Основи календарної організації виробничої діяльності

Поняття календарної організації діяльності.

Під календарною організацією діяльності розуміють закріплення виконання окремих процесів та операцій за конкретними періодами часу: кварталами, місяцями, декадами, тижнями, робочими днями, робочими змінами та, навіть, годинами. Теоретичною основою календарної організації є вчення про діяльнісний цикл і його структуру та чинники варіювання його тривалістю.

Алгоритм формування організації процесу в часі передбачає три послідовних блоки:

1) об'ємний розподіл обсягів виробничої програми по стадіях і підрозділам та календарним кварталам у вигляді зведеного графіка виготовлення виробу у відповідності з виробничими потужностями підрозділів;

2) календарний розподіл обсягів виробничої програми по цехах і кварталах з розбивкою по місяцях із визначенням календарних параметрів окремих процесів – дат запуску-випуску, з урахуванням переважно застосовуваних методів руху предметів (послідовного, паралельного, паралельно-послідовного та ін.), але найчастіше – змішаних методів. Залежно від ступеня детермінованості процесів дати запуску-випуску можуть замінятися на періоди запуску-випуску;

3) змінно-добова календарна організація, що встановлює конкретні календарні дати для кожного процесу з урахуванням поточної виробничої потужності підрозділів.

Об'ємно-календарне регулювання процесів діяльності.

Необхідність у об'ємно-календарному регулюванні будь-якого діяльнісного процесу обумовлює те, що його дуже важко, а практично – ніколи не можливо розложити на етапи чи операції, які б за своєю трудомісткістю точно відповідали можливостям підприємства в кожний момент виділити саме ту кількість виконавців, яка потребує для виконання даного замовлення. Особливо в умовах підприємств, коли робота кожного виконавця потребує відповідного незайнятого обладнання та багатьох інших складових робочого місця. Тому у дійсності завжди має місце неузгодженість між трудомісткістю робот, які необхідно виконати у даному періоді – тижні, робочому дні, зміні та наявністю вільних робочих місць для виконання необхідного такого обсягу робіт за певний календарний період, що породжує диспропорції у використанні наявної виробничої потужності (ВП) підприємства, його підрозділів чи окремих робочих місць, яку у кінцевому рахунку відображає той фронт виконання робіт V, який спроможне забезпечити підприємство у даному періоді. Створення диспропорцій у використанні виробничої потужності схематично покажемо на рис 7.1 ділянками її недостатнього завантаження і, навпаки, такими, що виходять за межі їх виробничої потужності.

Рис. 7.1. Створення диспропорцій у використанні виробничої потужності: А,Б,В,Г,Д – замовлення; Т_очВ, Т_очД – періоди очікування початку
виконання замовлень В і Д.

Зміст об’ємно-календарного регулювання полягає в тому, що конфігурацію заданого обсягу робіт з виконання будь-якого замовлення можна змінювати в площині координат: «фронт робіт з виконання даного замовлення f – період виконання замовлення Т». Обсягу виконання замовлення пропонується надавати конфігурацію, зручну для «упакування» простору «f – Т» без недовантаження виробничої потужності або виходу за її межі (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Варіювання виконання замовлення за величиною фронту
робіт (f) і тривалістю періоду виконання Т

Умовою такого варіювання є збереження рівності обсягу робіт на виконання кожного замовлення при будь-якому варіанті його перетворення:

f ₁ * T ₁ = f ₂ * T ₂ = f ₃ * T ₃. (7.1)

Практично це реалізується зміною у межах наявних можливостей кількості поставлених для виконання робіт виконавців. У механічній обробці, наприклад, це пов'язане з можливим діапазоном зміни числа паралельно працюючих верстатів, що виконують одне замовлення. У металургії – з можливістю налагодження декількох станів на однотипну продукцію, або, навпаки, з можливістю їх налагодження на одночасне виконання різних замовлень.

Параметри організації процесів діяльності в часі.

Основою організації діяльності в часі є зведений графік циклу виготовлення виробу (замовлення), основними параметрами якого є наступні:

1) стадії виробничого процесу: складальна (Ск), оброблювальна (Обр), заготівельна (Заг);

2) тривалість циклу виробу по стадіях – Т_ОБР; Т_СК; Т_ЗАГ;

3) тривалість сукупного циклу, Тц;

4) періоди випереджень (міжцехові) – Тмц для різних стадій виготовлення виробу: заготівля-обробка (Тмц.з-о); обробка-складання (Тмц.о-с); заготівля-складання (Тмц.з-с);

5) періоди сполучення циклів по стадіях – Тсп.

Напрямок побудови зведеного графіка: зліва направо.

Цикл складального процесу формується графічно-аналітичним шляхом на основі циклограми складання, яку розроблює технолог.

Цикли оброблювальних і заготівельних процесів формуються двома способами:

а) за тривалістю найважливіших компонентів виробу;

б) шляхом ущільнення циклів окремих компонентів виробу.

Періоди випереджень і сполучень встановлюються як нормативи.

