Понятійний апарат маргіналістики

У сучасній літературі поки відсутня стабільність у термінології, що використовується в додатках до записів, їхніх окремих різновидів.

Не затвердилася ще термінологія щодо окремих типів книжкових записів у книгознавчій науці. У відповідності з інструкцією з опису давньоруської рукописної книги, прийнятої відділом рукописів бібліотеки ім. М.А. Салтикова-Щедріна (Санкт-Петербург), ці терміни вживаються в наступних значеннях:

приписка – доповнення до тексту, зроблена рукою його переписувача;

запис – тексти різного обсягу і змісту, зроблені читачами книг (у т.ч. власницькі і вкладні, дарчі);

примітки – короткі й уривчасті дані про рукопис, які не стосуються ні переписувачів, ні власників (у т.ч. бібліотечні оцінки про місце збереження пам'ятника, його назви, анотації).

замітки – виражають ставлення до змісту тексту, тобто коментар. Інформація, що міститься в них, дає можливість говорити про ставлення різних людей до ідей і подій, викладених у книгах, про їхній рівень культури, освіченості, сприйняття і критичну оцінку минулого.

Найдавнішим є такий вид маргіналій, як приписка переписувача. Згодом навіть виробилася її модель. Сформовані стереотипи приписок відомі у Стародавньому Сході, у візантійській літописній традиції. У слов'янських землях, у Давньоруській державі при копіюванні церковних книг, переписці літописів і створенні їхніх зводів переписувачі виробили своєрідну стандартизовану форму, ціль якої – познайомити можливих читачів з обставинами й умовами створення пам'ятника.

Приписки були переважно у вигляді звертання переписувача до читача, у якому, виходячи з канонів православної церкви, містилась зневажлива самохарактеристика переписувача, прохання до читача не звинувачувати його (багатогрішного, грубого розумом раба, заблудшего і т.д.) за можливі помилки і виправити їх при виявленні. Однак у ХVII ст. переписувачі рукописних світських книг відходять від традицій самознищення, але зберігають емоційний характер записів, привносять у них елементи образності, повідомляють цікаві побутові подробиці. З цього випливає, що приписки (як і власницькі, вкладні, дарчі записи) робилися в розрахунку на те, що їх будуть читати "інші".

Так, закінчивши копіювання Літопису Граб’янки, священик київського Флоровського дівочого монастиря Максим Плиска зробив іронічну віршовану приписку, що пародіює стереотипну древню модель:

Окуляры на носъ хоть были прибыти,

Но и потому здавалис слова як закрити.

Иного мынал омыльно, а потому знаю,

Что, где начну читати, то все поправлю.

То, разумный чительник, ума остротою

Поправь, что я погръшил, пышя простотою.

Где помылка в лътерах и где сенсу мало,

Посправь добре, дабы так, как треба припало.

Меня ж прости за тое, что писал некстати...

(ГБЛ. - Тих. 552. - Л. 198 об.)

У приписках, зроблених у рукописах переписувачами при створенні їхніх нових списків, обов'язково проглядаються мовленнєві, текстові і нерідко значеннєві відмінності від оригіналу. Найбільш типові маргіналії у видах заголовків до окремих частин тексту, а також виписки як одного слова (частіше це ім'я князя, царя, назва міста), так і фраз-заголовків, цитат на полях.

Подібні приписки характерні і для книг. Наприклад, читачі, поставивши під сумнів правильність заголовка, давали йому своє тлумачення. У списку "Бесіди батька із сином про жіночу злість", що належали Івану Бэспопову, стоїть заголовок, який дав власник: "Тетрадь о злонравных женах зело потребна, а женам досадна".

Маргіналії вказують на місця в тексті, що викликали особливий інтерес ("зри"). На книзі ХVII ст. "Олександрія" стоїть напис: "Мудрые люди пишут правду, а кривые правят престол, а учители держат землю". У такий спосіб автор записів виражав своє відношення до тексту, доповнював його.

Записи свідчать про інтерес до джерела, про його використання, побутування. Якщо основний текст являє собою щось постійне, то записи несуть перехідну, характерну для короткого історичного періоду інформацію. Вони "піднімають завісу, за якою ховається внутрішній вигляд читача минулих часів з його світоглядом, психологією, думками, почуттями і настроями" (Е.М. Апанович)

Протягом сторіч виробилися форми вкладних, власницьких і дарчих записів. Стереотип вкладного запису вимагав назвати імена покупців і продавців, свідків, місце і дату торгівельної угоди, вказати вартість книги і на чиї кошти вона куплена. Вірогідність книжкового запису як історичного джерела підтверджує той факт, що, прагнучи додати їй правомочність юридичного документа, обидві сторони угоди ставили на книзі власноручні підписи, нерідко відразу розписувалися і свідки акта: "А поотписал сию книгу Яков своею рукою лета 7158 году сентября в 14, а у подписи сидел полковника и головы московских стрельцов Абрамова приказу Никитыча Лопухани стрелец Василий Иванов сын Колчин да той же слободы Степан Парфеньев сын Суслов".

