А. Свята тайна хрещення

План

1. Приписи Синоду єпископів УГКЦ.

2. Служителі Святих Таїнств.

3. Права та обов’язки ієрархічної влади.

4. Євхаристійний піст.

5. Причастя дітей.

6. Співпричастя життя та духовної діяльності серед охрещених.

7. Правосильність уділення тайн Християнського Втаємничення.

8. Спільна участь вірних у духовній діяльності та поділі ресурсами.

Партикулярне право УГКЦ у 9-ох канонах приділяє увагу Євхаристії. Так канон 9, ідучи за приписами Кодексу Канонів Східних Церков, повертається до давньої традиції, яка була у нашій Церкві, а згодом у 1720 році Замойським синодом заборонена, що сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії.

Канон 87. Партикулярного права визначає участь вірних у Літургії, що вірні беруть діяльну участь у Літургії, а вірні, які на Літургії приймають Тіло і Кров Господню беруть повну участь.

Канон 88. Партикулярного права рекомендує часте служіння Літургії за винятком алітургічних днів. Часте служіння і прийняття Євхаристії є духовним скріплюючим засобом у боротьбі проти зла.

Канон 89. Партикулярного права повчає що «виготовлення хліба, проказування молитов, дотримання євхаристійного посту, визначення місця, часу, потрібно притримуватись літургійних приписів встановлених Синодом Єпископів УГКЦ». Було б дуже доречним запровадити практику у наших Семінаріях яка є у Івано-Франківській Духовній Семінарії, можливо є і в інших, а саме що кожний семінарист на предметі „Практичної Літургіки” має нагоду і можливість сам під проводом професора виготовляти просфори, дотримуючись відповідного рецепту. Дані набуті практичні навики стають необхідними у парафіяльному служінні кожному священнослужителю.

Канон 90. Партикулярного права накладає обов'язок на кожного місцевого ієрарха і пароха про те, що вони повинні повчати своїх вірних про часте прийняття Євхаристії особливо у Пасхальний період та в небезпеці смерті. Даному важливому питанню варто приділити проповіді, можливо навіть певний цикл проповідей, щоб вірні могли якнайкраще і якнайбільше почерпнути із Євхаристії. Євхаристія має не відлякувати людей а притягувати вірних, це має бути метою даних повчань.

Канон 91. Партикулярного права дозволяє дияконові роздавати Євхаристію вірним.

Канон 92. Партикулярного права повчає про участь дітей у Євхаристії. Єпархіальний Єпископ має дати певні вказівки беручи під увагу географічне розташування єпархії чи екзархів, традиції, звичаї єпархії, усвідомлення священства і вірних щодо даного питання.

Канон 93. Партикулярного права визначає, що євхаристійний піст триває щонайменше одну годину. Ліки і вода не ломлять євхаристійного посту.
Розглянувши дану тему у 5-ох аспектах можемо прийти до висновку, що Євхаристія є джерелом і вершиною всього християнського богопочитання і життя. Усі святі Тайни спрямовуються до Євхаристії. Вона, як Церква, всеобіймаюча, тому що містить в собі всі духовні скарби Церкви, тобто самого Христа, тому священнослужителі зобов'язанні із великою ревністю та терпеливістю повчати своїх вірних про вартість Євхаристії, бути носіями і охоронцями Євхаристії, будувати на Євхаристії свої священиче, парафіяльне, харитативне служіння.

Ми священики мусимо завжди протягом цілого нашого життя пам'ятати слова, які сказав нам єпископ, який висвячував нас на священика та подавав нам Тіло Христове кажучи: „Прийми цей задаток і збережи його цілим і незіпсованим до останнього віддиху, бо про нього мають допитувати тебе за другого славного приходу великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа”.

