Транспорт. 1 страница

Наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень – як вантажних так і пасажирських. Транспорт поділяють на автомобільний, залізничний, повітряний, водний, трубопровідний. Розширення транспортних мереж негативно впливає на довкілля, спричиняючи:

- забруднення повітряного середовища (автомобільний та повітряний транспорт);

- відчуження великих площ землі (під дороги та залізничні колії);

- забруднення водного середовища (водний транспорт);

- негативний вплив на озоновий шар атмосфери (висотні польоти, запуски ракет);

- забруднення земель, виникнення пожеж, знищення водних екосистем внаслідок аварій на трубопроводах;

- загибель тварин.

Шляхи вирішення екологічних проблем транспорту:

- використання альтернативного палива;

- створення альтернативних транспортних засобів;

- вдосконалення двигунів внутрішнього згоряння;

- використання нових технологій для підвищення надійності транспортних засобів.

Промисловість.

Будь-яке промислове виробництво включає три етапи:

- виявлення та освоєння природних ресурсів;

- розгортання виробництва;

- накопичення відходів та їх видалення.

Серед промислових підприємств найбільше забруднюють довкілля гірничо-металургійні. Найбільшої шкоди вони завдають повітряному середовищу, спричинюючи утворення кислотних дощів, та земельним ресурсам, через утворення кар’єрів, відвалів – хламонагромаджувачів.

Дуже забруднюють атмосферу також нафтохімічні комбінати, а хімічні та целюлозно-паперові отруюють і повітря, і воду.

Сучасні засоби очищення й знезараження забруднених повітря й води дуже дорогі і не дають стопроцентного результату. В більшості західних країн є така практика: забруднені повітря і вода очищують до певного ступеня (економічно прийнятого), а потім змішують з чистим повітрям або водою так, щоб вміст забруднень не перевищував ГДК і така суміш викидається в атмосферу чи водойми.

Як альтернативу, здатну пом’якшити шкідливі наслідки суперіндустріалізації можна розглядати:

- перехід до безвідходних виробництв, що ґрунтуються на замкнених циклах споживання води й повітря;

- вирішення проблеми утилізації відходів.

Через активний розвиток виробництва та відсутність ефективних технологій переробки відходів наприкінці ХХ ст. на планеті нагромадилась така їх кількість, що це стало загрожувати здоров’ю людей і довкіллю.

Шляхи подолання проблеми відходів:

- імобілізація на основі закріплення, фіксації або хімічного зв’язування;

- знешкодження фізичними, хімічними чи біологічними методами обробки;

- зменшення відходів шляхом раціонального та комплексного використання сировини, утилізації відходів, повторного використання, впровадження маловідходних технологій, створення екологічно чистих саморуйнівних пластмас;

- боротьба з міжнародною торгівлею відходами, що останнім часом набула загрозливих масштабів

Сільське господарство.

Сільське господарство забезпечує людство продуктами харчування, а багато галузей промисловості – сировиною.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби призводять до втрати основного багатства людської цивілізації – родючих ґрунтів.

Велика небезпека для людства криється у збідненні генетичного фонду рослин і тварин. Цьому процесові сприяє те, що величезні площі земель займають генетично одноманітні рослини – монокультури. Але будь-які несприятливі зміни в довкіллі можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а так й знищити її на величезних площах, що може призвести до голоду.

Дуже серйозною проблемою є перехімізація сільського господарства: використовуються мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори росту тощо. Все це потрапляє до організму людини, накопичується, визиває хвороби, мутації. Комахи ж та інші шкідники швидко адаптуються, тому концентрацію отрути збільшують або застосовують ще отрутніші засоби.

Серед шляхів подолання екологічних проблем сільського господарства – розвиток альтернативного сільського господарства, яке передбачає:

- відмову від синтетичних мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту, харчових добавок;

- дотримання сівозмін;

- впровадження чистих парів;

- застосування натуральних добрив: бобових культур, гною, компостів, сидератів, кісткової муки тощо;

- захист рослин біологічними методами.

Військова діяльність.

Військова промисловість та військова діяльність є потужним джерелом забруднення та деградації природного середовища.

Військова промисловість є однією з найбільш екологічно шкідливих:

- для потреб військової промисловості ведуться видобувні розробки та виплавляються у величезній кількості метали: алюміній, нікель, залізо, платина та ін.;

- проводиться видобуток і переробка радіоактивних речовин;

- утворюється багато токсичних відходів;

- безперервно іде знищення застарілого військового обладнання;

- під військові об’єкти вилучаються великі площі земель;

- забруднюється навколишнє середовище токсичними хімічними сполуками, радіонуклідами.

