Мала енциклопедія конституційного права 2 страница

Громадянські (особові) права і свободи людини - сукупність природних і невідчужуваних основоположних прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її належності до громадянства певної держави. Становлять основу правового статусу людини.

Гуманістичні засади конституційного ладу України - основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. До Г. з. к. л. У. відносять принципи гуманізму та народного суверенітету.

Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних із належністю до її громадянства.

Декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, в якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства з обґрунтуванням причин такої відсутності.

Делеговані повноваження - окремі повноваження, віднесені до компетенції органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якими згідно з законом або договором наділяється інший орган виконавчої влади або місцевого самоврядування. Делегування повноважень здійснюється: а) законом - органам місцевого самоврядування надаються законом окремі повноваження органів виконавчої влади; б) до-

говором - окремі повноваження органу місцевого самоврядування (наприклад, повноваження з управління об'єктом права комунальної власності територіальної громади) передаються органу місцевого самоврядування іншого територіального рівня або іншої територіальної громади; в) рішенням районної, обласної ради, що ухвалюється відповідно до закону - делегування повноважень районних та обласних рад відповідним державним адміністраціям.

Делеговані повноваження органу самоорганізації населення - повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Демократична держава - держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Рисами України як Д. д. є: реальна представницька демократія; організація державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; конституційне закріплення та реалізація на практиці принципу ідеологічного і політичного плюралізму; визнання та гаран-тованість місцевого самоврядування; пріоритет прав і свобод людини і громадянина.

Депутат - особа, обрана до парламенту або представницького органу місцевого самоврядування. Д. набуває особливого статусу, який забезпечує йому необхідні умови для участі в законодавчій та іншій діяльності відповідного представницького органу. Правовий статус народного депутата України встановлений Конституцією України та Законом України «Про правовий статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. Гарантіями діяльності народного депутата України є: непорушність повноважень народного депутата; депутатська недоторканність; забезпечення народного депутата інформаційними матеріалами та юридичною допомогою; переважне право виступу з питань депутатської діяльності в державних засобах масової інформації; відповідальність посадових осіб за невиконання обов'язків щодо народного депутата; захист трудових прав народного депутата; компенсація витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю; право народного депутата мати до десяти поміч-ників-консультантів і помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах; право народного депутата на належні умови для виконання депутатських повноважень; право народного депутата на належні житлові умови та на безоплатний проїзд.

Депутатська недоторканність - принцип депутатського мандата, згідно з яким депутат не може бути без його письмової згоди або згоди парламенту, іншого представницького органу притягнутий до кримінальної відповідальності, затриманий, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладається в судовому порядку. Конституція України (ст. 80) гарантує Д. н. народним депутатам України.

Депутатські групи (фракції) - формуються як на партійній, так і на позапартійній основі. Д. г., сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу Д. ч. (ф.)

можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Д. г. (ф.), сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України зареєстровані Д. г. (ф.) користуються правами: на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях; на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях Верховної Ради України та її органів; Д. г. (ф.), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради України та її органів.

Державний Герб (польс. herb, від нім. Erbe - спадщина) - відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20) Великий Д. Г. України встановлюється з урахуванням малого Д. Г. України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом Великого Д. Г. України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Д. Г. України) - ч. 4 ст. 20 Конституції України.

Державний Гімн (грец. uuvo^- урочиста пісня) - музикально-поетичний твір, який разом з Державним Гербом і Державним Прапором є офіційним символом держави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) встановлює, Що Д. Г. України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Текст Д. Г. України затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» від 6 березня 2003 р.

Державний комітет (державна служба) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Д. к. (д. с.) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Д. к. (д. с.) очолює його голова.

Державний кордон України - лінія і вертикальна поверхня, що проходять цією лінією, які визначають межі території України - суходолу, вод. надр, повітряного простору.

Державний лад - система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Д. л. може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі Конституції та інших

легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством, і неконституційним - Д. л. тоталітарної держави.

Державний Прапор - офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Д. П. України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни, її повнота, незалежність у зовнішніх відносинах, загальний характер та і винятковість.

Державний устрій - політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будівництва відомі три форми Д. у.: унітарна, федеративна та обласна (Іспанія, Італія) держава.

Децентралізація - процес передання частини функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади органам регіонального та місцевого самоврядування.

Джерела галузі конституційного права - форми вираження та організації його структурних одиниць - конституційно-правових норм. Д. г. к. п. перебувають у певній ієрархічній підпорядкованості (за їхньою юридичною силою). Систему Д. г. к. п. становлять Конституція України, закони й міжнародні договори України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, статути територіальних громад та інші нормативні акти місцевого самоврядування, а також спеціальні джерела - акти колишніх СРСР та

УРСР.