Екуменічний довідник

СПІВПРИЧАСТЯ ЖИТТЯ I ДУХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЕД ХРЕЩЕНИХ

93. Хрещення уділяється водою і формулою, якою виразно вказується на акт хрещення в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Отже, найважливіше значення для всіх учнів Христових має те, щоб хрещення уділялось однаковим способом усіма, і щоб різні Церкви і церковні Спільноти, наскільки можливо, дійшли до згоди відносно його значення і правосильносгі його відслуження.

94. Однозначною порадою є те, щоб діалог про значення і правосильне відправлення хрещення між владою Католицької Церкви та інших Церков і церковних Спільнот відбувався на єпархіяльному рівні або на рівні Єпископської Конференції, Таким чином, буде можливо дійти до спільних заяв, у яких Церкви зможуть висловити взаємне визнання хрещення, а також спосіб дії у випадках, коли б могли виникнути сумніви щодо правосильносгі того чи іншого хрещення.

95. Щоб дійти до такого роду угод, потрібно мати на увазі наступне:

а) Хрещення зануренням чи поливанням разом з Святотроїчною формулою є само собою правосильним. Отже, якщо ритуали, літургічні книги або звичаї, встановлені Церквою чи церковною спільнотою, приписують один із цих способів хрещення, цю Тайну треба вважати правосильною, хіба що існують серйозні підстави сумніватись, чи служитель дотримувався правил його власної Спільноти чи Церкви.

б) Недостатня віра служителя відносно Хрещення сама собою не дає підстав вважати хрещення неправосильним. Треба припускати достатній намір служителя, який охрещує, хіба що існує поважна причина сумніватись, що служитель мав намір діяти так, як діє Церква.

в) Коли б виникали сумніви щодо вживання води і її способу використання, пошана до Святої Тайни і повага до цих церковних Спільнот вимагають проведення поважного вивчення практики даної Спільноти перед винесенням будь-якого осуду щодо правосильності її Хрещення.

96. Відповідно до місцевих обставин і якщо існує нагода, католики можуть під час спільної відправи з іншими християнами відмітити пам'ять хрещення, яке їх з'єднує, поновлюючи разом з ними відречення гріхів і зобов'язання вести цілком хрисгиянське життя, що випливає з обіцянок їхнього хрещення, та зобов'язуючись співпрацювати з благодаттю Святого Духа в намаганні зцілити рани поділу, які існують між християнами.

97. Хоч вже у Хрещенні людина стає одним тілом з Христом і Його Церквою, проте конкретно це здійснюється в якійсь визначеній Церкві чи церковній Спільноті. Отже, Хрещення не може уділятись спільно двома служителями, які належать до різних Церков чи церковних Спільнот. Крім цього, згідно з католицькою літургічною і богословською традицією, хрещення уділяється лише одним служителем. Із душпастирських міркувань, у надзвичайних випадках місцевий Архієрей може, однак, дозволити, щоб служитель іншої Церкви чи церковної Спільноти брав участь у відправі, виголошуючи якесь читання або молитву і т. п. Взаємодія є можливою лише тоді, коли хрещення, відслужене в іншій Спільноті, не суперечить католицьким принципам чи дисципліні.

98. Згідно з католицьким мисленням, хресні батьки в літургічному і канонічному розумінні самі повинні бути членами Церкви чи церковної Спільноти, в якій служба хрещення відправляється. Вони не тільки беруть на себе відповідальність за християнське виховання хрещеної (чи миропомазаної) особи, будучи спорідненими або приятелями, а й будучи представниками якоїсь спільноти віри, є гарантією віри кандидата і його бажання церковного співпричастя.

а) Проте, базуючись на спільному хрещенні й беручи до уваги родинні чи приятельські зв'язки, охрещений, який належить до іншої церковної Спільноти, може бути прийнятий як свідок хрещення, але тільки разом із католицьким хресним батьком чи матір'ю, Католик може виконувати подібну роль у відношенні до людини, яку хрестять в іншій церковній Спільноті.