Військові конфлікти, навіть локального характеру, приносять величезні людські втрати, біль і страждання тисячам сімей та супроводжуються глибоким руйнуванням біосферних структур.

Найбільшу небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Численні випробування ядерної зброї завдали великої шкоди довкіллю. Ядерний конфлікт означає глобальну катастрофу, загибель біосфери.

Не менш небезпечна хімічна та біологічна зброя. Сила її дії величезна: одного грама ботулотоксина достатньо для смертельного ураження 8 млн. людей. Окремі віруси та бактерії ще небезпечніші.

Все більшу загрозу становить прагнення ряду країн використати у воєнних цілях космічний простір. Це не тільки підвищує загрозу війни і означає новий виток гонки озброєння, а й веде до забруднення поверхні планети, руйнування озонового екрану.

Екологічні проблеми космосу.

За роки освоєння космічного простору на космічні орбіти було виведено тисячі космічних апаратів. Після використання ресурсу їх не повертають на Землю, тому що це економічно недоцільно. В кращому разі їх спалюють у верхніх шарах атмосфери. Це призвело до того, що в космічному просторі накопичилося багато космічного сміття, яке не тільки забруднює космічний простір, а й створює загрозу для подальших запусків нових космічних апаратів.

Під час запусків ракет в навколишнє середовище викидаються відпрацьовані гази, що забруднюють верхні шари атмосфери, які дуже чутливі до будь-яких не властивих їй домішок. Наслідки впливу таких забруднень на біосферу можуть бути непередбачуваними.

З метою зменшення забруднень космосу міжнародне співтовариство (Токіо, 1999р.) обговорювало проблему зменшення забруднень ближнього космосу і прийняло низку рішень, спрямованих на вирішення цієї проблеми. Одним з шляхів вирішення проблеми є переведення уламків зі своєї орбіти в магнітне поле Землі, де апарати та уламки згоряють у щільному шарі атмосфери.

Урбоекологічні проблеми.

До найхарактерніших для розвитку людської цивілізації належить урбанізація – зростання населення міст та зменшення чисельності сільського населення.

У великих містах – мегаполісах – суперечність між людиною та природою сягає найвищого рівня.

Неконтрольоване зростання населення міст призводить до величезних обсягів забруднення довкілля:

- повітряного середовища, води, ґрунтів;

- гігантських масштабів утворення твердих відходів;

- зростання рівня фізичних забруднень, що проявляється в зміні температурного, електричного, магнітного та іонізаційного полів, вібрацій; зростання зашумленості тощо;

- погіршення санітарно-гігієнічних умов;

- зростання кількості психоневрологічних розладів, депресій тощо;

- зростання рівня захворювань;

- антисоціальної та кримінальної поведінки, хуліганства, алкоголізму, наркоманії.

Шляхи вирішення проблем великих міст:

- поступова стабілізація зростання населення міст;

- еколого-економічне обґрунтування розміщення міст на території держав;

- вдосконалення господарських систем;

- зменшення обсягів відходів внаслідок впровадження безвідходних технологій, утилізації відходів, режиму економії;

- застосування альтернативних видів транспорту та палива;

- збільшення площ зелених зон;

- створення мозаїчних ландшафтів, де чергуються техногенні та природні ділянки, які є найбільш стійкими до антропогенного навантаження;

- загальна екологічна освіта населення.

Наукова діяльність.

Сподівання наших предків, що наука стане для людства панацеєю від усіх бід, не справдилися.

Найбільша кількість коштів, виділених на розвиток науки, поглинається військово-промисловим комплексом. Найкращі вчені, найсучасніше наукове обладнання працюють над винайденням нових і вдосконаленням існуючих видів озброєнь, тобто над прискоренням світової екологічної катастрофи.

Велике обмеження для істинного вченого полягає в тому, що наукові відкриття, крім того ефекту, на який він розраховував, можуть мати і інші, несподівані наслідки. Прикладом можуть бути розробки методів генної інженерії, які надають генетикам фантастичні можливості перебудови геномів існуючих рослин, тварин, мікроорганізмів. Ці дослідження містять потенційну небезпеку для людства та природи. Нові розробки в природничих науках пов’язані з використанням дедалі більших обсягів речовини, енергії, що збільшує ризик аварій, несподіваних побічних ефектів.