Дипломатичне представництво - посольство (нунціатура), місія (інтернунціатура) або інше дипломатичне представництво іноземної держави (персонал, споруди та приміщення).

Дипломатичне представництво України - постійно діюча установа України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

Дипломатичні привілеї та імунітети - сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і консульським посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які користуються захистом на території держави перебування відповідно до міжнародного права.

Договір (міжнародний) - міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкова-

них йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Загальне виборче право - важливий конституційний принцип виборчого права України, зміст якого полягає ось у чім: 1) право голосу на виборах і референдумах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов'язана з тим, що виборче право - це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно належить до політичних прав; відповідно, негромадяни, зокрема й апатриди, які проживають на території України, не наділяються виборчим правом; 2) забороняються будь-які привілеї чи обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис. При цьому серед природних властивостей у виборчому законодавстві України перелічені раса, колір шкіри,' стать, а до переліку громадянських властивостей внесено політичні, релігійні та інші переконання, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовну належність; 3) забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені Конституцією України та виборчим законодавством України.

Загальні збори (за місцем проживання громадян) - зібрання всіх або частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Закон - нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України), чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (відносно всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та регулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального характеру. Перелік питань, що визначаються або встановлюються у 3. України, міститься у ст. 92 Конституції України.

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законопроект та законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права 3. і. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність спеціально уповноважених органів і посадових осіб (суб'єктів 3. п.), що полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів, або стадій. Звичайно виділяють такі основні стадії 3. п.: підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради -

законодавча ініціатива; попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради; обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради з його подальшим прийняттям або відхиленням (повністю чи частково); підписання (санкціонування) та оприлюднення закону. Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - обговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Законопроект - текст проекту закону, що подається до парламенту, іншого законодавчого органу для прийняття в установленому порядку. Регламент Верховної Ради України передбачає відмінність між 3. і законодавчою пропозицією (двома формами реалізації права законодавчої ініціативи): якщо 3. являє собою текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), то законодавча пропозиція - це ідея або концепція майбутнього закону.

Законопроект конституційний - законопроекти, що передбачають внесення змін чи доповнень до конституції.

Запит депутатський - вимога депутата парламенту, іншого представницького органу, яка заявляється, на сесії парламенту, іншого представницького органу до підконтрольних і підзвітних йому органів та посадових осіб, дати офіційну відповідь із питань, віднесених до їхньої компетенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не було задоволено.

Засади конституційного ладу України - 1. Система закріплених у Конституції України вихідних принципів територіальної, політичної, соціальної та економічної організації держави, взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства. 2. Загальний конституційно-правовий інститут, який становлять норми Конституції України, що закріплюють основні принципи організації держави, характеризують її як конституційну, а також визначають засади і принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи вади в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їхньої діяльності. Тільки к.- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Імперативний мандат - форма взаємозв'язків депутата парламенту, іншого представницького органу зі своїми виборцями. Принцип І. м. обґрунтовувався на основі положень доктрини народного суверенітету, сформульованої Жан-Жаком Руссо в XVIII ст., яка базується на ідеї неподільності й непредставництва народного суверенітету: представляти можна не сам суверенітет, а лише владу (за Ж.-Ж. Руссо, депутати не можуть бути представниками народу, вони є лише його уповноваженими). Обов'язковими елементами І. м. є пов'язаність депутата волею

виборців (накази виборців) і можливість відкликання депутата виборцями. У практичному плані І. м. немає ніякого сенсу, оскільки звернення депутата до своїх виборців із кожного питання, яке обговорюється парламентом, іншим представницьким органом, внаслідок лише суто технічних проблем, не кажучи про інші аспекти, може повністю дезорганізувати його роботу. Принцип І. м. закріплювався в «радянських» конституціях. Імпічмент (англ. impeachment - недовіра, від старофр. Empeech-_ ment - осуд, обвинувачення) - спеціальна процедура (правила) щодо ' притягнення до відповідальності вищих посадових осіб (президента, міністра тощо) у випадках порушення ними законів держави. В Україні процедура І. передбачена стосовно Президента України (ст. 111 Конституції України), а її застосування можливе за таких умов: 1) наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

2) наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про І. Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі І., що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України). Сама процедура І. має такі стадії: 1) ініціювання питання про усунення Президента з поста в порядку І. більшістю від конституційного складу Верховної Ради України; 2) ухвалення Верховною Радою не менш як двома третинами від її конституційного складу рішення про звинувачення Президента;

3) ухвалення Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу рішення про усунення Президента з поста.

