ПЕРЕДМОВА 1 страница

Становлення і розвиток ринкової економіки в Україні зумовлює необхідність підготовки фахівців, які б розуміли всю багатогранність та динамічність соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі та за її межами. Базисом цьому є економічна теорія, яка розкриває сутність основних економічних законів, характеризує макроекономічні процеси, що відбуваються в країні та світі, пояснює функціонування економіки на мікрорівні.

Авторський колектив навчального посібника широко використав зарубіжні та вітчизняні досягнення в галузі економічної теорії, здійснив їх аналіз та синтез, і максимально пристосував до специфіки сучасних процесів, що відбуваються у вітчизняній економіці.

Пропонований навчальний посібник складається з трьох частин. У першій частині розкриваються основи економічної теорії: загальноекономічні положення та поняттєвий апарат. Друга частина висвітлює макроекономічні питання: макроекономічні показники, сукупний попит та сукупну пропозицію, економічне зростання, макроекономічну політику тощо. Третя частина присвячена вивченню мікроекономіки: еластичності попиту і пропозиції, поведінки споживачів, витрат і прибутків фірми тощо.

Для ефективного вивчення матеріалу до кожної теми запропоновано контрольні запитання та тестові завдання. Окрім того, для поглибленого засвоєння тем з макро- та мікроекономіки авторами складені і наведені типові задачі.

Виклад матеріалу в навчальному посібнику здійснено з максимальною лаконічністю, логічною послідовністю,доступністю та простотою до сприйняття і засвоєння.

Матеріали навчального посібника апробовані в курсі лекцій, прочитаних студентам Львівського національного університету імені Івана Франка та інших вищих навчальних закладів. Авторський колектив впевнений, що даний навчальний посібник буде корисний всім, хто небайдужий до сучасного соціально-економічного розвитку України, і бажає поглибити свої економічні знання.

ЧАСТИНА 1. ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ

ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ ЯК НАУКА

1.1. Предмет економічної теорії.

1.2. Методологія економічної теорії.

1.3. Функції економічної теорії. Економічна теорія та економічна політика.

1.4. Філософія економічної науки.

1.5. З історії розвитку економічної теорії (самостійна робота).

1.6. Внесок українських учених у розвиток світової економічної теорії (самостійна робота).

1.1. Предмет економічної теорії

Економічна теорія вивчає, як суспільство, використовуючи обмежені ресурси, забезпечує найповніше задоволення потреб людей, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів.

Економічна наука, з одного боку, досліджує сферу діяльності людського суспільства, найтісніше пов’язану зі створенням та використанням життєвих благ людей. З іншого - вона є частиною вивчення людини у сфері її господарської діяльності, а також людини як складника багатства.

Економічна теорія використовує два рівні аналізу: макроекономічний і мікроекономічний. Відтак маємо дві частини науки – макроекономіку та мікроекономіку. Макроекономіка досліджує національну економіку загалом, тобто як економічну систему, а мікроекономіка - окремі економічні одиниці.

1.2. Методологія економічної теорії

Метод науки – сукупність прийомів, способів, принципів, за допомогою котрих визначають шляхи досягнення певної мети, розв’язання конкретного завдання; це шлях до істини.

До основних методів, що використовують економісти в процесі дослідження економічних явищ, належить метод наукової абстракції. Вінозначає абстрагування, очищення уявлень людини про процеси, які вивчають, від випадкового, перехідного, швидкоплинного, одиничного до виокремлення в них сталого, типового.

Першим джерелом економічного знання є спостереження (живе споглядання економічних явищ) і вивчення даних економічної історії. Унаслідок збирання та систематизації фактів економічна дійсність стає відомою, але ще не пізнаною. Збирання фактів називають описовою або емпіричною економічною наукою. Для пізнання ж взаємозалежності економічних явищ, виведення законів і теорій потрібний економічний аналіз, щопередбачає систематизацію, тлумачення й узагальнення фактів. Розрізняють два методи економічного аналізу – індуктивний і дедуктивний.

Індуктивний метод розпочинається зі збирання, систематизації й узагальнення фактів з конкретної проблеми, яка підлягає економічному аналізові. Отже, індукція – рух від фактів до теорії, від часткового до загального.

Дедуктивний метод передбачає формулювання гіпотез. Для перевірки правильності потрібне багаторазове дослідження фактів. Отже, дедукція – це рух від теорії до фактів.

