Цитування й переказ

Вступ

Розділ 1. Поняття правовідносин при здійсненні ОРД та їх види.

1.1. Поняття правовідносин.

1.2. Види правовідносин.

Розділ 2. Правовідносини між суб’єктами ОРД.

2.1. Правовідносини між оперативним працівником і владними суб’єктами різного рівня підпорядкування.

2.2. Правовідносини між працівниками оперативного підрозділу.

2.3. Правовідносини між оперативними працівниками і негласним співробітником, особою, що сприяє ОРД, та об’єктом оперативно-розшукової справи.

Розділ 3. Правовідносини між суб’єктами ОРД та суб’єктами, що здійснюють досудове слідство, прокурорський нагляд і судовий контроль.

3.1. Правовідносини між суб’єктом ОРД та слідчим.

3.2. Правовідносини між суб’єктом ОРД та прокурором.

3.3. Правовідносини між суб’єктом ОРД та судом.

Висновки

Після того як складений курсантом план курсової ро­боти затвердив науковий керівник, починається робота над чорновим рукописом.

Підготовка чорнового рукопису

Роботу над чорновим рукописом починають із компо­нування основної частини, потім пишуть висновки і, в остан­ню чергу, вступ.

Писати слід розбірливим почерком на одному боці стан­дартних аркушів, залишаючи широкі, до 1/4 аркуша, поля та досить широку відстань між рядками, що дасть змогу робити необхідні вставки, вилучати непотрібні частини тексту або перекомпоновувати матеріал, не переписуючи всієї роботи. Під час написання тексту слід одразу роби­ти попередню нумерацію сторінок.

Кожна частина пишеться спочатку начорно відповідно до складеного плану. Найголовніше на цьому етапі – зафіксувати основні думки, систему доказів, не втрачаючи логіки викладу.

Готовий чорновий варіант відкладають на два-три дні і тільки після цього перевіряють і критично оцінюють його загальний зміст. Відкоригований чорновий рукопис з не­обхідними правками показують науковому керівнику. Якщо він схвалив його, можна починати детальне шліфу­вання тексту, намагаючись з’ясувати, чи вдалось автору з достатньою повнотою, точно і доступно передати основні ідеї, методи, висновки і рекомендації.

Редагування тексту

На відміну від попереднього етапу, на якому увагу було зосереджено на загальному змісті роботи, під час редагу­вання перевіряється і критично оцінюється її літературне оформлення. Спочатку необхідно скоротити другорядний мате­ріал, поліпшити композицію курсової роботи, перевірити, як обґрунтовано висновки, чи логічно пов’язані вислов­лювані ідеї, чи немає повторів, чи послідовно викладено матеріал, визначити доцільність використання й місце в рукописі таблиць і малюнків. Після цього вдосконалюєть­ся стиль, перевіряється граматика, орфографія й пунктуація, звіряються посилання. Наприкінці роботи над рукописом остаточно коригується зміст, узгоджуються заголовки в змісті й тексті, складається список використаних джерел.

Під час редагування рукопису доцільно користуватися коректурними знаками (дод. 5).

Робота над стилем

Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, потрібно подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, поло­жень, визначень і доказів автора.

Наукове писемне мовлення має свої особливості, які необхідно враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об’єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів.

Об’єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокре­ма в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писем­ному мовленні рідко використовується особовий займенник першої особи однини «я». Виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Широко представлені також безособові ре­чення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вжи­вання авторського «ми», проте воно має узагальнений, а ча­сом і умовний характер. Наведімо кілька прикладів.

/. На попередньому етапі цієї роботи було проаналі­зовано класифікацію принципів ОРД, передбачених законом «Про оперативно-розшукову діяльність».

2. Автор визначає розвідувальне опитування як співбесіду, результати якої фіксуються у формі рапорту, довідки, пояснення чи заяви.

3. З метою узагальнення практики виявлення злочинів щодо незаконного відшкодування ПДВ вивчені ОРС та кримінальні провадження ОУ ГУ ДФС у м. Києві за останні 5 років.

4. Оцінювання роботи оперативних працівників податкової міліції здійснювалося за...

5. З метою отримання висновку експерта, призначається експертиза...

