ПЕРЕДМОВА 2 страница

2.3.1. Ефективність як економічна категорія. Повна зайнятість ресурсів і повний обсяг виробництва.

2.3.2. Проблема вибору і виробничі можливості суспільства. Крива трансформації.

2.3.3. Альтернативна вартість. Взаємозамінюваність ресурсів. Закон спадної віддачі.

2.1. Потреби й економічні інтереси

2.1.1. Потреби як внутрішній спонукальний мотив господарської діяльності. Піраміда потреб Маслоу

Економічна теорія, досліджуючи процеси господарського життя, ґрунтується на таких двох фундаментальних фактах: по-перше, матеріальні потреби суспільства (індивідів та інституцій) необмежені й непогамовні; по-друге, виробничі ресурси, тобто засоби для виробництва товарів і послуг, – обмежені, рідкісні.

Потреби – це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості, суспільства загалом.

Цей стан є внутрішнім спонукальним мотивом господарської діяльності, соціального й економічного прогресу.

З досвіду також відомо, що існує закон зростання потреб: будь-яка одна задоволена потреба створює нову. Цей закон виражає об’єктивну необхідність зростання людських потреб (кількісно та якісно) із соціально-економічним прогресом суспільства.

Виокремлюють різні підходи до класифікації потреб:

– за характером виникнення потреби поділяють на біологічні й соціальні. Біологічні – це потреби в повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо; виникають із потреби підтримувати життя людини як біологічної істоти. Соціальні – бажання належати до певного кола людей, набути визнання, користуватися повагою, потреба людини в самореалізації та ін.;

– залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні й нематеріальні. До матеріальних належать ті, які задовольняють за допомогою товарів (товари – це речі, які відчуваємо на дотик: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо). Нематеріальні задовольняють за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.;

– за способом задоволення потреби поділяютьна індивідуальні й групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено, інші (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі та ін.) – спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можна задовольняти осібно і спільно. З підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняють осібно;

– за нагальністю задоволення потреби є елементарні, котрі задовольняють предметами першої потреби (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняють предметами розкоші (парфуми, норкові шуби, коштовні прикраси тощо).

Цікаву класифікацію потреб людини запропонував американський соціолог А. Маслоу (піраміда Маслоу). Всі потреби він поділив на п’ять груп і помістив у геометричну фігуру – піраміду (рис. 2.1).

Усередині піраміди потреби можуть бути розташовані по-різному. З віком, зі зміною службового становища тощо на передньому плані (тобто в основі піраміди) можуть опинитися інші потреби. Ці потреби взаємопов’язані й залежать одна від одної. Але із незадоволених потреб та, яка міститься в основі піраміди, – найважливіша. Якщо ж її задоволено, найважливішою стає потреба, розміщена на сходинку вище.

Голодну людину, наприклад, мало хвилює чистота повітря, яке вона вдихає, або те, як до неї ставляться колеги. Однак, втамувавши голод, людина задумується про екологічні проблеми, спілкування з іншими тощо.

Потреби в певному конкретному товарі або послузі можна повністю задовольнити. Але, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі, з погляду багатства, то їх повністю задовольнити неможливо.

Отже, потреби мають такі ознаки: вони необмежені, постійно зростають і непогамовні (їх не можна задовольнити).

2.1.2. Суть економічних інтересів. Їх види та взаємодія (для самостійного опрацювання)

Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси – це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.

Суб’єктами економічних інтересів є індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, котрі мешкають у певному регіоні, суспільство загалом.

Економічні інтереси за суб’єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні).

Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, пов’язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід-носій різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів – праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (у середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід посідає власне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Унаслідок цього відбувається складне переплетення та взаємодія різних груп інтересів.

Групові економічні інтереси – однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, яке проживає в певному регіоні тощо. Цей різновид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп – трудові спілки, спілки підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси – це інтереси всіх резидентів країни загалом, спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу тощо. Реалізація цього різновиду інтересів часто залежить від ситуації в світовій економіці.

У національній економіці всі різновиди інтересів людей переплітаються і взаємодіють. У цьому випадку вони зазвичай не лише не збігаються, а й суперечать одні одним.