До методів, що застосовують для вивчення явищ і процесів економічного життя, належить експеримент, зокрема «контрольований експеримент», коли дослідник через поділ населення на дві або більше груп вивчає кожну з них одним і тим самим способом, за винятком одного чинника, і вимірює вплив цього чинника за інших однакових умов.

У процесі економічного аналізу будують моделі. Модель – це спрощене відображення економічної дійсності, абстрактне узагальнення відповідних фактичних даних. Якщо залежності між економічними змінними виражають за допомогою таблиць або графіків, то маємо табличні чи графічні моделі, якщо за допомогою рівнянь – економіко-математичні.

Унаслідок економічного аналізу економісти формулюють категорії, принципи, теорії та закони.

Економічні закони відображають сталі причиново-наслідкові зв’язки між економічними явищами. Економічні закони поділяють на емпіричні та теоретичні. Емпіричні закони очевидні, але без них не можна відкривати й перевіряти теоретичних законів та розвивати економічну науку. Теоретичні економічні закони виражають сталі причинно-наслідкові зв’язки між абстрактними узагальненнями

Процес раціонального мисленняутруднюютьперешкоди. По-перше, економічна наука вчить, що із часткових спостережень не можна робити загальних висновків. По-друге, більшість людей розглядає економічне явище як результат тільки однієї причини. Насправді чимало економічних явищ і процесів – це наслідок дії декількох чинників. По-третє, в економіці причинно-наслідкові зв’язки не самоочевидні, й економістові потрібно добре подумати, перш ніж дійти висновку, що подія А спричинила подію В, бо передувала їй. По-четверте, потрібно пам’ятати про неминучий суб’єктивізм у власному підході.

Економісти аналізують речі з позиції економічного сприйняття. Економічне сприйняття ґрунтується на таких обставинах: обмеженість благ; раціональна поведінка; порівняння вигід і витрат.

З факту обмеженості ресурсів випливає, що обсяги товарів і послуг також обмежені або рідкісні. Ця обмеженість зумовлює потребу вибору.

За раціональної поведінки люди робитимуть різний вибір, ґрунтований на різних можливостях та інформації.

Споживачі й фірми ухвалюють рішення, порівнюючи додаткові (граничні) вигоди і додаткові (граничні) витрати. Якщо граничні вигоди перевищують граничні витрати, вибір раціональний. Якщо ж, навпаки, граничні витрати перевищують граничні вигоди, вибір нераціональний.

1.3. Функції економічної теорії. Економічна теорія та економічна політика

Економічна теорія виконує декілька функцій:

– світоглядну – дає цілісну картину розвитку національної економіки й економічних систем, тенденцій їхнього розвитку;

– теоретико-пізнавальну – досліджує та пояснює явища і процеси економічного життя, забезпечує науковість висновків, узагальнень;

– методологічну – є методологічною (теоретичною) основою усієї системи інших економічних дисциплін;

- практичну – виявлені принципи, теорії та закони становлять основу вироблення економічної політики держави, здійснення економічних реформ.

Розрізняють позитивну та нормативну економічну науку.

Позитивна економічна наука має справу з фактами й уникає суб’єктивних оцінних суджень. Вона формує наукові уявлення про економічну поведінку, вивчає факти, намагається дослідити фактичний стан економіки і спрогнозувати її динаміку.

Нормативна економічна наука передбачає оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний політичний захід треба рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми. Оцінні судження або нормативні твердження виникають на рівні обґрунтування економічної політики.

Теорії та принципи економічної науки є неодмінно передумовою розроблення економічної політики, спрямованої на розв’язання певних економічних проблем. Це так звана прикладна економічна наука, або економічна політика.

Цілі економічної політики:

1. Економічне зростання. Необхідно забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів і послуг, що дає змогу досягти вищого рівня життя.

2. Повна зайнятість. Відповідною роботою необхідно забезпечити всіх, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Необхідно за мінімальних витрат одержати максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Треба уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції та дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, працівники і споживачі мають користуватися високим ступенем свободи в економічній діяльності.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші надмірно розкошують.

7. Економічна забезпеченість. Треба забезпечити гідне існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, літніх і всіх тих, хто не спроможний заробити принаймні мінімального доходу.

8. Торговельний баланс. Кожна країна має підтримувати раціональний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових операцій.