Будь-яка наукова діяльність ґрунтується на природній, генетично зумовленій людській цікавості, прагненні зрозуміти суть явищ, докопатися до істини. Та мають бути межі задоволення людської цікавості. Це, перш за все, обмеження морально-етичного плану. Мораль вчених має бути високою та бездоганною, такою, коли людина усвідомлює свою причетність до долі людства.

Екологія і культура.

Стан довкілля того чи іншого краю завжди залежав від способу життя та культури корінного народу. Сьогодні зв’язки людей із природним середовищем порушені, втрачена традиція природокористування, а це згубно впливає як на природу так і на духовний розвиток людини, що призводить до спаду культури. Невід’ємною частиною загальної культури людства є екологічна культура, яка несе в собі бережливе, відповідальне відношення до природи, неможливість споживацького насильницького відношення до неї.

Дедалі більшого значення для людства набуває екологічна етика, як особливий елемент екологічної культури, як кодекс законів співіснування людини і природи. Тільки за умови засвоєння людством норм екологічної культури і екологічної етики розв’язання гострих екологічних проблем сучасності стане реальним.

Необхідним підґрунтям екологічної культури є екологічна освіта. Збереження цивілізації у великій мірі залежить від наших знань про природу та розумних дій, що на них базуються. Тільки екологічно освічена людина може мати екологічний стиль мислення та відповідальне ставлення до природи на основі яких і формується екологічна культура.

Питання для самоконтролю знань.

1. Які джерела енергії відносяться до відновних та чи порушують вони тепловий баланс Землі?

2. Які джерела енергії використовує людська цивілізація та до яких глобальних наслідків це може призвести?

3. Який вплив на довкілля чинять ТЕС, АЕС?

4. Як впливають гідроелектростанції на екосистеми рівнинних рік?

5. У чому полягають шляхи вирішення енергетичних проблем сучасності?

6. Дайте оцінку впливу на довкілля таких видів транспорту: тролейбус, автобус, реактивний літак, тепловоз, електровоз, велосипед, електромобіль, моторний човен, пневматичний підземний транспорт? Яким видам транспорту, на вашу думку, належить майбутнє?

7. Які основні шляхи вирішення екологічних проблем транспорту?

8. Як впливає на стан навколишнього середовища сучасна суперіндустріалізація держав?

9. Які шляхи пом’якшення шкідливих наслідків суперіндустріалізації на природне середовище?

10. Які екологічні проблеми сучасного сільського господарства?

11. На будь-якій тваринницькій фермі утворюються тонни відходів, що забруднюють навколишнє середовище. Як можна зробити тваринницькі ферми екологічно безпечними?

12. У чому полягає суть альтернативного сільського господарства?

13. Чому військова діяльність людства є потужним джерелом забруднення та деградації природного середовища?

14. Як впливають на стан атмосфери запуски ракет?

15. Що таке урбанізація?

16. Які екологічні проблеми можуть постати перед великим містом, розташованим у гірській впадині?

17. Як впливають мегаполіси на стан довкілля?

18. У чому полягають шляхи пом’якшення проблем великих міст?

19. Чому наука повинна бути моральною?

20. Чому екологічна культура має дуже велике значення для подолання екологічної кризи сучасності?

21. Що таке екологічна етика?

Література.

1. Л1 стор. 172-209, 229-233

6. Основи радіоекології.

Особливу загрозу для здоров’я людей та існування природних біоценозів становить забруднення біосфери радіоактивними речовинами, які небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням

Іонізуюче випромінювання буває природного і штучного походження. До природних джерел іонізуючого випромінювання належать: космос, гірські породи та вулканічна діяльність.

Основними джерелами радіоактивного забруднення біосфери є джерела антропогенного походження: випробування ядерної зброї, аварії на атомних електростанціях, підводних човнах, виробництво радіоактивних матеріалів тощо.

Розрізняють кілька видів іонізуючого випромінювання:

- α (альфа) – випромінювання – потік позитивно заряджених ядер гелію;

- β (бета) – випромінювання – потік негативно заряджених швидких електронів;

- γ (гама) – випромінювання – короткохвильове випромінювання електромагнітної природи.

Альфа – випромінювання проникає на відстань кількох сантиметрів у повітрі й кількох міліметрів – у тканинах, гамма - випромінювання - на сотні метрів.