Виразність викладу, чіткість передачі інформації забез­печуються точним добором слів, правильним використан­ням термінів, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо.

Інформативна насиченість, лаконічність тексту досяга­ється добором спеціальних синтаксичних структур, часто стандартизованих. Для наукового мовлення характерним є вживання складносурядних речень, зокрема з причиновим та наслідковим зв’язком, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових), вставних і вставлених конструкцій.

Логічний характер наукового мовлення визначає ши­роке вживання засобів логічного членування тексту й ви­ділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийо­ми зовнішнього оформлення тексту – поділ його на части­ни, розділи, параграфи, з іншого – чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами (ці зв’язки можуть виражатися у межах як одного речення, так і всієї роботи), власне мовні засоби (дод. 6).

Логічні засади редагування рукопису

Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому курсант, який працює над кур­совою роботою, має бути обізнаний з основними закона­ми логіки: тотожності, суперечності, виключеного третьо­го, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту курсової роботи, а їх порушення призво­дить до логіко-стилістичних помилок. Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, не конкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відпові­дають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непоміт­но для себе переходить до чогось іншого. Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час.

Закон виключеного третього передбачає, що з двох су­джень про предмет, які суперечать одне одному, одне обо­в’язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з’ясова­но, яке з цих суджень є істинним, а яке хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому судженні.

Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємо­пов’язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше ви­словлювання було послідовним і арґументованим. Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) – це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істин­ним або таким, що є безперечним. Доведення завжди скла­дається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргу­ментів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Дове­дення має відповідати таким важливим вимогам:

1) теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сфор­мульованими судженнями; не припускається нечіткість викладу або двозначність;

2) у процесі доведення теза має залишатися незмінною, тобто має доводитись одне й те саме положення;

3) теза та аргументи не повинні бути внутрішньо супе­речливими судженнями; вони не повинні також супере­чити твердженням, які були висловлені раніше;

4) як аргументи слід використовувати положення, іс­тинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій;

5) неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов’язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.

Рубрикація тексту

Під рубрикацією тексту маємо на увазі графічний по­діл тексту на складові частини – абзаци, підрозділи, роз­діли тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням компози­ційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв’язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал.

Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний предмет викладу і починаються з від­ступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньо замкнутою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу – це перехід до нової думки.

Іноді абзац складається з одного речення, якщо цьому реченню надають особливого значення.

У структурі абзацу можна виокремити три частини. У пер­шій частині, або зачині (здебільшого це перше речення абзацу), формулюється тема абзацу. Середня частина міс­тить розвиток теми: висловлена в зачині ідея підтверджу­ється аргументами, доказами, прикладами, цитатами тощо. В останній частині – останньому реченні абзацу – ро­биться висновок із сказаного.

Працюючи над абзацем, слід звертати увагу на засоби зв’язку між абзацем і попереднім або наступним текстом, між реченнями всередині абзацу. Найпоширеніші засоби зв'язку, які використовуються в науковій літературі, вмі­щено в додатку 6.

Більшими за абзац рубриками курсової роботи є під­розділ і розділ. їх структура подібна до структури абзаца. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Для поєднання цих складових частин тексту використовуються ті самі засоби зв’язку, що й для поєд­нання речень усередині абзацу.

Редагування окремих елементів курсової роботи

Редагування заголовків

Важливий засіб рубрикації тексту – заголовки і під­заголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової ро­боти, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повно­цінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заго­ловках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.

Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується?

У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.

Цитати – дослівні уривки з використаних джерел – використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літе­ратурних джерел. Для цитування, як правило, беруть ури­вок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.

Текст цитати береться в лапки і наводиться без жод­них змін, зі збереженням особливостей авторського напи­сання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виді­лень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:

1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються);

2) зміна відмінка слова для підпорядкування його син­таксичній будові фрази, частиною якої вона є.

Не можна об’єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов’язані між собою. Кожна така виписка повин­на бути оформлена як окрема цитата.

Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тіль­ки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки.

Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у ви­користаному джерелі з маленької букви. Після двокрап­ки цитата починається з маленької букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати написане з маленької букви (у цьому випадку перед цитатою ставиться три крапки), і з великої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої.

Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слово в лапках, то лапки, однакові за малюнком, не ставляться поряд двічі.

Наведемо кілька прикладів.

У використаному джерелі	У тексті курсової роботи
1. Інформація повинна пройти стадію трансформації у доказ, тобто по встановленій законом процедурі бути перевіреною щодо належності, допусти мості, достовірності та несуперечності іншим зібраним доказам.	На думку Б.Г. Розовського, «інфор мація повинна пройти стадію транс формації у доказ, тобто по встановле- ній законом процедурі бути перевіре ною щодо належності, допустимості, достовірності та несуперечності іншим зібраним доказам» [10, с. 23].
2. Законодавча регламентація оперативно-розшукової діяльності потребує внесення суттєвих змін у теорію кримінального процесу.	Важливість подібної роботи не ви кликає ніякого сумніву: «Законодавча регламентація оперативно-розшукової діяльності потребує внесення суттєвих змін у теорію кримінального процесу» [19, с. 145].
3.Недоцільність здійснення орга- нами дізнання повного розсліду- вання широкого кола справ можна регламентувати у такий спосіб: ми, по-перше, надаємо органам діз- нання невластиву їм обов’язкову компетенцію і виправдовуємо до- вільне розширення їх компетенції за рахунок компетенції органів до- судового слідства всупереч змісту закону; по-друге, спотворюємо сут- ність дізнання як діяльності допо- міжної стосовно досудового розслідування і відриваємо дізнання від досудового розслідування.	«Недоцільність здійснення оперативного підрозділу повного розслідування... справ можна регламентувати у такий спосіб: ми, по-перше, надаємо оперативномупідрозділу невластиву їм... компе- терцію…; по-друге,…відриваємо дізнання від досудового розслідування» [12, с. 35].

Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першо­джерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. В цьому разі слід випередити бібліографічне посилання на джерело словами: «Цитується за:» або «Цит. за:».

Якщо курсант, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад, (виділенко мною. – Д. Р.), (курсив наш – Д. Р.), (підкреслено мною – Д. Р.), (розрядка моя – Д. Р.). Аналогічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. – Д. Р.).

Кожна цитата має супроводжуватися посиланням на використане джерело. Курсант, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання курсової роботи.

Цитування має бути помірним. Перевантаженість тексту цитатами надає роботі компілятивного характеру і створює враження, що автор не має власної думки. Для того, щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно використовувати переказ чужих думок. Переказ має бути максимально точним. Не допускається викривлення чужих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело:

1. Під час здійснення захисту адвокат-захисник (розділяючи думку І.Л. Петрухіна [2, с. 35]) повинен бути наділений повноваженням зі збирання доказів, як і протилежна сторона.

2. Заслуговує на увагу позиція Боярова В.І., за якою подання слідчого й постанова судді про арешт кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку... повинні оберігатися за правилами таємного діловодства [13, с. 24-39].

Як при цитуванні, так і при переказі слід потурбувати­ся про різноманітність мовних засобів, які використову­ють для введення в текст цитати або переказу чужих ду­мок. Деякі з цих засобів наведено в додатку 7.

Бібліографічні посилання

Як було зазначено, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов’язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов’язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо.

Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповід­ного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1–3]. Поси­лання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з но­мера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [1, с. 23–26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посилан­нях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, на­приклад [ Там само. –С. 16]. Наведемо кілька прикладів.

1. М.С. Строгович [3] вважає, що предмет доказування – це юридично значущі обставини та сторони розслідуваної події, з’ясування яких необхідне для прийняття підсумкових рішень у справі.

2. І.М. Гуткін поняття запобіжних заходів визначає як «заходи примусу, які обмежують свободу» [12, с. 109].

3. Проблемам удосконалення чинного кримінального судочинства приділяють увагу в своїх роботах багато процесуалістів [1, 3, 16, 21].

4. Вибір вказаних організаційних заходів [7] обумовлений їхньою практичною значущістю для результатів окремих слідчих дій і необхідністю вдосконалення правової регламентації і подальшої розробки їхніх теоретичних основ і тактичних особливостей провадження.