Конкретна організація одночасного руху декількох партій предметів діяльності встановлюється у вигляді календарного графіка, який відображає наступні параметри:

календарний період з розбивкою на більше дрібні періоди;

найменування виробничої системи;

виробнича номенклатура (перелік найменувань);

дані про кількісний випуск по кожній позиції номенклатури;

величини партій, кількість запусків;

перелік операцій по кожній позиції номенклатури;

строки початку й закінчення процесу по кожній позиції;

тривалості циклів по операціях, найменуванням виробів;

сукупна тривалість циклу (час здійснення процесів по всіх позиціях номенклатури).

Реалізація календарного графіка може бути здійснена різним шляхом: у вигляді роздруківок ЕОМ, зображення на дисплеї, графіка на папері або у вигляді переліку операцій із вказівкою всіх необхідних параметрів їхнього виконання й ін.

Крім наведених параметрів календарний графік дозволяє встановити такі важливі організаційні характеристики процесу, як: кількість використовуваних робочих місць; їхнє завантаження; кількість операторів; кількість простоїв устаткування; кількість перерв і сумарний час очікування оброблюваних предметів, що в остаточному підсумку визначає ефективність використання основних виробничих фондів (ОВФ), оборотність оборотних коштів, продуктивність праці й рентабельність виробництва в цілому.

Основна проблема складання календарного графіка полягає в тому, щоб, опираючись на дані про види рухи предметів, величині партії предметів, тривалості циклів, визначити найбільш раціональний варіант закріплення виробничої номенклатури: за робітниками місцями; за окремими календарними періодами усередині планованого періоду, а отже – чергування робіт на робочих місцях.

Поняття теорії розкладів та оптимізація календарних графіків.

Пошук оптимальної черговості обробки партій предметів становить центральне завдання математичної теорії розкладів – наукової дисципліни, яка вивчає методи побудови черговості здійснення процесів при значному числі оброблюваних предметів і робочих місць.

Висновки теорії розкладів становлять основу методики й практики оперативного планування й регулювання виробництва.

Рішення завдань побудови черговості або розкладів переслідує певну мету, що виражається яким-небудь критерієм. Залежно від різних умов конкретних виробництв можуть формуватися різні критерії. Одним з таких критеріїв може бути ступінь завантаження обробного устаткування:

, (7.2)

де – ефективний фонд часу;

– робочий період.

Другим критерієм може бути коефіцієнт змінності роботи встаткування Кзм, який відображає, скільки цілих змін протягом доби в середньому заватажено обладнання:

(7.3)

Інші критерії, застосовувані при складанні розклади:

1) мінімальна тривалість сукупного циклу;

2) мінімальний час очікування обробки предметів;

3) мінімальні витрати часу на переналагодження встаткування;

4) безумовне виконання строків поставки продукції й ін.

Через виняткову складність рішення завдань оптимальної черговості обробки деталей вимагає математичних коштів і ЕОМ. Практичне значення мають евристичні прийоми й методи, що дозволяють одержати розклади з області, наближеної до оптимального.

Точними математичними й обчислювальними методами можуть бути побудовані оптимальні, тобто найкращі календарні графіки лише для обмеженої кількості виробничої номенклатури (до 10-ти найменувань), числа операцій (3-5), робочих місць (3-5). Використовуються методи лінійного, цілочисельного, дискретного програмування, метод «мереж і границь» та ін.

Практичне застосування теорії розкладів до визначення черговості обробки партій предметів полягає в зменшенні внутрішніх диспропорцій у завантаженні виробничих підрозділів і робочих місць, неминучих при випадковому потоці замовлень. Цим одночасно досягається максимальне використання устаткування й мінімальна сукупна тривалість процесу виготовлення всієї номенклатури замовлень.

Дослідження В. А. Петрова показали наявність значних резервів скорочення виробничих циклів за рахунок їх внутрішньої гармонізації в межах варіативності на основі попереднього ранжирування замовлень [20]. Даний принцип гармонізації розкривається наведеним на рис. 7.3 зіставленням двох конверсійних варіантів обробки двох партій деталей А і Б за трьома операціями. Варіанти відрізняються лише послідовністю запуску партій у виробництво.

Рис. 7.3. Два варіанти структури циклу обробки парій деталей А і Б

за трьома операціями при двох варіантах послідовності запуску деталей

Рекомендації з оцінки ритмічності виробничих процесів.

До числа принципів організації виробничого процесу в часі поряд з паралельністю й безперервністю, ставиться принцип ритмічності ходу процесу. В основі показників ритмічності процесу лежать різні способи оцінки відповідності фактичного ходу процесу плановому, наприклад:

(7.4)

де В_ф – фактичний обсяг виконання робіт в окремому календарному періоді, але не вище запланованого;

å В_ф – сума фактичних обсягів виконаних робіт не вище запланованого за кілька періодів;

В_пл – плановий обсяг робіт по кожному періоді.

Дата добавления: 2014-11-29