Зміни в політичному житті й недоліки законодавчої техніки також сприяють тому, що окремі суспільні відносини залиша­ються поза полем правового регулювання

План

План

Особливу частину, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини і стосуються регулювання та охорони особистих немайнових прав, речових та зобов'язальних прав, прав інтелектуальної власності, спадкових прав тощо.

Лекція 2. Цивільне право як наука та навчальний курс (2 год.)

1. Цивільне право як наука.

2. Методи цивільного права.

3. Цивільне право як навчальна дисципліна.,

Література

1. Цивільне право, ч.1. Посібник для підготовки до складання іспиту.- 2-е вид./ Харитонов Є.О., Голубєва Н.Ю., Акіменко Ю.Ю. – Х.: Одиссей, 2011 – 248 с.

2. Цивільне право. Підручник у 2-х томах, т.1.- 2-е вид./ Борисова В.І., Баранова Л.М., Бєгова Т.І., Домашенко М.В. та ін. / За ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В.Л. – Х.: Право, 2014 – 656 с.

3. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення, особисті немайнові права фізичної особи, право власності та ін. речові права, спадкове право, право інтелектуальної власності, загальні положення про зобов'язання і договори. Підручник /Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Бичкова С.С, Тімуш І.С. та ін. / За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 510 с. ISBN 978-617-566-266-3

1. На відміну від галузі цивільного права, що регулює особисті та майновівідносини юридичне рівних суб'єктів, і цивільного законодавства, яке є

зовнішньою формою цивільно-правових норм, наука цивільного права

(цивілістика) є вченням про цивільне право як галузь права, об'єднане в

систему понять, категорій, думок, концепцій, теорій.

Предметом науки цивільного права (цивілістики) є:

- концепція приватного та

- цивільного права;

- норми цивільного права (цивільного законодавства);

- цивільні відносини; юридичні факти (обставини), завдяки яким ці

- відносини перетворюються на правовідносини;

- умови і порядок реалізації цивільних прав та обов'язків, практика застосування норм цивільного права (цивільного законодавства).

Цивілістика вивчає:

- поняття цивільного права як галузі права та його

- місце в загальній системі права, систему і зміст цивільно-правових

- інститутів;

- джерела цивільного законодавства, їх види та значення,

- прийоми і методи тлумачення цивільно-правових норм та ефективність їх

вивчення.

При цьому цивілістика не може обмежуватися вивченням цивільного права лише однієї країни, тим більше локалізованої на певному відтинку часу. Це пов'язано з тим, що в усіх країнах, де існують цивільні відносини, їх правове регулювання, а відтак наука цивільного права, мають за основу одні й ті самі закономірності, принципи, основоположні ідеї, які, однак, можуть варіюватися залежно від типу культури (цивілізації), до якої належить певна держава, особливостей її історичного розвитку, рівня розвитку економіки тощо.

Тому предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини,

форми цивільного законодавства і практика їх застосування в інших

державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного права є

так звана порівняльна цивілістика (компаративістика) або ж порівняльне

цивільне право, що має на меті визначення загального та особливого в

різних системах приватного (цивільного) права, можливість рецепції,

акультурації, імплементації концепцій, засад цивільного права, окремих

правових рішень або їх сукупності.

Крім того, важливою складовою цивілістики є історія становлення і

розвитку приватного (цивільного) права взагалі і різних систем цивільного права (локальних, національних) зокрема. Вивчення історії цивільного права дає можливість як запозичити позитивний досвід минулого, так і (хоч би деякою мірою) уникнути повторення помилок. До того ж вивчення історії та характеру розвитку цивільного права дозволяє визначити його тенденції на сучасному етапі і з більшою або меншою мірою точності прогнозувати можливість виникнення єдиного цивільного права Європи, створювати єдині системи цивільно-правових норм тощо.

Таким чином, предмет науки цивільного права істотно відрізняється від

предмета цивільного права як галузі права і об'єкта цивільного

законодавства як сукупності норм, що регулюють цивільні відносини.