1.4. Філософія економічної науки

Виокремлюють три філософські концепції: класичну (ліберальну), кейнсіанську і марксистську.

Класичну концепцію започаткували ще А. Сміт і Д. Рікардо, нині вона відома як лібералізм. Основним її постулатом є те, що лише приватна власність ефективна. Єдиним ефективним засобом, який забезпечує регулювання економіки, її збалансованість та стабільність є ринковий механізм. Державне втручання у господарську життя, на думку лібералів, блокує діяльність ринку, тобто порушує механізм передавання інформації.

Кейнсіанська концепція пов’язана з іменем видатного економіста ХХ ст. – англійця Дж. М. Кейнса. Він висловлювався за змішану економіку, в якій мали б місце різні формами власності, в тому числі й державній. Учений заперечував наявність у ринковій системі автоматичного механізму, що забезпечує збалансованість і стабільність, а отже, обґрунтував неминучість державного регулювання економіки.

Марксистська концепція вважає, що ринкова економіка й інші, ґрунтовані на приватній власності, неефективні, вони – втіленням хаосу та нерівності. Основою справедливого ладу комуністи вважають усезагальну суспільну, а фактично – державну власність. Марксистська доктрина обстоює зрівняльний характер розподілу, економічну рівність людей.

1.5. З історії розвитку економічної теорії

Економічні знання сягають дохристиянської доби, їхнє коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Греції та Риму і ще віддаленіших часів.

Певний прорив у галузі економічної науки пов’язаний з меркантилізмом. Цей термін у науковий обіг увів у XVIII ст. А. Сміт.

Розрізняють ранніх і пізніх меркантилістів. Якщо ранні меркантилісти (період до великих географічних відкриттів) ототожнювали багатство з грошима, гроші – зі золотом та сріблом, а головною їхньою ідеєю була ідея «грошового балансу», то пізні меркантилісти під багатством розуміли надлишок продуктів, які обмінюють на зовнішньому ринкові на гроші, а ідеальним визнавали позитивний торговельний баланс.

З меркантилізмом пов’язане виникнення терміна політична економія. Його ввів француз А. Монкретьєн на початку XVII ст.

Вагомий внесок у розвиток економічної теорії зробили творці теорії трудової вартості. Ця школа зазнала істотної еволюції, в якій особливе місце належить так званому фізіократизму (влада природи). Цей термін увів А. Сміт. Фізіократи, на відміну від меркантилістів, багатством націй визнавали не гроші, а «продукт землі», з його джерелом – сільськогосподарським виробництвом, землеробством.

Основною працею фізіократів є «Економічна таблиця» Ф. Кене (1758). Уперше в історії економічної думки тут розглянуто процес відтворення сумарного продукту нації. Проте ця схема не охоплювала процесу відтворення всього національного продукту, оскільки вилучала працю, застосовувану в промисловості.

Напрям економічної науки – класична школа – виник у XVII ст. і проіснував до початку ХІХ ст. Історична заслуга класичної школи полягає в тому, що вона поєднала джерело багатства з працею, започаткувавши теорію трудової вартості. До представників цієї школи належать Вільям Петті, Адам Сміт, Давид Рікардо, Томас Мальтус, Джон Стюарт Мілль.

Започаткував теорію трудової вартості А. Сміт. Економічну науку він сприймав як учення про багатство та способи його збільшення. Так, зростання багатства, на думку вченого, зумовлене рівнем накопичення капіталу та способами його використання. Регулятором процесу створення багатства, за А. Смітом, є «невидима рука» ринку: коли людина діє із власної вигоди, то це природно, або, точніше, неминуче приводить її до того, що вона віддає переваги тому заняттю, яке найвигідніше суспільству.

Дослідник також розвинув учення про об’єктивні економічні закони, які керують виробництвом, де й створюється багатство народів. До того ж, А. Сміт уперше визначив двояке завдання економічної науки – її позитивний і нормативний аспекти.

Продуктивним у розвитку економічної науки було ХІХ ст. У цей час на базі класичної політичної економії, соціалістичної ідеї та філософської діалектики виник марксистський напрям, репрезентований К. Марксом та Ф. Енгельсом. Головна праця цього напряму – «Капітал» К. Маркса, перший його том вийшов у світ 1867 р. В основу марксистської економічної доктрини покладнна концепція капіталістичної експлуатації, зубожіння мас та утвердження соціалістичного ладу, тому К. Маркс велику увагу приділяв перспективам і цілям соціальної революції.

