Форм фінансового забезпечення розширеного відтворення

Аудиторський контроль: сутність і відмінності від державного фінансового контролю.

На відміну від державного фінансового контролю, який здійснюють від імені держави різні контролюючі органи, аудиторський контроль здійснюють незалежні організації на договірних засадах.

У розвинених країнах аудит став провідною формою фінансового контролю. Виокремились два основних напрямки аудиторської діяльності — обов'язковий аудит (або за іншими визначеннями — аудит за законом) та ініціативний (або добровільний, чи "приватний").

Обов'язковий аудит здійснюється у випадках, передбачених законодавством, з метою захисту інтересів засновників (акціонерів, пайовиків) і держави від навмисного викривлення показників фінансової звітності службовцями фірм.

Ініціативний аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони (власників суб'єкта господарювання, партнерів у компанії) за приватною угодою незалежно від того, чи передбачена аудиторська перевірка законом.

Аудиторський контроль здійснюють з використанням таких самих джерел інформації, методичних прийомів і контрольно-ревізійних процедур, що й інші види фінансового контролю (державний і внутрішньогосподарський).

Аудиторський контроль залежно від завдань замовника виконує функції запобіжного (попереднього), перманентного (поточного), ретроспективного (подальшого) і стратегічного фінансового контролю. Запобіжний аудит має запобігти виникненню порушень у фінансовій діяльності. Перманентний аудит здійснюють безперервно під час фінансово-господарської діяльності підприємства з метою оперативного забезпечення менеджерів інформацією про відхилення від заданих показників. Ретроспективний аудит здійснюють після виконання господарських операцій (здебільшого за минулий рік); результатом такого аудиту є висновок про достовірність річної фінансової звітності й відповідність її нормативним актам. Стратегічний аудит вирішує питання стратегії розвитку фірми на перспективу; результатом такого аудиту є складання прогнозних форм фінансової звітності.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування.

Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних кош­тів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо. Але самофінансування зовсім не означає створення фінансової автаркії, бо дуже тісно пов'язане з використанням кредитів. Адже ці запозичені кошти потрібно по­вернути за рахунок власних доходів.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан­сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре­дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забез­печення. По-перше, досягається значна економія суспільного капі­талу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансу­вання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на без­поворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінан­сування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є під­порядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основ­ним її видом є бюджетні асигнування.

Дата добавления: 2014-12-23