Види уваги

МИМОВІЛЬНА УВАГА – це зосередження свідомості людини на об’єкті внаслідок його особливостей, як подразника. Особливості подразників, це інтенсивність та контрастність подразника, його новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява об’єкта.

ДОВІЛЬНА УВАГА – це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані не на задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага пов’язана з силою волі та здатністю долати як небажання так і бажання, що породжуються безпосередніми потребами.

ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА – це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки об’єкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимо вільну.

Усі види уваги зв*язані з усановками людини,з його готовністю, передрозположенністю до визначених дій. Установка підвищує чутливість аналізаторів, рівень усіх психічних процесів. Так ми швидше помітимо появу очікуваного об*єкта коли знаємо місце і час його появи.

3.6.3. ЯКОСТІ УВАГИ

СТІЙКІСТЬ. С прямованість діяльності характеризується часом, протягом якого ця діяльність зберігає свою цілеспрямованість. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість співвідношень процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль. Умовами такої уваги є багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об’єкти. Окрім цього, стійкість уваги залежить також від ходу діяльності, успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Протилежністю стійкості є НЕСТІЙКІСТЬ, яка виявляється в відвертанні або відволіканні уваги іншими об*єктами, тобто в зміні цілеспрямованості діяльності людини. Фізіологічною основою нестійкості є збудження і гальмування в корі півкуль, викликані побічними для даної діяльності подразниками. Умовами нестійкості є раптові, сильні, різкі, динамічні, зовнішні подразники, а також сильні зміни в органічних станах.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ. Це довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. В цьому випадку людина свідомо переходить від одного об’єкту до другого, сама спрямовує свою увагу на нові об’єкти. Фізіологічною основою переключення є переміщення домінуючого осередку збудження по мозковим зонам, його рухливість. Умововами переключення є наявність зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності, більша цікавість нового об’єкту, закінчення діяльності.

КОНЦЕНТРАЦІЯ. Полягає в більшій або меншій мірі заглибленості в діяльність, яку людина виконує в даний момент. Зміни концентрації уваги називають коливанням. Концентрація пов’язана зі стійкістью домінанти збудження і залежить від тих умов, що визначають останню. При цьому, чим більше концентрована увага до певного об’єкту, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів. Суттєво, що ступінь концентрації уваги на певному об’єкті не залишається постійним протягом часу; він то підвищується, то знижується.

РОЗПОДІЛ. При концентрації уваги зберігається можливість її розподілу, який проявляється в одночасному виконанні людиною двох або, іноді, навіть трьох видів діяльності. Хоча і в цьому випадку людина більше зайнята однією домінуючою діяльністю, яка забезпечується певним осередком оптимального збудження, інша ж діяльність відбувається автоматично, забезпечуючись менш активними, в даний момент, ділянками кори. Умовами розподілу є достатнє володіння певними видами діяльності, способами та автоматизмами виконання.

ОБ’ЄМ. Кількість актуальних об’єктів усвідомлених людиною в даний момент. Використовується також поняття ОБСЯГ під яким розуміють кількість об’єктів, яку людина може сприйняти з певною якістю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Як об’єм, так і обсяг залежать від змісту матеріалу, його структурованості смисловими зв’язками, від інтересу особистості до об’єктів та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина.

УВАЖНІСТЬ – стійка властивість особистості, яка характеризується послідовною спрямованістю та зосередженістю на певних об’єктах діяльності;

НЕУВАЖНІСТЬ – нестійкість уваги, поверхнева її зосереджуваність, нездат ність людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіяність уваги.

ПЕРШИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмету на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають “пурхаючим”.

ДРУГИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ У: відрізняється надзвичайно високою уважністю до одних подій, предметів або явищ і важким переключенням на інші. Цей тип неуважності називають “липучою увагою”.

ТРЕТІЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: результат перевтоми людини, її поганого самопочуття.

При деяких органічних захворюваннях мозку, насамперед його лобних долей, спостерігається патологічний розлад уваги: розсіяність, нездатність зосередження, велика інертність та низька або надмірна рухливість уваги, патологічна фіксація на обмеженому колі уявлень і думок.

Субмодудь 4: ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВІ ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ

4.1. ЕМОЦІЇ ТА ПОЧУТТЯ

Специфічною формою взаємодії організму з довкіллям є емоції.