Інавгурація (від лат. inauguro - посвячую) - урочиста церемонія вступу на пост глави держави. Стаття 104 Конституції України передбачає, що новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

Індемнітет [від лат. indemnitas (indemnitatis) - відшкодування збитків] - 1. Звільнення депутата парламенту від юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах під час здійснення повноважень (за винятком відповідальності за образу чи наклеп). Конституція України (ч. 2 ст. 80) закріплює цей привілей як принцип статусу народного депутата України. 2. Винагорода депутата за його парламентську діяльність, що містить заробітну плату, оплату проїзду і користування засобами зв'язку, утримання апарату тощо. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. оплата праці народного депутата України проводиться в розмірах, установлених Верховною Радою України.

Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади. К. М. У. здійснює функції, пов'язані з керівництвом виконавчо-розпорядчою діяльністю в різних сферах державного життя та спрямовуванням і координацією діяльності органів виконавчої влади. До складу К. М. У. входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад К. М. У. призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра

України.

Каденція (італ. cadenza, від лат. Cado - падаю, припиняюся) - проміжок часу, протягом якого виборна особа (орган) здійснює свої повноваження.

Кворум [від лат. quorum (praesentia sufficit) - чиєї (присутності' достатньо)] - кількість членів колегіального органу, присутність яких на його засіданнях необхідна для обговорення та ухвалення рішень.

Колізії в конституційному праві (від лат. collisio - зіткнення) -суперечності між нормами конституційного права. К. породжуються недосконалістю чинного законодавства, довільним тлумаченням джерел галузі конституційного права тощо.

Комітети Верховної Ради України - постійно діючі органи, які створюються на строк повноважень Верховної Ради України на основі пропорційного представництва депутатських груп і фракцій. Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Основними функціями парламентських комітетів є здійснення законопроектної роботи, підготування і попередній розгляд питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України.

Компетенція (лат. competentio, від competo - взаємно прагну; відповідаю, підходжу) - сукупність предметів відання та повноважень органу публічної влади або посадової особи, що визначають його місце в системі органів державної влади (в системі місцевого самоврядування).

Компетенція місцевого самоврядування - встановлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов'язків і предметів відання територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування, які забезпечують здійснення функцій і завдань місцевого самоврядування.

Комунальна власність - рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, зокрема банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права К. в. територіальної громади, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Конституційна комісія - особлива комісія, яка створюється парламентом (іншим представницьким органом) для підготування проекту

нової конституції держави. В Україні Конституційну комісію (Комісію з розроблення нової Конституції Української РСР) було утворено Верховною Радою УРСР 24 жовтня 1990 р.

Конституційне звернення - письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб'єктами права на К. з. є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання - письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також звернення Верховної Ради про подання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту. Суб'єктами права на К. п. є Верховна Рада, Президент, не менш як 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховний Суд, Кабінет Міністрів, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне право України - провідна галузь національного права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та здійснення, гарантії основних прав і свобод людини і громадянина. Предмет К. п. У. становлять суспільні відносини, що виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства та які пов'язані з правами і свободами людини і громадянина (відносини між людиною та державою), організацією держави і публічної влади (владовідносини).

Конституційний лад - такий стан (або порядок) суспільних відносин, урегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою.

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. К. С. У. вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. К. С. У. складається з 18 суддів К. С. У.: шість суддів призначаються Президентом України після консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів К. С. У.; шість суддів призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів; шість суддів призначаються з'їздом суддів. До повноважень К. С. У. належать прийняття рішення і подання висновків у справах щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, актів

Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції України чинним міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Формами звернення до К. С. У. є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина -вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966 p.), Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), іншими міжнародно-правовими документами, закріплює щодо правового статусу людини і громадянина такі принципи: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав людини та її обов'язків перед суспільством.

Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами і настає за конституційний делікт (правопорушення). К.-п. в. має політичний і моральний характер. її формами є: скасування або призупинення дії правового акта; дострокове припинення повноважень, усунення з поста; визнання виборів або результатів референдуму недійсними.

Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які складають предмет галузі конституційного права. К.-п. н. характеризуються особливим змістом (регулюють особливе коло відносин), установчим характером приписів (визначають основи побудови правової системи та державного механізму), основоположним джерелом (Конституція України), особливостями структури (переважна більшість не містить санкції), особливим колом суб'єктів (народ, держава тощо), загальнорегулятивним характером (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо).

Конституційно-правовий інститут - відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Виділяють загальні (генеральні), головні та початкові К.-п. і.

Конституційно-правові відносини - суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми. К.-п. в. характеризуються специфічним змістом (пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини і громадянина), особливим суб'єктним складом, особливим механізмом реалізації прав та обов'язків суб'єктів (у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші відносини).

Конституціоналізм - 1. Політико-правова доктрина, що обґрунтовує необхідність установлення конституційного ладу. 2. Правління, обмежене конституцією (конституційне правління); політична система, що спирається на конституцію та конституційні методи правління. 3. Ідейно-політич-ний рух, спрямований на встановлення конституційного правління..

Дата добавления: 2014-12-24