Біологічна дія радіоактивного випромінювання полягає в ушкодженні, іонізації або збудженні молекул (у тому числі і ДНК), загибелі клітин, виникненні мутацій тощо. У межах можливого клітини намагаються відремонтувати пошкодження – здійснюється репарація - біоремонт ДНК.

Найбільш страждають ті клітини, що швидко й часто поділяються: клітини ембріонів, червоного кісткового мозку, лімфатичних тканин, статевих залоз тощо. Найбільшу опірність виявляють ті клітини, що взагалі не поділяються або діляться дуже рідко: великі нервові клітини, кістки, хрящі.

Якщо іонізуюче випромінювання діє безперервно з малою інтенсивністю (природний фон), то клітини встигають ліквідувати пошкодження. Якщо рівень пошкодження перевищує репараційні можливості клітин, розвивається стадія біологічного ушкодження, яка для конкретного організму закінчується прискореною смертю, для виду – триває далі, бо нащадкам передаються “ушкоджені” гени.

Найголовнішою характеристикою джерела іонізуючого проміння є його активність, що визначається відношенням числа розпадів dN до часу dt:

А=dN/dt

Одиницею активності у міжнародній системі одиниць є беккерель (Бк). При активності 1 Бк відбувається 1 розпад щосекунди, 1 кБк – тисячу, 1 МБк – мільйон.

Застаріла одиниця – кюрі (Кі). Активність 1 Кі має 1 г радію, в якому щосекунди відбувається 37 млрд розпадів ядер з виділенням значної енергії.

Кі=37 млрд Бк

Основи дозиметрії.

Кінцевий результат поглинання організмом іонізуючого випромінювання залежить від багатьох чинників, але насамперед -– від кількості енергії, що виділилася в ньому.

Тому первинним дозиметричним поняттям є “поглинута доза” Д (або просто - доза):

- поглинута доза – відношення всієї поглинутої енергії Е до маси речовини m, в якій вона призвела до іонізації та радіолізу (радіаційного розкладу) молекул:

Д=Е/m

Одиниця поглинутої дози - Грей (Гр).

Поглинута доза в 1 Гр означає, що в кожному кілограмі тіла іонізуючі агенти виділяють енергію 1 Дж (Дж/кг=1 Гр).

- еквівалентна доза – враховує неоднакову “ефективність” різних іонізуючих агентів, наприклад, поглинутий 1 Дж енергії α-частинок в 10 разів шкідливіший аналогічної енергії β-частинок чи γ-променів. Її позначають Н і вимірюють у зівертах та берах.

1 Зв=100бер=10⁴ерг/г=1Гр=10²рад.

Найчастіше використовується бер (біологічний еквівалент - рада).

Першою одиницею дозиметрії був рентген. Співвідношення між рентгеном і бером в приближення таке: 1Р=0,877 бер.

Для оцінки токсичності дози вживають поняття середньої смертельної дози: ЛД50 – летальна доза, коли гине не менш 50% організмів, що зазнали радіоактивного опромінення.

Так внаслідок одноразової дії γ-випромінювання Лд50 для вірусів і бактерій становить 4500-7000 Гр, рослин – 10-1500, голубів – 25-30, собак – 2,5-10, людини – 3-5Гр. Дози до 1 Гр підвищують ризик виникнення онкологічних захворювань та прояву генетичних дефектів, великі дози спричинюють променеву хворобу.

Люди і всі живі організми біосфери опромінюються переважно природними джерелами – галактичним і сонячним опромінюванням. Для кожного мешканця землі середня річна еквівалентна доза становить 2мЗв (мілізіверти). Мешканці України, за даними Міністерства охорони здоров’я, отримують дозу опромінення 1,46 мЗв. Ця доза залежить від розташування житла над рівнем моря, наявності поблизу радіоактивних джерел та планувально-архітектурних особливостей міст.

Рівень гамма фону в дерев’яних будівлях складає до 50 мрад/рік, у цегляних - до 100 мрад/рік, у залізобетонних - до 170 мрад/рік.

Побутового опромінення в приміщеннях людина зазнає також від газу радону, що є α-випромінювачем. Менше радону міститься у деревині і бетоні, більше в граніті, шлаку, сухій штукатурці, блоках фосфогіпсу, червоній цеглі тощо. В повітрі концентрація радону 1-20 Бк/м³, в приміщеннях 20-69 Бк/м³, допустимий рівень становить 200 Бк/м³.

