо «шестидесятниками». Серед них вирізняються оригінальністю творчості, нетривіальним підходом у підборі мистецьких прийомів, соціальною спрямованістю тематики українські митці В.Симоненко, І. Світличний, І. Драч, О. Заливаха, А. Горська, Г. Севрук, І. Дзюба, В. Стус, Григір Тютюнник, О. Гончар та багато інших письменників, поетів, художників, яких відносять до руху «шестидесятників» і чия творча та суспільна діяльність справила великий вплив на відродження занедбаної української самосвідомості, сприяла піднесенню національного руху в пізніший час перебудови та заклала підвалини нового витка національно-визвольного руху українців, що завершився набуттям незалежності у 1991 році. «Шестидесятники» у своїх творах піднімали питання духовного та громадянського самовизначення народу, висвітлювали проблеми радянської соціальної реальності, деградації народної культури, звертали свої погляди до «білих плям» (заборонених колись тем) української історії, турбувалися про захист прав людини в СРСР, прагнули до демократизації суспільного життя. Із згортанням «Хрущовської відлиги» багато хто з «шестидесятників» поплатилися свободою за свою мистецьку та суспільну діяльність. Серед них – В. Стус, М. Руденко та інші.

Українське радянське мистецтво, незважаючи на тиск командно-адміністративного апарату, збагачувалося новими оригінальними творами, що мали своїм духовним джерелом як вікову національну культурну традицію, так і кращі європейські досягнення. Розвивалось українське кіномистецтво. Такі фільми, як «Тіні забутих предків» (Реж. С. Параджанов та Ю. Ільєнко), «Кам’яний хрест» та «Захар Беркут» (реж. Л. Осика), «Білий птах з чорною відмітиною (реж. Ю. Ільєнко) стали не лише суспільно-значущими подіями в житті українців, а й зайняли достойне місце серед надбань світової культури.

Завдяки постійному збагаченню із джерел пісенної народної традиції розвивається українська професійна музика, про що свідчать твори тогочасних українських композиторів Григорія та Платона Майбороди, Б. Лятошинського, П. Гайдамаки, А. Штогаренка, І. Шамо та інших.

Після приходу до влади Л. Брежнєва розпочався тривалий період так званого «застою». Знову розпочався тиск на національну інтелігенцію, митців, було згорнуто всі національні та громадські рухи, «шестидесятників» та «дисидентів» було піддано гонінням. Саме за часів застою остаточно занепадає українська народна сільська культура, відбувається швидкий процес урбанізації – переселення селян до великих міст, розповсюджується масова національно-знеособлена культура. Звичайно, ці процеси розпочалися набагато раніше. Так, народна українська культура, носієм якої було селянство, почала нищитися ще в 20-30-ті роки внаслідок війни, недолугої та жорстокої політики «воєнного комунізму», «продрозкладки», «колективізації», атеїстичної більшовицької пропаганди, нарешті, жахливого явища нашої історії – штучно спровокованого голодомору. Знесилене селянство, загнане у колгоспи та майстерно обороблене радянською пропагандою, втратило духовну, творчу основу свого буття, почуття господаря на своїй землі, перестало бути носієм культури. Внаслідок – світоглядна дезорієнтація селянства, розповсюдження споживацької свідомості, масове пияцтво та бігство із занедбаного села до міста.

І хоча з приходом до влади в СРСР М. Горбачова, початком політики «перебудови» та «гласності» в кінці 80-х років, подальшими спробами економічних реформ відкрився шлях для вільного розвитку української культури, мистецтва, але народна, специфічно-національна культура все більше занепадала. Втрачені її духовні основи не вдалося відновити навіть із здобуттям Україною незалежності у 1991 році.

Завдання для самостійної роботи з методичними рекомендаціями

Завдання № 1 (Питання № 5 теми 8). Українське радянське мистецтво: національна специфіка та тенденції розвитку.

Виконувати це завдання необхідно, орієнтуючись на матеріал лекції, в якому висвітлюються соціально-економічні та політичні умови формування української радянської культури; на знання з української літератури, отримані в школі; та рекомендовану літературу до теми.

Фактичний матеріал з цього питання необхідно законспектувати, визначити загальні тенденції розвитку українського радянського мистецтва (літератури, театру, кіно, живопису, скульптури, архітектури). Окремо законспектувати прізвища видатних письменників, поетів, драматургів, театральних акторів, кінорежисерів, художників із зазначенням назв їх основних творів та внеску, який вони зробили в розвиток української та світової культури.

Доцільно скласти повідомлення або презентацію про одного з видатних представників українського мистецтва, виступити на семінарі.

Завдання № 2.(Питання № 7 Теми 8). Особливості розвитку культури в незалежній Україні.

Зверніть увагу на суперечливість умов та тенденцій розвитку української культури після набуття країною незалежності.