б) Оскільки існує близьке співпричастя між Католицькою Церквою і Східними Православними Церквами, дозволяється з оправданої причини допускати вірного цих Церков в ролі хресного батька чи матері разом з католицьким хресним батьком чи матір'ю при католицькому хрещенні дитини чи дорослого, з умовою, що буде забезпечене відповідне виховання охрещеного, і що буде перевірено, чи хресний батько чи матір підходять для цього.

Католикам не забороняється бути хресними батьками в Східній Православній Церкві, якщо їх запрошується до цього. У такому випадку обов'язок християнського виховання падає насамперед на хресного батька чи матір, які належать до Церкви, в якій хреститься дитину.

99. Кожен християнин має право, згідно зі своїм сумлінням, свобідно вирішувати, чи приєднуватись до повного католицького співпричастя. Праця над підготовкою особи, яка бажає бути прийнятою до повного співпричастя з Католицькою Церквою є само собою відмінною від екуменічної діяльносгі. Чин Християнського Введення Дорослих (у римському обряді) має формулу для прийняття таких осіб до повного католицького співпричастя. Проте в таких випадках, а також у випадках мішаних подруж католицька влада може вважати за необхідне поцікавитись, чи хрещення, вже отримане, було правосильно відправлене. При проведенні такого дослідження слід дотримуватись таких рекомендацій:

а) Правосильність хрещення, довершеного у різних некатолицьких Східних Церквах, не підлягає сумніву. Достатньо, отже, встановити сам факт хрещення. У цих Церквах Свята Тайна Миропомазання законно уділяється священиком у той же час, що й Хрещення; отже, часто буває, що у канонічній метриці Хрещення немає згадки про миропомазання. Це не дає ніякої підстави сумніватись, що Миропомазання уділялось також.

б) Відносно християн інших Церков і церковних спільнот, перш, ніж розглядати правосильність Хрещення якогось християнина, треба визначити, чи угода щодо Хрещення (як згадано вище, в ч. 94) була складена між Церквами і церковними Спільнотами даних регіонів або місцевостей, і чи Хрещення дійсно було уділене згідно з такою угодою. Однак, слід зазначити, що відсутність формальної угоди щодо Хрещення не мусить автоматично ставити під сумнів правосилність Хрещення.

в) Відносно цих християн, коли видалось офіційне церковне посвідчення, немає жодної причини сумніватись щодо правосильності хрещення, уділеного в їхніх Церквах чи церковних спільнотах, хіба що вивчення особливого випадку показало, що існує поважна причина сумніватись у матерії чи формі вжитих під час Хрещення, у намірі дорослого хрещеного чи служителя, який хрестив.

г) Якщо навіть після ретельного вивчення справи залишається поважний сумнів щодо правильносгі уділеного хрещення, і вважається потрібним хрестити з умовою, католицький служитель повинен довести свою повагу до доктрини, згідно з якою хрещення може уділятись лишень один раз, і пояснити тій особі, чому її хрестить з умовою, а, також, яке значення цього чину Хрещення з умовою; і нарешті, чин умовного Хрещення слід відправляти приватно, а не публічно.

ґ) Бажано, щоб Синоди Східних Католицьких Церков і Єпископські Конференції видали вказівки щодо прийняття християн, охрещених в інших Церквах і церковних Спільнотах, до повного католицького співпричастя, беручи до уваги те, що такі християни не є оглашенними, а також їхній ступінь знання і практики християнської віри.

100. Згідно з Чином Християнського Введення Дорослих (в римському обряді), тих, які приходять до Христа перший раз, переважно хреститься у Навечір'я Пасхи. Там, де відслуження цього обряду включає прийняття до повного співпричасгя тих, які були вже охрещені, слід провести чітке розрізнення між цими останніми і тими, які ще не прийняли хрещення.