ЕМОЦІЇ – це психічний процес відображення безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій як відношення їх об*єктивних потреб до потреб організму (суб*єкта)

В житті людини емоції визначають наступне:

– це психічний процес імпульсивної регуляції поведінки людини, що базу-

ється на переживанні нею значущості тих чи інших фактів;

– це оцінка впливу зовнішнього та внутрішнього середовища з позицій задоволення або незадоволення актуальних потреб людини;

– це механізм нагального пошуку поведінки індивіда в визначеній ситуації,

що веде до успіху, з одночасним блокуванням безперспективної поведінки.

Емоції охоплюють усі психічні процеси та стани людини, оскільки виступають як внутрішня мова, як система знаків, сигналів, завдяки яким ми дізнаємось про життєве значення того, що відбувається довкола.

Важливим також є те, що емоції включають в себе: 1) суб’єктивне переживання; 2) внутрішню реакцію певних систем організму, особливо реакцію автономної нервової системи, серцево-судинної, дихальної і ін.; 3) думки про емоції, та ситуації, що їх викликають; 4) зовнішні виразні рухи, що можна помітити у виразі обличчя (міміка), рухах тіла (пантоміміка); 5) схильність до певних дій.

Емоції виконують наступні функції:

– СИГНАЛЬНА ФУНКЦІЯ – завдяки емоціям ми дізнаємось про значущі для нас події, про те, що відбувається навколо;

– РЕГУЛЯТИВНА ФУНКЦІЯ – забезпечує напрям і інтенсивність поведінки людини;

– ЕКСПРЕСИВНА ФУНКЦІЯ – виражає внутрішні переживання індивіда в зовнішній формі – міміці, жестах, особливостях мовлення та т.ін.;

– КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ – за допомогою емоцій ми спілкуємось один з одним. В житті людини велике значення мають не тільки безпосередньо емоції, а й такий їх специфічний прояв як почуття. Обидва явища хоть і існують в єдності, все ж мають суттєві відмінності:

ЕМОЦІЇ	ПОЧУТТЯ
Емоції – це реакції, які викликаються певними чуттєвими впливами або внутрішніми станами організму(реакції на почуття)	Почуття – це стале несвідоме психічне ставлення до різних сторін оточуючої дійсності та внутрішніх станів.
Емоції – це прояви переживань, пов’язаних з задоволенням або незадоволенням органічних потреб.	Почуття пов’язані з несвідомими потребами, чи передчуттями, інтуїцією.
Емоції – пов’язані з несвідомим самопочуттям,інтуїцією і другою сигнальною системою.	Почуття пов’язані з першою і другою сигнальними системами.

Таким чином почуття більш складні афективні утворення, ніж емоції.

Емоційні явища відрізняються між собою за багатьма параметрами: за якістю, інтенсивністю, тривалістю, усвідомленістю, глибиною, генетичним походженням, складністю, умовами виникнення, функціями, дією на організм. На цій основі формуються психічні стани людини.

4.1.1. ПСИХІЧНІ СТАНИ ЛЮДИНИ

Звертає на себе увагу також поділ емоцій на активні (стенічні) та пасивні (астенічні).

В багатоманітності емоційної сфери життєдіяльності людини виділяється така група емоцій, яка за своїм змістом може розлядатись як фундаментальна. Це емоції, на основі яких формуються всі інші емоційні стани і до них відносяться (за К. Ізардом):

ІНТЕРЕС, ХВИЛЮВАННЯ – позитивна емоція, яка сприяє розвитку навичок і вмінь, засвоєнню знань, мотивованого навчання, творчих спрямувань. Вибіркове ставлення особистості до оточуючих об’єктів завдяки їх певному життєвому значенню та емоційній привабливості.

РАДІСТЬ – позитивне емоційне збудження, яке пов’язане з можливістю достатньо повного задоволення актуальної потреби, ймовірність якого до цього моменту була незначна або невизначена.

ГОРЕ, СТРАЖДАННЯ – негативна емоція, яка пов’язана з одержанням інформації про неможливість задоволення важливої життєвої потреби, а також можливими життєвими втратами. Найчастіше протікає у формі емоційного стресу і має астенічний характер та супроводжується упадком духу, відчуттям одинокості, покинутості, нерозуміння оточуючими, особистої непотрібності.

ГНІВ – емоція (негативна за знаком) викликана раптовою появою серйозної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для суб’єкта потреби, а також в разі розходження поведінки іншої людини з нормами етики, моралі. Прояв гніву виглядає насупленими бровами, відтопиреними губами, виставленою вперед нижньою губою, стиснутими кулаками, сильною жестикуляцією. Може протікати у формі афекту (вибуху гніву). Має стенічний характер.