Варто зауважити, що економічний, соціальний та політичний хаос кінця 90-х-початку 2000-х років створили низку непередбачуваних проблем на шляху розвитку української культури та мистецтва. Відтік творчої інтелігенції за кордон, фінансові кризи, що перманентно супроводжують український економічний процес, недолуга культурна політика наших урядів, нестача фінансування в галузі культури та мистецтва, нарешті, відсутність справжньої української національної еліти, яку віками знищували або асимілювали – все це та багато інших несприятливих обставин не дають можливості стверджувати сьогодні тезу про розквіт сучасного українського національного мистецтва та культури. До тогож, ми спостерігаємо з одного боку – намагання зберегти та підкреслити національну специфіку культури, розвивати національно-орієнтоване мистецтво, суспільно-політичні рухи, церкву; з іншого – продовжуються уніфікація (“американізація”) культури в рамках процесу глобалізації, перетворення культури на бізнес, втрата національного духу.

Але, незважаючи на ці скрутні обставини, українське мистецтво продовжує розвиватися, формуючи особливу національну художню реальність. Так, традиції українського авангарду XX ст. реалізуються та продовжуються у творчості сучасних митців – письменників – постмодерністів О. Забужко, Ю. Андруховича, С. Жадана, Любко Дереша та інших талановитих митців. Цікавими є й пошуки українських художників, музикантів, скульпторів, майстрів народного декоративно-прикладного мистецтва, дизайнерів. Здійснюється, хоча й недостатнім чином, державна підтримка української мови, культури, мистецтва. Підтримують художні пошуки українських митців, будують галереї та влаштовують виставки й заможні бізнесмени – меценати. Продовжується пошук новаторських підходів у драматургії, театральному мистецтві, про що свідчить, наприклад, плідна творча діяльність постмодерністського українського режисера з європейським ім’ям А. Жолдака. Створюються експериментальні молодіжні театри, студії, літературні та художні обєднання, де талановита молодь може реалізувати свій творчий потенціал та презентувати широкому загалу свої твори, навіть на відсутності масштабної матеріальної підтримки. Отже, українська культура навіть зараз, за умов відсутності політичного та ідеологічного тиску, змушена формуватися в скрутних умовах недостатньої фінансової підтримки, масовізації культури та перетворення мистецтва на бізнес, що є частиною загальносвітового культурно-мистецького процесу.

Зверніть увагу й на особливості та проблеми розвитку народної культури. Народна українська культура, яка завжди була джерелом натхнення та нових ідей для професійних митців, творчої інтелігенції, все більше занепадає, перетворюється на спомин, цікавий історичний артефакт, або постає у вигляді шоу із перевдяганням у національний костюм та виконанням українських пісень. Натомість реальністю стає денаціоналізована та універсалізована в планетарних масштабах масова культура, в якій мистецтво перетворюється на бізнес, а пересічна людина – на одномірного споживача, нездатного критично та творчо осмислювати реальність, продукувати нові культурні цінності. Не можна сказати, що цей процес масовізації суспільства та культури, «шлягеризації» та дегуманізації мистецтва охопив лише українську націю. Це – загальносвітовий процес. У поєднанні з економічним аспектом, посиленням взаємозвязку та взаємозалежності економічних процесів у масштабах всього світу, втратою національними державами можливостей та повноважень впливати на світову економіку, ці явища позначені терміном «глобалізація».

Як позначиться цей процес на розвитку національних культур у майбутньому – зараз ще невідомо – дуже багато факторів необхідно врахувати, щоб робити якісь правдоподібні прогнози. Можливо, національні особливості культури та мистецтва відійдуть в історію, виникне нова загальнолюдська культура з основою у вигляді планетарного мислення, єдиних загальнолюдських цінностей. Можливим є й збереження національних культурних та мистецьких відмінностей, повернення до глибинних духовних основ буття етносу. В іншому варіанті – може бути, що національна культура збережеться як цінний історичний артефакт, цікава емблема або знак, що вказує у минуле. Щодо подальшої долі українського мистецтва та культури, шляхів формування національної ідентичності - однозначної відповіді на ці питання немає.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Виділіть сприятливі та несприятливі соціально-економічні та політичні фактори розвитку української культури у ХХ ст.

2. Назвіть характерні риси розвитку української культури початку ХХ ст. (до революції 1917 р.)

3. Що являла собою радянська політика українізації? Як вона позначилась на українській культурі?

4. Чи можна вважати колективізацію руйнівним фактором для народної духовності та культури? Чому?

5. Яке явище в українській культурі називають «розстріляним відродженням»?

6. Назвіть відомих Вам представників українського радянського мистецтва (письменників, поетів, кіно- та театральних режисерів, художників).

7. Кого з видатних українських радянських вчених Ви знаєте? В чому полягає їх внесок у науку?

8. Назвіть представників руху «шестидесятників» в Україні? Які ідеї вони презентували?

9. Як політика Перебудови позначилась на розвитку української культури?

10. Що таке «масова культура»? Які її прояви в сучасній українській культурі Ви можете навести?

11. Як глобалізація впливає на національну культуру в сучасних умовах?

Дата добавления: 2014-11-29