4. Як зазначає професор В.М. Тертишник, досягнення розумного

компромісу на стадії досудового розслідування не тільки не підриває принципів «законності, встановлення об’єктивної істини, презумпції невинуватості, забезпечення обвинуваченому права на захист» [4, с. 27] та інших діючих засад кримінального судочинства, а ще й «сприяє усуненню негативних наслідків злочину та справедливому розв’язанню справи» [Там само. – С. 54].

Таблиці

Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту, насиче­ного однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизо­вано, цифри висуваються на перший план, слова не повто­рюються, тому таблиці широко використовують у науко­вих текстах.

Таблиці включають такі елементи: 1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер табли­ці; 2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст; 3) заголовки граф таблиці (головка); 4) основну части­ну, яка складається з боковика (або заголовків рядків) і прографки (рис. 11). Вертикальні ряди в таблиці назива­ють графами або колонками, горизонтальні – рядками. Усі графи й боковик повинні мати заголовки. Заголо­вок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка – усіх даних цього рядка.

У правому верхньому кутку над таблицею пишуть сло­во «Таблиця» і

вказують її номер. Знак номера (№) перед порядковим номером не ставлять.

	Рядок	Направлено до суду з обвинувальним висновком (без повторно направлених) справ, розслідуваних слідчими податкової міліції	Направлено справ до суду для звільнення від кримінальної відповідальності (без повторно направлених)	Закрито (без повторно закритих) справ,за відсутністю події і складу злочину, розслідуваних податковою міліцією
Види злочинів
слідчими	органами дізнання
всього	у т.ч. відносно якої кількості осіб	всього	у т.ч. відносно якої кількості осіб	всього	відносно якої кількості осіб	всього	відносно якої кількості осіб

Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розді­лу). Нижче, посередині, розміщують тематичний заголо­вок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці. Тематичний заголовок не підкреслюють, але його можна виділити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизонтально.

Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.

Заголовок таблиці й заголовки граф пишуться з вели­кої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текс­том заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заго­ловків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять.

Складаючи заголовки, потрібно стежити за тим, щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторюва­лась. Якщо повторення має місце, слід повторювані слова винести у загальний заголовок.

Якщо в певній графі таблиці є текст, що повторюється, і цей текст складається з одного слова, а повторювані слова стоять одне під одним, друге і наступні слова можна замі­нити лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами «те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, символів, які повторюються, не прийнято. Якщо в якому-небудь рядку таблиці не по­дають цифр, у ньому ставлять прочерк.

У таблиці не повинно бути зайвих елементів. Такими у більшості таблиць є графа «Номер по порядку» і графа з нумерацією рядків. Ці графи потрібні тільки тоді, коли таблиця складна і в тексті є посилання на різні графи і рядки таблиці.

Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її мож­на перенести на наступний аркуш. У цьому випадку ну­мераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і номер таблиці, на­приклад «Продовження табл. 1.2».

Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті так, щоб її можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою.

2. У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця. В таких випадках при посиланні на табли­цю в тексті слово «таблиця» подають повністю.

Повторні посилання на таблицю починаються зі сло­ва «дивись», яке пишеться скорочено, наприклад «див. табл. 2.4».

Ілюстрації

Основні види ілюстрацій, які можуть бути використа­ні в курсовій роботі, це рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. Їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов’язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці.

До кожної ілюстрації має бути зроблене відповідне по­яснення у підпису до ілюстрації та в тексті. Бажано, щоб пояснення до ілюстрації в тексті роботи не було простим повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілю­страції розташовують безпосередньо під нею. Перед під­писом пишуть слово «Рис.» або «Мал.» і порядковий но­мер ілюстрації. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крап­кою, наприклад «рис. 2.3» (третій рисунок другого розді­лу). Якщо в роботі одна ілюстрація, її нумерують за за­гальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова «дивись», наприклад «див. рис. 2». Наведемо приклади:

1. Ця Web-сторінка (рис. 2.4) відкриває розділ «Галузі права».

2. На рис. 2.8 одна з Web-сторінок, створених ДПА України.

3. Ці чинники впливають на якість розслідування кримінальних справ слідчими підрозділами податкової міліції (див. рис. 1.1).

Перелік

У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або сло­восполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка.

Дата добавления: 2014-12-25