Мобілізація коштів системи ТНК

Внутрішні джерела фінансування

Фінансування зарубіжних філіалів ТНК. Внутрішні джерела фінансування. Мобілізація коштів системи ТНК.

Фінансова або казначейська функція ТНК об’єднує в собі мобілізацію коштів для оперативних потреб та розширення діяльності, управління оборотним капіталом, фінансові аспекти рішень про інвестиції в інших країнах.

Форми фінансування ТНК:

За інструментами: позики; випуск нових акцій.

За джерелами фінансування: внутрішні; зовнішні.

За строками: короткострокові; довгострокові.

За валютами: місцева валюта; іноземна валюта.

Фінансові кошти ТНК — це оборотний капітал або поточні оборотні активи, за винятком поточних зобов’язань.

Джерела внутрішнього фінансування:

¨ кредити;

¨ дивіденди;

¨ роялті (платежі за користування, котрі «ліцензіат» (отримувач ліцензії, патенту, англ. licensee) сплачує «ліцензіару» (продавцю ліцензії, патенту, англ. licensor) за поточне користування активами, найчастіше правами інтелектуальної власності. Роялті, як правило, виплачуються у відсотках від суми валового або чистого продажу, отриманої від використання активу або як фіксована ціна за одиницю проданого товару). Також роялті може позначати платежі за право розробки природних ресурсів);

¨ управлінські гонорари;

¨ купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;

¨ внутріфірмові рахунки дебіторів та розрахунки з постачальниками та кредиторами;

¨ інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Система ТНК є складною організацією, що охоплює декілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв’язків. Фінансові зв’язки системи ТНК показано на рис. 8.1.

Рис. 8.. Фінансові зв’язки системи ТНК

Умовні позначення:

1. Материнська компанія — дочірня компанія, накопичувач коштів.

2. Материнська компанія — дочірня компанія, користувач коштів.

3. Дочірня компанія — дочірня компанія.

4. Материнська компанія — регіональний фінансовий центр.

5. Дочірня компанія, накопичувач коштів — регіональний центр.

6. Дочірні компанія, користувач коштів — регіональний центр.

7. Система євроринку.

Зв’язки охоплюють переказ дивідендів і процентів, надання та виплату позик, інвестиції в акціонерний капітал, ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами, зміни фінансових умов дебіторів з розрахунків і встановлення транс­фертних цін.

Трансфертні ціни — це умовно-розрахункові ціни, за якими структурні підрозділи підприємства передають один одному товари або надають послуги.

Трансфертні ціни дуже схожі за змістом на внутрішні ціни підприємств, які набули поширення з розвитком у 80-х роках моделей госпрозрахунків на вітчизняних підприємствах. Встановлення трансфертних цін — трудомісткий процес, в якому відображаються різні інтереси представників структурних підрозділів. Існує кілька підходів до встановлення трансфертних цін.

Трансфертні ціни можуть встановлюватися на базі:

ü ринкових цін (або договірних) — у цьому разі за основу беруть поточні або середні ринкові ціни; в разі відсутності ринково обґрунтованих цін на нову продукцію — ціни на продукти-аналоги. Практикується введення певних знижок, що стимулює підрозділи фірми виконувати послуги внутрішніх, а не зовнішніх партнерів;

ü фактичної ціни готової (кінцевої) продукції, що встановлюється, наприклад, на деталі та комплектуючі вузли, виходячи з фактичної ціни реалізації кінцевої продукції, за винятком витрат на виробництво та прибутків підприємств-постачальників. «Очищення» фактичної ціни відбувається зворотнім чином відносно до технологічного ланцюга виробництва шляхом урахування витрат та доданої вартості в кожному виробничому підрозділі (від «реалізації» до постачання). Водночас розраховується певна величина прибутку, яка прирівнюється до середньої норми прибутку, або обсягу товарообігу (вузла чи деталі);

ü витрат на виробництво, де відбито повні, прямі (змінні), нормативні та граничні (маржинальні) витрати. Найчастіше в цінах відображено фактичні витрати, що калькулюються у відділеннях; іноді такі ціни коригуються з використанням «зовнішніх» критеріїв конкурентоспроможності продукції, що реалізується на певному ринку;

ü договорів між окремими підрозділами. Такі ціни враховують ринковий рівень цін;

ü змішаних методів, де відбито переважно ринкові ціни, що визначає конкурентоспроможність окремих відділень порівняно із зовнішніми агентами.

Дата добавления: 2014-12-07