Важлива роль у погодженні інтересів належить державі. Віддаючи перевагу в економічній політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість інтересів суспільства. Держава має у розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей, зокрема через ухвалення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи (штрафи, заборони, дозволи, ліцензії тощо) й економічні засоби (процентні ставки, номінальну заробітну платню та ін.).

У тріаді інтересів національні інтереси мають перевагу над двома іншими групами. Проте інколи державні інституції ухвалюють рішення з огляду на групові інтереси. Це дає підставу виокремлювати в групових інтересах так звані особливі інтереси. Їх можна досягнути за економічної політики, завдяки якій невелика група людей одержуватиме істотні вигоди коштом великої кількості людей, котрі зазнають індивідуальних збитків.

2.2. Виробничі ресурси

2.2.1. Матеріальні ресурси: земля та капітал

Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами.

Виробничі ресурси складаються з усього необхідного для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому випадку у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Щоправда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й обмеженість ресурсів.

Економісти поділяють виробничі ресурси на дві великі групи:

1)матеріальні ресурси – земля та капітал;

2)людські ресурси – праця і підприємницький хист.

Земля – це передусім просторово-географічний чинник. Вона сама також є ресурсом – засібом сільськогосподарського виробництва. До того ж, земля містить великі багатства – корисні копалини, воду, повітря, ліси, тваринний та рослинний світ, а вони також мають граничну межу використання і багато з них невідновлювані. Отже, земля як економічний ресурс – це всі дарові блага природи, застосовувані у виробництві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає всі матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і сили, котрі вона використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля – виходовий різновид ресурсу, без нього неможлива господарська діяльність.

Капітал, або капітальні блага як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти часто називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а лише відображають капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують ресурси), їх не вважають економічним ресурсом. Гроші – це фінансовий капітал.

2.2.2. Людські ресурси: праця і підприємницький хист. Продуктивність та інтенсивність праці

Праця – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини.

Розвиток національної економіки, її результативність зумовлені кількістю та якістю праці. Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської активності. Якість праці визначають освітній і фаховий рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Важливими характеристиками праці є: тривалість робочого дня (робочого часу), продуктивність та інтенсивність. Час, упродовж якого людина працює, називають робочим часом, робочим днем.Продуктивність праці визначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність. Могутнім чинником підвищення продуктивності праці є науково-технічний прогрес.

Інтенсивність праці характеризує її напруженість. Напруженість визначають як витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу. З розвитком науково-технічного прогресу інтенсивність праці зростає.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємництво (підприємливість). Воно є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, – це риса людського ресурсу. Підприємець виконує низку функцій. По-перше, організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг. По-друге, ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу. По-третє, підприємець – це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології. По-четверте, він – людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.

Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Вони становлять основу, причину і рушійну силу виробничого процесу. Всі фактори виробництва економічно і технологічно взаємопов’язані.

Поєднані фактори виробництва й постають суттю процесу виробництва. У загальному визначенні виробництво – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб.

Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які забезпечують людські потреби. Безпосередній результат виробництва – суспільний продукт, який у процесі кругообігу здійснює такі стадії: виробництво; розподіл; обмін і споживання.

Однак виробництво – не просте механічне поєднанням його факторів, а складна система їхньої взаємодії через технологію та організацію виробництва.

Технологія виражає взаємодію факторів виробництва та способи впливу людини на них. Люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технології змінюється й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію всіх залучених до виробництва факторів.

З розвитком виробництва змінюються фактори виробництва, характер їхньої взаємодії, посилюється значення енергії.

За умови науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає вага виробничої (транспорт, зв’язок, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, наука, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) та фінансової інфраструктури.

2.3. Ефективність використання ресурсів

2.3.1. Ефективність як економічна категорія. Повна зайнятість ресурсів і повний обсяг виробництва

Жодне суспільство не має достатніх ресурсів для виробництва такого обсягу товарів і послуг (економічних благ), який воно бажало б мати.Водночас суспільство може зменшити ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, підвищуючи ефективність використання ресурсів.

Ефективність характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, та кількістю отриманих товарів і послуг.

