Наприкінці ХVIII – на початку ХХ СТ. 4 страница

поєднували з фрагментами живої природи. В кожному місті та

містечку першочерговим вважалось завдання засадження деревами

пішохідних вулиць, створення садів і парків.

Мода на використання художніх стилів попередніх епох з

дотриманням усіх стильових особливостей чи тільки декоративних

торкнулась і приватних садиб. У селищі Червоне, що на Жито-

мирщині, в середині ХІХ ст. збудовано в неоготичному стилі палац

польського шляхтича А. Грохольського. Дещо пізніше цей палац

перейшов у власність українського підприємця та благодійника

М. Терещенка (1819–1903). У сусідньому з Червоним місті Анд-

рушківка зберігся палац М. Терещенка. Збудований у другій

половині ХІХ ст. у стилі неоренесанс, через перебудови він втратив

свій автентичний вигляд. У 1894–1917 рр. в Немирові на замовлення

М. Щербатової – останньої немирівської поміщиці було побудувано

палац у неокласичному стилі (арх. Г. Гример та Є. Крамарж).

188 Розділ 6

У псевдовізантійському стилі в 1862–1882 рр. споруджено

Володимирський собор (арх. І. Шторм і П. Спарро) у Києві. Роз-

писували собор найкращі художники – В. Васнєцов, М. Несторенко,

М. Врубель, М. Пимоненко та ін. Зокрема, пензлю В. Васнєцова

належить центральна композиція храму «Богоматір із немовлям»,

композиція страшний суд та ін.

В ансамблі міст чільне місце посідали споруди театрів і музеїв.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. з-поміж театральних споруд

вирізняється формою архітектура оперних театрів низкою прин-

ципових елементів: склепінчасте покриття над партером, сцена і

просценіум, галерея, фойє. Під впливом паризької «Гранд-Опери» в

стильових нормах ренесансу, за проектом В. Шретера, збудована

споруда Київського оперного театру (1898–1901). На той час сцена

Київського оперного була найбільшою в Росії (ширина 34,3 м;

глибина 17,2 м; висота 22,7 м). Театр мав системи парового опа-

лення, кондиціонування повітря, прекрасне сценічне обладнання.

У 1884–1887 рр. австрійські архітектори Г. Гельмер та

Ф. Фельнер спорудили оперний театр в Одесі, поєднавши в ньому

ренесансні та барокові мотиви.

У тодішній Україні після Києва, Одеса і Харків – належали до

найбільших за кількістю населення та значенням у торгівельному,

промисловому і культурному житті.*

* У другій половині ХІХ ст. Одеса ___________швидко розросталась за рахунок чис-

ленних заводів, фабрик (на 1910 р. їх налічувалось 430) та приросту населення.

Все, що будувалося, мало підкреслено репрезентативний характер. А. Бер-

нардацці – автор готелю «Брістоль» (1890) і нової біржі (1899). За проектом

В. Шретера зведено вокзал (1879–1883), будувалося чимало громадських споруд

і житлових будинків, які визначали розвиток міста в північному і західному

напрямах. Тут споруджені цирк (1894), поштамт, критий ринок (1911), міська

бібліотека (1907), розширилася будівля Одеського університету. Будували

переважно в історичному стильовому напрямі архітектури міста, визначальною

була класика.

Швидко зростав Харків, що зумовлювалося історично сформованою

радіальною схемою вулиць з одним центром – Університетською гіркою, де

розташовувались магістрат, Покровський собор, університет. Однак перс-

пективи зростання міста визначав генеральний план 1890–1895 рр., розроблений

групою архітекторів. Нерідко забудова велася всупереч планам.

Вагомий внесок у будівництво Харкова зробив провідний архітектор

О. Бекетов, прибічник класичних стильових норм. Серед його споруд –

Національно-культурне _____________відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 189

Популярним стає модерн, який дещо протиставлено історизму

й еклектиці. Велика увага приділялась опрацюванню функціональ-

них питань, використанню нового будівельного матеріалу – за-

лізобетону, металу, скла, кераміки. Відбулося створення системи

конструктивних і художніх ознак нового архітектурного стилю,

прагнення загального оновлення мистецтва, відмова від ордерної

системи і будь-яких форм минулого.

Стиль модерн склався в умовах швидкого розвитку індуст-

ріального суспільства і піднесення національної свідомості. Розріз-

няють три різновиди стилю: чистий модерн, стилізаторський, раціо-

налістичний (у раціоналістичному закладені риси майбутнього

функціоналістичного конструктивізму).

У модернізмі відбувалися важливі процеси осмислення нових

художніх ідей, пошуку форм. Копіювалися природні форми, переду-

сім рослинні з підкресленням їхньої динаміки – це в’юнкі лінії, лілеї,

очерет, цикламен, іриси. Орнамент був основним виразним засо-

бом – криволінійний, пронизаний експресивним ритмом, переп-

летення, лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст.

Декор вільно компонувався на площинах, часто асиметрично.

У конструктивних засадах нової архітектурної системи асиметрія

визначала її виразну сутність.

Модерн набув поширення переважно у середовищі заможних

власників палаців, котеджів, вілл, прибуткових споруд.

Раціоналістичний модерн (стриманий від декору) вирізнявся

бездоганними пропорціями прорізів (вікна, двері), м’якими окрес-

леннями вікон і балконів. У цьому стилі у Києві зведені споруда

міської залізничної каси на Пушкінській вулиці (1912–1914, арх.

О. Вербицький), критий Бессарабський ринок (1909–1912, арх. Г. Гай).

Найвідомішою спорудою Києва виконаною в стилі модерн є

«Будинок з химерами» (1901–1903), який спроектував для себе

геніальний архітектор В. Городецький (1863–1930). Він перетворив

будівництво свого помешкання на авантюрну історію: для початку

обрав кручу, яку всі вважали цілком непридатною для жодного

будівництва; потім використав цілком новітній для тих часів

бібліотека ім. В. Короленка (1901), Медичне товариство (1912), Комерційний

інститут (1914–1916). О. Бекетов визначив архітектурний вигляд Харкова.

190 Розділ 6

матеріал – бетон; нарешті, сам будинок перетворив на химерну казку

в камені. Химери на цьому будинку, що дивують нас своєю загадко-

вістю, майстерно виконав з бетону за рисунками В. Городецького

відомий на той час італійський скульптор Е. Саля (Сала). Внут-

рішній інтер’єр відзначався винятковим шиком, адже собі архітектор

залишив десятикімнатну квартиру (площа 380 м2), а решту сім (на

шести поверхах будинку) винаймали київські багатії.

За проектами В. Городецького в Києві споруджено: в неокла-

сичному стилі приміщення для міського музею (1897–1899, сьогодні

Національний художній музей України): у неготичному стилі римо-

католицький храм св. Миколая (1899–1909), скульптор Е. Саля та ін.

Значно модерн відобразився у спорудах центру Xаркова: на

Миколаївській і Павлівській площах зводилися банківські й житлові

споруди, будівлі Міської думи, ломбарди (1908), страхові това-

риства, готель «Версаль» (1915); на вулицях Сумській і Пушкінській

багатоповерхові доходні споруди. Центральний район відповідно

розвивався, як фінансовий і культурний центр міста.

У багатьох містах тодішньої України модерн набув національ-

них рис, запозичуючи мотиви з народного дерев’яного будівництва –

форми дахів, віконних і дерев’яних прорізів, майолікові вставки з

національною орнаментикою й інші декоративні елементи народ-

ного мистецтва.

До Першої світової війни з національними рисами будувались

лікарні, школи, деякі споруди в Миргороді, Чернігові й інших

містах. Окрасою Полтави став будинок Полтавського губернського

земства (1905–1909; автор художник-архітектор В. Кричевський).

Згодом В. Кричевський цими засадами керувався у спорудах Києва.

Архітектуру глибоко народну за своєю сутністю реалізовано в

споруді школи імені І. Котляревського в Полтаві (1903–1905; арх.

Є. Сердюк, М. Стасюков). У такому стилі 1913 р. за проектом архі-

тектора К. Жукова споруджено художнє училище в Xаркові, зго-

дом – художню школу в Вовчанську. За ескізами художника О. Слас-

тьона зведено будинок Миргородського курорту з високою вежею

перед входом (1914–1917) та школу в Млинцях (1909–1911). У стилі

національного модерну будували в Катеринославі, Чернігові та ін.

Крім модерну, на початку XX ст. важливим стильовим

керунком був неокласицизм, викликаний прагненням до архітектури

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 191

високої художньої виразності. Неокласицизм ___________заохочувався в спорудах

державних установ, банків, для створення величних будівель. Це яви-

ще було типово російське, воно не мало будь-яких зарубіжних виявів.

Про неокласицизм в Україні засвідчує незначна кількість

споруд: Київ – Педагогічний музей і Ольгінська гімназія (1911; арх.

П. Альошин), Харків – Сільськогосподарський і Мечніковський

інститути (1911–1914; арх. О. Бекетов), Дніпропетровськ – Дитячий

пансіон (1914–1915; арх. О. Красносельський).

У малярстві на межі ХVIII–ХІХ ст. на зміну бароковим

мотивам приходить класицизм. Серед жанрів домінує портрет. До

європейського рівня портретний жанр піднесли українські

художники Д. Левицький (1735–1822) та В. Боровиковський (1757–

1825). Д. Левицький сприймав козацький портрет як образ геро-

їчного минулого і тодішніх прагнень незалежності. У портретах

В. Боровиковський утвердив свідоме ставлення до життя, він зберіг

піднесений погляд на людину і захоплення реальною природою.

Велике значення для розвитку українського живопису, зокрема

портретного, мала творчість російського художника В. Тропініна

(1776–1857). Він створив реалістичні портрети подільських селян-крі-

паків – «Дівчина з Поділля», «Українець___________», «Хлопчик з сопілкою» та ін.

Органічне поєднання людини з природою прозвучало в

творчості В. Штен-берга (1818–1845).* Вихований у дусі класициз-

му, він проникнувся романтичною концепцією природи і став

типовим представником романтизму.

Живописні твори, в яких любовно змальована природа Ук-

раїни, залишив художник, ініціатор визволення Т. Шевченка і його

друг І. Сошенко (1807–1876). Це картини «Продаж сіна на березі

Дніпра», «Біля річки», «Хлопчики-рибалки». Його перу належать

пейзажі та ікони.

На добу Романтизму припадає і становлення як художника

Т. Шевченка, діяльність якого ослабила засилля академізму. У час

творчої діяльності Т. Шевченка і пізніше активно розвивались такі

* В. Штенберг навчався в Петербурзькій академії мистецтв у класах

К. Брюллова та М. Воробйова. Під час навчання товаришував з Т. Шевченком.

В. Штенберг розкрив красу українського села в картинах «Садиба Г. Тар-

новського в Качанівці» (1837), «Вулиця на селі» (1837–1838) та інших.

192 Розділ 6

жанри як портрет, краєвид, побутова картина.* Його талант яскраво

виявився у галузі станкового живопису, графіки, монументально-

декоративного розпису та скульптури. Він досконало володів

технікою акварелі, олії, офорта**, рисунка олівцем і пером.

На розвиток українського мистецтва помітно вплинула твор-

чість російського художника І. Рєпіна (1844–1930), який народився в

м. Чугуєві (Слобожанщина). Враження дитинства давали йому

творчу наснагу впродовж усього життя. Він написав відомі картини

* Т. Шевченко одержав ґрунтовну фахову освіту в Санкт-Петербурзькій

академії мистецтв у майстерні К. Брюллова. Т. Шевченко – автор понад 1 тис.

творів образотворчого мистецтва. З них близько 450 творів періоду заслання і це

попри заборону писати і малювати, 350 з яких присвячені природі Казахстану,

життю та побуту казахів. На жаль, не збереглося понад 165 його творів.

Провідним жанром мистецької творчості Т. Шевченка був портрет. У цьому

жанрі художник створив понад 130 робіт. У 1860 р. за серію офортів за творами

К. Брюллова й автопортрети Т. Шевченко удостоєний звання академіка

гравірування.

Перший твір Т. Шевченка, що вирвався із академічних пут був «Авто-

портрет» (1840). За оцінкою авторів праці «Українське мистецтво», цей твір за

складністю змісту, свіжим композиційним рішенням і сміливістю вкладених

ідей не має в українському та російському малярстві аналогів.

Його славетна «Катерина» (1842) намальована подібно до народних

картин, де кожен елемент зображення є символом. Центральна постать картини

уособлює Україну; дуб – її силу та непокору. Для утвердження романтизму цей

твір мав велике значення. Т. Шевченко одним із перших правдиво змалював

життя і побут селян-ства («На пасіці», 1843 p., «Селянська родина», 1843 р.). У

1844 р. вийшов перший випуск серії офортів «Живописна Україна», яку

художник задумав як періодичне видання про історію, народний побут, звичаї,

приро-ду, історичні пам’ятки. У 1845 р. аквареллю намальовані картини «Богда-

нова церква в Суботові» та «Будинок І. Котляревського в Полтаві». Центральне

місце посідає офорт «Дари Богданові і українському народові» (1844).

Автопортрети Т. Шевченка 1843 р. і 1845 р. позбавлені романтичного

захоплення і наближені до реалізму. В ескізі «Розп’яття» (1850) трагічна тема

набула іншого змісту і не стільки узалежнювалась від його власних переживань,

скільки розкривала програму романтизму – це свобода духу, свобода творчих

можливостей, вільний розвиток людини, визволення від будь-якого сковування і

поневолення. У неволі Т. Шевченко малював потрети, краєвиди, побутові сцени,

просякнуті поетичністю і тонкою емоційністю.

** Офорт – різновид гравюри на металі, отриманий методом гравіювання

«аквафорта». На металевій дошці голкою роблять малюнок, а заглиблення

елементів зображення посилюють травленням металу кислотами, витравлені

місця наповнюють фарбою і на спеціальному станку віддруковують на

зволоженому папері.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 193

на українську тематику – «Запорожці пишуть листа турецькому

султанові» (1880), «Вечорниці» (1881), портрет Т. Шевченка (1888),

«Гопак» (1930, незакінчена).

Багатогранною та масштабною була постать С. Василь-

ківського (1854–1917), знаного українського пейзажиста, чудового

майстра історичного, монументального живопису та портрета (понад

3 тис. картин). Однією з найвідоміших є «Козацька левада» –

пейзаж-картина, сповнена оптимістичного настрою.

Провідним художником у національному живописі був М. Пи-

моненко (1862–1912). У 1901 р. він – один з організаторів Київсь-

кого художнього училища. Неперевершено відтворював працю,

побут й звичаї селянства. У 1910 р. за картину «Гопак» одержав

___________міжнародну премію.

Батальна тема посіла провідне місце в творчості М. Самокиша

(1860–1944). Серед намальованих ним робіт до Першої світової

війни особливо відомі з часів російсько-японської війни: «Після

бою, забутий», «Сутичка роз’їздів».

Над розробленням художніх творів історичної та побутової

тематики активно працював І. Їжакевич (1864–1962). Низку високо-

художніх творів створив видатний художник-колорист О. Мурашко

(1875–1919). Він надавав перевагу неоромантичній історичній

тематиці («Похорон Кошового») та захопленню тогочасної публіки

імпресіонізмом («Портрет Н. Некрасової», «Дівчина в червоному

капелюшку» та ін.).

Видатним художником, творчість якого розвинулась на

початку ХХ ст., був Ф. Кричевський (1879–1947). Він разом з братом

В. Кричевським у 1905 р. організував Всеукраїнську мистецьку вис-

тавку, що продемонструвала духовну єдність західноукраїнських і

наддніпрянських митців.

На початку XX ст. діяли видатні художники, які плідно

працювали в галузі модерністського живопису. Серед них К. Ма-

левич (1878–1935), який належав до художників-авангардистів.

Перші картини виконані ним у імпресіоністичній манері, світлій

кольоровій гамі «Жінка з квіткою» (1903). Експресіоністичний

напрям у галузі живопису розвивали талановиті українські худож-

ники світового рівня О. Богомазов (1880–1930) «Львівська вулиця у

194 Розділ 6

Києві» (1914), Г. Нарбут («Алегорія на зруйнування Рейнського

собору», 1914 p.).

Скульптура кінця XVIII – першої половини XIX ст. в Україні

розвивалась під впливом класицизму. Найвидатнішим представ-

ником високого класицизму на схід від р. Збруч був Іван Мартос

(1754–1835). Йому належать надгробки генерал-фельдмаршалу

П. Рум’янцеву-Задунайському (1797–1805), що стоїть в Успенському

соборі Києво-Печерської лаври та К. Розумовському (1803–1805) в

Батурині. Він автор пам’ятника Дюку Рішельє в Одесі (1823–1829).

Для скульптури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

характерна світоглядна й стильова тенденція переходу з класицизму

в академізм та реалізм.

У Києві 1853 р. на мальовничому березі Дніпра за проектом

скульптора В. Демут-Малиновського (1779–1846) й архітектора

К. Тона спорудили пам’ятник князю В. Великому. Завершив спо-

рудження пам’ятника П. Клодт. Це бронзова статуя висотою 4,5 м,

яка встановлена на п’єдесталі висотою 16 метрів.

У дні святкування 900-річчя хрещення Русі (липень, 1888) у

Києві відбулося урочисте відкриття пам’ятника ___________Б. Хмельницькому,

автором якого був російський скульптор М. Микешин (1835–1896).

Помітне місце в українській скульптурі займає Л. Позен

(1849–1921). Особливо широкого громадського резонансу набуло

відкриття пам’ятника І. Котляревському (1903). Портретне погруддя

встановлено на високому постаменті складної форми, який прикра-

шають три горельєфні композиції на теми творів письменника:

«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник».

Поширеним було пластичне оздоблення в архітектурі класи-

цизму та модерну. У цій сфері активно працював скульптор Ф. Ба-

лавенський (1864–1943). У його творчому доробку є серія класичних

статуй у Києві: «Милосердя», «Життя», «Любов», «Медицина» – на

порталі іподрому (1915–1916, тепер адміністративний будинок). У

реалістичній манері він виконав понад 20 скульптурних портретів

Т. Шевченка, портрети М. Лисенка, І. Котляревського, надмогильне

бронзове погруддя корифея українського театру М. Кропивницького

(1914, Харків).

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 195

6.2. Національна культура

на західноукраїнських землях

Культура українського народу в складі Австрійської імперії (з

1867 р. – Австро-Угорська) наприкінці XVIII – на початку XX ст.

розвивалась у складних умовах. У Східній Галичині українців на

кінець ХVIII ст. було 74,3 %, на Буковині – 73,7 %, на Закарпатті –

61,9 %. Найпотужніше українська культура себе проявляла на

території Східної Галичини з центром у Львові. Втім її розвиток,

великою мірою залежав від австрійсько-українсько-польських взає-

мин. Оскільки у внутрішній політиці австрійський уряд використо-

вував менш економічно, суспільно та політично організовані нації як

інструмент противаги та стримування громадсько-політичної актив-

ності більш суспільно та політично організованих націй. У цьому

контексті українці об’єктивно поступались суспільно-політичній

організації та економічній потузі поляків. Відповідно все зводилось

до того, що поляки визначали умови розвитку та характер відносин з

українцями, а часто й ігнорували українські інтереси. Загалом у цій

системі австрійсько-українсько-польських координат збереження

українцями власної культурної та релігійної ідентичності було

ціною, за яку віденський уряд купував прихильність українців і

стримував активність поляків.

6.2.1. Освіта та наука

З утвердженням австрійської влади на західноукраїнських зем-

лях «русинська» (українська) спільнота стала предметом особливої

турботи австрійського абсолютизму. У 1770–1780-х рр. імператриця

Марія Терезія (1717–1780) та її син Йосиф ІІ (1741–1790) скасували

низку дискримінаційних положень стосовно некатолицького на-

селення, які діяли за часів Речі Посполитої. Греко-Католицька

Церква була підпорядкована державі, а священики за статусом були

прирівняні до державних службовців. Було вжито спеціальних

заходів щодо піднесення освітнього рівня священиків. У 1774 р. при

церкві св. Варвари у Відні засновано греко-католицьку семінарію

для навчання українського духовенства (Барбареум), а в 1783 р.

переведено до Львова.

196 Розділ 6

16 листопада 1784 р. у Львові урочисто відкрито Львівський

університет. У перші десятиліття навчання велось німецькою та

латинською мовами. У 1825 р. було відкрито кафедру польської

мови і літератури. З часом польська мова стала мовою викладання в

університеті. Після того, як 27 квітня 1869 р. польська мова

спеціальним розпорядженням імператора була визнана як офіційна в

усьому краї, розпочалася поступова полонізація Львівського

університету.*

З 1787 р. до 1809 р. при теологічному факультеті діяв укра-

їнський інститут «Студіум рутенум» з дворічними курсами укра-

їнською мовою. Інститут був призначений для підготовки канди-

датів на посади греко-католицьких священиків і складався з двох

відділів: філософського (термін навчання 2 роки), де вивчали логіку,

етику і метафізику, математику, фізику; богословського (5 років),

мав у своєму складі шість кафедр (церковної історії, єврейської мови

і герменевтики Старого Завіту, грецької мови і герменевтики Нового

Завіту, догматики, морального богослов’я, церковного права).

Реформи М. Терезії та Йосифа ІІ мали незворотну дію при-

наймні щодо формування еліти з новим освітнім і культурним

рівнем.

Слід пам’ятати, що в першій третині ХІХ ст. у Східній Гали-

чині центром національної культури був не Львів, а Перемишль, де в

1816 р. під опікою перемишльського єпископа М. Левицького (1774–

1858) організувався «гурт українських греко-католицьких свя-

щеників для поширення письма, просвіти і культури серед вірних».

Серед них, І. Лаврівський (1773–1846) та І. Могильницький (1778–

1831). До основних надбань і заслуг І. Лаврівського належить

відкриття капітульних бібліотек у Львові і Перемишлі, укладення

«Українсько-польсько-німецького словника». І. Могильницький у

Перемишлі в 1817 р. створив перший у Галичині дяко-вчительський

інститут – своєрідна педагогічна школа-інтернат. У 1823 р. написав

* У 1870 р. польською мовою викладали 13 предметів, німецькою –

46 латинською – 13 і українською – 7. 4 липня 1871 р. імператор Франц Йосиф І

видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і

українською мовами на юридичному і філософському факультетах. Уже

в 1906 р. польською мовою читали 185 предметів, німецькою – 5, латинською –

14 і українською – 19.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 197

українською мовою «Граматику язика славено-руського», а в 1829 р.

вступ до цієї роботи «Відомості о руськім язиці», у якій визнає

українську мову самобутньою східнослов’янською мовою. Старан-

нями цих людей відкривались і початкові школи.

На початку 1830-х рр. центром національно-культурного

життя стає Львів. Це пов’язано з виходом на арену молодого поко-

ління творчої еліти, так званих «будителів», вихованців Львівської

семінарії: М. Шашкевича (1811–1844), Я. Головацького (1814–1888)

та І. Вагилевича (1811–1866). Організувавши ___________літературне об’єднання

«Руська трійця» (1833–1837), вони взялись за спасіння українського

фольклору, який на той час був на межі забуття. Для цього орга-

нізовувались експедиції селами Галичини, Буковини та Закарпаття.

На відміну від старшого покоління, яке було тісно пов’язане з

церковними традиціями і старослов’янською мовою, вони прагнули

впровадити в тогочасну літературу народну мову.

Після смерті М. Шашкевича національне життя на західно-

українських землях дещо притихло. Оскільки духовенство, яке було

схильне до консерватизму, не наважувалось більш радикально діяти

в розвитку української культури.

Формально в рамках сформованої системи суспільно-політич-

них координат викладання в початкових школах українською мовою

не заборонялося. Однак у Східній Галичині насаджувалися польські,

в Закарпатті – угорські, а в Північній Буковині – румунські школи.

Наприклад, у Східній Галичині 1890 р. працювало 4250 класів з

польською мовою навчання і лише 2250 – з українською. Гіршою

була справа з суто українськими школами. У Львові першу народну

школу з українською мовою викладання відкрили в 1877/1878 н. р.

Це була чотирикласна змішана школа, але в четвертому класі хлопці

та дівчата навчались окремо.

8 липня 1886 р. засновано другу змішану українську чотири-

класну народну школу імені М. Шашкевича (сучасна загально-

освітня середня школа № 34 м. Львова). На прохання керівництва

школи фундаторами шкільної бібліотеки виступили товариства

«Просвіта», Українське педагогічне товариство, «Товариство імені

Шевченка». У 1892/1893 н. р. у Львові при вчительській семінарії

відкрили українську дівочу чотирикласну школу, але за навчання в

цій школі треба було платити.

198 Розділ 6

Велике національно-просвітнє та видавниче значення мало

товариство «Просвіта», яке за підтримки українського громадсько-

політичного діяча Ю. Лаврівського (1819–1873) * відкрито 8 грудня

1868 р. Ініціатором та першим головою «Просвіти» став А. Вах-

Дата добавления: 2015-01-03