Зазвичай в записах, зроблених в Україні, відзначалося, що церемонія підписання відбулася "при людях придатних, добрих, вірних", що здійснювали "свидоцтво слушное". Нерідко, побоюючись викрадення книги, власники або вкладники поміщали на ній церковний проклін: усілякі небесні кари, страшний суд, анафема загрожували тому, хто зазіхне на їхню власність. Своєрідна охоронна функція визначила і форму вкладного запису: вона продовжувалася на багатьох сторінках, виконуючи роль оригінальної "скріпи".

Елементи купчої, що містились у вкладних записах, поступово розвинулися в записи в книгах торгівельних договорів, контрактів, векселів, ділових угод про купівлю землі, розписок про виплату податків і боргів і т.д. Так, якийсь Альоша Нестеров син Тишков у 1600 р. обміняв церковну книгу ХVI ст. на "самопал, так на шаблю, так на сукно чорне, так на завісу просту". Угода оформлена письмово в книзі і завірена підписами осіб, які обмінялися. Другою особою виступав за доручення священика послушник Євтехій Левонтієв син Сисоєв.

Записи власне історичні виконували функцію фіксації "для пам'яті". Вчені їх пропонують називати меморіальними. Власники книг фіксували історичні події, факти сімейного, побутового плану, свої спостереження – все, що торкалося їхнього розуму, зачіпало почуття, вражало уяву, здавалося знаменним і гідним увіковічнення.

Перелік тем, відбитих в історичних маргіналіях, широкий і різноманітний. Це політичні стосунки з іншими країнами, військові події, явища і факти суспільного, господарсько-економічного і приватного життя представників різних соціальних прошарків.

Виняткову цінність представляють маргіналії не загальнодержавного значення (така інформація зафіксована в інших джерелах), а ті, які несуть інформацію про місцеві події. Так, повідомлення про війну нерідко супроводжуються даними про конкретні її прояви в регіоні, про кількість мобілізованих, розправи загарбників над мирними мешканцями. Оцінка подій, характеристика дій конкретної особи часом у них бувають більш об'єктивні, ніж при висвітленні факту в подальшому істориками.

Велику групу маргіналій складають трагічні розповіді про неврожаї у феодальну епоху, воєнні руйнування, епідемії.

Часто маргіналіями господарського характеру вкриті книги, що постійно були під рукою їхніх господарів. У них є записи про прочитані книги, нерідко історичного характеру, про кількість вуликів у господарстві, про викачку меду, про виткане сукно, розміри оплати пічникам, колісникам, ціни на зерно, про водохрещення, вінчання, свята, про втечу селян, про вартість чаю, цукру, горілки, солі, маслин, маслинової олії, рису, жита, гречки, проса, ячменя, книг і тканин.

Велика група маргіналій оповідає про культурне життя. На навчальній і науковій літературі колегій і семінарій українських міст, Київської академії і Московської греко-латино-слов'янської академії є облікові записи студентів, дати проходження курсів, лекцій, характеристика окремих осіб.

Фіксувалися в записах метеорологічні, геологічні, астрономічні, атмосферні явища, особливості навколишнього природного середовища, інформація про комети, метеорити, затьмарення. "Трясение земли было в Киеви 1738 год, в среду по полудне", – записав на книзі студент Київської академії Григорій Холявка. Власник іншої книги – Сілуян Савицький уточнив: "1738 года тряслася земля Петрова поста 10 тижня в среду о полудни ".

У маргіналіях зафіксовані пізнання в області медицини, фармакології, ботаніки.

На книгах ХV- ХVII ст. мається безліч позначок, що дозволяють заглянути до духовного світу їхнього читача або власника. Цей комплекс записів цікавий для тих, хто вивчає проблеми соціальної психології.

Власницькі примітки, вкладна формула, приписка переписувача, дарчі й інші маргіналії містять безліч дат, імен, назв сіл, міст, містечок, зведень про грошові одиниці, міри ваги, топографію стародавніх міст і т.д., дають матеріал для вивчення геральдики, топоніміки, історичної географії, хронології, нумізматики, палеографії. Вони є цінними також для дослідників історії літератури, книгознавства, лінгвістики, мовознавства, етнографії, фольклору, природничих наук.

Цікаві книги з позначками з особистих бібліотек, колекцій книжкових зібрань видатних учених, філософів, суспільних діячів і діячів культури (бібліотеки Вольтера, Ломоносова й ін.).

В Україні одним з перших звернув увагу на джерельну цінність книжкових записів І.Я. Франко. У ряді його робіт вони виступають як свідчення розвитку історичної думки і були використані як важливе джерело з історії літератури.

Однак, до останнього часу маргіналії в Україні комплексно не вивчалися. Немає в нас і спеціального періодичного видання такого типу, як "Маргіналії: журнал мистецтва і бібліофілії", що видається в Німеччині.

Дата добавления: 2014-11-29