ПРОВИНА (КАЯТТЯ)– негативна емоція, яка виникає як результат розбіжностей між очікуваною та реальною поведінкою, а також в разі порушень, які неспівпадають з моральними, етичними або ідеологічними принципами та установками суб’єкта, особливо в ситуаціях, в яких людина відчуває особисту відповідальність. Провина – це засудження своїх вчинків та самого себе, може супроводжуватися почуттям каяття та зниженням самооцінки.

ОГИДА – негативна емоція, змістом якої є індивідуальне бридке відношення до істоти, предмету, дії чи бажання “звільнитись від чогось або від когось”.Може виникати разом з емоцією гніву..
ПРЕЗИРСТВО – негативна емоція, яка виникає в міжособистісних взаємовідносинах і виявляється в неможливості прийняття однією людиною поглядів, поведінки, життєвих позицій іншої людини як значимих. Це “холодна” емоція, що веде до деперсоналізації іншої людини або цілої групи, втрати ними значущості для інших та переживанням іншими своєї переваги. Презирство, може з’являтись разом з гнівом та огидою і це зветься “ворожою триадою ”.

СТРАХ – емоційний стан, що настає при трагедії, уявній чи конкретній загрозі життю, тяжких наслідків та і ін. Страх вважається найсильнішою негативною емоцією, яка може паралізувати людину, або мобілізувати її енергію.

ТРИВОГА, ТРИВОЖНІСТЬ – емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки та проявляється в чеканні непередбачених неприємностей. На відміну від страху, як реакції на конкретну загрозу,тривога являє собоюгенералізований, дифузний чи безпричинний страх. СОРОМ – негативна емоція, яка виражається в усвідомленні невідповідності особистих думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й особистим уявленням про належні думки, поведінку і зовнішній вигляд. Пов’язана з прогнозуванням засуждення або різкої негативної оцінки в свою адресу з боку оточуючих.

ЗДИВУВАННЯ – швидкоплинна емоційна реакція на особливості об’єкта спостереження. Виникає раптово, пов’язана з парадоксальним фактом або явищем і відволікає увагу від інших об’єктів. Не має чіткого вираження позитивного або негативного знаку.

СТОМЛЕННЯ І УТОМЛЕННЯ –тимчасове зниження психічної (стомлення) і фізичної (утомлення) працездатності. 4.1.3. ІНДИВІДУАЛЬНІ ПРОЯВИ ЕМОЦІЙ Визначаються такими рисами як ЕМОЦІЙНА ЗБУДЛИВІСТЬ, ЕМОЦІЙНА ІМПУЛЬСИВНІСТЬ І АФЕКТИВНІСТЬ, ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ, СИЛА, ТЕМП І РИТМ ЕМОЦІЙНИХ РЕАКЦІЙ, ЕМОЦІЙНИЙ ТОНУС.

Можна вказати наступні варіанти сполучення вказаних рис:

– велика емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– велика емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується з великою емоційною стійкістю;

– слабка емоційна збудливість поєднується із слабкою емоційною стійкістю.

За індивідуальними емоційними проявами розрізняють декілька емоційних типів людей, а саме.

Збудливі емоційні натури, які дуже легко „запалюються” під впливом подразників. Для таких натур характерна поривчастість, імпульсивність, яка часто переходить в афект.

Сентиментальні натури, що характеризуються схильністю до споглядання. Світ для них відображається наче через призму переживань і емоційних станів. Ці натури чутливі і пасивні: їх почуття не викликають активної діяльності, світ їх переживань мовби замкнений в самому собі.

Пристрасні натури, що виключно дійові, проявляють прагнення і відданість улюбленій справі, вони живуть багатим і напруженим, емоціонально насиченим життям. У них завжди є предмет пристрасті. Це люди глибоких, великих почуттів. Холодні натури. Їх інколи називають “людьми холодного розрахунку”. Це люди, у яких почуття, емоції проявляються в такій мінімальній мірі, що практично майже не мають впливу на їх поведінку, вчинки і дії.

4.2. ВИДИ ПОЧУТТІВ

Залежно від спрямованості особистості, почуття поділяють на:

МОРАЛЬНІ – переживання людиною її ставлення до інших людей, суспільних явищ та процесів;

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ – почуття, пов’язані з пізнавальною, інтелектуальною діальністю, інтуїцією.

