Як вже зазначалось нами, що для прийняття участі у цивільних правовідносинах фізична особа повинна бути наділена цивільною правосуб’єкністю. 2 страница

1) повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь. Так, наприклад, власник, здійснюючи своє право власності може здійснювати діяння по володінню, користуванню та розпорядженню певним майном;

2) повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків. Так, наприклад, покупець за договором купівлі-продажу має право вимагати у продавця передачі йому у власність майна, за яке він сплатив відповідну суму;

3) повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану.Інколи дане повноваження в літературі розглядається як окреме суб'єктивне цивільне право.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

1) активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

2) пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

За своєю структурою зміст цивільного правовідношення може бути простим або складним. Простим вважається зміст правовідносин, в яких одна сторона наділена виключно суб'єктивним цивільним правом, а інша – виключно суб'єктивним цивільним обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вважається зміст правовідносин, в яких на боці кожної із сторін присутні як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язки, наприклад, купівля-продаж, міна, поставка тощо. Таких правовідносин в цивільному праві переважна більшість.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що дане правовідношення спрямоване та вчиняє певний вплив. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 ЦК України).

Цивільні правовідносини можуть бути класифіковані за різними підставами:

а) залежно від особливостей суб'єктного складу відрізняють абсолютні та відносні правовідносини. Прикладом абсолютних правовідносин є відносини власності. Особливістю цього виду відносин є те, що управомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов'язаної особи, то нею виступає всякий і кожний, хто так чи інакше взаємодіє з власником майна і внаслідок цього зобов'язаний утримуватися від будь-яких дій, що порушують інтереси власника.

Таким чином, тільки одна із сторін правовідношення чітко визначена, в той час як інша сторона не має такої ознаки. В разі порушення прав власника майна цивільно-правові засоби захисту його прав спрямовуватимуться проти будь-якого порушника.

б) залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють речові та зобов'язальні правовідносини. В речових правовідносинах правомочна особа має право, об'єктом якого виступає безпосередьно річ, а в зобов'язальних правовідносинах — дії боржника. Наприклад, власник майна — це особа, яка має право вимагати від інших осіб усунення перешкод у користуванні річчю, що належить їй на праві власності, витребувати річ з чужого незаконного володіння та ін.

У зобов'язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, з договору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов'язаної особи (перевізника) вчинення певних дій, передбачених договором, а саме — дій по перевезенню вантажу;

в) залежно від об'єкта правовідносини класифікуються на майнові та особисті немайнові. Об'єктом майнових правовідносин є предмети матеріального світу, майнові права та обов’язки. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих прав — засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які ганьблять гідність особи і відшкодування заподіяної цим моральної шкоди);

г) залежно від підстав виникнення правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні. До першого виду належать правовідносини, що виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики і т. ін. — це приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини виникають лише внаслідок вчинення однією із сторін правопорушення.

2. Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються лише з настанням певних життєвих обставин (умов, ситуацій), що враховуються законодавством. Такі обставини називаються юридичними фактами. Таким чином, юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Наприклад, обов'язок з передачі речі однією особою іншій у власність може виникнути за договором, укладеним сторонами. Такий договір породжує виникнення правовідношення, виступаючи як правовстановлюючий юридичний факт. Сторони можуть укласти договір про зміну вже існуючого правовідношення (наприклад, домовитися про заміну предмета договору). Такий договір буде правозмінюючим юридичним фактом. Через певний юридичний факт правовідношення може бути також припинене (наприклад, правовідношення, за яким той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний сплачувати потерпілому щомісячно певну суму грошей, припиняється у зв'язку зі смертю будь-кого із суб'єктів цього правовідношення).

У зв'язку з цим юридичні факти можуть поділятися на:

а) правовстановлюючі;

б) правозмінюючі;

в) правозупиняючі.

Стаття 4 ЦК містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин. З урахуванням цього в цивільному праві всі юридичні факти класифіковані на певні види. У першу чергу за вольовою ознакою всі юридичні факти поділяються на дві основні групи: дії та події.