Під час паління тютюну в приміщення потрапляють радіонукліди торію, радію, урану, плюмбуму, плутонію.

Надзвичайно великим джерелом радіоактивного забруднення є випробування ядерної зброї. Радіоактивні частинки можуть викидатися на висоту до 30 км. Під час вибухів ядерних бомб і великих аварій на атомних електростанціях радіаційне забруднення поширюється по всій планеті й може випадати з осадами на землю впродовж багатьох років. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, яку вважають найбільшою техногенною катастрофою в історії людства, відбулося забруднення атмосфери над усією планетою. Багато радіонуклідів потрапили в організм людини через органи дихання та шкіру, але найбільше їх потрапило з іжею. Усього в атмосферу надійшло 77 кг радіоактивних речовин, в яких міститься близько 450 видів радіонуклідів. Серед них багато довгоіснуючих, таких як цезій – 137 (період напіврозпаду – 80 тис. років) і стронцій – 90 (період напіврозпаду - 20 тис. років).

Відбулося також забруднення поверхневих джерел водопостачання м. Києва. Спочатку основна маса радіоактивного забруднення осіла в намулах Київського водосховища, а зараз йде неухильне просування радіоактивного бруду в донних відкладах на південь, по каскаду Дніпровських водосховищ. Це викликає загрозу погіршення радіаційного стану в Черкасах, Дніпропетровську, Запоріжжі.

Дуже небезпечним для довкілля щодо радіоактивного забруднення є також відходи атомної енергетики. Тому організація ефективного захоронення відходів атомних електростанцій є однією з найважливіших проблем сучасності.

Питання для самоконтролю

1. Які існують іонізуючі випромінювачі природного та штучного походження?

2. Які основні види іонізуючого випромінювання розрізняють?

3. У чому полягає біологічна дія радіоактивного випромінювання?

4. Які клітини організму найбільше страждають від іонізуючого опромінення?

5. Яке іонізуюче випромінювання більш шкідливе для організму: що діє безперервно з малою інтенсивністю чи нетривале високої інтенсивності?

6. Що таке “поглинута доза” та в чому її вимірюють?

7. Яке поняття вживають для оцінки токсичності дози?

8. Що таке репарація біомолекул?

9. Чим пояснюється менше значення радіаційного фону у будинках з дерева ніж у кам’яних?

10. Як впливає паління на радіаційний фон у приміщеннях?

11. Як впливають на стан навколишнього природного середовища випробування ядерної зброї?

12. Чому розвиток ядерної енергетики є дуже небезпечним для біосфери?

Література:

1. Л1 стор. 174-178, 304-307

2. Л2 стор. 85, 104

3. Л3 стор. 306-309

7. Еколого-економічні основи природокористування.

Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно ресурсного потенціалу й заходів його збереження.

Природокористування буває:

- раціональне – таке, яке не призводить до різких змін природно ресурсного потенціалу, а підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів;

- нераціональне – таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегуляції, порушується рівновага біосистем, вичерпуються біоресурси.

Провідний принцип природокористування сучасності – еколого-економічний, за якого критерієм ефективності господарювання є одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища.

Екологічний ризик та екологічна безпека.

Людство за короткий історичний проміжок часу дестабілізувало стан екосфери, що призвело до розгортання глобальної екологічної кризи. Вся наша планета стала зоною екологічного ризику для життя.

Під екологічним ризиком розуміють усвідомлену небезпеку виникнення небажаних змін екологічної ситуації (з обрахованими величинами ймовірних збитків).

Оцінка екологічного ризику – це наукове дослідження, в якому факти та науковий прогноз використовуються для оцінки потенційно шкідливого впливу на навколишнє середовище різноманітних забруднюючих речовин та інших аспектів.

Керування екологічним ризиком є процедурою прийняття рішень, в якій враховується оцінка екологічного ризику, а також технологічні та економічні можливості його попередження.

Згідно принципа зменшення ризиків важливим засобом керування є процедура заміщення ризиків, згідно якої, ризик, що вноситься новою технікою є екологічно прийнятним, якщо її використання дає менший внесок в сумаційний ризик, якому піддаються люди, у порівнянні з використанням іншої альтернативної техніки, що вирішує те ж саме господарське завдання.

Екологічна безпека – це ступінь захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливого екологічного ураження, що визначається величиною екологічного ризику.