ЕСТЕТИЧНІ – почуття прекрасного; особливо яскраво проявляються в сприйманні та ставленні до творів мистецтва, явищ природи та суспільного життя;

ПРАКСИЧНІ – почуття, пов’язані з виконанням людиною певної практичної діяльності. 4.3. ВОЛЯ

ВОЛЯ – це свідома самоорганізація, саморегуляція і самоустановка своєї діяльності та поведінки, що спрямована на подолання труднощів при досягненні цілі. Це уміння володіти і керувати собою..

Воля як, характеристика свідомості і діяльності, виникла разом з суспільством і трудовою діяльністю;

Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;

Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені і виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;

Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;

Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію.

4.3.1. ФІЗІОЛОГІЯ ВОЛІ Подразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка фільтрує, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збуджені зони.

Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобних долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безволлю).

Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі.Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.

Воля проявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мисленні і завжди більш-менш сплановані.

4.3.2.КЛАСИФІКАЦІЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ

ПЕРВИННІ (БАЗАЛЬНІ) вольові якості особистості : сила волі, енергійність, наполегливість, витримка, сміливість і ін.

ВТОРИННІ (ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ) вольові якості особистості: хоробрість, рішучість, упевненість у собі, самоволодіння і ін.

ТРЕТИННІ (МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ) вольові якості особистості: відповідальність, принциповість, обов*язковість, діловитість і ін.

4.3.3.СТРУКТУРА ВОЛЬОВОГО АКТУ МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ. Це джерело активності; мотивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це: вибір того, на що направити поведінку людину. Це спрямованість особистості, засоби саморегуляції; до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТУ: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийняття рішення, виконання. потяг або бажання; перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге, як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. Боротьба мотивів – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. Прийняття рішення, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. Виконання рішення – дія.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Пригальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру. Слід означити, що втома – це результат фізичних дій, а утома – психічних, мислевих дій.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями.

Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю до лінощів, у зв*язку з цим легко піддається випадковим спонуканням, бажанням. ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

САМОСТІЙНІСТЬ – полягає в умінні обходитись в своїх діях без чужої допомоги, а також в умінні критично ставитись до чужих впливів, оцінок відповідно своїм поглядам і переконанням.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення з проявом ентузіазму та активності.

Несамостійність і безініціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюванності і негативізму, які являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюванністю називають безсвідома схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч їм, незважаючи на відсутність достатніх об’єктивних підстав для цього. ВИТРИМКА –характеризується умінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети. Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати утому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, проявляється в повільності або, навпаки, в поквапливості прийняття рішення.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти до кінця і досягати мети.

Ненаполегливі люди можуть з самого початку проявити надто велику енергію, але вона швидко слабне; вони “видихаються” і припиняють дії.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя. Якщо ступінь вольового розвитку характеризує динамічну сторону волі (з якою силою вона проявляється, її стійкість, які сторони діяльності охоплює),то рівень–моральна сторона, яка є рівнем мотивації поведінки

4.3.6. ВИХОВАННЯ ВОЛІ

ЦЕ, ПО СУТІ, ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ЦІЛОМУ, А НЕ ЯКОЇСЬ ОДНІЄЇ ЇЇ ЯКОСТІ. ВИХОВАННЯ ВОЛІ ЗАЛЕЖИТЬ ПРАВИЛЬНОГО СПОЛУЧЕННЯ СВІДОМОГО ПЕРЕКОНАННЯ ЛЮДИНИ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДИТИНИ, З ОРГАНІЗАЦІЄЮ ВИМОГ ДО ЇЇ ПОВЕДІНКИ.

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на ставлення до життя, до самої себе до оточуючих Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають, передусім, свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опановувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес у якому моменти усвідомлення, переконання і виправлення, набуття досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені

Субмодуль 5. ТИПОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

5.1. ТЕМПЕРАМЕНТ.

На розвиток та психічні прояви особистості значною мірою впливають біологічні властивості індивіда – вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні.Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом двох тисячоліть.

