КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Види структури основних фондів
Інші необоротні матеріальні активи Основні засоби 1. Земельні ділянки. 2. Капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом. 3. Будівлі, споруди та передавальні пристрої. 4. Машини та обладнання. 5. Транспортні засоби. 6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі). 7. Тварини. 8. Багаторічні насадження. 9. Інші основні засоби. 1. Бібліотечні фонди. 2. Малоцінні необоротні матеріальні активи. 3. Тимчасові (нетитульні) споруди. 4. Природні ресурси. 5. Інвентарна тара. 6. Предмети прокату. 7. Інші необоротні матеріальні активи. Співвідношення (питома вага) різних видів основних фондів по вартості в кожній більш великої класифікаційної групи характеризує їх структуру (табл. 8.3). Структурні показники є найважливішими при характеристиці основних фондів окремих галузей промисловості. Видова структура припускає поділ основних фондів на активну і пасивну частини, співвідношення яких називається виробничою структурою основних фондів підприємства. Вважається, що структура основних фондів залежить від відсотка їх активної частини і що більший цей відсоток, то прогресивнішою і ефективнішою стає структура. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї галузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна частина основних фондів становить приблизно 70 %, а в текстильній промисловості — 38 %.
Фактори, що впливають на виробничу структуру основних фондів: ü виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; ü форми суспільної організації виробництва; ü форми відтворення основних фондів; ü технічний рівень виробництва;
ü рівень організації будівельних робіт; ü розміщення підприємства. Таблиця 8.3
Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості. Вікова структура основних фондів- це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості. Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів: ü нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років; ü 5-10 років; ü 10-15 років; ü 15-20 років; ü старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років. У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали. Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах. Натуральні показники (площа, обсяг, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т. д.
Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції. Оцінку основних фондів здійснюють залежно від: моменту проведення оцінки та стану основних фондів. Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як: 1. Первісна вартість - це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс. Вона складається з таких витрат(згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7): - суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів); - реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів; - суми ввізного мита; - суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); - витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів; - витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів; - інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою. Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (Сперв) може бути в загальному вигляді представлена формулою: Сперв = Спридб + Сдост + Смонт + Сінш де Спридб - вартість придбання основних фондів, грн.; Сдост - вартість доставки основних фондів; Смонт – вартість установки, монтажу та доведення до необхідного стану ОФ, грн.; Сінш – інші витрати, пов’язані з придбанням ОФ (збори мита, непрямі податки, витрати на страхування ризиків та ін.) грн.,
Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприємство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вартості. 2. Відновна вартість (переоцінена) - це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва.Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучасними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду, з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою:
Свідн = Сперв і або Свідн = де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість. DПп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів; t - кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості. За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації. У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів - справедлива вартість: це - первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами. Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів. Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за: 1. Повною вартістю (первісною або відновною балансовою вартістю). 2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зношення. Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами: Сзал = Сперв - Сзн або Сзал = Сперв - t А або
Сзал = Свідн - t А де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування). Сперв та Свідн - відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн. t - кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості. Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з експлуатації, спричиненого зношенням, називається ліквідаційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс іншому підприємству. Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насамперед планових) показників розраховують середньорічну вартість основних фондів підприємства: Ссер = Споч + k — (12 - k1) де Споч — вартість основних фондів на початок звітного року; к, к1 — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році; Сввед — вартість основних фондів, що вводяться протягом року; Свив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році. Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відображаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахункового періоду визначається так: Скін = Споч + Сввед — Свив
Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів: за терміном експлуатації: Кфіз = % де Тф, Тн – час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний; за даними обстеження технічного стану відносного економічного зношення Кфіз = % де Азн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів; Споч — початкова вартість одиниці основних фондів. Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою: Кмор = або Кмор = 1 -
де Сн, Сд — повна вартість основного фонду відповідно нового і діючого; Пн, Пд — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого. Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів: Кзаг = 1- (1 - Кфіз)(1 - Кмор).
Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення основних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють три види ремонтів — поточний і капітальний, відновний. Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дрібних налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодичними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість відносять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ремонти. Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормального фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних параметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточного, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капітального ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обґрунтувань. Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності. На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо. За цими ознаками ремонти поділяються на: - капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна певних вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто супроводжується модернізацією); - середній (проміжний між капітальним і малим, розбірність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний); - малий (часткова розбірність, виконується на місці основними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю). Загальна вартість ремонтів ( Врем ) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою: Врем = Взам.елем + Взар.плат, (грн.) де Взам.елем - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік; Взар.плат - витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік; Взам.елем = В1елем , (грн./рік) де В1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.; Крем - кількість ремонтів протягом року; Y - коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів. Крем = де Ф’Д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.; tнапр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год. tнапр = де І - середня частота відмов у рік.
Взар.плат = tрем , (грн./рік) де tрем – витрати часу на один ремонт, год.; Сгод.рем – середнього динна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.; ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи.
Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва. Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції. Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів. Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва. Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва, що передбачає збільшення обсягів виробництва і відбувається так: Технічне переоснащення (технічне переозброєння) передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ. Реконструкція - це повне або часткове суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перевлаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років. Розширення підприємства - це спорудження других і, наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства. Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності. Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями. Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів). Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний, термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані: А = Сперв + Ск.р. + Смод де Ск.р., Смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів. Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань. Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації. Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів: Ар = Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації — це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках: па =
де Сбал — балансова вартість основних фондів.
За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податкового обліку визначається розділом III Податкового кодексу України. Згідно з цим об'єкти основних фондів, поділяються на 16 груп із веденням пооб’єктного обліку (див. п. 146.1 ПКУ), а також установленні для кожної групи мінімально допустимі строки корисного використання (амортизації) об'єктів (залежно від групи основних засобів — від 2 до 20 років). Такий строк визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення об'єктів основних засобів в експлуатацію. Класифікацію груп основних засобів, а також мінімально допустимі строки їх корисного використання, установлені п. 145.1 ПКУ наведено в табл. 8.4. Згідно з цим законом амортизація основних засобів у податковому обліку нараховується з використанням тих самих методів, які застосовуються до об'єктів основних засобів у бухгалтерському обліку та які при цьому застережені в наказі про облікову політику підприємства з метою складання фінансової звітності (пп. 145.1.5, 145.1.9 ПКУ). Причому податкова амортизація, як і бухоблікова, нараховується щомісячно (починаючи з місяця, наступного за місяцем введення об'єкта в експлуатацію), а квартальна сумаподаткової амортизації (за кожним об'єктом) — визначається як сума нарахованих амортвідрахувань за об'єктом за 3 місяці розрахункового кварталу.
Таблиця 8.4
Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 896; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |