Економічна характеристика Франції 1 страница

Ще до недавнього часу Франція входила у п’ятірку високорозвинених держав світу. За розмірами території і населення вона належить до числа найбільш великих країн Європи.

Економіка Франції відрізняється могутньою індустріальною базою і диверсифікованим виробництвом з добре розвитими стратегічно важливими галузями (авіаракетобудування, енергетика, транспорт і зв'язок, агропромисловий сектор). Важливе місце в економіці країни займають наукові дослідження й інформаційне обслуговування. Франція веде наукові дослідження за широким колом проблем: атомна енергетика, авіаційна техніка, устаткування засобів зв’язку, деякі види електроніки промислового призначення.

Франція має п'ятий за обсягом товарообіг зовнішньої торгівлі (після США, Німеччини, Китаю та Японії). Вона активно експортує туристичні послуги, залучаючи багато туристів з усього світу. Велике значення для французької економіки має розвиток наукових галузей; за сукупними витратами на НДДКР Франція посідає четверте місце в світі. Вона має досить розвинутий військовий комплекс. Франція - одна з небагатьох країн, що здатні власними засобами вивести на орбіту космічні супутники цивільного та військового призначення.

Внаслідок тривалої орієнтації французької економіки на фінансово-кредитну діяльність її структура була недостатньо збалансована. Особливо це виявилося в період між двома світовими війнами та по закінченню Другої світової війни. Промисловість Франції відставала від американської, німецької та англійської не тільки за обсягом виробництва, а й за технічною оснащеністю.

Загальна характеристика країни

Площа	551,5 тис. км^2
Населення	64057792 чол. (2009 р.)
Очікувана тривалість життя	загальна: 80,98 років чоловіки: 77,79 років жінки: 84,33 роки (2009 р.)
Форма правління	Республіка
Столиця	Париж
Адміністративний поділ	22 регіони.
ВВП (офіційний валютний курс)	2808 млрд. дол. США (2011 р.)
ВВП (реальний темп приросту)	1,7% (2011 р.)
ВВП – на душу населення (паритет купівельної спроможності)	41019 дол. США (2009 р.)
ВВП – розподіл по секторам економіки	сільське господарство: 2,2% промисловість: 20,3% сфера послуг: 77,4% (2008 р.)
Трудові ресурси	28,5 млн. чол. (2008 р.)
Рівень безробіття	7,4% (2008 р.)
Населення за межею бідності	6,2% (2004 р.)
Рівень інфляції (споживчі ціни)	2,0% (2011 р.)
Державний борг	74,6% від ВВП (2010 р.)
Сільське господарство – продукція	Пшениця, злаки, цукрові буряки, картопля, винні сорти винограду; яловичина, молочні вироби; риба
Промисловість	Машинна, хімічна, автомобільна, металургійна, авіаційна, електронна; текстильна, харчова; туристична індустрія
Темп приросту промислового виробництва	3,7% (2011 р.)
Баланс поточного рахунку	- 35940 млн. дол. США (2007 р.)
Експорт	761000 млн. дол. США в цінах фоб (2008 р.)
Експорт – продукція	Машинне та транспортне обладнання, літаки, пластмаси, хімікати, фармацевтична продукція, залізо та сталь, напої
Експорт – партнери	Німеччина 14.9%, Іспанія 9.3%, Італія 8.9%, Великобританія 8.1%, Бельгія 7.3%, США 6.1%, Нідерланди 4.1% (2007)
Імпорт	833000 млн. дол. США в цінах фоб (2008 р.)
Імпорт – продукція	Машини та устаткування, транспортні засоби, сира нафта, літаки, пластмаси, хімікати
Імпорт – партнери	Німеччина 18.9%, Бельгія 11.4%, Італія 8.4%, Іспанія 7.1%, Нідерланди 7%, Великобританія 5.6%, США 4.4%, Китай 4% (2007)
Борг - зовнішній	4,7 трлн. дол. США (2010 р.)
Валюта (код)	євро (EUR)

За останні 50 років реальний ВВП Франції виріс майже в 4 рази – с 462,1 млрд. євро в 1962 р. до 1800 млрд. в 2012 році.

