Психологія хворих із серцево-судинного патологією

Центральним психологічним механізмом особистісних змін в умовах хронічної соматичної хвороби виступає перебудова ієрархії мотивів по типу перепідпорядкування новому головному змістоутворюючому мотиву - збе­реженню життя і відновленню здоров'я. При прогресуванні хронічної хвороби міняється вся система стосунків хворих. Значущими стають тільки ті події, що не суперечать знову виділеному змістоутворюючому мотиву збереження життя. Внаслідок цього з'яв­ляється замкнутість, відчуженість, збіднення контактів з людьми, па­сивність. Виділення мотиву збереження життя веде до формування обме­жувальної поведінки, інертності, зниженню активності.

Стан психіки хворих з різними захворюваннями серця давно привер­тав до себе увагу лікарів. Це пояснюється сформованим у свідомості люди­ни уявленням про те, що порушення серцевої діяльності представляє со­бою загрозу для життя.

Інфаркт міокарда. Серед гострих серцево-судинних захворювань, що загрожують життю людини, на першому місці стоїть інфаркт міокарда. Як важке соматичне захворювання, він робить інтенсивний психотравмуючий, стресовий вплив на психіку, насамперед своєю гостротою, несподі­ванкою, суб'єктивною вагою, невизначеністю й імовірністю трагічного результату, можливістю інвалідності.

Психічні порушення при інфарктах міокарда різноманітні, складні й можуть розвиватися гостро, підгостро чи поступово. Одною з частих змін психічної діяльності, що розвиваються слідом за гострим періодом інфар­кту міокарда, є тривале безсоння, на фоні якого можуть виникати психотичні епізоди з ілюзорно-галюцинаторними розладами і руховим неспо­коєм, із утратою критичного осмислення оточення й оцінки власного ста­ну. У гострому періоді інфаркту міокарда можуть бути афективні зміни у вигляді вираженої тривоги, пригніченості. Хворий, охоплений передчут­тям лиха, що наближається, катастрофи, мечеться, не знаходить собі місця. З'являється несвідомий страх смерті. Іноді в гострому періоді спостері­гається підвищений настрій, переконаність у відсутності будь-якого сома­тичного захворювання і, насамперед, інфаркту міокарда. Описана симптоматика постійно поєднується із симптомами загальної ане­стезії, зниженням спонукань, виснаженістю психічних функцій.

У підгострому періоді інфаркту міокарда частіше зустрічаються більш помітні зміни психічного вигляду людини. Досить часто виявляються стійкі іпохондричні порушення: колись активна особистість вкрай обмежує коло своєї діяльності, інтересів, намагаючись уникнути навіть необхідних ме­дичних рекомендацій, занять лікувальною гімнастикою, віддає перевагу постільному режиму перед виконанням фізичної чи інтелектуальної праці. У бесіді з такими пацієнтами звертає на себе увагу зайва зосередженість на темі хвороби, її результаті.

В інших після перенесеного інфаркту міокарда з'являється іпохонд­рична фіксація насамперед на діяльності серця, що часто має фобічний відтінок: хворі схильні перераховувати пульс, з будь-якого незначного при­воду вони звертаються за порадами до лікаря і навіть до осіб немедичної спеціальності. Мають місце також затяжні невротичні реакції з плаксиві­стю, ранимістю, дратівливістю.

Необхідно знати зміну психології хворих вже в продромальному пері­оді інфаркту міокарда, що мають "сигнальне значення": відчуття "неясної затуманеної голови", нечіткість сприйняття оточуючого, неможливість зо­середитися при розумовій діяльності. Зазначені відчуття супроводжують ся, як правило, змінами в емоційній сфері - з'являються передчуття небез­пеки, тривога, туга, іноді - ейфорія. Лікар повинен знати, що подібні зміни в психології людини служать провісником інфаркту міокарда.

Гіпертонічна хвороба. Однією з найважливіших проблем медицини є гіпертонічна хвороба.

У якості преморбідних особливостей особистості, що схиляють до розвитку гіпертонічної хвороби, фігурує звичайно виражена афективна нестійкість: тривожність, помисливість, підвищена вразливість, замкненість, настороженість, ригідність у переживанні неприємних вражень і обмежена здатність до переживання позитивних емоцій.

Найтісніший взаємозв'язок між сомою і психікою на всіх етапах роз­витку гіпертонічної хвороби робить її одним з найбільш яскравих пред­ставників психосоматичних страждань.

Основними патогенетичними факторами гіпертонічної хвороби ста­ють, по Г.Ф. Лангу (1958), психічна травматизація і психічна перенапруга. Саме емоції, як ланка, яка сполучає психічне і соматичне, сприяють гіпертонії.

Тому велике значення мають при гіпертонічній хворобі бесіди лікаря, спрямовані на роз'яснення і заспокоєння хворого з урахуванням його інди­відуальних особистісних особливостей. Гарний ефект дає навчання хворо­го прийомам аутогенного тренування.

Типи відношення до хвороби:

На першій стадії захворювання переважають неврозоподібні розлади самопочуття, настрою ти психічної активності: соматичний та психічний дискомфорт, астенічні прояви, зниження працездатності, роздратованість.

У хворих переважають змішані типи реакцій на хворобу, з переважанням гармонійного та ергопатичного типів у поєднанні з тривожним, неврастенічним та сенситивним.

У хворих на артеріальну гіпертензію рідко демонструється апатичний, егоцентричний та паранояльний типи.

При ускладненому перебігу – переважає сенситивний тип, а також часто зустрічається тривожний іпохондричний, депресивний та дисфоричний типи.

Дата добавления: 2014-12-27