Мініатюра

Історія іконографії.

Предмет і завдання іконографії як науки

Іконографія

Лекція

Іконографія (від грец. зображення, образ і пишу) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає різні зображення певної особи, події, фрагменти місцевості, виконані за допомогою зображальних, скульптурних, графічних засобів; розробляє прийоми і методи визначення вірогідності зображених історичних подій, їх датування, упізнання осіб з метою ефективного використання отриманих даних в історичних дослідженнях.

Об’єкт вивчення іконографії – зображення на різних матеріалах (наскальні малюнки, мініатюри, гравюри, ілюстрації, малюнки на папері, портрети на полотні, скульптури і т.д.), що відносяться до різних епох.

Образотворчі джерела як пам’ятники епохи своєрідно характеризують особливості суспільства, відбиваючи історичну дійсність. Вивчення їхнього комплексу вимагає наукового підходу, особливих методів дослідження різних по походженню творів мистецтва.

Предметом іконографії є дослідження історії створення і виникнення малюнків, їхнього побутування, авторства, інтерпретації, форми фіксації, вироблення методик дослідження і використання іконографічних даних в історичному дослідженні.

Так, при вивченні історії Київської Русі, її культури, пам’ятники образотворчого мистецтва, зокрема мініатюри, займають істотне місце. Малюнки доповнюють тексти історичних пам’ятників.

Слово «мініатюра» походить від латинського, що значить «червона фарба» – кіновар, яким оформляли ініціали і заставки книг. Згодом під мініатюрами стали розуміти малюнки, що ілюструють текст. Цей термін застосовується і до портретів малого розміру, що звичайно писались на пластинках слонової кістки, картоні й інших матеріалах, і вказує на їхній малий розмір (від фр. малий, невеликий) Мініатюри з’явилися на Русі разом з літописною традицією.

Найбільш відомі і вивчені мініатюри ХIV-ХVII ст. Вивчення мініатюр, звірення їх по речовим пам’яткам дозволило авторові класифікувати їх по змісту, на такі що відображають:

- політичне життя (прийом київськими князями послів, підписання договорів і ін.);

- соціально-економічне життя (збір данини, навчання грамоті, релігійні мотиви й ін.);

- розвиток сільського господарства і ремесла, виробничі процеси (плуги, лопати, ножиці, домашні тварини, ливарні форми, молотки, ковалі за роботою й ін.);

- військові укріплення і зброю (гармати, ядра, шаблі, мечі й ін.);

- одяг, явища природи (грім, сонце й ін.).

Мініатюри розрізняються і за видом. У залежності від часу й епохи вони були різної форми: круглі, овальні, рідше квадратні, складні й ін.

Однією з розповсюджених областей застосування художньої мініатюри є портрети. Це невеликі портретні зображення, виконані тонким пензлем на кістці, пергаменті, картоні, папері, металі, порцеляні із застосуванням емалі, гуаші, акварелі, рідше олійних фарб. Вони носили приватний характер і призначалися для конкретного власника. Мініатюра ХVIIІ-ХІХ ст. є чи не єдиним джерелом для персоніфікації історії. Найбільш відомі мініатюристи в Росії відрізнялися простотою і правдивістю зображення. Наприкінці ХVIIІ -ХІХ ст. видатними майстрами мініатюри були Г.И.Скородумов, В.Л.Боровиковський, А.Ритт, К.П.Брюллов, Л.И.Теребенєв.

Великий комплекс українських мініатюр вивчив Г.Н.Логвин, що присвятив їм спеціальну роботу. Він розглядав портрет у мініатюрі в нерозривному зв’язку з друкованими портретами історичних деталей.

Книжкові мініатюри Стародавньої Русі близькі за стилем до сучасних їм іконам і фрескам, вони дали поштовх розвитку граверному мистецтву, хоча до ХVII ст. мініатюра і гравюра існували паралельно.

Дата добавления: 2014-11-29