Номінальний ВВП (у поточних цінах, база = 2005) виріс за цей же період з 56,2 млрд. євро до 2027,8 млрд. євро.

Як і у всіх постіндустріальних країнах, структура виробництва Франції відображає у цілому типовий для «Великої сімки» склад та співвідношення основних галузей. Найбільші французькі фірми є досить відомими у світі та Європі, а відтак їх значення у глобальній економічній моделі є важливим, проте за обсягами торгового обороту, прибутковістю та кількістю працюючих вони поступаються американським, німецьким та цілому ряду британських компаній.

У структурі промисловості Франції провідна роль належить обробним галузям, особливо пов'язаним із ходом науково-технічного прогресу. Франція знаходиться серед провідних країн світу за виробництвом ракет, літаків, локомотивів, устаткування для атомної енергетики (друге місце, після США). Вона володіє передовими технологіями в обробці рідкісноземельних та деяких інших металів (германію, радію, а також хрому, титану). Франція має вагомі здобутки в робототехніці, засобах зв'язку, виробництві нових мате­ріалів, біотехнології, мікроелектроніці. Серед галузей французької промисловості на світовому ринку знаходять першочергове визначення такі:

■ аерокосмічна промисловість;

■ виробництво зброї;

■ загальне машинобудування;

■ автомобілебудування;

■ кольорова й чорна металургія;

■ електронна й електротехнічна промисловість;

■ атомна енергетика;

■ фармацевтика й парфумерія;

■ хімічна промисловість;

■ залізничне машинобудування.

Франція володіє потужною, різноманітною промисловою базою, у її основі: найбільші в Європі фармацевтичні, аерокосмічні, ядерні й сільськогосподарські галузі; друга по величині в Європі хімічна промисловість; третя в Європі галузь ІКТ. У Франції розташовуються штаб-квартири 3,1 мільйона компаній. Згідно даним Forbes французькі компанії, що мають вплив, входять до числа 200 найбільших фірм миру: BNP Paribas (11-е місце), Total (19), GDF Suez (24), EDF Group (27), Axa Group (28), France Télécom (56), Groupe Sanofi Aventis (57), Crédit Agricole (73), Société Générale (103), Vinci Group (124), Vivendi (140), CNP Assurances (151), L'oréal Group (152), Boyugues (178), Danone (182), Carrefour Group (192).

Аерокосмічна промисловість Франції є однією з найдинамічніших у світі. Вона тісно пов'язана з розвитком військово-промислового комплексу. Свого часу Франція створила один з найкращих цивільних літаків середнього радіуса дії «Каравела», понадзвуковий літак «Конкорд» (сумісно з Великою Британією), пасажирський лайнер «Аеробус». В аерокосмічній промисловості провідні позиції належать фірмам «Аероспасіаль», «Снекма», «Дассо».

Позиції Франції в автомобільній промисловості знизилися порівняно з початком XX ст.; вона поступається за обсягом виробництва автомобілів Японії, США, Німеччині, Китаю. Проте французькі автомобілі традиційно відрізняються своєю якістю й знаходять доволі широкий ринок збуту. Автомобільна промисловість Франції відзначається великим ступенем концентрації; переважну більшість машин випускають фірми «Рено» і «Пежо-Сітроен». Їх частка у світовому виробництві автомобілів становить відповідно 4 і 5%; вони випускають майже всі автомобілі в країні й забезпечують 100% їхнього експорту.

У галузі металургійної промисловості Франція особливо відзначається виробництвом алюмінію. В кольоровій металургії найсильніші позиції займають промислова група «Пешіне-Южін-Кюльман» та фірма «Іметаль». Фірма «Пешіне» є також однією з провідних у хімічній промисловості. За експортом хімічних товарів Франція посідає третє місце в світі, після США та Німеччини.