101. 3 огляду на теперішній стан наших відносин з церковними Спільнотами Реформації XVI століття, ще не дійдено до порозуміння, ні щодо значення, ні щодо таїнственної природи, ні щодо уділення Святої Тайни Миропомазання. Отже, в сучасних умовах особи, які вступають до повного співпричастя з Католицькою Церквою і які приходять від Спільнот Реформації, мусять прийняти Святу Тайну Миропомазання згідно з доктриною і обрядом Католицької Церкви, перш, ніж мати доступ до Євхарисгійного Причастя.

СПІЛЬНА УЧАСТЬ У ДУХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ I В ПОДІЛІ РЕСУРСАМИ

Загальні принципи

102. Принципи, які повинні скеровувати духовну співучасть:

а) Незважаючи на значні різниці, які стоять на перешкоді повного церковного співпричастя, зрозуміло, що усі, які через хрещення втілюються в Христа, діляться багатьма спільними елементами християнського життя. Отже, існує дійсне співпричастя між християнами, яке, хоч недосконале, проте може виражатись багатьма способами, включаючи співучасть у молитві й літургічному культі, як точніше буде описано в наступному параґрафі.

б) Згідно з католицькою вірою, Католицька Церква наділена всією об'явленою правдою та усіма середниками спасіння, що є даром, який неможливо втратити. Однак, серед тих елементів і дарів, які належать Католицькій Церкві (наприклад, написане Слово Боже, життя благодаті, віра, надія та любов і т. п.), численні з них можуть існувати поза її видимими межами. Церкви і церковні Спільноти, які не є в повному співпричасті з Католицькою Церквою, не є ніяким чином позбавлені значення і вартості в таїнстві спасіння, бо ж Дух Господній не перестає їх уживати як засоби спасіння. Різними способами, залежно від стану кожної Церкви чи церковної Спільноти, їх відправи можуть підживлювати життя благодаті тих своїх членів, які беругь у них участь, і давати доступ до співпричастя спасіння.

ґ) Оскільки євхаристійне співслужіння є видимим проявом повного співпричастя віри, культу і спільного життя Католицької Церкви, яке виражається служителями цієї Церкви, не дозволяється співслужити Св. Євхаристію із служителями інших Церков чи церковних Спільнот.

Спільна молитва

114. Під проводом осіб, які мають особливе формування і досвід, у деяких випадках може бути корисним домовлятись про духовну співучасть у формі реколекцій, духовних вправ, студійних груп і взаємного пояснення традицій духовності, а також у вигляді триваліших об'єднань для поглибленого дослідження спільного духовного життя. Належну увагу треба завжди приділяти як тому, що було сказано відносно визнання дійсних різниць, що існують в доктрині, так і вченню та дисципліні Католицької Церкви стосовно співучасті у Святих Тайнах.

Спільна участь у літургічному культі поза Святими Тайнами

116. Словом «літургічний культ» позначається богослуження, відправлене згідно з книгами, приписами і звичаями якоїсь Церкви чи церковної Спільноти і очолене служителем чи представником тієї Церкви чи Спільноти. Цей літургічний культ може мати не таїнственний характер, або може бути відправленням однієї чи більше християнських Святих Тайн. Тут іде мова про літургічний культ поза Святими Тайнами.

121. Благословення, яке, звичайно, подається на добро католикам, можна рівно ж давати іншим християнам на їх прохання, згідно з природою і предметом самого благословення. Публічні молитви за інших християн, живих і померлих, за потреби і намірення інших Церков і церковних Спільнот та за їх духовних провідників можуть приноситися у час ектеній та інших прохань якоїсь літургічної служби, але не під час євхаристійної анафори. Давня християнська літургічна й еклезіологічна традиція дозволяє поминати в євхаристійній анафорі тільки імена осіб, котрі є в повному співпричасгі з Церквою, яка відправляє дану Святу Євхаристію.

ТЕМА 15. СПІЛЬНА УЧАСТЬ ВІРНИХ У СВЯТИХ ТАЙНАХ, ЗОКРЕМА В ЄВХАРИСТІЇ

Дата добавления: 2014-12-07