Організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади

I. Міністерство аграрної політики;

Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України;

Міністерство внутрішніх справ;

Міністерство вугільної промисловості України;

Міністерство закордонних справ;

Міністерство економіки;

Міністерство культури і туризму;

Міністерство оборони;

Міністерство освіти і науки;

Міністерство охорони здоров’я;

Міністерствоохорони навколишнього природного середовища України;

Міністерство палива та енергетики;

Міністерство праці та соціальної політики;

Міністерство промислової політики;

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

Міністерство транспорту та зв’язку;

Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту;

Міністерство фінансів;

Міністерство юстиції;

II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до державного комітету України:

Вища атестаційна комісія України;

Головне контрольно-ревізійне управління України;

Державна служба автомобільних доріг України;

Державна служба України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації;

Державний комітет архівів України;

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет телебачення і радіомовленняУкраїни;

Державний комітет України з державного материального резерву;

Державний комітет України по аодному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Державний комітет України у справах національностей та міграції;

Пенсійний фонд України.

III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом:

Адміністрація Державної прикордонної служби України;

Антимонопольний комітет України;

Головне управління державної служби України;

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України;

Державна судова адміністраціяУкраїни;

Державний департамент України з питань виконання покарань;

Державний комітет статистики України;

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики;

Державний комітет фінансового моніторінгу України;

Державний комітет ядерного регулювання України;

Міністерство економіки України;

Національна комісія з питань регулювання зв’язку України;

Національна комісія регулювання електроенергетикиУкраїни;

Національне космічне агенствоУкраїни;

Служба безпеки України;

Управління державної охорони України;

Фонд державного майна України.

IV. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів:

Через Міністрів економіки України:

Державний комітет України з державного матеріального резерву;

Через міністрів охорони навколишнього природного середовища України:

Державний комітет лісового господарства України;

Державний комітет України по водному господарству;

Державний комітет України по земельних ресурсах;

Через Міністра праці та соціальної політики України:

Пенсійний фонд України;

Через Міністра транспорту та зв’язку України:

Державна служба автомобільних дорог України;

Через Міністра фінансів України:

Головне контрольно-ревізійне управління України;

Державна митна служба України;

Державна податкова адміністрація України;

Через Міністра юстиції України:

Державний комітет архів України;

Державний комітет України у справах національностей та міграції.

Для з’ясування статусу центральних органів виконавчої влади слід звернутися до таких нормативно-правових актів, як укази Президента „Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України”, „Про державний комітет стандар­тизації, метрології та сертифікації”, Положення про Міністерство оборони України, Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоро­в’я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін. (див. рекомендовану літературу).

Особливість адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування проявляється, в першу чергу, у виконанні ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (ч. 3. ст. 143 Конституції України). Слід мати на увазі, що ні Закон „Про органи місцевого самоврядування в Україні”, ні Закон „Про місцеві державні адміністрації” не передбачають переліку таких повноважень. Дане питання вирішується згідно з договором між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. На сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би закріпляв механізм делегування повноважень. Слід мати на увазі, що при виконанні делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої вла­ди. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування регламентується Конституцією України, законами України „Про місцеве самоврядування в Україні”, „Про місцеві державні адміністрації”. В свою чергу, органи місцевого самоврядування також можуть делегувати ряд своїх повноважень місцевим державним адміністраціям і контролювати їх виконання.

Серед суб’єктів адміністративного права підприємства, установи та організації посідають особливе місце, оскільки через їхню діяльність держава здійснює свої функції та завдання, їх правосуб’єктність проявляється, в першу чергу, у взаємовідносинах з державними органами. Чинне законодавство встановило основи таких взаємовідносин, а саме: порядок здійснення державної реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності, сертифікації; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку; ведення статистичної звітності та ін. При вивченні даного питання необхідно звернути увагу на те, що підприємство це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (див. закони України: „Про підприємства в Україні”, „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування”, „Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину”; укази Президента: „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб’єктів у сфері природних монополій”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, „Про запровадження єдиної держав­ної регуляторної політики у сфері підприємництва”; постанови КМУ: „Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про деякі питання управління казенними підприємствами” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Установи це колективні утворення, які мають права юридичної особи, виконують соціально-культурні та адміністративно-політичні функції (див.: Основи законодавства України про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони України: „Про національний архів і архівні установи”, „Про музеї та музейну справу”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про освіту”, „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності, „Про бібліотеки та бібліотечну справу” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян визначається сукупністю прав та обов’язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб’єктами виконавчої влади. Цей статус визначається Конституцією України та законами України „Про об’єднання громадян”, „Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Указом Президента „Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму” та ін.

Особливу увагу слід звернути на питання легалізації об’єднань громадян, зокрема: установчі документи; органи, що проводять реєстрацію; вимоги до засновників об’єднань громадян; встановлені державою обмеження на їх створення та діяльність; державний контроль за їх діяльністю; відповідальністю за порушення чинного законодавства (див. вищевказані закони).

При з’ясуванні адміністративно-правового статусу релігійних організацій необхідно звернутися до статті 35 Конституції України, Закону „Про свободу совісті та релігійні організації”, Положення про Державний комітет у справах релігії, Типового положення про управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігії обласної та Севастопольської міської державної адміністрації і мати на увазі, що взаємовідносини держави та релігійних організацій будуються на засадах:

по-перше: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вони не порушують законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій;

по-друге: держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів, здійснює, державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації;

по-третє: релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади; разом з тим вони мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннями громадян.

Особливу увагу слід звернути на питання державної реєстрації релігійних організацій, їхню адміністративної відповідальності (див. Закон „Про свободу совісті та релігійні організації”).

Дата добавления: 2014-12-07