В електротехнічній промисловості відзначається концерн «Томсон», який посідає перше місце в світі за випуском навігаційного обладнання для літаків, а в Європі - за виробництвом електроніки.

Енергетика Франції ґрунтується на атомних електростанціях. У країні немає своїх значних запасів нафти або газу, а вугілля для виробництва електроенергії використовується не досить ефективно. Тому частка електроенергії, виробленої на АЕС, досягає у Франції 76% - це один з найвищих показників у світі.

Франція має розвинуту харчову промисловість, яка за обсягом виробництва поступається в Європі тільки німецькій. У структурі галузі особливо відзначається цукрове, виноробне, олійне, борошномельне, м'ясо-молочне виробництва.

Для французької промисловості притаманний високий рівень концентрації виробництва. Концентрація супроводжується формуванням великих промислових груп. Близько сотні таких груп зосереджують понад половину зайнятих у промисловості. Найбільшими й найважливішими є групи: «Компані франсез де петроль», «Пежо-Сітроен», «Рено», «Томсон-Брандт», «Сен-Гобен-Понт-а-Муссон», «Пешіне-Южін-Кюльман», «Компані женераль д'електрисіте», «Рон-Пуленк», «Денен-Норд-Ест-Лонгві», «Мішлен», «БСН-Жерве-Данон».

Французький енергетичний ринок є одним із самих конкурентних у світі. По даним Eurostat (2010 р.) французькі тарифи за кіловат-годину електроенергії для промислових споживачів (0,075 євро, включаючи ПДВ) більш привабливі, ніж у Великобританії (0,099 євро) або Німеччини (0,112 євро). Тарифи за гігаджоуль природного газу (включаючи ПДВ) для промислових споживачів у Франції також нижче (9,19 євро), ніж у Німеччині (10,10 євро), хоча й вище, ніж у Великобританії (5,943 євро).

Атомна енергетика, виробляючи 81% усієї електроенергії в країні, протягом довгого часу є ключовим напрямком французької енергетичної стратегії. Сьогодні цей ринок розвивається швидкими темпами. Франція успішно виконала вимоги Кіотського протоколу за рівнем викидів парникових газів, а державні ініціативи сприяють розвитку нових секторів. Мова йде про поновлювані джерела енергії: сонячної, вітряної, гідроенергетиці й енергії з біомаси, які стають ключовими елементами майбутнього енергетичного плану Франції.

Крім того, сьогодні Франція вносить істотний вклад і в розвиток інноваційних енерготехнологій. На її території розміщений Міжнародний термоядерний експериментальний реактор (ITER), у розробці й створенні якого вона брала участь. Враховуючи важливість ядерної й поновлюваної енергетики, інвестування й розміщення виробництва у Франції може знизити викид промислових парникових газів.

Сільське господарство. Інтенсивне зростання механізації та автоматизації впродовж 1960-1990 рр. привело до того, що валовий аграрний продукт країни подвоївся, а його середньорічний приріст перевищував 3%, внаслідок чого питома вага Франції значно зросла у світовому сільгоспвиробництві.

На цей час сільське господарство Франції є одним з найрозвинутіших у світі. Воно постачає четверту частину аграрної продукції ЄС. За виробництвом і експортом сільськогосподарської продукції Франція посідає друге місце в Західній Європі. Франція має досить широкий спектр спеціалізації в сільському господарстві; вона виробляє у великих обсягах пшеницю, ячмінь, цукрові буряки, вино, молоко, масло, м'ясо, яйця, фрукти та овочі. Особливістю структури сільськогосподарського виробництва Франції є підвищена, порівняно з іншими західноєвропейськими країнами, частка землеробства. Ще в 1980 р. на землеробство припадало 46% усієї аграрної продукції. Нині його частка складає третину, а провідною галуззю стало скотарство.

Аграрний сектор Франції найбільше виграв від європейської інтеграції. Захищене зовнішніми протекціоністськими бар'єрами від конкуренції США, Канади та деяких країн, що розвиваються, французьке сільське господарство одержало вільний, безмитний доступ до ринків партнерів по ЄС, де його конкурентоспроможність вища, ніж у інших країнах об'єднання. До того ж, французький уряд надає своєму сільському господарству субсидії та інші пільги.

Великий вплив на вироблення структурної політики робить Європейський фонд сільськогосподарської орієнтації. Стимулюючі методи державного впливу використовуються як для розширення виробництва окремих культур, зміцнення структури господарств, так і скорочення надвиробництва.

Провідною галуззю є тваринництво, на частку якого припадає 2/3 вартості аграрної продукції, Франція – є першим серед західних країн виробником ячменя і цукру, другим – пшениці, вина і м’яса. Традиційно відомі такі галузі, як виноградарство, садівництво, устричний промисел.

Сільське господарство є високо індустріалізованою галуззю. За насиченістю технікою, використанню хімічних добрив воно поступається тільки Нідерландам, ФРН та Данії.

Сфера послуг традиційно оцінюється у Франції за кількістю зайнятих у різних сферах. Найбільшими за питомою вагою при цьому виступають консультативні послуги, що складаються з інформаційних, рекламних, маркетингових, інжинірингових тощо. Крім цього, виділяють також оперативні послуги, підбір персоналу, роботу з кадрами, забезпечення безпеки громадян. Провідну роль у структурі галузі відіграють банківська сфера, транспорт, торгівля, туризм.

У сфері послуг Франції найбільше значення має фінансово-кредитна система. Хоч роль позичкового капіталу в економіці країни знизилася, проте зросло значення підприємницького капіталу. Франція вже не є головним експортером капіталу, проте її роль на міжнародних ринках капіталу досить велика. Банки завжди мали міцні позиції в економіці Франції; найбільші з них утворилися ще в середині XIX ст. За рівнем концентрації банківської сфери Франція випереджає США, Японію та Німеччину. Серед 50-ти найбільших банків світу є шість французьких.

Згідно ЮНКТАД, в 2010 році Франція посідала третє місце у світі за обсягом прямих іноземних інвестицій (ПІІ), одержуючи 59,6 млрд. доларів ПІІ - її випереджали тільки США з 129 млрд. доларів ПІІ й Китай з 95 млрд. доларів ПІІ. Таким чином, Франція була поперед усіх своїх сусідів по континенту - туди направлялося 17% усіх ПІІ в Європу.

Основна частина банківських операцій припадає на три банки: «Банк насьональ де Парі», «Креді Ліонне» і «Сосьєте женераль». Вони мають розгалужену мережу відділень та активно працюють на світових ринках банківських послуг. Крім цих велетнів, великими банками також є «Індосюез», «Паріба», «Креді коммерсіаль де Франс», «Креді ендюстріель е коммерсіаль». Особливе значення має кооперативний банк «Креді агріколь», який обслуговує переважно аграрний сектор економіки; він входить (як і «Креді Ліонне») до десятки провідних банків світу. Наприкінці 90-х років відбулося злиття банків «Сосете женераль» і «Паріба», таким чином утворилася найбільша у Франції банківська група.

Французькі банки є осередками, навколо яких формуються фінансово-промислові групи. Так, банк «Паріба» контролює і обслуговує діяльність таких фірм, як «Компані франсез де петроль», «Томсон-Брандт», «Пешине-Южін-Кюльман», «Рон-Пуленк», «БСН-Жерве-Данон», «Денен-Норд-Лонгві» та деякі інші. До групи «Сюез» входять «Сен-Гобен-Понт-а-Муссон», «Ер лікід», «Компані женераль д'електрисіте»; до цієї групи належать банки «Креді індюстріель е коммерсіаль» та «Індосюєз».