В сучасній психології темперамент розглядається як невід’ємна психофізіологічна риса людини, але й, якщо мова йде про її активність, емоційність та імпульсивність, взагалі є синонімом особистості. ТЕМПЕРАМЕНТ – ЦЕ ТАКІ ФОРМАЛЬНО-ДИНАМИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ЯКІ В ПРОЦЕСІ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ ВІДОБРАЖЕНІ В ПЕРЕБІГУ ЇЇ ЕМОЦІЙ, ЕНЕРГІЇ ТА НАПРЯМКУ УВАГИ, АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ НЕ МАЮТЬ ПРЯМОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ЗМІСТУ ЦІЄЇ ПОВЕДІНКИ

в темпераменті є параметри: ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ (тенденція до швидкого реагування на впливи середовища, підтримка високих темпів діяльності та швидке перемикання з одного виду діяльності на другий); СТАЛІСТЬПОВЕДІНКИ (висока-низька); СЕНСОРНА ЧУТТЄВІСТЬ (висока-низька); ЕМОЦІЙНА РЕАКТИВНІСТЬ (швидка-повільна); ВИТРИВАЛІСТЬ (довготривала-короткотривала); АКТИВНІСТЬ (висока-низька).

Сучасне пояснення темпераменту з урахуванням вищеозначених параметрів запропонував І.П.Павлов, який в якості його підвалин вбачав наступні властивості нервової системи:

СИЛА НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, що відображає витривалість нервових клітин, або здатність нервових клітин без змін функціювання переносити довготривалу стимуляцію;

УРІВНОВАЖЕНІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, себто співвідношення між силами збудження та силами гальмування (інакше кажучи, що сильніше у конкретної нервової системи – збудження чи гальмування);

РУХЛИВІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, що відображає властивість нервової системи до швидких взаємопереходів між збудженням та гальмуванням.

До цього послідовники І.П.Павлова додали ще таку властивість нервової системи як її ЛАБІЛЬНІСТЬ, тобто швидкість виникнення та припинення нервового процесу.

Сполучення розглянутих властивостей нервової системи дають такі варіанти темпераменту:

СИЛЬНИЙ, УРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, СЕРЕДНЬОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – САНГВІНИК. Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а, іноді, й поверховості.

СИЛЬНИЙ, УРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, НИЗЬКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – ФЛЕГМАТИК. Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мовленні, рівність в поведінц і, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутись такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

СИЛЬНИЙ, НЕУРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – ХОЛЕРИК. Для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика недостатня емоційна врівноваженість може призвести до нездатності людини контролювати свої емоції в тяжких життєвих обставинах.

СЛАБКИЙ, НЕУРІВНОВАЖЕНИЙ, ІНЕРТНИЙ, ВИСОКОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – М ЕЛАНХОЛИК. Така людина має низький рівень психічної активності, повільність рухів, стриманість моторики та мови, швидку втомлюваність. Меланхоліки вирізняються високою емоціональною сензитивністю (боягузством), глибиною та стійкістю емоцій за наявності їх слабкого зовнішнього відображення.

Але пояснень павловської школи щодо нейрофізіологічного впливу на поведінку людини було замало. Тому цей напрям був розвинутий в ідеях про ІНТРАВЕРСІЮ – ЕКСТРАВЕРСІЮ та НЕЙРОТИЗМ. Мова йде про наступне.

Якщо збудження кори у окремого індивіда досить велике відносно якогось оптимуму, то ми маємо ІНТРАВЕРТА, який не потребує додаткової зовнішньої стимуляції. Такі люди малоконтактні, вони орієнтуються на спокійні соціальні ситуації, більш поглиблені в особисті переживання. ЕКСТРАВЕРТАМИ ж, навпаки, є люди, кора мозку яких недостатьньо збуджена, тому вони мають постійну потребу в додатковій стимуляції за рахунок багатоманітних соціальних ситуацій. Поняття екстраверсія-інтраверсія були введені К.Юнгом для означення двох протилежних типів особистості. Крім активуючої ролі ретикулярної формації, звертає на себе увагу також роль лімбічної системи, збуджуюча функція якої стосується почуттів людини в умовах погрози або стресу. Тобто, якщо ця роль завелика, то людина занадто збентежена, навіть за відсутністю об’єктивних причин. Якщо ж вона замала, то людина, навпаки, за наявності відповідних обставин, не демонструє відповідної реакції тривоги. Така нейрофізіологічна обумовленість поведінки людини має назву НЕЙРОТИЗМУ. Поняття синонімічне тривожності. Автор двофакторної моделі особистості Г.Айзенк в якості показників основних властивостей особистості використав екстраверсію-інтраверсію, нейротизм і ПСИХОТИЗМ (схильність суб*єкта до агресії, жорстокості, аутизму, екстравагантності, демонстративності). біологічні детермінанти поведінки людини, до яких відноситься темперамент, зменшують свій вплив на поведінку, і, навпаки, когнітивні (знання, досвід), тобто прижиттєві детермінанти збільшують свій вплив на мотивацію людини та її емоційне життя.

Дата добавления: 2014-12-25