Складовими частинами (елементами) цивілістики є:

1) теоретична цивілістика (методологія, теорія цивільного права);

2) практична цивілістика ("догма" цивільного права);

3) історична цивілістика (динаміка цивільного права);

4) порівняльна цивілістика (порівняльне право у галузі цивілістики та з погляду цивілістики).

Разом із тим класифікація елементів цивілістики можлива й за іншими критеріями (наприклад, з врахуванням мети досліджень, національних або географічних особливостей країни, системи цивільного права тощо), може бути більш деталізованою в межах запропонованого підходу (виокремлення наукознавства в галузі цивілістики, хронологічних періодів історичної цивілістики, методів і рівнів порівняльної цивілістики тощо), мати комплексний характер (наприклад, порівняння цивілістичних інститутів в історичному розрізі, порівняльне дослідження наукознавства у галузі цивілістики тощо).

Дослідження у галузі цивілістики проводяться за допомогою спеціальних наукових прийомів, засобів, то забезпечують досягнення мети - пізнання і отримання наукового результату. Ці прийоми і засоби називаються методами науки. А вчення про методи пізнання іменуються методологією.

2. Сучасна наука цивільного права спирається на діалектичний метод дослідження цивільно-правових інститутів, застосовує також категорії діалектики (форма і зміст, суть і явище, причина і наслідок, дійсність і можливість, структура й елемент, субстрат, необхідність і випадковість, свобода волі тощо). Так, одна з теорій юридичної особи розкриває її суть за допомогою категорії субстрату. Автори цієї теорії доводять, що субстратом юридичної особи є колектив. У цивілістичних теоріях причинного зв'язку використані такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, дійсність і можливість, причинність. Навіть у назвах цих теорій відображено використання певних філософських категорій. Йдеться про теорію необхідного заподіяння і теорію конкретно-можливого і дійсного причинного зв'язку. Використання при дослідженні цивільно-правових норм, інститутів, законів і категорій діалектичного методу дає можливість з'ясувати їх суть і соціальне призначення, закономірності і форми існування, розвитку. Це в свою чергу, дає підстави прогнозувати їх подальший розвиток, запропонувати певні практичні рекомендації.
Діалектичний метод як загальнонауковий не виключає використання конкретних методів, що називаються приватнонауковими. Галузеві юридичні науки, в тому числі сучасна наука цивільного права, керуючись законами і категоріями діалектики, та враховуючи особливості юридичних явищ, що досліджуються, формують ті чи інші методи, які найбільше відповідають потребам цих наук. У науці цивільного права використовуються такі приватно-наукові методи: формально-логічний, порівняльний, системно-структурний, конкретно-соціологічний тощо.
Формально-логічний метод побудовано на використанні правил формальної логіки і мови (граматики та морфології). Вони застосовуються при тлумаченні цивільно-правових норм як безпосередньо на практиці (у правотворчому процесі, при систематизації і реалізації цивільного права), так і з науковою метою дати доктринальне тлумачення. Зазначений метод використовують при формулюванні науково-цивілістичних понять, класифікаціях юридичних фактів, договорів, об'єктів цивільних прав, видів зобов'язань тощо.
Порівняльний метод широко застосовується у науці цивільного права, сприяючи правильному розумінню і застосуванню аналогічних норм і інститутів у суверенних республіках, виявленню прогалин і недоліків цивільного законодавства, його вдосконаленню та уніфікації.
Необхідність системно-структурного методу зумовлена тим, що юридичні явища характеризуються двобічною структурною організацією. Так, інститут цивільної відповідальності має свою внутрішню структуру (елементи, зв'язок між ними), водночас він є елементом суперструктури — системи цивільного права.

