Проблема сенсу життя

План

Тема 18. Сенс людського існування.

Суспільство і потенціал особистості.

Таким чином, індивід перетворюється з об’єкту в суб’єкт.

Індивідуум – це особа, яка не може бути розчленована без втрати її самобутності, її індивідуальності, її власного буття, заснованих тільки на її цілісності.

Це визначення може бути застосовано тільки для вищих тварин включаючи людину. Під цим поняттям людина розуміється як самостійна, обдарована розумом істота, яка може сама розпоряджатися собою, але одночасно в зовнішніх своїх відносинах є носієм загальнолюдських достоїнств.

Потенціал особи є явищем складним по структурі, багатоаспектним по суті і по значенню для розвитку суспільства. Потенціал особи в теорії і практиці трактується не однозначно, але в узагальненому вигляді він представлений як кількісна і якісна підсумкова характеристика.

Якісно-кількісна характеристика потенціалу особи виявляється двояко:

– по-перше, з боку оцінки існуючого потенціалу,

– по-друге, з боку оцінки використовування цього потенціалу.

Виникаюча «різниця» між двома частинами потенціалу особи відображає ефективність її реалізації.

Методологічний підхід є основою для розгляду кількісного і якісного розширення структурних рівнів потенціалу. Цей підхід дозволяє розкрити роль кожного з них у формуванні і накопиченні сукупних якостей індивідів.

Ієрархія формування сукупного потенціалу особи в соціально-економічній структурі:

1) індивідуальний рівень потенціалу особи;

2) сімейний рівень формування сукупного потенціалу особи;

3) потенціал особи на рівні господарюючих одиниць;

4) регіональний рівень створення і реалізації особи;

5) сукупний потенціал особи в рамках нації і цивілізації.

Потенціал особи, як соціологічна категорія, відображає відносини з приводу формування сукупності творчих здібностей:

1) особисті якості індивідів;

2) мотивація діяльності індивіда.

Методологічні принципи соціально значущого потенціалу особи:

1) наявність потенційних здібностей протягом певного періоду;

2) збільшення накопиченого потенціалу;

3) потенціал особи не від’ємний від свого носія - людини;

4) продуктивні здібності людини;

5) потенціал особи, втілений в людях.

Таким чином, людський потенціал (капітал) на відміну від інших форм найменше ліквідний, оскільки він не може бути предметом купівлі-продажу, використовуватися в якості застави, дуже слабо піддається диверсифікації, інвестиції в нього є більш ризикованими.

1. Проблема сенсу життя.

2. Філософія про сенс життя, про смерть і безсмертя людини.

3. Право на смерть.

У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли вона задається питанням про закінчення свого індивідуального існування.

Людина – це єдина істота, яка усвідомлює свою смертність та може зробити її предметом роздуму.

Кожна людина – це неповторна індивідуальність, завдяки власним зусиллям, які спрямовані на розвиток і реалізацію природного потенціалу.

Такі питання як:

1. Чи має життя сенс?

2. Якщо так, то який?

3. І взагалі у чому сенс життя? – турбують душу кожної людини.

Людина може забути о сенсі, погрузившись у повсякденні або особисті проблеми. Але з часом кожна людина починає замислюватись над сенсом життя.

В наші часи проблема сенсу життя людини набирає якусь особу гостроту. В умовах, коли діє глобальна переоцінка цінностей та традицій, все більш яскравіше виявляється нестійкість людського буття. І відсутність сенсу викликає у людини поганий стан і призводить до тяжких наслідків, тобто це може бути психічні розлади або навіть самогубство. Та щоб цього не сталося, людині потрібна життєва позиція, яка заснована на власному уявленні сенсу життя. Людина повинна вибрати конкретні цілі і цінності для себе, щоб правильно діяти для досягнення поставленої цілі. В іншому випадку життя буде здаватися без смислу і сенсу. Тобто можна зробити висновок про те, що сенс життя повинен бути більше, ніж ціль.

Ідеї вирішення питання про сенс життя:

1. Центральна ідея спрямовує усі пошуки сенсу життя в історію філософії яка стверджує, що вдоволення власних потреб не може надати осмислення людського життя.

2. Ідея про реалізацію сенсу життя шляхом служіння загальному благу, внесення власного вкладу в історію, культуру, прогрес суспільства.

Ця ідея указує на необхідність пошуку тієї міри єдності індивідуального і суспільного, яка дозволяє подолати 2 життєві установки:

1 ) самозаперечення особистості перед історичними формами життя,

2 ) самоутвердження її всупереч усім історичним формам життя.

Ідея загального блага трансформується в 2 принципи вирішення питання про сенс життя:

а) принцип самоцінності; б) принцип самоцільності.

Роздум над проблемою виявлення сенсу життя передбачає узагальнення шляхів, завдяки яким людина може зробити своє життя:

1) по-перше, те, що вона дає своєму життю (творча діяльність),

2 ) по-друге, те, що бере у житті,

3) по-третє, те, як людина відноситься до життя (це позиція, яку займає людина по відношенню до обставин, які не змінюються).

3 групи смисложиттєвих цінностей:

1) цінності творчості,

2) цінності любові,

3) цінності відношення.

Так, сенс життя завжди можна знайти, але його скоріш, треба виявити, а не придумати.

Сенс життя кожної людини неповторний, так як і життя людини. Але сенс потрібно не тільки знайти, а й ще утілити його. І тому людина обирає не сенс, а покликання, в якому сенс життя реалізується.

В знаходженні і здійсненні сенсу життя людині може помогти її совість, яка узгоджує універсальні смисложиттєві цінності з конкретними життєвими подіями, діями та випадками.

Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності, свободи зі світовою універсальністю – ось у чому полягає вищий сенс людського існування.

Дата добавления: 2014-11-29