Ефективне використання ресурсів передбачає повну зайнятість і повний обсяг виробництва. Повна зайнятість – це залучення всіх придатних ресурсів до процесу виробництва.Хоча це ще не означає, що їх використовують ефективно. Потрібно також забезпечити повний обсяг виробництва. За п овного обсягу виробництва ресурси використовують у такий спосіб, аби найповніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовують.

Повний обсяг виробництва передбачає два види ефективності – розподільну та виробничу. За розподільною ефективністю виробляють саме ті товари і послуги, які найбажаніші й найпотрібніші у цей час суспільству. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення і виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, що забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари та послуги виробляють із найнижчими витратами.

Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг, тому перед кожною людиною, фірмою і суспільством загалом виникає проблема вибору.

2.3.2. Проблема вибору і виробничі можливості суспільства. Крива трансформації

Для найліпшої ілюстрації проблеми вибору зробимо декілька припущень, а саме:

1) економіка функціонує за умов повної зайнятості й досягає повного обсягу виробництва;

2) наявні ресурси постійні як за кількістю, так за якістю;

3) технологія виробничих процесів є постійною. Припущення 2 і 3 означають, що ми розглядаємо ситуацію на певний момент часу або за дуже короткий відтинок часу. Для тривалого періоду ці припущення були б нереалістичними;

4) розглядаємо двопродуктову модель економіки, отже, припускаємо, що виробляють не величезну кількість товарів і послуг, а лише два продукти, наприклад, масло і трактори. Масло символізує споживчі блага, тобто продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей, трактори – блага виробничого призначення, – продукти, які задовольняють потреби людей опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво.

Варіанти вибору між виробництвом масла і тракторів за умови повного використання обмежених ресурсів подано у таблиці: якщо суспільство відмовляється від деякої кількості масла, то має додаткову кількість тракторів.

Таблиця 2.1

Альтернативні можливості виробництва тракторів і масла

Альтернативи	Трактори, тис.шт.	Масло, млн. кг
А	15	0
B
C
D
E
F

Масло, отже, трансформується у трактори через переорієнтацію ресурсів. Повне використання обмежених ресурсів означає, що суспільство має вибирати між виробництвом тракторів і виробництвом масла, оскільки така економіка завжди альтернативна. Оскільки трактори символізують капітальні блага, а масло – споживчі, то суспільству завжди доводиться вибирати між виробництвом капітальних благ і виробництвом предметів споживання (споживчих благ).

Для наочності варіанти виробництва двох альтернативних продуктів можна зобразити графічно у вигляді кривої виробничих можливостей (КВМ), або кривої трансформації (КТ). На горизонтальній осі відкладемо кількість виробленого масла (споживчі блага), а на вертикальній – трактори (капітальні блага). Кожна точка є графічним вираженням певного максимального обсягу спільного виробництва обох продуктів. Сполучимо точки й отримаємо криву виробничих можливостей, або криву трансформації (рис. 2.2). Ця крива відображає передусім певну межу економіки за наявних ресурсів. Аналіз кривої трансформації, дає підстави для таких висновків:

по-перше, за прийнятих обмежень усі точки комбінацій виробництва тракторів і масла розміщені на КТ;

по-друге, вочевидь, що суспільство, економіка якого перебуває на КТ, не може одночасно збільшувати виробництво тракторів (інвестиційних товарів) і масла (споживчих товарів);

по-третє, кожна точка на КТ відображає одночасне максимальне виробництво обох продуктів; відмінність між ними – лише у різній комбінації продуктів;

по-четверте, точки що лежать на кривій, як і точки ліворуч кривої, досяжні. Проте точки ліворуч кривої не такі бажані, як точки на кривій. Точки, що лежать поза кривою виробничих можливостей, як-от точка W, за наявної кількості ресурсів і незмінної технології недосяжні;

по-п’яте, опукла форма КТ засвідчує, що збільшення виробництва одного товару (у нашому випадку масла) супроводжується зменшенням ефективності використання обмежених ресурсів.

по-шосте, спадний характер кривої трансформації відображає і «ціну» одного товару, виражену в альтернативній кількості іншого товару (ціну альтернатив для суспільства). На цьому факті ґрунтується поняття альтернативної вартості.

