Стилістична система української мови. Основні ознаки функціональних стилів української мови

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

1. Офіційно-діловий стиль ( законодавчий, адміністративно-правовий, дипломатичний ), в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування.

2. Науковий стиль ( власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний ) обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

3. Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю ( стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний ) є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

4. У художньому стилі ( епічний, ліричний, драматичний, комбінований ), тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

5. Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

6. Розмовний стиль ( просторічний, літературний ), або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів, складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.

13. Словники у професійному мовленні, їх роль у підвищенні мовленнєвої культури.

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Існують спеціальні словники понятійно довідкового характеру — енциклопедичні і словники власне мовні — лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів). Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики — граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів. У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення. В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток. Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.).

Дата добавления: 2015-01-03