Типи та образи політичних лідерів

Витоки і сутність політичного лідерства.

З тих самих причин, з яких суспільство є олігократією – тобто на підставі ієрархізму, – випливає й принцип монократії, тобто єдиновладдя. В тій мірі, в який суспільство потребує не керівництва взагалі, а швидко та єдино діючої організуючої волі, воно неминуче втілює принцип єдиновладдя. Це особливо вираз­но виявляється у критичні моменти, зокрема у війнах, тому й політичне лідерство, і єдиновладні форми правління спочатку мали переважно військовий характер.

Суть лідерства в будь-який формі становлять відносини домінування і підпо­рядкування, впливу та слідування. Лідер виконує відповідні функції, а саме: оцінка ситуації; вироблення лінії поведінки; мобілізація людей на досягнення поставленої мети.

Слід підкреслити, що лідерство завжди передбачає владу, але влада не завжди передбачає лідерство. Лідер обов’язково або має політичну владу, або прагне її. Влада ж може бути знеособлена, позбавлена категорії особистої відповідальності. В цьому випадку політичні лідери не потрібні системі (наприклад, бюрократичній), яка не висуває, а навпаки, придушує їх.

Існує лідерство формальне (пов’язане з призначенням керівника та функціональними обов’язками) і неформальне (виникає на підставі особистих взаємовідносин). Або інакше – існує керівництво та власне лідерство. Вони можуть збігатись, і це кращий варіант, а можуть і протистояти, коли діяч, що не обіймає керівних посад, здобуває більшу популярність, ніж офіційний керівник.

Політика вимагає від лідера особливих якостей. Це, зокрема, велика працездатність, розвинені аналітичні здібності розуму, виражений нахил до громадської та державної діяльності, твердість переконань, прагнення до нового, оптимізм і увага до людини, вміння переконувати і вести за собою людей. М.Вебер вважав три якості вирішальними та обов’язковими для політика: пристрасть, почуття відповідальності, окомір. На думку С.Франка, лідера мають відрізняти певні психологічні особливості, а саме: “неуклонная решимость; способность не пугаться чужого требования и гнева; пренебрежение к чужому страданию; инстинктивно ощущаемая власть взора или голоса”. Поняття лідерства передбачає певний масштаб особистості керівника, рівень його освіченості, компетентності, загальної та політичної культури тощо. Таким чином, лідер – завжди індивідуальність.

А ще лідер – це мішень. За 50 післявоєнних років вбито терористами близько 50 політичних лідеров першої величини.

Характеристика політичного лідера включає його особисті якості, особливості форм і методів діяльності лідера; місце, авторитет і положення лідера в системі суспільно-політичних відносин; масштаб діяльності, характер і ступінь складності завдань, що вирішуються; соціально-політичні параметри суспільної сфери, в якій діють ті чи інші лідери. Існуючі деякі типи і образи лідерів класифікуються по-різному. Ось деякі класифікації лідерів різними політологами:

М.Вебер: традиційний, харизматичний, легальний (за типами влади);

Г.Лассауелл: адміністратори, агітатори, теоретики (за особливостями їх діяльності);

В.Хагеман: консервативні та революційні (за характером політики);

Р.Такер: “ реальні ” та менеджери (за мірою їхнього впливу);

Р.Міхельс: демократи і диктатори;

Дж.Бернс: перетворювачі та ділки і т.і.

За класифікацією М.Херманн конкретний образ лідера визначається його характером, властивостями його прихильників, взаємозв’язком лідера і його послідовників, історичною ситуацією. Різні поєднання цих обставин дають підставу розглядати чотири образи лідера:

• лідери-прапороносці (які мають “мрію”, що захоплює прихильників),

• лідери-служителі (які тільки виражають інтереси своїх виборців та прибічників),

• лідери-торговці (які здатні переконати виборців, “продати” їм свої плани та ідеї),

• лідери-пожежники (які готові зреагувати на нестандартні вимоги ситуації чи позиції).

Образ лідера-прапороносця близький до ідеї М.Вебера про харизматичне лідерство. “ Харизмою ” він називав якість особистості, яка визнається незвичайною, завдяки чому особистість оцінюється як така, що обдарована надприродними, надлюдськими силами і властивостями, яких не мають інші люди.

У зв’язку з аналізом типу лідера-торговця слід торкнутись поняття “ популізм ”. Популізм відрізняється від популярності тим, що він є системою дій політичного лідера, спрямованою на завоювання популярності, авторитету та підтримки народу. Як форма політичної боротьби популізм асоціюється з недобросовісною політикою, якій притаманні радикальні гасла, риторична патетика та демагогія. Разом з тим, елементи популізму повинен використовувати будь-який лідер, який сподівається на підтримку більшості. Крайній популіст у негативному розумінні називається демагогом (з грец. dhmagwgia – використання неправдивих обіцянок, свідоме викривлення фактів тощо). Живильним грунтом для демагогів є політична відсталість мас та їх політична безкультурність, недовіра до влади, незадоволеність існуючим становищем. Тому демагогів особливо багато на тлі революцій.

Дата добавления: 2014-12-07