2.3.3. Альтернативна вартість. Взаємозамінюваність ресурсів. Закон спадної віддачі.

Альтернативна вартість – це те, від чого треба відмовитись, щоб отримати бажане.

Крива виробничих можливостей спадна, тобто вона нахилена праворуч і вниз. Вона є опуклою лінією, а не прямою. Це пов’язано із законом зростання альтернативної вартості: для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятись від щораз більшої кількості іншого продукту.

Економічний зміст закону зростання альтернативної вартості пов’язаний із тим, що економічні ресурси не зовсім придатні для повного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. Коли ми намагаємось збільшити виробництво масла, то передусім використовуємо ресурси, найпридатніші для цього. Відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів, або, як кажуть економісти, досконалої еластичності ресурсів, є основою дії закону зростання альтернативної вартості.

Те, що ціна одного товару, виражена в іншому товарі, має тенденцію зростати, частково пов’язане і з законом спадної віддачі. Цей закон виявляється у послідовному зменшенні приросту продукції у випадку додавання рівновеликих порцій одного фактора до незмінної кількості інших факторів. Економічний сенс цього закону такий: додаткові затрати одного фактора «співпрацюють» з незмінною кількістю іншого. Проте ресурси (фактори виробництва) «працюють» у комплексі, в системі, певній пропорції, яких потрібно дотримуватись. Додаючи рівновеликі кількості одного фактора до незмінної кількості інших, спричинюємо диспропорцію ресурсів, що зумовило б неповне використання всіх ресурсів. Отже, примноження одного фактора (за умов незмінності інших) не дає відповідного збільшення доходу. Віддача ресурсу зменшується. Однак цей результат виявляється не одразу, а лише з певного обсягу виробництва і з певного часу.

Контрольні запитання

1. Охарактеризуйте суть закону зростання потреб

2. У чому полягає взаємозв’язок потреб та інтересів?

3. Чи може суспільство розв’язати проблему рідкісності ресурсів?

4. Що таке економічні ресурси і чому вони обмежені, рідкісні?

5. Коли люди стикаються з проблемою альтернативної вартості?

6. Як називають створені людиною ресурси, котрі використовують для виробництва товарів і послуг?

7. Що розуміють під повною зайнятістю ресурсів та повним обсягом виробництва?

8. Що відображає межа виробничих можливостей?

9. Чи діє в ефективній економіці закон спадної віддачі?

Тестові завдання

1. Потреби – це:

а) кількість товарів і послуг, які люди спроможні купити, зважаючи на свої фінансові можливості;

б) бажання людини пов’язані виключно з підтриманням біологічного існування;

в) усі життєво необхідні блага для людини;

г) відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності та розвитку організму, людської особистості.

2. Потреби у самореалізації, згідно з класифікацією потреб за Маслоу, настають після задоволення:

а) фізіологічних потреб;

б) соціальних потреб;

в) потреб безпеки та захисту;

г) потреб у визнанні.

3. Які з перелічених товарів і послуг задовольняють лише нематеріальні потреби:

а) автомобіль, кава, взуття;

б) концерт відомої рок-групи; медичні послуги; консультації юриста;

в) будинок, цукерки; парфуми;

г) велосипед, пальто, послуги вчителя;

4. Які з перелічених потреб належать до колективних:

а) потреби в одязі;

б) потреби у продуктах харчування;

в) потреби у громадському порядку;

г) потреби у житлі.

5. Що не належить до біологічних потреб:

а) потреби у повітрі;

б) потреби у коштовних прикрасах;

в) потреби в їжі;

г) потреби у теплі.

6. За засобами, що забезпечують задоволення потреб потреби поділять на:

а) індивідуальні та колективні;

б) біологічні й соціальні;

в) матеріальні та нематеріальні;

г) елементарні й вишукані.

7. Однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, зокрема споживачі, акціонери, трудові колективи, – це:

а) особисті економічні інтереси;

б) особливі економічні інтереси;

в) національні економічні інтереси;

г) групові економічні інтереси.