Дії— це життєві обставини, наявність яких є наслідком поведінки (діяння) людини. Причому такі діяння можуть носити як позитивний (дія), так і негативний (бездіяльність) характер. Як правило, цивільні правовідносини пов'язані з активними діями їх учасників (укладення договору). Однак в окремих випадках цивільні правовідносини можуть бути пов'язані саме з пасивною поведінкою їх учасників, тобто фактом невчинення якоїсь дії. Так, за договором найму жилого приміщення наймач зобов'язаний не тільки проводити поточний ремонт приміщення за власний рахунок (дія), а й також виконувати перепланування і переобладнання цього приміщення І дозволу наймодавця (бездіяльність). Якщо наймач порушив це завило і зробив незаконне перепланування квартири, його дії по-гають як юридичний факт, який викликає певні юридичні наслідки, — можливість адміністративного або судового втручання і застосування примусових заходів.

Події — це обставини, настання яких не залежить від волі та відомості людини. В цю групу включаються найрізноманітніші види юридичних фактів, як такі, що повністю не підпадають під контроль людини (стихійні лиха, повені, землетруси, смерчі, зсуви тощо), так і такі, що тією чи іншою мірою пов'язані з людською діяльністю, однак внаслідок об'єктивного характеру свого розвитку не можуть бути підкорені волі людини (війни, епідемії, епізоотії тощо). Самі по собі події не мають нічого юридичного, але закон пов'язує з ними певні юридичні наслідки. Наприклад, внаслідок смерчу майно, яке належало людині, було пошкоджене повністю або частково. Але власник застрахував його, уклавши договір страхування майна з відповідною страховою організацією. Внаслідок виникнення страхового випадку виникає і обов'язок страховика виплатити власнику майна певне страхове відшкодування.

Слід відзначити, що серед різноманітних дій та подій, які щодня виникають у житті, юридичними фактами є лише ті з них, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Дії як вольові акти людини можуть бути правомірними чи неправомірними. Обидва види дій є підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Широке коло юридичних фактів становлять правомірні дії фізичних і юридичних осіб. Серед них розрізняють декілька самостійних видів: а) правочини; б) адміністративні акти; в) юридичні вчинки.

1. Правочини безумовно є найбільш поширеним видом правомірних юридичних дій.

Це вольові правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Вчиняючи правочин, учасники правовідношеннядіють для досягнення певної юридичної мети (наприклад, отримати майно у власність або користування).

2. Адміністративні акти — це владні розпорядження уповноважених органів, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин і є обов'язковими для відповідних суб'єктів (наприклад, видача громадянину ордера на користування жилим приміщенням). Адміністративні акти мають бути здійснені відповідними державними органами, які не є безпосередньо учасниками правовідношення, але викликають права і обов'язки у осіб, щодо яких адміністративний акт було видано.

3. Юридичні вчинки — це правомірні дії, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин незалежно від волі осіб, які їх здійснили.

Неправомірними визнаються дії, які суперечать нормам цивільного законодавства, порушують права інших осіб, тобто цивільні правопорушення. Найбільш поширеним прикладом неправомірних дій є дії із заподіяння шкоди. В результаті вчинення таких дій між особою, що заподіяла шкоду, та потерпілим виникає цивільне правовідношення, за яким правопорушник зобов'язаний відшкодувати потерпілому завдані його неправомірними діями збитки, а потерпілий має право вимагати цього.

Вище було розглянуто окремі види юридичних фактів (події та дії). Але у деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин необхідна наявність не одного, а кількох юридичних фактів, їх сукупності. В цьому разі йдеться про юридичний склад, або складний, комплексний юридичний факт. Наприклад, для отримання спадкового майна необхідна наявність кількох юридичних фактів, до яких належать: смерть спадкодавця, заповіт (якщо він мав місце), а також прийняття спадщини спадкоємцем. До юридичного складу можуть включатися різні за своєю правовою природою юридичні факти.

Лекція 6. Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин (2год.)

1. Фізична особа як учасник цивільних правовідносин.

2. Правоздатність і дієздатність фізичної особи.

3. Підстави обмеження фізичної особи у цивільній дієздатності.

4. Підстави оголошення фізичної особи безвісті відсутньою, померлою.