Саме системно-структурний метод застосовують у ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. У цивілістичній літературі правова відповідальність (у тому числі й цивільно правова) розглядається як система, що існує серед інших систем, пов'язаних із суспільними процесами. До елементів відповідальності як системи належать:

а) санкція правової норми;

б) правопорушення (протиправна дія);

в) суб'єкт відповідальності;

г) міра відповідальності;

д) правовідносини відповідальності.
Системно-структурний метод дослідження відкриває можливості для всебічного і глибокого з'ясування юридичної природи цивільно-правових понять і категорій. При його використанні важливого значення набувають функціональні характеристики елементів структури. Тому ще цей метод називають структурно-функціональним. Наприклад, структурно-функціональний аналіз є корисним при дослідженні елементів системи цивільного права, цивільно-правових відносин, системи зобов'язань, цивільно-правових санкцій тощо. У науці цивільного права також використовуються методи комплексного і конкретно-соціологічного дослідження.

В цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

1) метод порівняльного правознавства (компаративний метод) – полягає у вивчені та використані правового регулювання подібних правовідносин в різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, але й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє виділити його універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ.

2) метод комплексного аналізу – ґрунтується на одночасному використанні для вирішення конкретної задачі наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції і економіки.

3) метод системного аналізу – ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складені частини (елементи) функціонують з певною ціллю. Сутність полягає у виявлені елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії.

4) метод конкретних соціологічних досліджень – полягає у використанні аналізу статистичних даних, в тому числі і даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо.

5) історичний метод – ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.

Цивілістична наука є доволі серйозно розробленою сферою знань, яка не могла виникнути та розвиватись сама по собі. І тому, цивільне право як наука віднаходить свій взаємозв'язок з іншими науками. Так, насамперед, цивільне право пов'язане з низкою юридичних наук, серед яких провідне місце займає теорія держави і права, що справедливо вважається “наукою юридичних наук”. Адже саме з теорії держави і права наука цивільного права запозичила низку фундаментальних, понять, категорій, конструкцій та положень, які стали підґрунтям подальших спеціальний цивілістичних досліджень. Досить тісний зв'язок цивілістики вбачається також і з наукою конституційного, адміністративного, фінансового, земельного та цивільно-процесуального права, оскільки предмети цих наук є дотичними зі сферою цивільно-правового регулювання. Окрім взаємозв'язку з юридичними науками, цивілістика перебуває у тісному взаємозв'язку і з іншими суспільними науками, наприклад, філософією, політологією, соціологією, історією тощо. Особливий зв'язок пов'язує цивільне право з економічною наукою.

3. Якщо цивільне право як галузь права регулює відповідні суспільні відносини, а наука цивільного права вивчає цивільно-правові явища, то цивільне право як учбова дисципліна навчає цивільному праву і науці цивільного права.

Завдання цивільного права як учбової дисципліни, перш за все, полягає в навчанні тим нормам цивільного права і практиці їх застосування, які в сукупності становлять цивільне право як галузь права.

Поряд з галуззю цивільного права до сфери вивчення входить й наука цивільного права з виробленими нею поняттями, висновками, концепціями і теоріями. У зв'язку з цим курс цивільного права як навчальна дисципліна має предметом вивчення цивільно-правову науку, однак відрізняється від останньої за предметом, об'єктом і структурою. Протягом проходження навчального курсу цивільного права студент оволодіває знаннями не лише цивільних законів і практики їх застосування, але й пізнає закономірності їх розвитку, ознайомлюється з виробленим цивілістичною наукою понятійним апаратом, теоретичним обґрунтуванням закріплених в законі норм права, правилами їх тлумачення і застосування.

До завдань навчального курсу цивільного права належить також оволодіння навичками практичної роботи за обраною ними спеціальністю, пов'язаних з правильним застосуванням цивільних законів до окремих спірних ситуацій, інших випадків, які виникають в правозастосовчій практиці. Для цього існують практикуми, які містять казуси, засновані, як правило, на реальних судових та інших справах. Під час вирішення цих казусів як домашнього завдання та обговорення рішення в аудиторії студенти навчаються орієнтуватися в законодавстві, обґрунтовувати свою позицію у справі, заперечувати аргументи протилежної сторони. Значне поширення в юридичних вузах дістали дистанційне навчання, тестування, написання рефератів тощо.