Економіка Франції глибоко інтегрована у світове господарство. У 90-их роках французьким компаніям вдалося трохи збільшити свою частку у світовому експорті (6,5%) і скоротити в імпорті. Сьогодні зовнішня торгівля виступає серйозним фактором економічного зростання. На експорт йде приблизно 1/5 її кінцевого продукту.

У зовнішньоекономічних зв'язках Франція орієнтована, насамперед, на Європейський Союз. На нього припадає 62% експорту й 61% імпорту країни, в тому числі 78% експорту сільгосппродукції, 70% експорту автомобілів. У країнах ЄС розміщується 70% обсягу французьких зарубіжних інвестицій. Цим пояснюється велика увага французького уряду до всіх кардинальних змін, що відбуваються в Європейському Союзі. Франція завжди знаходиться серед ініціаторів тих важливих подій, які посилювали інтеграційні процеси в Західній Європі (Шенгенська угода, Маастрихтська угода, введення євро тощо). Винятком була тривала протидія голлістського уряду вступу Великої Британії до ЄС; Франція розглядала її як небезпечного суперника. В 90-х роках французький уряд виступав за поступове розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Але поступово настрій французьких політичних кіл змінився у бік обмеження вступу нових членів до організації; уряд Ж. Ширака запропонував зробити паузу в цьому процесі після 2007 р.

Франція здійснює активну політику в галузі зовнішньої торгівлі. Темпи приросту обсягів торгівлі в 90-х роках перевищували темпи зростання ВВП й промислового виробництва.

Зовнішньоторговельний дефіцит Франції за підсумками 2011 р. склав - 69,59 млрд. євро (після -51,53 млрд. євро в 2010 році).

Експорт Франції в 2011 р. виріс на 8,6% (після 14% в 2010 році) завдяки експорту сільськогосподарської й продовольчої продукції, у першу чергу зернових і напоїв. Позитивну динаміку продемонстрував експорт товарів класу «люкс» (жіночих сумок, парфумерії й косметики). Ріст експорту продукції хімічної й металургійної продукції зобов'язаний, насамперед, ефекту від росту цін на нафту. Експорт авіаційно-космічної продукції й автомобілів, що оживився в 2010 р., сповільнився. Значно скоротився експорт фармацевтичної продукції.

Зменшення обсягів імпорту на 11,7% (проти 14,1% в 2010 р.) зв'язане, насамперед, з ростом цін на нафту й нафтопродукти. При цьому в 2011 р. оживився імпорт продукції авіаційно-космічної промисловості (насамперед, зі США й Німеччини), уповільнився імпорт продукції автомобільної промисловості.

В 2011 р. відбулося скорочення експортних поставок як у країни Євросоюзу (+7,5% після +18,6% в 2010 р.), так і в треті країни (+8,8% після 18,6% в 2010 р.). Трохи сповільнився експорт у США (в основному через ріст вартості євро) і в країни Африки (через соціальні й політичні події в цих країнах). У той же час відчутно виріс експорт у Швейцарію й Росію.

Франція є великим експортером та імпортером капіталу. Провідне місце серед іноземних фірм займають американські (48%). Природно, що основна частина французьких інвестицій припадає на країни Європейського Союзу (близько 70% усіх зарубіжних інвестицій). Більше чверті інвестицій ідуть в країни, що розвиваються (з них половина - в Африку). Таким чином, на інші країни залишається невелика частка інвестицій. Проте останнім часом швидко зростають потоки французьких інвестицій у США, де Франція посідає вже шосту позицію серед іноземних інвесторів.

Торговий і платіжний баланс Франції традиційно зводиться негативним сальдо. Дефіцит утворюється головним чином за рахунок мінеральної сировини, частини хімічних і споживчих товарів, включаючи побутову електроніку. В останнє десятиліття погіршилося сальдо торгівлі промисловими товарами.

Франція виступає як чистий імпортер технологічних досягнень. Дефіцит угод за патентами і ліцензіями в окремі роки перевищує половину негативного сальдо зовнішньої торгівлі країни.