Література

1. Цивільне право. Підручник у 2-х томах, т.2.- 2-е вид./Борисова В.І., Баранова Л.М., Бєгова Т.І., Домашенко М.В. та ін. / За ред. Борисової В.І., Спасибо-Фатєєвої І.В., Яроцького В.Л. – Х.: Право, 2014

2. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014

3. Цивільне право України: особлива частина. Підручник /Фазикош В.Г., Булеца С.Б.- К.: Знання, 2013 – 751 с.
Українське цивільне право: спадкове право, академічний курс. Підручник для ВНЗ - 2-е вид./ Ромовська З.В. – К.: Дакор, 2013

4. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення, особисті немайнові права фізичної особи, право власності та ін. речові права, спадкове право, право інтелектуальної власності, загальні положення про зобов'язання і договори. Підручник /Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Бичкова С.С, Тімуш І.С. та ін. / За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О. – К.: Правова єдність, Алерта, 2014 – 510 с. ISBN 978-617-566-266-3

5. Цивільне право України. Навчальний посібник для підготовки до іспитів / Упор. Тетарчук І.В., Дяків Т.Є. – К.: ЦУЛ, 2014 – 202 с.

6. Українське цивільне право у визначеннях та схемах. Навчальний посібник для ВНЗ / Курило Т.В./ Л.: Новий світ-2000, 2014 – 238 с. ISBN 978-966-418-172-0
Українське цивільне право. Навчальний поcібник.- 3-є вид. / Заіка Ю.О. – К.: ЦУЛ, 2014 – 358 с.

1. Одним з найбільш важливих учасників цивільних правовідносин є фізична особа. Однак, дане поняття слід відмежовувати і від низки інших суміжних понять. Так, наприклад, відмінність між поняттям “фізична особа” та “ людина ” полягає в тому, що поняттям “людина” охоплюється будь-яка біопсихосоціальна істота, незалежно від того, чи вступає вона в цивільні правовідносини, чи ні. Натомість, “фізичною особою” може бути тільки людина, як суб'єкт цивільних правовідносин (ст.24 ЦК України). Потрібно відокремлювати також поняття “фізичної особи” від поняття “ особи ”, оскільки останнє поняття є більш широким і включає в себе як фізичних, так і юридичних осіб (ст.2 ЦК України). Є також відмінність між поняттям “фізична особа” та “ громадянин ”, оскільки громадянин є учасником здебільшого конституційних правовідносин і визначається як особа, яка, в порядку, що передбачений законами України та міжнародними договорами, набула громадянство України (правовий зв’язок між фізичною особою і Україною, що находить свій вияв у взаємних права та обов’язках). Неправильним також було б і ототожнення понять “фізична особа” та “ особистість ”, оскільки останнє є здебільшого поняттям психолого-філософським і означає особу, яка наділена певним рівнем психологічного розвитку. Отже, з усього вищенаведеного та з метою уніфікації понятійно-категоріального апарату, для визначення людини у цивільних правовідносинах потрібно використовувати поняття “фізична особа”.

2. Цивільна правоздатність, як здатність мати цивільні права та цивільні обов’язки, визнається за усіма фізичними особами з моменту народження. Однак, у випадках, що прямо передбачені у законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч.2 ст.25 ЦК України). Так, наприклад, майновий інтерес зачатої але ненародженої дитини охороняється шляхом закріплення за нею можливості у випадку живонародженості бути визнаною суб’єктом спадкових правовідносин. Окрім цього, у випадках, що прямо встановлені законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Так, наприклад, особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин лише з досягненням її повноліття (ст.290 ЦК України). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Однак від інших суб’єктивних цивільних прав вона відрізняється:

1) специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність особа може набути відповідних суб’єктивних цивільних прав та обов’язків;

2) специфічним обсягом, який полягає у тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Перелік цивільних прав та обов’язків, які може мати фізична особа є доволі широким, куди включаються усі особисті немайнові та майнові права і обов’язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках вона може бути обмежена законом. Обмеження цивільної правоздатності іншими способами, наприклад, правочином, правовим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, є незаконним (ст.27 ЦК України);

3) специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які вона в змозі задовольнити свої інтереси та досягти мети;

4) наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч.1 ст.30 ЦК України).

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке знаходиться в тісному зв’язку з особою носія. Зміст цього суб’єктивного цивільного права фізичних осіб включає в себе такі повноваження:

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов’язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка в рівній мірі визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Законом виділяються декілька різновидів дієздатності: 1) повна дієздатність; 2) дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх); 3) дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних права та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

Набуття має місце у випадку, коли повна дієздатність фізичної особи виникає у неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч.1 ст.34 ЦК України);

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, у разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч.2 ст.34 ЦК України).

