Підзаконні нормативно-правові акти: поняття та види, значення в нормативному регулюванні

Окрім законів, що є основною формою вираження нормативно-правових актів, існують акти, які служать для приписань адміністративних розпоряджень уряду, інших органів виконавчої влади. Так, уряд у цій формі видає постанови й розпорядження, значну частину нормативно-правових актів становлять акти міністерств і відомств, місцевих органів влади.

До них ставляться правила, накази, інструкції, декларації, циркуляри, листи, постанови, рішення, вказівки, програми, конвенції, положення, устави й т.п.

Неодноразово в історії різних країн уживали спроби впорядкувати видання таких актів, уніфікувати їхньої назви. Але це, на жаль, не завжди вдавалося. У вітчизняній історії такі спроби вживали, зокрема, в останній період існування Радянського Союзу. Очевидно, різноманіття й конкретика предмета правового регулювання - видів суспільних відносин - настільки велика, що не завжди ці види вдається чітко визначити, і тим більше поставити у відповідність конкретному виду нормативно-правового акту. От і виходить, що ті самі відносини регулюють те наказ міністра, то інструкція, а те й додаток до циркулярного листа. Іноді справа доходить і взагалі до курйозів. В одному з курортних городків місцевий орган влади у своїй обов'язковій постанові встановив серед численних заборон, у числі яких минулого й заборони «не ходити по вулицях у піжамах», «не розпивати спиртні напої в лазні», і такий пункт «е»: «заборонити застосування фізичної чинності при посадці в автобуси».

Словом, проблема відповідності «виду суспільних відносин» і «виду нормативно-правового акту» дійсно існує й об'єктивно штовхає працівників державних органів на створення адекватних нормативно-правових актів. Переплетення об'єктивних і суб'єктивних факторів у цій області породжує й різноманіття видів нормативно-правових актів.

Правда, російські юристи плекають мрію створити закон, що, з одного боку, з огляду на наукові розробки, юридичну практику, поставив би у відповідність конкретному виду суспільних відносин конкретний вид нормативно-правового акту, а з іншого боку - закріпив би це формально під страхом недійсності актів, що порушують принцип «відповідності». Але вдається це зробити тільки частково. Деяким органам влади вже в чинних законах, насамперед у Конституції РФ, дійсно «приписуються» форми вираження їхніх правових рішень (наприклад, постанови й розпорядження уряду). Однак на інших рівнях керування ми знову зустрічаємося з «акто творчістю», оскільки проблему «відповідності» ніяк не вдасться вирішити раз і назавжди через безліч життєвих ситуацій і колізій.

Теорія права дає наступне визначення цього поняття: «Підзаконний нормативно-правовий акт — це документ компетентного органу, який видаються на підставі закону, відповідно до нього і для його виконання.

Отже, підзаконні акти регламентують лише ті відносини, які вже регулюються за допомогою законів, тому вони не можуть суперечити законам, Конституції, повинні відповідати принципам і вимогам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини, підпис уповноваженої особи і печатку.

Підзаконні нормативно-правові акти класифікують на основні види:

1. За суб’єктами видання:

Ø укази і розпорядження Президента України;

Ø постанови Верховної Ради;

Ø постанови Президії Верховної Ради;

Ø рішення і постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Ø постанови Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

Ø розпорядження голів обласних і районних державних адміністрацій;

Ø рішення, нормативні ухвали місцевих рад народних депутатів;

Ø інструкції, вказівки і накази керівників міністерств, державних комітетів та відомств України;

Ø рішення виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

Ø накази (нормативні) керівників відділів і управлінь місцевих державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад народних депутатів;

Ø нормативні накази, інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій;

2. За юридичною силою:

Ø загальні (поширюються на всю територію та населення держави, наприклад, постанови ВРУ, укази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

Ø відомчі (поширюються на певну сферу суспільних відносин, як: акти міністерств, відомств, державних комітетів);

Ø місцеві (чинні на території певної адміністративної одиниці, зокрема, акти місцевих органів виконавчої влади);

Ø локальні (регламентують діяльність конкретних підприємств, установ, організацій і поширюються на їхніх працівників, наприклад, накази і розпорядження адміністрацій).

Підзаконні нормативно-правові акти відіграють важливу роль у регулюванні суспільних відносин. їхня дія спрямована на виконання та конкретизацію вимог законів. Адже законами регулюються найважливіші суспільні відносини. Всі інші суспільні відносин регулюються підзаконними актами. Це дає можливість оперативніше на законодавчому рівні вирішувати всі нагальні державні проблеми.

Нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів, місцевих державних адміністрацій

З метою реалізації функцій і повноважень, визначених Конституцією України, Президент здійснює правотворчу діяльність. На основі та на виконання Конституції і законів України він видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території України.

Указ в Україні і в інших країнах — це власна назва найбільш важливих актів, які видаються главою держави (президентом).

У західних країнах акти, аналогічні указу, іменуються декретами (у США — виконавчими декретами).

Згідно з п.1 Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, нормативні акти глави держави, тобто акти, розраховані на постійну або багаторазову дію, оформлюються тільки указами Президента України.

В межах нормотворчої діяльності Президента України доцільно розрізняти ординарне і особливе провадження.

Ординарне нормотворче провадження являє собою діяльність з оновлення нормативного матеріалу та заповненню прогалин у праві, а особливе охоплює діяльність по внесенню змін в чинні нормативні укази Президента. Ці провадження характеризують самостійну нормотворчу діяльність глави держави.

Ординарне і особливе провадження (в межах нормотворчої форми діяльності Президента України) досить ретельно внормовані указами № 346/93 від 20 серпня 1993 р. «Про порядок підготовки і внесення актів Президента України» (із змінами і доповненнями) та № 503/97 від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

Ці провадження складаються з таких стадій:

1) розробка проекту нормативного указу Президента України (проекти цих актів готують Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, Радники Президента України, а також структурні підрозділи Адміністрації Президента);

2) погодження проекту з відповідними органами, установами, організаціями та його візування керівниками й посадовими особами цих органів і установ;

3) реєстрація проекту в Загальному відділі Адміністрації Президента України з доповіддю про це Главі Адміністрації;

4) виконання резолюції Глави Адміністрації Президента України, за необхідності — опрацювання проекту згідно з резолюцією Глави Адміністрації;

5) візування проекту Керівником Головного державно-правового управління і Главою Адміністрації Президента України; подання проекту Главою Адміністрації на підпис Президенту України;

6) підписання указу Президентом України і його оприлюднення.

Проекти актів Президента України подаються разом із супровідним листом і пояснювальною запискою щодо необхідності їх прийняття, а в разі потреби — і з економічним обґрунтуванням, довідковими та аналітичними матеріалами. Проекти актів Президента, подані без додержання зазначених вимог, можуть бути повернені Главою Адміністрації керівникам, які внесли такі проекти.

Президентом України законопроекти не оприлюднюються, а реєструються у Секретаріаті Адміністрації Президента і передаються до Верховної Ради України.

В Україні при виданні указів згідно з ч. 4 ст. 106 Конституції частково застосовується контрасигнатура, тобто скріплення акта глави держави підписом міністра; це означає, що юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе міністр, який його скріпив. Формально це пояснюється тим, що глава держави не несе відповідальність за свої дії (за винятком зради або іншого злочину).

Проте, акти Президента, видані в межах його повноважень, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, лише частково. До них належать акти Президента України, які стосуються таких питань його повноважень:

Ø представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України;

Ø прийняття рішень про визнання іноземних держав;

Ø призначення та звільнення глав дипломатичних представництв в Україні, в інших державах і при міжнародних організаціях;

Ø приймання вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав;

Ø призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах;

Ø утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем’єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

Ø бути Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

Ø призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

Ø здійснення керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави;

Ø очолювати Раду національної безпеки і оборони України;

Ø прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

Ø призначення третини складу Конституційного Суду України;

Ø утворення судів у визначеному законом порядку; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.

Поряд з указами, Президент України відповідно до ст. 106 видає розпорядження, яке являє собою один з видів підзаконних актів: владний акт державного органу, виданий у межах його компетенції, який має обов'язкову силу для фізичних і юридичних осіб, яким його адресовано.

Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця.

Суть і порядок організації і контролю за виконанням актів Президента України розкривається в Указі Президента України від 29 березня 2000 року № 549/2000 «Про заходи щодо вдосконалення організації контролю за виконанням актів та доручень Президента України».

Цим актом в ч. 3 установлено, що координація заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Державного секретаря України центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень здійснюється Головним контрольним управлінням Секретаріату Президента України. Ця установа відповідно до своїх завдань:

Ø здійснює перевірки виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень, їх керівниками, а також відповідними підприємствами, установами і організаціями актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, доручень Державного секретаря;

Ø вивчає та аналізує здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади, їх відповідними органами і службами контрольно-наглядових функцій, узагальнює практику контрольної діяльності та вносить пропозиції щодо її вдосконалення;

Ø вносить пропозиції щодо притягнення в установленому порядку до відповідальності посадових осіб, винних у невиконанні або несвоєчасному чи неналежному виконанні актів та доручень Президента України.

Дата добавления: 2014-11-29