Формування навичок правозастосування покладає на викладача відповідальне завдання не допустити виникнення правового нігілізму і підтримання інтересу до навчання. Тому викладач завжди має аналізувати проблеми, які виникають на практиці, виявляти суперечності та недоліки.

З огляду на часті зміни цивільного законодавства та його значний обсяг знати досконало весь правовий масив цивільно-правових норм неможливо. Тому завдання вивчення цивільного права полягає не в заучуванні цивільно-правових норм, а у виробленні у студентів навичок самостійної роботи з правовим матеріалом і розумінні логіки цивільно-правового регулювання. Студенти зможуть вільно орієнтуватися в чинному законодавстві, коли засвоять поняття, принципи, правові конструкції, теорії, вироблені наукою цивільного права.

В основу системи навчального курсу цивільного права покладено систему цивільного права та цивільного законодавства, доповнену особливостями систематики науки цивільного права. Зокрема, в цивільному праві відсутні наукових визначень багатьох понять, які використовуються в нормативних актах цивільного законодавства, немає наукових узагальнень і висновків, прикладів із судової практики, які підтверджують правильність цих висновків.

В курсі цивільного права читаються теми, в яких немає відповідних аналогів у системі галузі цивільного права. До таких, зокрема, теми, присвячені предмету і методу цивільного права, його джерелам, цивільному правовідношенню.

Система курсу цивільного права охоплює всі інститути цивільного права і грунтується на поділі всього навчального матеріалу на великі розділи, які в цілому поділяються на дві основні частини: Загальну та Особливу.

Загальна частина містить конструкції, які поширюються на всі види цивільних відносин. Особлива частина охоплює динаміку цих відносин, власне майновий оборот.

Загальна частина курсу цивільного права може бути представлена у вигляді розділів (змістових модулів): Розділ 1. "Цивільне право у правовій системі України: поняття і система цивільного права, джерела цивільного права, цивільне право як наука і навчальна дисципліна"; Розділ 2. "Цивільні правовідносини: вчення про цивільні правовідносини, правове становище його суб'єктів та об'єктів, підстави правовідносин"; Розділ 3. "Здійснення і захист цивільного права: форми реалізації майнових цивільних прав та інтересів, право на захист і відповідальність у цивільному праві, правочини, представництво, цивільно-правові строки"; Розділ 4. "Особисті немайнові права фізичної особи: поняття, класифікація, види особистих немайнових прав"; Розділ 5. "Право власності та інші речові права: поняття і зміст права власності (приватної та публічної), поняття і види інших (обмежених) речових прав, цивільно-правові способи захисту права власності та інших речових прав"; Розділ 6. "Право інтелектуальної власності: зміст та особливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, що виникають в результаті творчої діяльності, що входить до сфери авторського та патентного права, а також цивільно-правової охорони засобів індивідуалізації товарів, осіб та послуг".

Особливу частину курсу становлять: Розділ 7. "Загальні положення про зобов'язання: поняття і види, виникнення і припинення, забезпечення належного виконання"; Розділ 8. "Договори, спрямовані на передачу майна у власність та надання майна у користування"; Розділ 9. "Договори, спрямовані на виконання робіт та надання послуг"; Розділ 10. "Договори у сфері банківської діяльності та інтелектуальної власності"; Розділ 11. "Недоговірні зобов'язання"; Розділ 12. "Спадкове право".

Лекція 3. Цивільне законодавство України (2 години)

1. Поняття і структура цивільного законодавства.

2. Дія цивільного законодавства в часі, просторі й за колом осіб.

3. Аналогія закону і аналогія права.

Література

1. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення, особисті немайнові права фізичної особи, право власності та ін. речові права, спадкове право, право інтелектуальної власності, загальні положення про зобов'язання і договори. Підручник /Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Бичкова С.С, Тімуш І.С. та ін. / За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 510 с. ISBN 978-617-566-266-3

2. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014 – 202 с.

3. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014 – 358 с.

1. Цивільне законодавство – це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми. Ієрархічна система нормативно-правових актів, обумовлена юридичною силою нормативних актів.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч.1 ст.4 ЦК України). В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносин інтелектуальної власності (ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Як джерела цивільного права виступають і міжнародні договори. Однак, для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згода на його обов’язковість була надана ВР України. При цьому він носить вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо у чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦК України).

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч.2 ст.4 ЦК України). ЦК України був прийнятий 16 січня 2003 року і вступає в силу з 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України складається з 6 книг, 90 глав і 1308 статей. 1 книга – Загальні положення; 2 книга – Особисті немайнові права фізичних осіб; 3 книга – Право власності та інші речові права; 4 книга – право інтелектуальної власності; 5 книга – Зобов'язальне право; 6 книга – Спадкове право. При прийнятті ЦК України з його проекту були вилучені книга “Сімейне право”, яка прийнята окремим Сімейним кодексом України, а також книга “Міжнародне приватне право”. Як видно, ЦК України розроблений за пандектною системою, оскільки містить Загальну частину та Особливу частину. За ліком це вже третій Цивільний кодекс (перший ЦК УРСР був прийнятий в 1922 році, другий – в 1964 році).

Окрім ЦК України до джерел цивільного права відносяться і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Так, наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, якими визначається визначення правового режиму майна подружжя (ст.ст. 57-74 СК України) та порядку укладення шлюбного контракту (ст. 92-103 СК України), Кодекс законів України про працю – норми, якими передбачено укладення трудового договору (ст.ст.21, 24, 24 КЗпП), Житловий кодекс – норми по врегулюванню відносин з користування житловими приміщення та передачі його у власність, Земельний кодекс України – норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо.

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому, визнавши за ЦК України та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усунення суперечностей та конкуренції між даними нормативно-правовими актами, зазначає, що суб'єкт права законодавчої ініціативи, який подав до ВР України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України, які розглядаються ВР України одночасно (абз.3 ч.2 ст.4 ЦК України). В один рівень із законами, слід поставити також і декрети Кабінету Міністрів України, окремі з яких чинні і до сьогодні.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте, за певних обставин також є джерелами цивільного права. Так, наприклад, цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч.3 ст.4 ЦК України). Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК України або іншому закону (ч.4 ст.4 ЦК України). До джерел цивільного законодавства також відносять і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч.5 ст.4 ЦК України). При цьому, якщо дані нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або носять міжвідомчий характер, то підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Застосування цивільного законодавства тісно пов'язане з його тлумаченням. Тлумачення цивільного законодавства – це усвідомлення змісту цивільно-правової норми. Більшість нормативно-правових актів виписані чітко, грамотно та з дотриманням правил юридичної техніки. Проте в окремих випадках зустрічаються нормативно-правові акти, які допускають неоднозначність чи суперечливість в тлумаченні своїх положень. Тому в цьому випадку слід застосовувати низку способів тлумачення. Тут, окрім загально філософських способів тлумачення (граматичний, логічний, систематичний, історичний тощо) слід застосовувати спеціально юридичні способи тлумачення. Останні поділяються на обов'язкові та необов'язкові для застосування. До обов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів слід відносити офіційне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який його видав) та легальне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який спеціально для цього вповноважений). До необов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів тлумачення слід відносити, наприклад, доктринальне тлумачення, тобто думки вчених, щодо правильності застосування положень відповідного акту цивільного законодавства.

2. Дія цивільного законодавства у часі. Норми права, що містяться у цивільному законодавстві, регулюють суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права. Цивільне законодавство періодично оновлюється. В ньому з'являються нові норми цивільного права, а застарілі норми припиняють свою дію. В Україні постійно виникають суспільні відносини, які піддаються регулюванню нормами цивільного права. В цих умовах дуже важливо встановити, з якого моменту набирає чинності відповідна цивільно-правова норма і на які відносини вона поширюється. Порядок набрання чинності законами визначається ст. 94 Конституції України, в якій передбачається, що закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України від 27 липня 1994 p. закони публікуються державною та російською мовами Президією Верховної Ради у "Відомостях Верховної Ради України" протягом ЗО днів, а також у газеті "Голос України" протягом 5 днів і є офіційною публікацією.