У сфері зовнішньоекономічної політики пріоритет віддається розвитку експорту імпортозаміщуючих виробництв. Поряд з ідеєю «нового завоювання внутрішнього ринку», висунута ідея «нового завоювання західноєвропейського ринку».

4. загальна економічна характеристика японії

Переживши поразку у Другій світовій війні у 1945 р., за останні п’ятдесят років Японія досягла значних змін в економіці та соціальній сфері. Разом з тим, країні вдалося зберегти свою самобутність, культуру, особливості менталітету додавши до цього західні технології та підприємливість, що дозволило їй посісти провідні позиції у глобальній економіці у 70-90-х рр. ХХ ст.

Японія належить до групи країн з розвинутою економікою та посідає 19-те місце за густотою населення у світі. Японія – третій за економічною міццю центр світу. На неї припадає 10,5% світового ВВП, та 12% світового промислового виробництва. Природні умови Японії не відрізняються багатством і різноманітністю ресурсів: тільки будівельні матеріали й енергія гірських рік. Перевагою є вигідне економіко-географічне положення в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Несприятливі умови гірського рельєфу островів, практична відсутність сировинних ресурсів, обмеженість території для забудови, а також часті землетруси призвели до форсованого розвитку технології й економіки. Результатами є: енерго- і ресурсозберігаючі технології в поєднанні з глибокою переробкою сировини й вторинних ресурсів, диверсифікованість географії сировинних ринків.

У результаті глобалізації японська промисловість зайняла міцні позиції на світових ринках. Із 500 найбільших транснаціональних компаній — 49 японських (за даними «Financial Times»). Японія відкрила свої виробництва в Азії, США і Європі, де тепер випускається високотехнологічна продукція. Використання за кордоном капіталу і передових технологій у поєднанні з залученням місцевих трудових ресурсів допомагає розвивати економіку багатьох країн.

У минулому столітті Японія двічі здивувала світ: першого разу, - коли перемогла у війні з Росією (1904-1905 рр.), коли цього ніхто не чекав; другого – в 60-70-х роках, перетворившись із країни із застарілою технічною базою, низьким рівнем виробництва й життя населення в країну з найпередовішою економічною структурою, країну високих темпів економічного зростання, з рівнем ВВП на душу населення одним із найвищих у світі. Цей економічний феномен окреслили «японським дивом». Воно розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952-1963 рр. ВНП Японії майже потроївся і характе­ризувався щорічним приростом у 9 %, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку тріумфального економічного поступу і до 70-х років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.

Для перетворення Японії на економічно могутню державу було зроблено ряд послідовних кроків, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Американська окупаційна влада провела в країні низку прогресивних перетворень:

• було розпущено збройні сили;

•встановлено демократичні свободи;

•запроваджено загальне виборче право;

•сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію;

•впроваджено трудове законодавство (встановлено вось­мигодинний робочий день, обумовлено охорону праці, систему оплачуваних відпусток);

•реформовано освіту (запроваджено 12-річний строк навчання у середній школі, спільне навчання хлопчиків та дівчаток).

Американські власті здійснили також економічні реформи:

• запроваджено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни;

•проведено реформу податкової системи (зменшено податки на підприємницьку діяльність);

•встановлено твердий обмінний курс єни;

• здійснено земельну реформу, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння (держава викупила у поміщиків і продала селянам 80 % сільськогосподарських угідь, що привело до скорочення частки населення, зайнятого у сільському господарстві з 48 до 8 %).

Завдяки реформам пожвавилася і посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, підвищилася врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили. Все це сприяло зростанню виробництва у країні.

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва.

Було прийнято закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скористалась цим законом.

Відбувалося активне становлення нових галузей промисловості та технічне переозброєння старих. Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності з застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безпе­рервним розливом. Завдяки цьому виплавка чавуну зросла у сім разів, а сталі - уп'ятеро. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-х років перетворилася на один із найпотужніших світових центрів металургійного виробництва.