У середині ХІХ ст. були закладені основи нової історичної школи (Г. Шмолер, Л. Брентано, К. Бюхер, В. Зомбарт). Представники цієї школи відмовились від цілісної абстрактної економічної теорії, заперечуючи універсальний характер економічних законів і підмінили її історією національної економіки. Вони вважали, що економічне життя країни регульоване історично сформованими соціальними інститутами, з-поміж яких вирішальна роль належить державі.

У 70-80-х роках ХІХ ст. виникла Австрійська школа граничної корисності (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк) і зосередила увагу економічної теорії на споживачеві, корисності як визначальному чинникові цінності. Її представники заперечували трудову теорію вартості (цінності), вважаючи основою ціноутворення суб’єктивну корисність і зводячи цінність чинників виробництва та життєвих благ до їхньої суб’єктивної цінності. Ці ідеї були викладені й розвинуті за допомогою граничного (маржинального) аналізу. Він і дав назву економічній школі – маржиналізм.

Корисність, на думку представників цієї школи, залежить, по-перше, від системи потреб; по-друге, від запасу товару в споживача. Причому що більший запас цього товару, то меншу корисність має кожен наступний із них. У цьому й полягає суть закону спадної граничної корисності – фундаментального принципу маржиналізму.

Наприкінці ХІХ ст. в Англії виникла Кембриджська школа, що акцентувала на розвиткові мікроекономічного аналізу економічних явищ (А. Маршалл, А. Пігу). Відмовившись від пошуків джерела цінності (вартості), А. Маршалл (його вважають засновником неокласичного напряму економічної теорії) застосував функціональний аналіз економічних явищ за принципом їхньої взаємозалежності, взаємного впливу. Учений розробив теорію ціни, згідно з якою ринкова ціна є рівноважна функціональних залежностей попиту та пропозиції. А. Маршалл уперше поєднав дослідження економічних процесів із математичним апаратом. Його основна праця «Принципи політичної економії» багато десятиріч була підручником з економічної теорії на Заході.

Американська школа кінця ХІХ – початку ХХ ст., подібно до Австрійської та Кембриджської, широко використовувала ідеї суб’єктивізму та психологізму. Її найвідоміший представник Джон Бейтс Кларк усебічно обґрунтував принцип маржиналізму (граничності), синтезував маржиналістські концепції своїх попередників і створив теорію граничної продуктивності. Чільне місце в економічній науці посідала теорія розподілу, згідно з якою розподіл відбувається відповідно до внеску кожного чинника виробництва (праця, капітал, земля), до того ж в процесі виробництва простежується спадна продуктивність праці та капіталу.

Отже, в останній чверті ХІХ – на початку ХХ ст. в економічній науці сформувався неокласичний напрям. Його історичне значення полягало в тому, що він дедалі більше перетворювався на науку про раціональну господарську діяльність.

До провідних течій сучасної економічної теорії належить кейнсіанство, засновником якого був видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс. У його праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) з найбільшою повнотою викладено ідеї кейнсіанців. Учений та його прихильники: визнали серйозні хиби у механізмі вільної конкуренції,; обґрунтували потребу державного втручання в економіку; на противагу традиційному мікроекономічному аналізові Дж. М.Кейнс увів в економічну теорію новий – макроекономічний – метод аналізу; він змістив увагу з проблеми пропозиції ресурсів (неокласична школа) на проблему ефективного попиту і висунув теорію мультиплікатора.

Якщо теорія Дж. М. Кейнса та його послідовників передбачала втручання держави у господарські процеси, то неоліберальна школа з її концепцією «соціального ринкового господарства» (Л. Мізес, Ф. Гаєк, В. Бекон та ін.) дотримувалась позицій свободи дій, спиралася на загальнолюдські цінності. Щоправда, неоліберали також визнавали можливість обмеженого впливу держави на економіку для забезпечення умови вільної конкуренції.

З початком світового економічного спаду (1974-1975) кейнсіанство перестало бути провідним напрямом економічної теорії й економічної політики. Популярність здобув неокласичний, неоконсервативний напрям.

Найважливішими напрямами «оновленої» неокласичної концепції в сучасних умовах є монетаризм Чиказької школи, економіка пропозиції, теорія раціональних сподівань.