8. Проблема вибору виникає внаслідок:

а) поділу потреб на першочергові й предмети розкоші;

б) зменшення запасів невідновлюваних природних ресурсів;

в) обмеженості ресурсів та безмежності людських потреб;

г) відсутності ефективної системи розподілу ресурсів.

9. Земля як економічний ресурс охоплює:

а) лише землі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур;

б) виключно земельні угіддя, які вже освоєні й оброблені людиною;

в) лише розроблені родовища корисних копалин;

г) усі дарові блага природи, застосовані у виробництві.

10. Капітал як економічний ресурс – це:

а) усе те, що використовують для виробництва товарів і послуг;

б) гроші, які витрачають під час виробництві товарів і послуг;

в) виготовлені виробничі знаряддя;

г) предмети праці, які задіяні у виробничому процесі.

11. Інтенсивність праці – це:

а) кількість виробленої за одиницю часу продукції;

б) витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу;

в) кількість робочих змін на підприємстві;

г) вартість капіталу, яка припадає на одного працівника.

12. Ефективність виробництва відображає:

а) зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, та кількістю отриманих товарів і послуг;

б) обсяг продукції, виробленої впродовж року у національній економіці;

в) виробництво лише тих товарів і послуг, які прямо задовольняють потреби людей;

г) зв’язок між кількістю продукції та її якістю.

13. Яке припущення в процесі побудови таблиці виробничих можливостей неправильне:

а) у виробництві задіяні всі ресурси;

б) для виробництва додаткової одиниці одного продукту необхідно відмовитись від певної кількості іншого продукту;

в) якість ресурсів постійно поліпшується;

г) науково-технічний прогрес відсутній.

14. Альтернативна вартість – це:

а) товари і послуги, яких люди не потребують;

б) блага, недоступні більшості людей унаслідок їхньої високої вартості;

в) кількість товарів і послуг, яку суспільство вирішило виробляти;

г) те, від чого треба відмовитись, щоб отримати бажане.

15. Суть закону спадної віддачі полягає у тому, що:

а) зростання кількості залучених ресурсів спричиняє зменшення обсягу виробництва;

б) під час залучення у виробництво додаткової одиниці одного фактора доводиться відмовлятися від щоразу більшої кількості іншого фактора;

в) додатковий обсяг продукції, отриманий від застосуванні додаткової одиниці фактора, зменшується за незмінної кількості інших факторів.

г) з часом продуктивність усіх факторів зменшується.

ТЕМА 3. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА. ТОВАРНА ЕКОНОМІКА

3.1. Натуральне і товарне виробництво.

3.1.1. Основні ознаки натурального виробництва.

3.1.2. Причини виникнення та розвитку товарної форми виробництва.

3.1.3. Види товарного виробництва.

3.2. Товар і його властивості.

3.2.1. Споживна вартість. Корисність. Економічні й позаекономічні блага.

3.2.2. Підходи до визначення мінової вартості: з позиції виробництва; з позиції споживача.

3.3. Гроші та ціни.

3.3.1. Суть грошей. Їхні функції.

3.3.2. Ціна та її функції. Види цін.

3.4. Грошові системи та їх типи.

3.4.1. Суть, структура грошової системи.

3.4.2. Типи грошових систем: металевого та паперово-кредитного обігу. Демонетизація золота.(для самостійного опрацювання).

3.1. Натуральне і товарне виробництво

3.1.1. Основні ознаки натурального виробництва

Людство знає дві форми виробництва – натуральне і товарне. Першим склалося натуральне господарство– господарство, в якому продукти праці призначені для безпосереднього задоволення власних потреб виробника, тобто для споживання в межах домогосподарства, що їх виготовило.

Здебільшого натуральним було господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах та середньовічних феодальних маєтках. Його характеризували такі ознаки:

1. Кожна господарська одиниця була відособлена і стосовно виробництва, і стосовно споживання.

2. Поділу праці між господарськими одиницями ще не існувало, хоч усередині домогосподарств праця вже була поділена.

3. Господарства мали однаковий набір видів праці.

4. Основна галузь натуральної економіки, де була зайнята абсолютна більшість працездатного населення, – це сільське господарство, внаслідок чого населення позбавлено мобільності;

Дата добавления: 2014-11-29