Безпека складної біологічної системи визначається перш за все її внутрішніми властивостями – стійкістю, надійністю, здатністю до саморегуляції. Отже, людина, суспільство, держава не можуть бути гарантами власної екологічної безпеки, доки продовжують порушувати стійкість та біотичну регуляцію навколишнього природного середовища.

Для окремих екосистем критеріями екобезпеки є цілісність, збереження біологічного різноманіття та внутрішніх взаємозв’язків.

Для окремої особистості головним критерієм екобезпеки є збереження здоров’я та нормальної життєдіяльності.

Шляхи досягнення екологічної безпеки:

- поступове зменшення населення планети;

- скорочення обсягів техносфери;

- зменшення техногенного забруднення;

- збереження біорізноманіття;

- скорочення потреб людства, що веде до зменшення об’ємів матеріального виробництва.

Екологізація економіки.

Екологізація економіки є однією з найважливіших вимог сучасного життя. Вона означає екологізацію всього соціально-економічного укладу та спрямована на зниження природоємності виробництва.

До головних складових екологізації економіки належать:

- віднесення в число економічних категорій екологічних умов, факторів і об’єктів, в тому числі відпрацьованих ресурсів;

- формування інтернаціональних та регіональних ринків екологічних цінностей;

- перехід на нову систему ціноутворення, що враховує екологічні фактори, збитки та ризики;

- розширення системи плати за природокористування;

- зменшення надлишковості асортименту товарів, підсилення екологічного контролю та якості;

- зміна та еколого-економічна орієнтація структури потреб людства та стандартів рівня життя.

Головним об’єктом реалізації стратегії екологізації економіки та головною структурною ланкою економіки повинна стати еколого-економічна система.

Еколого-економічна система (ЕЕС) – це частина техносфери, в якій природні, соціальні та виробничі структури і процеси пов’язані взаємопідтримуючими потоками речовини, енергії та інформації.

В збалансованій ЕЕС сукупне антропогенне навантаження не повинно перевищувати самовідтворювального потенціалу природних систем.

Економічні шляхи збереження природного середовища:

- державне фінансування заходів з охорони природи;

- екологічні ліцензії;

- нормування;

- створення екологічних фондів, банків;

- система плати за користування природними ресурсами та забруднення природного середовища;

- економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища;

- економічне стимулювання зниження забруднення – пільгові кредити для реалізації природоохоронних робіт та впровадження екологічно-чистих технологій;

- пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують екологічно чисту продукцію;

- право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами.

Екологічні ліцензії – це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забрудника за конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах.

Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший з усіх відомих метод економічного регулювання якості природного середовища.

Останнім часом вводяться ліцензії на родовища – цінні папери, що дають право на видобуток і продаж корисних копалин.

Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба щоб ціну мала земля, природні води, ґрунти, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти.

Розрізняють наступні види платежів за ресурси:

- платежі рентного характеру (за використання території для відходів);

- податки і штрафи за забруднення понад установлену норму;

- податки за фактичний обсяг забруднення.

Оцінюючи негативний вплив людини на довкілля користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення води, повітря, земельних ресурсів тощо.

Екологічні збитки – це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). Їх обчислюють за сумою різних витрат суспільства, пов’язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров’я людей.

Економічна ефективність природоохоронних заходів визначається за допомогою показників загального екологічного та соціально-економічного результатів:

- загальний екологічний результат полягає в зменшенні антропогенного впливу на довкілля і таким чином поліпшенні його стану;

- загальний соціально-економічний результат полягає в підвищенні рівня життя населення та ефективності суспільного виробництва.

Загальну економічну ефективність природоохоронних затрат Ек (капітальних вкладень) визначають за формулою:

Ек=(Р-С)/к, де

Р – річний обсяг економічного результату;

С – експлуатаційні затрати на обслуговування природоохоронних об’єктів;

к – величина капітальних вкладень.

Правові основи природокористування:

Правову основу охорони природи становлять внутрішньо державні та міждержавні закони. В них наводяться обов’язкові для усіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами: від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Екологічне право – це галузь юриспруденції, що покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі є Закон України “Про навколишнє природне середовище” (1991р.).

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992р.), Водний кодекс України (1995р.), Закони України “Про екологічну експертизу” (1995р.), “Про природно-заповідний фонд України” (1992р.), Лісовий кодекс України (1994р.), кодекси України “Про надра” (1994р.), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995р.).

Дата добавления: 2014-11-29