Монетаризм Чиказької школи на чолі з М. Фрідманом акцентує на тому, що причиною змін у загальному обсязі продукції та рівні цін є коливання пропозиції грошей.

Економіка пропозиції орієнтує на пропозицію через перерозподіл національного доходу на користь великого та середнього виробництва. Особлива увага приділена застосуванню в державному регулюванні податкових інструментів, пошукам оптимальної ставки податків, яка б забезпечувала максимальні надходження до бюджету і не зменшувала стимулів приватного підприємництва (крива Лафера).

Теорія раціональних сподівань обґрунтовує тезу, що економічні суб’єкти (корпорації, споживачі) за допомогою комп’ютеризації можуть раціонально використовувати інформацію й оперативно реагувати на зрушення в економічній діяльності та ринкових відносинах.

Тривале протистояння концепції Дж. М. Кейнса і неокласичної школи закінчилося так званим неокласичним синтезом (П. Семюелсон). Представники неокласичного синтезу, розглядаючи західну економічну систему як змішану, не абсолютизують регулятивного впливу ринку на економіку й визнають ситуативну ефективність різних методів державного впливу на неї.

У 60-70-х роках ХХ ст. в економічній науці еволюціонував інституціонально-соціальний напрям. Він виник ще у 20–30-х роках ХХ ст. на базі історичної школи. Представники цього напряму Дж. К. Гелбрейт, А. Арон, Р. Арон, В. Ростоу, Д. Бел, А. Тофлер та інші критикували всі традиційні школи за відрив від аналізу соціальних проблем. Вони виступали за соціологізацію економічної теорії та розробляли концепції трансформації ринкової економіки в умовах науково-технічної революції.

Останні десятиріччя ХХ ст. були ознаменовані розвитком і зростанням ролі неоінституціоналізму (нова інституційна економіка), який предметом економічного аналізу зробив трансакційні витрати і права власності (Р. Коуз, О. Вільямсон, Д. Норт та ін.).

1.6. Внесок українських учених у розвиток світової економічної теорії (для самостійного опрацювання)

Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток економічної науки.

Так, Михайло Балудянський (1769–1847) – перший український професійний економіст, перший ректор Петербурзького університету. Він створив «економічну систему», яка й досі не втратила значення, особливо для молодих національних держав. У цій системі обґрунтовано принципи й основи розбудови національної економіки з позиції вільних ринкових відносин.

Іван Вернадський (1821–1884) – професор Київського університету, батько знаменитого природознавця. І. Вернадський 1849 р. захистив докторську дисертацію, присвячену аналізові італійської економічної літератури до початку ХІХ ст. Науковець критично оцінював утопічні теорії «общинного соціалізму», які обстоювали О. Герцен, М. Чернишевський та інші російські соціалісти, був головним опонентом М. Чернишевського. І. Вернадський – противник втручання держави в економіку, тобто прихильник економіки вільної конкуренції, не сприймав комуністичних ідей.

Микола Зібер (1844–1888) – професор Київського університету. Досліджував первісну культуру, захистив дисертацію про еволюцію трудової теорії вартості від Д. Рікардо до К. Маркса. Він був першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Україні й Росії; перший у світі виконав науковий аналіз «Капіталу» К. Маркса, визначивши його джерела.

Сергій Подолинський (1850–1891) – засновник екологічної парадигми сучасної економічної науки. Найвагомішим у його науковій спадщині є економіко-екологічне відкриття, обґрунтоване в дослідженні «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» (1880). Суть відкриття С. Подолинського полягає в тому, що за допомогою організованої людської праці можна гармонізувати взаємини суспільства й природи, уникнути енергетичної кризи, оскільки праця здатна не лише поглинати, а й зберігати, накопичувати енергію.

Михайло Туган-Барановський (1865–1919) зробив помітний внесок у розвиток теорії кооперації, грошового обігу, в критику економічних доктрин марксизму, економічних концепцій російського народництва. Світове визнання здобув за дослідження з теорії ринку й економічних криз, розроблення концепції економічної кон’юнктури, які позитивно сприйняли економісти багатьох країн ще за життя вченого.

Євген Слуцький (1880–1948) – представник Київської школи, зробив вагомий внесок у розвиток економіко-математичних методів в економічній науці. Уперше в світовій літературі наголосив на потребі створення нової науки, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов, – праксеології.