Розмах конкурентної боротьби змусив японські фірми постійно вдосконалювати технологічні процеси, запроваджувати перспективне конструювання, використовувати найновіші, насамперед американські, винаходи, започаткувати електронну промисловість. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Багато значних технічних новинок було створено і запроваджено у масове виробництво на японських фірмах: у другій половині 50-х років - нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-х роках – аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-х роках - комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чипи). Японія є провідною країною у такій наукомісткій і технічно передовій галузі, як електронна промисловість.

Головним чинником економічного зростання економіки стала, безперечно, повсякденна наполеглива праця більш ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, жертовність і високий патріотизм. Слід згадати також високий рівень освіти населення Японії. Критерієм гідності в японському суспільстві визнавалося ставлення до праці і навчання. Кожен японець прагнув стати висококваліфікованим фахівцем.

Фактор освіти й науки, за деякими підрахунками, забезпечує сьогодні в Японії 75-80 % приросту ВВП. Уряд Японії витрачає на освіту 4-5 % від ВВП, витрати на НДДКР становлять 3 % від ВВП. Ці показники є одними з найвищих у світі; за їх обсягом Японія поступається тільки США.

Дуже ефективною виявилася в Японії система довічного найму на роботу (патерналізму), за якою заробітна плата щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації працівників, їх добробут і відпочинок. Перехід працівника в іншу фірму - рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські працівники, в яких довший робочий день, працюють інтенсивніше і за нижчу плату. Це впливає на зниження собівартості продукції та її ціну.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. У промисловості Японія взяла курс на використання сировини (якої у країні майже немає) за низькими цінами, головним чином із держав, що розвиваються, та вивіз до розвинених країн готової продукції, з 80-х років — на експорт технічних проектів і технологій. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн - США, Канади, Австралії, країн Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам Японія досягнула передових рубежів у світі й перетворилася на один зі світових центрів.

Темпи економічного розвитку країни дещо уповільнилися у 90-х роках через надмірне інвестування наприкінці 80-х та внутрішньополітичний курс. Спроби уряду поліпшити ситуацію лише «гальмували» японське господарство у 2000 і 2001 рр. Однак у 2005 р. з'явилися ознаки одужання японської економіки після періоду застою. ВВП зріс на 2,8 %, обігнавши показники ЄС і США. Основним фактором одужання стало зростання внутрішнього попиту. Сьогодні економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера.

Особливості, що визначають оригінальність японської економічної моделі: історико-економічні умови; рішучість у проведенні економічних реформ і їх ефективність; специфіка соціальних відносин усередині країни, зокрема по осі уряд-бізнес-населення.

Японія відрізняється потужними виробничими системами й сучасними продуктивними силами з високим рівнем кваліфікації й культури праці, активним і гнучким використанням великих фінансових ресурсів, високим рівнем науки й техніки.

Донедавна темпи економічного зростання Японії перевищували темпи зростання інших розвинених держав. Найбільш сприятливий період розвитку припав на 1950-1960-ті рр., що було обумовлено: інтенсивним використанням дешевої висококваліфікованої робочої сили; активним впровадженням новітніх досягнень НТП; реорганізацією діяльності великих корпорацій, що дало можливість швидко обновити виробничі фонди й налагодити сучасне виробництво.

Взагалі, в цей період, після закінчення Другої світової війни територія Японії була окупована США. За час війни Японія втратила майже 25 % виробничих фондів, спад виробництва в 1945 р. становив 63 %. Рівень інфляції досяг 7000 %. Японії заборонялося брати участь у міжнародній торгівлі.

Нормалізації державних фінансів і відновленню механізму відтворення сприяла політика американського економічного радника Дж. Доджа. Окрім описаних вище заходів, післявоєнна економічна реформа включала такі основні заходи:

Дата добавления: 2014-12-25