Надання має місце у випадку, коли виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку. Так, повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому випадку повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Цивільна дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) характеризується як неповна. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст.32 ЦК України та є достатньо широким, однак не таким, як це має місце при повній цивільній дієздатності. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом) або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Самостійно вони вправі вчиняти такі дії:

1) вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

4) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

5) укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Решту своїх прав фізичні особи у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодоюбатьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

Що ж стосується такої складової, як деліктоздатність, то за загальним правилом, неповнолітня особа самостійно несе відповідальність за невиконання обов'язку. В окремих випадках, наприклад, за завдання неповнолітньою особою шкоди, або невиконання договору, укладеного неповнолітньою особою за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додатково відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків (ст.ст.33, 1179 ЦК України).

Цивільна дієздатність фізичних осіб до 14 років (малолітніх) характеризується як часткова. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлівачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак, в ст.31 ЦК України визначається низка прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно. До таких прав відносять:

1) вчинення дрібних побутових правочинів;

2) здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Що стосується деліктоздатності, то законодавець відносить малолітніх до осіб, які визнаються неделіктоздатниим, тобто такими, що не несуть відповідальність за завдану ними шкоду. В цьому випадку відповідальність, як правило, покладається на батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншу фізичну особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, а також на інших осіб, що визначенні чинним законодавством (ст.1178 ЦК України).

3. В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких фізична особа може бути обмежена у цивільній дієздатності, тобто на яких підставах та в якому порядку їй може бути зменшений обсяг здатності своїми діями набувати і здійснювати цивільні права та створювати і виконувати цивільні обов'язки. При цьому можливе обмеження як неповної дієздатності так і повної дієздатності.

Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав, наприклад, вчинення дій, що свідчать про нездатність неповнолітнього самостійно і вільно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності. Окрім цього, суд може достроково скасувати своє рішення про обмеження неповної дієздатності, коли обставини, які були підставою для прийняття судом цього рішення відпали (ч.5 ст.32 ЦК України). В цьому випадку, особа знову набуває неповної (часткової) дієздатності в тому обсязі, що існував до цього обмеження.

Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у випадку, коли фізична особа, яка набула повної дієздатності:

а) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

б) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Оскільки обмеження повної дієздатності фізичної особи є суттєвим вторгненням в її правовий статус, то і здійснити це можна лише за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч.4 ст.36 ЦК України).

Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановленням судом над нею піклування. Тобто, усі правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Окрім цього, одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у цивільній дієздатності, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Однак обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.

Коли підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи відпали, наприклад, особа перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, то суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.

Окрім обмеження в цивільній дієздатності фізичної особи вона може за певних обставин бути визнана недієздатною. Недієздатність фізичної особи – нездатність фізичної особи власними діями набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов'язки.

Підставою визнання фізичної особи недієздатною є хронічний, стійкий психічний розлад здоров'я, в наслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ст.39 ЦК України). І лише за наявності цих підстав, суд може за заявою заінтересованих осіб, винести рішення про визнання особи недієздатною. За загальним правилом, фізична особа визнається недієздатною з моменту набуття рішенням суду законної сили. Однак у випадках, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, момент визнання фізичної особи недієздатною може встановлюватись судом з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про психічний стан особи (ст.40 ЦК України).

Наслідками визнання фізичної особи недієздатною є встановлення над особою опіки, тобто абсолютно весь спектр можливих цивільних прав (обов'язків) фізичної особи здійснюється (виконується) опікунами, в тому числі і обов'язки по відповідальності.

У разі, коли підстави для визнання особи недієздатною відпали, наприклад, видужання або значного поліпшення її психічного стану, внаслідок чого у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, суд, за позовом опікуна, органу опіки та піклування, поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку над нею.

Важливу роль для забезпечення рівності у можливості набуття та здійснення цивільних прав фізичної особи та створення і виконання її цивільних обов'язків відіграє інститут опіки та піклування.

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (ст.58 ЦК України).

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК України).

Першим етапом є встановлення опіки чи піклування. Опіка чи піклування встановлюється судом або органом опіки та піклування. Судом встановлюється опіка або піклування у випадках:

Дата добавления: 2014-12-25