Укази і розпорядження Президента України набирають чинності через 3 дня після їх опублікування у газеті "Урядовий кур'єр", якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні (п. 2 Указу Президента України "Про внесення змін до Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України та про порядок набрання чинності цими актами" від 13 жовтня 1993 p. № 454/93).

Укази і розпорядження, які не підлягають опублікуванню, набирають чинності через 3 дні після їх підписання, якщо інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні.

В постановах Кабінету Міністрів України нормативного характеру має бути вказаний строк введення їх у дію. Якщо в постановах Уряду не вказано строк введення в дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття.

Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття і опублікуванню у Зібранні постанов Уряду не підлягають2.

З 1 січня 1993 p. нормативні акти, що їх видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління та контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію зазначених актів здійснює Міністерство юстиції України.

Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласної, Київської міської державної адміністрації, а також органів господарського управління та контролю здійснюють управління юстиції обласної, Київської міської державної адміністрації.

Нормативні акти зазначених органів набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Дія цивільного законодавства у просторі і за колом осіб. Закони Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств поширюють свою дію на всю територію України. Разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії даного акта.

Дія цивільного законодавства України поширюється на всіх осіб, що перебувають на її території. До цих осіб належать громадяни України, українські юридичні особи, держава Україна, територіальні громади. Дія цивільного законодавства поширюється також на іноземних громадян, осіб без громадянства, на іноземні юридичні особи, якщо інше не передбачено законами України. Якщо дія цивільно-правового нормативного акта поширюється на певну територію України, то зазначений нормативний акт діє тільки щодо тих осіб, які перебувають на даній території. Іноді в самому нормативному акті передбачено або випливає з його змісту, що він застосовується лише до певної групи суб'єктів.

Але, в декількох випадках виникає проблема вибору норм цивільного законодавства той чи іншої країни, яка пов’язана з виникненням в цивільних відносинах, так званого «іноземного елемента».

Іноземний елемент може мати місце:

-відносно суб’єктивного складу цивільних відносин (один з учасників - іноземець);

-відносно об’єкту цивільного відношення (наприклад, суперечна будівля, яка знаходиться за кордоном);

- відносно місця виникнення (трансформації, припинення) цивільних відносин (наприклад укладення договору за кордоном).

Для врегулювання відносин пов’язаних з участю іноземних елементів приймаються колізійні норми, а саме спеціальні матеріально-правові норми.

Колізійні норми самі по собі по суті не вирішують питання, а відсилають к тим чи іншим нормам внутрішнього законодавства. До колізійних норм входить два елемента: 1) об’єм норми (характеристика норм, до яких вона приймається) і 2) прив’язка (посилання на закон, який належить для приймання к даному виду відносин).

Спеціальні матеріально-правові норми - це норми міжнародного погодження чи норми внутрішнього законодавства, які спеціально застосовуються для врегулювання відносин з участю іноземного елемента.

Міжнародний договір - це угода дох чи декількох держав, яка містить в собі норми права об встановленні, трансформації чи припинення прав і обов’язків в відношеннях між ними.

3. Норми цивільного права регулюють найбільш типові й ха­рактерні для певного етапу суспільного розвитку майнові та немайнові відносини. Але навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання.Так, безпосередньо в законодавстві відсутня правова регла­ментація багатьох питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, внутрішніми перевезеннями паса­жирів місцевим транспортом, функціонуванням громадянського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування.

Законодавець в ЦК прямо зазначає, що цивільні права та обов'язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але з огляду на загальні засади і зміст цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Дата добавления: 2014-12-25