Контрольні запитання

1. Що вивчає економічна теорія?

2. У чому відмінність між індуктивним та дедуктивним методами економічного аналізу?

3. Назвіть основні перешкоди у процесі раціонального мислення.

4. Які функції виконує економічна теорія?

5. Що вивчає позитивна економічна наука?

6. Розкажіть про основні цілі економічної політики?

7. Які філософські концепції виокремлюють у економічній науці?

8. Який внесок класичної школи в економічній науці?

9. Охарактеризуйте основні економічні школи, що виникли упродовж ХІХ ст.?

10. Проаналізуйте економічні напрями, що розвивались у ХХ ст.

11. Який внесок українських учених у розвиток світової економічної науки?

Тестові завдання

1. Метод, що передбачає очищення уявлень людини про економічні процеси від випадкового і швидкоплинного та виокремлення в них сталого і типового, називають:

а) науковою абстракцією;

б) фільтруванням;

в) спостереженням;

г) сортуванням.

2. Індукція – це рух від:

а) теорії до фактів;

б) фактів до теорії;

в) часткового до загального;

г) правильні відповіді а) і в).

3. Збирання фактів називають:

а) економетрикою;

б) емпіричною економічною наукою;

в) макроекономікою;

г) правильної відповіді немає.

4. Складову економічної теорії, яка вивчає окремі економічні одиниці, називають:

а) макроекономікою;

б) політекономією;

в) мікроекономікою;

г) правильної відповіді немає.

5. Економічне сприйняття ґрунтується на обставині:

а) обмеженості благ;

б) раціональної поведінки;

в) порівняння вигід і витрат;

г) усі відповіді правильні.

6. Функцію економічної теорії, що полягає у формуванні цілісної картини розвитку національної економіки та тенденцій її розвитку, називають:

а) світоглядною;

б) теоретико-пізнавальною;

в) методологічною;

г) усі відповіді правильні.

7. Економічну науку, що передбачає оцінні судження людей про те, якою має бути економіка, називають:

а) позитивною;

б) повчальною;

в) негативною;

г) нормативною.

8. Ціль економічної політики, яка передбачає отримання максимальної віддачі від обмежених виробничих ресурсів за мінімальних витрат, називають:

а) економічним зростанням;

б) повною зайнятістю;

в) економічною забезпеченістю;

г) правильної відповіді немає.

9. Філософську концепцію, основним постулатом якої є те, що лише приватна власність ефективна, називають:

а) класичною;

б) кейнсіанською;

в) ліберальною;

г) правильні відповіді а) і в).

10. Термін «фізіократизм» увів:

а) А.Монкретьєн;

б) А.Сміт;

в) Д.Рікардо;

г) Ф.Кене.

11. Теорію трудової вартості започаткував:

а) Д.Рікардо;

б) В.Петті;

в) Дж.С.Мілль;

г) правильної відповіді немає.

12. Представником Кембриджської школи був:

а) К.Менгер;

б) Ф.Візер;

в) А.Пігу;

г) Є.Бем-Баверк.

13. Макроекономічний метод аналізу в економічну теорію ввів:

а) Дж.Б.Кларк;

б) А.Маршалл;

в) В.Зомбарт;

г) Дж.М.Кейнс.

14. Основним представником неокласичного синтезу був:

а) Дж.К.Гелбрейт;

б) В.Ростоу;

в) П.Самюелсон;

г) М.Фрідман.

15. Напрям в економічній науці, який зробив предметом економічного аналізу трансакційні витрати і права власності, називають:

а) неоінституціоналізм;

б) неокласичний синтез;

в) кейнсіанство;

г) правильної відповіді немає.

ТЕМА 2. ПОТРЕБИ ТА РЕСУРСИ. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ

2.1. Потреби й економічні інтереси.

2.1.1. Потреби як внутрішній спонукальний мотив господарської діяльності. Піраміда потреб Маслоу.

2.1.2. Суть економічних інтересів. Їх види та взаємодія (для самостійного опрацювання).

2.2. Виробничі ресурси.

2.2.1. Матеріальні ресурси: земля та капітал.

2.2.2. Людські ресурси: праця і підприємницький хист. Продуктивність та інтенсивність праці.

2.3. Ефективність використання ресурсів.

Дата добавления: 2014-11-29